Антуан Ескалін дез Емар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Антуан Ескалін дез Емар
фр. Antoine Escalin des Aimars
Народився1498
Ла-Гард-Адемар
Помер30 травня 1578[1]
Ла-Гард-Адемар
Країна Франція
Діяльністьдипломат, військовослужбовець, корсар
Знання мовфранцузька
ПосадаПосол Франції в Османській імперіїd
Військове званняадмірал

Антуан Ескалін дез Емар (фр. Antoine Escalin des Aimars; 1516[2] — 1578), також відомий як капітан Полін, а пізніше як барон де Ла-Гард-Адемар (фр. baron de La Garde-Adhémar) — посол Французького королівства в Османській імперії з 1541 по 1547 рік і генерал галер (фр. Général des Galères) з 1544 року.

Італійські війни

[ред. | ред. код]

Під час італійських воєн у П'ємонті Антуан Ескалін, як здібний офіцер французької армії був помічений французьким військовим діячом і дипломатом Гійомом дю Беле.

Османський союз

[ред. | ред. код]
Джером Моранд, священик зАнтіба. що супровджував Поліна і флот Османської імперії в 1543-44, і написав детальний звіт в Itinéraire d'Antibes à Constantinonple, 1544.

Антуан Ескалін дез Емар замінив на посаді посла Франції у Константинополі Антуана де Рінкона (1538—1541)[3], вбитого проімперськими прихильниками. На початку 1542 року Полін успішно обговорив деталі французько-османського союзу для спільної участі в італійській війні 1542—1546 рр., при цьому Османська імперія пообіцяла направити 27 500[4] військ проти австрійського ерцгерцога Фердинанда Габсбурга, а також 110 галер[4] проти імператора Карла V Габсбурга, тоді як Франція пообіцяла напасти на габсбурзьку Фландрію, здійснювати морські рейди вздовж узбережжя Іспанії і надіслати 40 галер на допомогу туркам для операцій у Леванті[5]. Полін намагалася переконати Венецію приєднатися до цього союзу, але марно[6].

Облога Ніцци та османська зимівля в Тулоні

[ред. | ред. код]

Найбільш помітною спільною операцією в рамках франко-османська союзу була спільна облога Ніцци в 1543 р[7]. 5 липня 1543 року Антуан Ескалін відплив на борту османського флоту Барбаросси до острова Сен-Онора на Леринських островах біля Канн, але виявив абсолютну неготовність до наступу розташованих там французьких військ. Полін терміново вирушив на зустріч з Франциском I для отримання більш боєздатної армії, що в результаті призвело до спільної франко-османської облоги Ніцци в серпні 1543.[8] Антуан Ескалін також контролював зимівлю османського флоту у Тулоні, що відбулась відразу після облоги Ніцци.

П'ять французьких галер капітана Поліна перед Перою в Константинополі в серпні 1544 р., Намальовані Жеромом Мораном (деталь вище).

Після виходу османського флоту з Тулону навесні 1544 року, п'ять французьких галер під керівництвом Поліна, у тому числі потужна галера «Реаль», супроводжували флот Барбаросси з дипломатичною місією до Сулеймана I в Стамбул[9]. Французька флотилія супроводжувала Барбароссу під час його нападів на західне узбережжя Італії на шляху до Константинополя, під час якої було спустошено міста Порто-Ерколе, Джильо, Таламона, Ліпарі та взято близько 6000 полонених, але відокремилась на Сицилії від флоту Барбароси та надалі самостійно продовжувала своє плавання до османської столиці.[10] Джером Моранд,[11] священик з Антіба, який супроводжував Поліна і флот Османської імперії в 1544 році, написав докладний звіт про цю подорож — Itinéraire d'Antibes à Constantinople[12]. Вони прибули до Константинополя 10 серпня 1544 р., щоб зустрітися з Сулейманом і повідомити йому про результати спільного походу[13]. Полін повернулася до Тулона 2 жовтня 1544 р[13].

Різанина вальденсів

[ред. | ред. код]
Різанина вальденсів з Мерендолі в 1545 році.

У 1545 році Антуан Ескалін дез Емар вирушив на боротьбу з англійцями в районі Булоні. Перебуваючи в Марселі в 1545 році, Полін був залучений як керівник у розправу над протестантами — вальденсами[14].

За межами П'ємонту вальденси приєдналися до місцевих протестантських церков у Богемії, Франції та Німеччині. Після того, як вони вийшли з підпілля та з'явились повідомлення про їх крамолу, французький король Франциск I видав 1 січня 1545 р. «Arrêt de Mérindol» і організував хрестовий похід проти вальденсів Провансу.

Лідерами розправ над вальденсами в 1545 році були Жан Мейньер, перший президент парламенту Провансу, і Антуан Ескалін дез Емар, який повертався з італійських воєн з 2000 ветеранами (Bandes de Piémont). Залежно від оцінок смертність становила від сотень до тисяч, а кілька сіл були повністю спустошені[14].

Англійська кампанія

[ред. | ред. код]
Французьке вторгнення на острів Вайт, 1545 рік

Пізніше того ж року Полін брав участь у французькому вторгненні на острів Вайт[15].

На посаді посла Франції в Блискучій Порті 1547 року його змінив Габріель де Луе.

1553 року Полін знову співпрацював з османським флотом у Середземному морі під час вторгнення на Корсику.

1571 року капітан Полін як командувач військового флоту Франції брав участь у конфлікті проти гугенотів у Ла-Рошелі. На чолі флоту він здійснював блокаду міста разом з Філіппо ді П'єро Строцці[16].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Fonds La Garde Antoine Escalin. ifea-istanbul.net. 6 листопада 2015. Процитовано 4 червня 2018.[недоступне посилання]
  3. Setton, p.459. Архів оригіналу за 14 липня 2021. Процитовано 18 липня 2021.
  4. а б Bouvier, Yann (2007). Antoine Escalin des Aimars (1498?-1578). Recherches Régionales. с. 82. ISSN 2105-2891. Архів оригіналу за 9 лютого 2022. Процитовано 25 травня 2022.
  5. Setton, p.461. Архів оригіналу за 4 липня 2021. Процитовано 18 липня 2021.
  6. Setton, p.459
  7. Bouvier, Yann (2007). Antoine Escalin des Aimars (1498?-1578). Recherches Régionales. с. 81—87. ISSN 2105-2891. Архів оригіналу за 9 лютого 2022. Процитовано 25 травня 2022.
  8. Setton, p.471. Архів оригіналу за 14 липня 2021. Процитовано 18 липня 2021.
  9. Crowley, p.75
  10. Crowley, p.75-79
  11. Bouvier, Yann (2007). La Méditerranée de Jérôme Maurand (1500-1580). Université de Nice - CMMC. Архів оригіналу за 17 липня 2021. Процитовано 25 травня 2022.
  12. Garnier, p.234
  13. а б Garnier, p.240
  14. а б Francis I R. J. Knecht p.405. Архів оригіналу за 14 липня 2021. Процитовано 18 липня 2021.
  15. The British admirals Robert Southey p.221
  16. Memoirs of Maximilian de Bethune, duke of Sully p. 20. Архів оригіналу за 14 липня 2021. Процитовано 18 липня 2021.