Антуан Перрено де Гранвела

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кардинал Гранвелла ( Антуан Перрено де Гранвела )
фр. Antoine Perrenot de Granvelle
Худ. Віллем Кей, «кардинал Гранвелла», 1561 р., місто Веймар, музей.
ПсевдоАнтуан Перрено де Гранвелла, по іспанські Антоніо Де Гранвела
Народився20 серпня 1517(1517-08-20)
Безансон,
Помер21 вересня 1586(1586-09-21) (69 років)
Мадрид
ПохованняBesançon Cathedrald
ГромадянствоІспанська імперія( підіспанські Південні Нідерланди )
Національністьфламандець
Діяльністькардинал
ГалузьХристиянська церква[1] і політика[1]
Alma materПадуанський університет і Старий Левенський університет[d]
Знання мовфранцузька[2][1] і латина[1]
ЗакладМаргарита Пармська
Посадакатолицький архієпископd, камерленг Колегії Кардиналівd, Ambassador of Spain to the Holy Seed, Roman Catholic Bishop of Arrasd, Roman Catholic Archbishop of Mechelend, Roman Catholic Archbishop of Besançond і єпископ[1]
ПопередникЭсташ де Круа
НаступникФрансуа Рікардо
Конфесіякатолицька церква[3]
Брати, сестриThomas Perrenot de Granvelled
Автограф

Антуан Перрено де Гранвела (ісп. Antonio de Granvela, фр. Antoine Perrenot de Granvelle; 20 серпня 1517, Безансон — 21 вересня 1586, Мадрид), відомий також як кардинал Гранвела — фламандський аристократ, кардинал, перший міністр і радник іспанського короля Філіпа II.

Життєпис

[ред. | ред. код]
Палац родини Гранвела, Безансон. Внутрішній дворик.

Походив із заможних аристократів Бургундії. Був старшим сином у родині. Батько був відданим васалом іспанського короля і ревно служив імператору Карлу V. Мав розкішну резиденцію в місті Безансон, збережену донині, де тепер створено музей. Пізніше ці землі відвоювала і приєднала до власних володінь Франція.

Освіта

[ред. | ред. код]

Антуан де Гранвела отримав добру освіту. Навчався спочатку в Падуанському університеті, де вивчав юриспруденцію під керівництвом П'єтро Бембо, а потім в університеті Льовена у Фландрії, де опановував богословські науки.

Адміністративна і церковна кар'єра

[ред. | ред. код]

Обрав кар'єру священника. В двадцять три (23) роки (у 1540-му) отримав посаду єпископа міста Аррас. 1560 року — отримав посаду єпископа Мехеленського і титул кардинала. Водночас опанував тогочасну політику, брав участь в імператорській нараді в місті Регенсбург (рейхстаг), у Тридентському соборі. Гранвела готував Пассауську та Като-Камбрезійську угоди, домовлявся про династичний шлюб короля Філіпа ІІ та англійської королеви Марії Тюдор.

Ревне служіння іспанській короні спонукало Філіпа ІІ відіслати Гранвелу в Південні Нідерланди першим радником намісниці короля — Маргарити Пармської, тітки короля. В підіспанських Нідерландах набирав міці рух протестантизму і кардинал Гранвела був на боці іспанської політики придушення єретиків. У країні розпочалися репресії і спалення людей. В державній раді проти антинаціональної політики Гранвели виступили графи Егмонд і Горн, принц Вільгельм І Оранський. Невдоволеною була і Маргарита Пармська, що сприяла видаленню рішучого Гранвели з Фландрії у 1564 році. Іспанський король послухав Маргариту і відіслав Гранвелу в Італію, про що пізніше пожалкував. Протистояння іспанських католиків і протестантів Нідерландів переросло у військові дії і Вісімдесятирічну війну.

В Італії

[ред. | ред. код]
Титульна церква Санта Марія ін Трастевере

В Італії кардинал плідно займався перемовами щодо створення «священної ліги» проти турків-османів (пізніше це сприяло військовій перемозі над османами при Лепанто). В 1571—1575 роках кардинал отримав посаду іспанського віце-короля Неаполя. Іспанський король давав цю посаду лише довіреним особам, застережливо міняючи віце-королів, аби ті взагалі не посіли трон в далекому Неаполі і не сприяли відокремленню Неаполя від Іспанії.

У 1575—1579 роках кардинал Гранвела керував Італійською радою. У 1578 році він став кардиналом священником титульної церкви Санта Марія ін Трастевере. В Римі кардинал представляв інтереси іспанського короля при дворі папи римського, хоча перебував в Римі недовго.

Меценат

[ред. | ред. код]

Ще в часи перебування у Фландрії звернув увагу на місцевого художника Антоніса Мора (1517/1520 — 1577). Наблизив майстра до себе і той супроводжував вельможу, світського і церковного князя у його дипломатичних подорожах у Іспанію, Португалію, Британію.

Кардинал придбав і вивіз у Іспанію картини Пітера Брейгеля старшого, збагативши таким чином іспанські королівські збірки.

В часи перебування в Римі кардинал придбав декілька коштовних картин Тиціана й медальйонів роботи Леоне Леоні, був меценатом для скульптора Джованні да Болонья, дав посаду секретаря у власному палаці лояльному гуманісту Юсту Ліпсію.

Закінчив кар'єру державним секретарем в Іспанії. Помер у Мадриді в 1586 році. Тіло поховано в місті Безансон.

Іконографія

[ред. | ред. код]

Збереглося декілька портретів кардинала Гранвели, як олійними фарбами, так і в медальєрному мистецтві. Серед тих, хто портретував Гранвелу -

  • Гранвела пензля Антоніса Мора, Музей історії мистецтв, Відень
    Гранвела пензля Антоніса Мора, Музей історії мистецтв, Відень
  • Гранвела пензля Тиціана. Музей, Безансон, Франція.
    Гранвела пензля Тиціана. Музей, Безансон, Франція.
  • Медаль Йоахима Дешлера, 1548 р
    Медаль Йоахима Дешлера, 1548 р
  • Медаль роботи Жака Йонгелінка, 1561 р.
    Медаль роботи Жака Йонгелінка, 1561 р.

Оцінки діяльності

[ред. | ред. код]

Ревне служіння іспанській короні особи фламанського походження виявляє у ньому відданого васала, позбавленого фламандського патріотизму. Гранвела однаково увійшов як у бельгійську, так і іспанську політичну історію. Не розглядав кардинал і картини Пітера Брейгеля національним надбанням, а лише власним майном, гідним бути дарунком своєму іспанському сюзерену. Його «неіспанськість» добре відчувала Маргарита Пармська, що не довіряла кардиналу і сприяла видаленню останнього з Фландрії. Не став «своїм» кардинал і для національних державних діячів на кшталт графів Егмонда і Горна, принца Вільгельма І Оранського.

Вони опинились по різні боки тодішніх барикад і тодішніх ворогуючих таборів.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ Catholic-Hierarchy.org — USA: 1990.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Claudia Banz: Höfisches Mäzenatentum in Brüssel. Kardinal Antoine Perrenot de Granvelle (1517—1586) und die Erzherzöge Albrecht (1559—1621) und Isabella (1566—1633). Mann, Berlin 2000, ISBN 3-7861-2309-8 (Berliner Schriften zur Kunst 12).
  • Luc Courchetet d'Esnans: Histoire du cardinal de Granvelle, archevesque de Besançon, viceroi de Naples, ministre de l'empereur Charles-Quint, et de Philippe Second, roi d'Espagne. Duchesne, Paris 1761.
  • Hélène Richard, Germaine Mathieu: La bibliothèque de Granvelle. Fédération française de coopération entre bibliothèques, Paris 1992, ISBN 2-907420-04-6 (Re-découvertes 2), (Ausstellungskatalog: Besançon, Bibliothèque d'étude et de conservation, 2 octobre — 12 décembre 1992).
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Антуан_Перрено_де_Гранвела&oldid=41706810