Філіп II

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Філіп II Розсудливий)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Філіп II
Філіп II
принц Філіп (Тіціан, бл. 1550)
Філіп II
Король Іспанії
16 січня 1556 — 13 вересня 1598
Попередник: Карл I
Наступник: Філіп III
Король Португалії
16 квітня 1581 — 13 вересня 1598
Попередник: Енріке / Антоніу
Наступник: Філіп III
Король Англії та Ірландії
25 липня 1554 — 17 листопада 1558
Попередник: Марія I
Наступник: Єлизавета I
 
Народження: 21 травня 1527(1527-05-21)
Валядолід, Кастилія
Смерть: 13 вересня 1598(1598-09-13) (71 рік)
Ескоріал, Кастилія
Похований: Королівська крипта Ескоріальського монастиря
Батько: Карл I
Мати: Ізабела Португальська
Діти: Філіп III
Автограф: Firma del Rey Felipe II.svg
Нагороди:
Knight in the Order of the Holy Sepulchre

Медіафайли у Вікісховищі?

Філі́п II (ісп. Felipe ІІ; 21 травня 1527(15270521)13 вересня 1598) — король Іспанії (15561598) та Португалії (15811598), Неаполя і Сицилії (15541598). Король Англії та Ірландії за правом дружини Марії I (15541558). Герцог Міланський. Господар Нідерландів. Володар однієї з найбільших держав у всесвітній історії, провідної сили ранньомодерного цивілізованого світу. Представник династії Габсбургів. Син іспанського короля Карла I та португальської інфанти Ізабели. Небіж імператора Фердинанда I, кузен імператора Максиміліана II. Батько іспанського короля Філіпа III. Народився в Валядоліді, Кастилія. Проголошений принцом астурійським, спадкоємцем престолу (1528). Успадкував трон після батька. За його правління Іспанська держава досягла зеніту величі і слави, увійшовши до так званої золотої доби; землі короля простиралися на всіх континентах, відомим європейцям, що породило популярну приказку: «імперія, над якою ніколи не заходить сонце». Проводив активну зовнішню політику. Виступав захисником Католицької церкви у боротьбі з протестанизмом, ісламом та іншими єресями. Завершив італійські війни (1559). Підтримував католицьку владу Франції у двобої з гугенотами. Допомагав італійським державам, Священній Римській імперії та країнам Східної Європи протистояти натиску Османів. Здобув стратегічну перемогу при Лепанто (1571), захистивши західне Середземномор'я від турецької агресії. За умовами Іберійської унії (1580) став сувереном Португалії та її колоній, завдяки чому об'єднав увесь Піренейський півострів. Вів перманенті війни із повсталими Нідерландами (1581). Намагався підкорити Англію, але зазнав поразки на морі (1588). Сприяв великим географічним відкриттям і розвитку точних наук — математики, географії, космографії, корабельної інженерії, військової справи. Був патроном мистецтв, насамперед літератури і музики. Заснував першу в Європі математичну академію (1582). Заклав Ескоріальський монастир (1563). Помер в Ескоріалі, Кастилія. Похований у королівській крипті Ескоріальського монастиря. Прізвисько — Розсу́дливий (ісп. el Prudente). На честь короля були названі Філіппіни (1565). В традиційній іспанській та католицькій історіографії постає як мудрий правитель, національний герой; у протестантській і антиклерикальній — як деспот.

Імена[ред. | ред. код]

  • Філіп ІІ, Філіпп ІІ (лат. Philippus II) — офіційне латинське іменування.
  • Феліпе ІІ (ісп. Felipe ІІ) — іменування на іспанський лад
  • Філі́пе I (порт. Filipe I) — як португальський король.
  • Філіп II Іспанський (ісп. Felipe II de España) — за назвою країни.
  • Філіп Розсудливий, Філіп Мудрий (ісп. Felipe el Prudente) — за прізвиськом, наданим за вдачу короля.

Внутрішня політика[ред. | ред. код]

Філіп і його батько Карл

Філіпу II вдалося значно відсторонити вище іспанське дворянство від центрів влади, вищих органів управління і кортесів (парламент в Іспанії). Зрозуміло, король шанував широку судову і суспільно-політичну компетенцію часом майже необмеженої влади дворянства, а також церкви і міст. Все ж таки повсякденне життя переважаючої більшості майже 8-мільйонного (1590) населення Іспанії в значній мірі визначалася місцевими та регіональними факторами і часто перебувала в фізичній залежності від місцевих панів, насамперед грандів. Втім, до кінця правління Філіпа II ця група вищої аристократії, скорочена Карлом V до 25 сімей, завдяки королівським привілеям виросла. Так, наприклад, Філіп підніс друзів дитинства, князів Еболі, що стали пізніше діловими радниками, до звання грандів, і тим самим розширив королівську клієнтелу у вищому кастильському дворянстві. Основна ж маса благородного стану — близько 10 відсотків всього населення (це на порядок більше, ніж в інших європейських країнах) — складалася з середнього дворянства і дрібнопомісних ідальго. Останні за своїм майновим становищем часто нічим не відрізнялися від селян, що карикатурно зобразив Мігель де Сервантес у романі «Премудрий гідальго Дон Кіхот із Ламанчі» (див.: в укр. перекладі М.Лукаша та А.Перепаді)

Протягом XVI століття населення в іспанській державі без Португалії зросло при значних регіональних коливаннях приблизно на 40 відсотків: з 5,2 мільйона до приблизно 8,1 мільйонів. У переважній більшості це були селяни, ремісники і рибалки. На початок століття в містах, які зростали й перетворювалися на політичні, економічні та культурні центри країни, мешкало 5 відсотків, а до кінця століття — близько 20 відсотків населення. Мадрид і Севілья перетворилися у квітучі метрополії; перший — завдяки перебуванню в ньому двору та центральних органів влади, а друга — завдяки монопольній торгівлі з Америкою. Поза сумнівом, за часів Філіпа II міста являли собою найбільш динамічні елементи суспільного розвитку в іспанському королівстві.

Уважно стежив монарх і за розвитком духовенства й церкви в Іспанії, закликаючи або примушуючи їх до реформ. Король мав право висувати кандидатів на єпископство і тим самим міг чинити суттєвий вплив на церкву, нерідко конфліктуючи на цьому ґрунті з Папою. Філіп реформував іспанську структуру єпископства, розділивши Кастилію на 5 архієпископств і 30 єпископств, а Арагон відповідно — на 3 архієпископства і 15 єпископств. У Іспанії, яку не зачепила Реформація, яка закликала поширити християнство в Новому Світі, а також зміцнити католицьку реформу та Контрреформацію в Європі, духовенство, підтримуване королем Філіпом, випромінювало потужні імпульси до створення світової католицької церкви.

Іспанські богослови здебільшого позитивно сприйняли Тридентський собор 1564 року, який став провісником церковного оновлення. Як наслідок, Філіп втілив у життя його рішення у своєму королівстві, спираючись на іспанський клір, що об'єднував у своїх лавах близько 90 000 представників білого й чорного духовенства. Мотивуючи свою імперську політику служінням Богові та церкви, король також зумів використати фінансові ресурси іспанської церкви, вимагаючи від неї дедалі більших пожертв. Принцип «державної церковності» не залишав жодних сумнівів у верховенстві світської влади й держави над церквою в Іспанії, що Філіп відстоював, навіть протидіючи інтересам Папи.

З португальської сепаратистами він обходився надзвичайно жорстко і, незважаючи на всі наполяганням місцевих кортесів, явно прагнув до повної державної асиміляції всього Піренейского півострова. З цією ж метою він стратив представників декількох дуже знатних арагонських родин, коли в Арагоні спалахнули заворушення з приводу опального вельможі Антоніо Переса, який втік туди з Кастилії. Арагон користувався старовинними привілеями, завдяки яким Філіп не міг вимагати повернення Переса назад. «Хустісія» — головний суддя, охоронець арагонських вільностей — був страчений, в Арагон введені війська; розпочалися репресії проти тих, хто був винен у захисті Переса; арагонські інквізитори діяли в інтересах короля (сам Перес встиг врятуватися). З тих пір сан хустісії втратив колишню прерогативу незмінності та потрапив у повну залежність від короля; арагонським вільностям було завдано нищівного удару. За кастильськими старими установами Філіп не залишав і тіні впливу. Кортеси іноді збиралися, але на всі їхні заяви король звичайно не звертав ані найменшої уваги.

Так, кортеси скаржилися на непомірну ненажерливість церкви у придбанні земельного майна — але Філіп не чув їх; скаржилися, що з населення збирають податки, про яких вони, кортеси, нічого не знають, — король продовжував такі податки збирати. У внутрішній історії Іспанії правління Філіпа було часом найповнішого деспотизму.

Інквізиція. Вигнання маврів[ред. | ред. код]

Його царювання було золотим віком для інквізиції, ще з часів Фердинанда і Ізабелли посилено переслідували єретиків (спочатку маврів, євреїв і підозрюваних у сектантства, потім, крім того, протестантів). На Аутодафе іноді присутній був і король, який докладав усіх зусиль, щоб найбільш нелюдськими способами викорінити єресь. Він заборонив іспанцям поступати в закордонні навчальні заклади, встановив пильний нагляд над теологічною літературою, що потайки проникає в Іспанію, намагався зовсім відрізати «єретичній чумі» доступ у свої володіння. З протестантами інквізиція мала найбільше клопоту на півночі Іспанії, на півдні Філіп звернув особливу увагу на морісків.

З часу падіння Ґранади (1492) маври, щоби позбутися від насильства і вічного загрози вигнання, цілими натовпами приймали католицтво, але, зовнішньо виконуючи всі церковні обряди, багато хто з них насправді залишалися вірними магометанству. Філіп вирішив покласти цьому кінець. Шляхом систематичних утисків і пред'явлення моріскам важковиконуваних вимог (на кшталт, наприклад, заборони жінкам закривати обличчя на вулиці, наказ вивчити за три роки іспанську мову, влаштовувати всі домашні свята так, щоб будь-який перехожий міг увійти в будинок, і т. д.) Філіп досяг того, що маври почали відчайдушну збройну боротьбу. Вибухнуло страшне повстання, що тривало більше двох років. Після варварського втихомирення, що супроводжувалося масовими жорстокими стратами, Філіп наказав виселити всіх морісків з країни. Дуже багато з них були продані в рабство, інші переселені в північні провінції Іспанії. «Перемога» над морісками в придворних колах вважалася одним з блискучих справ першої половини царювання Філіпа.

Нідерландська революція[ред. | ред. код]

Утихомирення та виселення морісків, жорстоке переслідування мусульман, євреїв, протестантів сприяли зубожінню країни, що помічається вже з перших десятиліть правління Філіпа, її економічного занепаду; але політична могутність, принаймні судячи ззовні, належало Іспанії аж до розпалу повстання в Нідерландах. Це повстання було в значній мірі справою рук Філіпа, який неухильно вводив та закріплював у цій країні інквізицію. Самою своєю особистістю Філіп був ненависний нідерландцям; на всі скарги та прохання Філіп з самого початку свого правління відповідав наказами чавити єретиків без жодного поблажливості. Коли в 1565-1567 роках рух розрісся, Філіп сказав, що «дасть відплату за образу Бога» та його святині (тобто католицьких храмів), і відправив у Нідерланди герцога Альбу, одного зі своїх найкращих бойових генералів. Протягом терору, введеного Альбою, Філіп залишався найдієвішим натхненником всіх жорстокостей свого ставленика. З числа наступників Альби жоден не міг укласти миру; будь-яким спробам, спрямованим з цією метою, наполегливо противився Філіп, не виходивши зі свого улюбленого, похмурого, усамітненого палацу Ескоріала і вів звідти колосальне, щоденне листування зі своїми намісниками і генералами.

У 1581 році генеральні штати в Гаазі оголосили Філіпа позбавленим нідерландських володінь; в цей же час проти нього висунувся новий, ще небезпечніший ворог — Англія.

Зовнішня політика[ред. | ред. код]

Терени Іспанії за Філіпа.

Приєднання Португалії[ред. | ред. код]

Докладніше: Іберійська унія

Іншим тріумфом цього більш «щасливого» періоду його правління було приєднання Португалії. У 1578 році 24-річний португальський король Себастьян загинув під час північноафриканської експедиції у битві при Ель-Ксар-ель-Кебирі. Філіп, ґрунтуючись на праві успадкування по спорідненості і на багатих подарунках, якими він обдарував португальську аристократію, вирішив захопити португальський престол. Серед португальців виникла — досить, втім, слабка — національна партія, що намагалися зчинити Філіпу збройний опір, але іспанська армія майже без боротьби зайняла всю країну (1580), а через кілька місяців португальські кортеси проголосили Філіпа португальським королем.

Османи. Священна Ліга[ред. | ред. код]

Докладніше: Битва при Лепанто
Перемога християн під Лепанто (1571)

1560-ті роки були зайняті жорстокою сухопутною і морською війною (в загальному успішною для Філіпа) проти берберів. Філіп бачив у цій боротьбі не тільки справу державної важливості, але і питання, в якому зацікавлене все християнство. Ще більшою мірою дивився він так на свою війну з турками. У 1571 році з ініціативи Папи Пія V була утворена «Священна ліга» з Венеції, Іспанії, Генуї, Савойї і ще деяких дрібних італійських держав. На чолі коаліції стала Іспанія; Філіп призначив головним адміралом свого брата Дона Хуана, який здобув над турками повну перемогу при Лепанто. Ця перемога не мала для Іспанії безпосередніх матеріальних результатів, але надзвичайно посилила престиж іспанського флоту в очах Європи. З Османською імперією війна йшла з перервами до кінця царювання Філіпа.

Англія. «Непереможна армада»[ред. | ред. код]

Докладніше: Іспанська Армада
Непереможна армада

Ще будучи спадкоємцем престолу, в 1554 році, Філіп одружився на англійській королеві Марії І Кривавій. Після її смерті він бажав одружитися на її наступниці — Єлизаветі І, але остання майстерно відхилила це сватання. По мірі того, як росли успіхи Нідерландів, Єлизавета виявляла все більше і більше співчуття до їхньої справи. Френсіс Дрейк, шукач пригод, за сприяння англійського уряду нападав на береги заатлантичних володінь Іспанії, не жаліючи іноді й узбережжя Піренейського півострова. Нарешті, коли Єлизавета послала нідерландцям допомогу у вигляді великого загону піхоти та артилерії, Філіп зважився завдати рішучий удар «єретичці»; страта Марії Стюарт тільки прискорила його рішення. У 1588 році Філіп послав до берегів Англії під начальством Медіна-Сидонії величезний флот (130 великих військових кораблів) — «Непереможну Армаду», яка загинула від бурі і вдалих нападів оборонної англійської ескадри. Філіп прийняв звістку про це нещастя з незвичайним зовнішнім спокоєм, але насправді, як це було зрозумілим для його наближених, воно дуже сильно гнітило його.

Миру з Єлизаветою він все ж таки не уклав і до кінця його життя Іспанія зазнавала жорстоких нападів з боку англійського флоту: скарбниця Філіпа була настільки виснаженою, що побудувати більш-менш сильний оборонний флот він абсолютно не міг. Англійцям удавалися найвідважніші висадки: наприклад, незадовго до смерті Філіпа вони спалили Кадіс (місто біля Гібралтару).

Франція[ред. | ред. код]

Невдала війна Іспанії з Англією розв'язала руки як повсталим та відокремленим Нідерландам, так і Генріху III Валуа (а потім Генріху IV Бурбону); і Нідерланди, і Франція відчули себе вільнішими: перші — від наполегливого військового єдиноборства з іспанськими десантами, друга — від дипломатичних підступів та інтриг з боку Філіпа, який здавна був у зносинах з Ґізами (французький рід, бічна гілка Лотаринзького дому). Всі плани його поживиться як-небудь при допомозі французької католицької партії за рахунок Франції і навіть посадити свою дочку на французький престол закінчилися повною невдачею. Під час боротьби Католицької Ліги з Генріхом Бурбоном він надавав діяльну, але безплідну підтримку Лізі. Взагалі, багаторічні його дипломатичні таємні і явні зносини з французьким двором (спочатку з Катериною Медичі і Карлом IX, потім з Ґізами) дають багато матеріалів для характеристики двоєдушшя, віроломства і релігійного фанатизму Філіпа. Мир із Францією він уклав лише в 1598 році, за кілька місяців до своєї смерті.

Сім'я[ред. | ред. код]

Докладніше: Габсбурги
  • Бастард: Себастьян (1557—1578)

Герб[ред. | ред. код]

Докладніше: Герб Іспанії

Портрети[ред. | ред. код]

Докладніше: Парадний портрет

1563 року венеціанський посол Паоло Фаголо, що зустрічався із Філіпом, описав його зовнішність: «невисокого зросту і круглолиций, із світлосиніми очима, трохи випуклими губами і рожевою шкірою, але на загал дуже привабливий», «він одягався зі смаком, і все що робив було вишуканим і люб'язним»[1].

Джерела[ред. | ред. код]

  • Braudel, Fernand. The Mediterranean and the Mediterranean World in the Age of Philip II (2 vol; 1976)
  • Israel, Jonathan. "King Philip II of Spain as a symbol of ‘Tyranny’." Co-herencia 15.28 (2018): 137-154.
  • Kamen, Henry. Philip of Spain (Yale UP, 1999)
  • Merriman, R. B. The Rise of the Spanish Empire in the Old World and in the New (4 vols, 1918) vol 4.
  • Pettegree, Andrew (2002). Europe in the Sixteenth Century. Oxford: Blackwell. ISBN 0-631-20704-X.
  • Parker, Geoffrey. Imprudent King: A New Life of Philip II (2014), a major scholarly bio
  • Parker, Geoffrey. The Grand Strategy of Philip II (New Haven, 1998).
  • Parker, Geoffrey. Philip II (1995)
  • Petrie, Charles. Philip II of Spain (1963)
  • Redworth, Glyn. Philip (1527–1598) // Oxford Dictionary of National Biography, online edition.

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Філіп II

Попередник
Карл II Габсбург
Coat of Arms SICILY.svg Король Сицилії
1554-1598
Coat of Arms SICILY.svg Наступник
Філіп II Благочестивий
Попередник
Карл IV Габсбург
Arms of Jean dAnjou.svg Король Неаполя
1554-1598
Arms of Jean dAnjou.svg Наступник
Філіп II Благочестивий
  1. Davis, James C. (1970). Pursuit of Power: Venetian Ambassadors' Reports on Spain, Turkey, and France in the Age of Philip II 1560–1600. New York: Harper & Row. pp. 81–82.