Мортира

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Старовинна мортира в артилерійському музеї в Швейцарії.
Мортира Вірджинія часів Громадянської війни в США.

Морти́ра, заст. мущи́р[1] (від нід. mortier — буквально «ступка») — тип гармати з коротким стволом (зазвичай з довжиною ствола менше ніж 15 калібрів) для навісної стрільби, що призначалася головним чином для руйнування міцних оборонних споруд. Застосовували мортири з 15 до середини 19 століття. У англійській мові для позначення міномета і мортири використовується те ж саме слово. У сучасній українській мові слово «мортира» зазвичай використовується стосовно до стародавньої облогової артилерії.

Історія[ред. | ред. код]

21-см німецька мортира часів Першої світової війни.
305 мм мортира Шкода масою 384 кг, зразок 1911 р. (Skoda 305 mm Model 1911[en])

Стародавні гармати зазвичай використовували залізні ядра, оскільки металургія того періоду не могла виробляти тонкостінні снаряди, які могли б витримувати удар при пострілі із гармати, не ламаючись при цьому на частини. Ядра мортири могли нести вибуховий заряд, оскільки швидкість ядра була менша (удар був менший). Альтернативним рішенням була гаубиця.

Стародавні мортири іноді досягали величезного розміру і транспортувалися в спеціальних окремих возах, з яких вони вивантажувалися на землю для переходу з похідного положення в бойове. Пізніше, протягом Першої та Другої Світових воєн, використовувалися також декілька відносно сучасних зразків гармат навісного вогню, які також називали мортирами. 6-дюймові польові мортири Круппа використовувалися російською армією в Першій світовій і Громадянській війнах. 6-дюймові польові мортири брали участь, не зважаючи на невелику їх далекобійність (менше 4000 м), й у російсько-японській війні. У числі заперечень не тільки проти 6-дм польової мортири, а взагалі польових мортир, завжди наводилися такі: мала скорострільність, проблематичність постачання боєприпасів до них унаслідок великої ваги та швидка стомлюваність з цієї ж причини гарматної обслуги. У сучасних арміях функції мортири виконують гаубиця і міномет.

Конструкція[ред. | ред. код]

У Німеччині в кінці 19 століття вирішили організувати рухомі відділення облогових парків, перетворених потім на корпусну артилерію. У ці рухомі відділення були призначені чотири 21-см мортири і шість 15-см гаубиць, перероблених з бронзових 12-фунтових гармат прийомом вставляння в них сталевої труби (такий спосіб переробки бронзових і частиною чавунних гармат досить широко застосовувався усюди для модернізації гармат). Ці артилерійські системи мало задовольняли вимогам маневреності, але, в усякому разі, могли бути порівняно скоро доставлені на ділянку фронту, де в них була потреба. По такому ж шляху услід за Німеччиною пішла і Австрія. При великій вазі снаряда (вираз бомба або граната зазвичай використовується по відношенню до снаряда мортири) і малій вазі ствола (15 — 20 снарядів) швидкість відкоту останнього виходила дуже великою, унаслідок чого і відкіт системи виходив великим. Всякі перепони відкоту системи викликали сильні стрибки, ухилення убік, у зв'язку з чим відновлення первинного положення мортири вимагало багато часу.

Схема французької мортири, 18те століття.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 835. Мущир