П'єтро Бембо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
П'єтро Бембо
Pietro Bembo - Titian.jpg
Портрет П'єтро Бембо руки Тіціана
 
Альма-матер: Падуанський університет
Діяльність: письменник, поет, бібліотекар, історик, перекладач, есеїст, католицький священник, humanist, філолог, ерудит, священнослужитель, прозаїк, Кардинал
Народження: 20 травня 1470(1470-05-20)
Венеція, Венеційська республіка[3][2]
Смерть: 18 січня 1547(1547-01-18) (76 років)
Рим, Папська держава[3][2]
Похований: Санта Марія сопра Мінерва
Проголошений: 20 грудня 1538
Папою: Павлом III

CMNS: П'єтро Бембо у Вікісховищі

П'є́тро Бе́мбо (італ. Pietro Bembo; 20 травня 1470, Венеція — 18 січня 1547, Рим) — італіський гуманіст, поет, літературний теоретик, кардинал. Бембо мав великий вплив на формування італійської мови, особливу увагу приділяючи тосканському діалекту, як основі літературної мови. Своїми творами відновив інтерес до творчості Петрарки у 16 столітті, поклавши початок поезії петраркізму.[5]

Творчість і спадщина[ред. | ред. код]

Про Етну[ред. | ред. код]

«Про Етну» — діалог П'єтро Бембо, написаний після повернення з Мессіни, де він проходив навчання у Костянтина Ласкаріса. Твір написано у формі діалогу між П'єтро та його батьком Бернардо. У ньому розповідається про сходження на Етну, яке автор здійснив, повертаючись додому. Батько й син обговорюють вулкан, його історію, спираючись на власний досвід і твори класиків. Книгу видав 1496 року Альд Мануцій.

Азоланські бесіди[ред. | ред. код]

Фрагмент листа П'єтро Бембо папі римському Леву X (між 1517 і 1519 роками).

У великій літературній спадщині Бембо (вірші, трактати, листи, діалоги, історія Венеції з 1487 до 1513 року) найвідомішими виявилися «Азоланські бесіди» — діалоги італійською мовою у прозі й віршах. «Азоланські бесіди» вперше вийшли друком 1505 року, проте Бембо продовжував працювати над ними і в наступні роки. «Азоланські бесіди» мали велику популярність і неодноразово перевидавалися (у XVI столітті було понад двадцять видань). Свій твір Бембо присвятив знаменитій Лукреції Борджіа, яка, можливо, й надихнула його на створення «Азоланських бесід». У них відчутний значний вплив неоплатонічної філософії любові й краси: акцент ставиться на божественне походження краси, на поступову трансформацію чуттєвої любові в духовну.

Бембо виступав і як теоретик з питань формування італійської мови. У трактаті «Міркування в прозі про народну мову» (1525 р.) він обстоював переваги тосканського діалекту, в якому бачив основу літературної італійської мови, й закликав звертатися до мови Петрарки й Боккаччо. У стилі Петрарки написано також багато ліричних віршів Бембо, який вважається родоначальником поезії «петраркізму». Шанувальники лірики великого поета в Італії та за її межами — в Англії, Франції, Польщі, Далмації — культивували стиль Петрарки, розміри віршування, але особливо — гаму любовних почуттів, доповнюючи її ідеалізованими схемами в дусі філософії неоплатонізму.

Твори[ред. | ред. код]

Pietro Bembo, Historia Veneta, 1729
  • Terze Rime (збірка віршів, 1502)
  • Азоланські бесіди (Gli Asolani, 1505)
  • Роздуми в прозі про народну мову (Prose nelle quali si ragiona della volgar lingua, 1525, трактат)
  • Рими (Rime, 1530)
  • Carmina (збірка віршів, 1533)
  • Історія Венеції (Rerum veneticarum libri XII, 1551)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. http://www.treccani.it/enciclopedia/pietro-bembo_%28Dizionario-Biografico%29/
  2. а б в г Contemporaries of Erasmus: A Biographical Register of the Renaissance and ReformationUniversity of Toronto Press, 2003. — Т. 1. — С. 120–123.
  3. а б в Бембо Пьетро // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  4. Find a Grave — 1996.
  5. П'єтро Бембо на порталі 1911encyclopedia. Архів оригіналу за 17 січня 2008. Процитовано 5 січня 2008. 

Посилання[ред. | ред. код]