Антуан Ескалін дез Емар
| Антуан Ескалін дез Емар | |
|---|---|
| фр. Antoine Escalin des Aimars | |
 | |
| Народився | 1498 Ла-Гард-Адемар |
| Помер | 30 травня 1578[1] Ла-Гард-Адемар |
| Країна |  Франція |
| Діяльність | дипломат, військовослужбовець, корсар |
| Знання мов | французька |
| Посада | Посол Франції в Османській імперіїd |
| Військове звання | адмірал |
Антуан Ескалін дез Емар (фр. Antoine Escalin des Aimars; 1516[2] — 1578), також відомий як капітан Полін, а пізніше як барон де Ла-Гард-Адемар (фр. baron de La Garde-Adhémar) — посол Французького королівства в Османській імперії з 1541 по 1547 рік і генерал галер (фр. Général des Galères) з 1544 року.
Під час італійських воєн у П'ємонті Антуан Ескалін, як здібний офіцер французької армії був помічений французьким військовим діячом і дипломатом Гійомом дю Беле.
Антуан Ескалін дез Емар замінив на посаді посла Франції у Константинополі Антуана де Рінкона (1538—1541)[3], вбитого проімперськими прихильниками. На початку 1542 року Полін успішно обговорив деталі французько-османського союзу для спільної участі в італійській війні 1542—1546 рр., при цьому Османська імперія пообіцяла направити 27 500[4] військ проти австрійського ерцгерцога Фердинанда Габсбурга, а також 110 галер[4] проти імператора Карла V Габсбурга, тоді як Франція пообіцяла напасти на габсбурзьку Фландрію, здійснювати морські рейди вздовж узбережжя Іспанії і надіслати 40 галер на допомогу туркам для операцій у Леванті[5]. Полін намагалася переконати Венецію приєднатися до цього союзу, але марно[6].
Найбільш помітною спільною операцією в рамках франко-османська союзу була спільна облога Ніцци в 1543 р[7]. 5 липня 1543 року Антуан Ескалін відплив на борту османського флоту Барбаросси до острова Сен-Онора на Леринських островах біля Канн, але виявив абсолютну неготовність до наступу розташованих там французьких військ. Полін терміново вирушив на зустріч з Франциском I для отримання більш боєздатної армії, що в результаті призвело до спільної франко-османської облоги Ніцци в серпні 1543.[8] Антуан Ескалін також контролював зимівлю османського флоту у Тулоні, що відбулась відразу після облоги Ніцци.
Після виходу османського флоту з Тулону навесні 1544 року, п'ять французьких галер під керівництвом Поліна, у тому числі потужна галера «Реаль», супроводжували флот Барбаросси з дипломатичною місією до Сулеймана I в Стамбул[9]. Французька флотилія супроводжувала Барбароссу під час його нападів на західне узбережжя Італії на шляху до Константинополя, під час якої було спустошено міста Порто-Ерколе, Джильо, Таламона, Ліпарі та взято близько 6000 полонених, але відокремилась на Сицилії від флоту Барбароси та надалі самостійно продовжувала своє плавання до османської столиці.[10] Джером Моранд,[11] священик з Антіба, який супроводжував Поліна і флот Османської імперії в 1544 році, написав докладний звіт про цю подорож — Itinéraire d'Antibes à Constantinople[12]. Вони прибули до Константинополя 10 серпня 1544 р., щоб зустрітися з Сулейманом і повідомити йому про результати спільного походу[13]. Полін повернулася до Тулона 2 жовтня 1544 р[13].
У 1545 році Антуан Ескалін дез Емар вирушив на боротьбу з англійцями в районі Булоні. Перебуваючи в Марселі в 1545 році, Полін був залучений як керівник у розправу над протестантами — вальденсами[14].
За межами П'ємонту вальденси приєдналися до місцевих протестантських церков у Богемії, Франції та Німеччині. Після того, як вони вийшли з підпілля та з'явились повідомлення про їх крамолу, французький король Франциск I видав 1 січня 1545 р. «Arrêt de Mérindol» і організував хрестовий похід проти вальденсів Провансу.
Лідерами розправ над вальденсами в 1545 році були Жан Мейньер, перший президент парламенту Провансу, і Антуан Ескалін дез Емар, який повертався з італійських воєн з 2000 ветеранами (Bandes de Piémont). Залежно від оцінок смертність становила від сотень до тисяч, а кілька сіл були повністю спустошені[14].
Пізніше того ж року Полін брав участь у французькому вторгненні на острів Вайт[15].
На посаді посла Франції в Блискучій Порті 1547 року його змінив Габріель де Луе.
1553 року Полін знову співпрацював з османським флотом у Середземному морі під час вторгнення на Корсику.
1571 року капітан Полін як командувач військового флоту Франції брав участь у конфлікті проти гугенотів у Ла-Рошелі. На чолі флоту він здійснював блокаду міста разом з Філіппо ді П'єро Строцці[16].
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Fonds La Garde Antoine Escalin. ifea-istanbul.net. 6 листопада 2015. Процитовано 4 червня 2018.[недоступне посилання]
- ↑ Setton, p.459. Архів оригіналу за 14 липня 2021. Процитовано 18 липня 2021.
- ↑ а б Bouvier, Yann (2007). Antoine Escalin des Aimars (1498?-1578). Recherches Régionales. с. 82. ISSN 2105-2891. Архів оригіналу за 9 лютого 2022. Процитовано 25 травня 2022.
- ↑ Setton, p.461. Архів оригіналу за 4 липня 2021. Процитовано 18 липня 2021.
- ↑ Setton, p.459
- ↑ Bouvier, Yann (2007). Antoine Escalin des Aimars (1498?-1578). Recherches Régionales. с. 81—87. ISSN 2105-2891. Архів оригіналу за 9 лютого 2022. Процитовано 25 травня 2022.
- ↑ Setton, p.471. Архів оригіналу за 14 липня 2021. Процитовано 18 липня 2021.
- ↑ Crowley, p.75
- ↑ Crowley, p.75-79
- ↑ Bouvier, Yann (2007). La Méditerranée de Jérôme Maurand (1500-1580). Université de Nice - CMMC. Архів оригіналу за 17 липня 2021. Процитовано 25 травня 2022.
- ↑ Garnier, p.234
- ↑ а б Garnier, p.240
- ↑ а б Francis I R. J. Knecht p.405. Архів оригіналу за 14 липня 2021. Процитовано 18 липня 2021.
- ↑ The British admirals Robert Southey p.221
- ↑ Memoirs of Maximilian de Bethune, duke of Sully p. 20. Архів оригіналу за 14 липня 2021. Процитовано 18 липня 2021.
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |