Боровичі (Шосткинський район)
 |
| село Боровичі | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
| Країна |  Україна
| ||||
| Область | Сумська область | ||||
| Район | Шосткинський район | ||||
| Тер. громада | Зноб-Новгородська селищна громада | ||||
| Код КАТОТТГ | UA59100090020049926 | ||||
| Облікова картка | с. Боровичі | ||||
| Основні дані | |||||
| Населення | 148 | ||||
| Поштовий індекс | 41042 | ||||
| Телефонний код | +380 5451 | ||||
| Географічні дані | |||||
| Географічні координати | 52°10′54″ пн. ш. 33°21′52″ сх. д. / 52.18167° пн. ш. 33.36444° сх. д. | ||||
| Середня висота над рівнем моря |
128 м | ||||
| Водойми | р. Свига, Десна | ||||
| Місцева влада | |||||
| Адреса ради | 41022, Сумська обл., Шосткинський р-н, селише Зноб-Новгородське, вул. Шкільна, буд.1 | ||||
| Карта | |||||
  Боровичі | |||||
 Боровичі | |||||
| Мапа | |||||
| |||||
|
| |||||
Боро́вичі — село в Україні, у Зноб-Новгородській селищній громаді Шосткинського району Сумської області. Розташовано на дельті річки Свиги. Населення становить 148 осіб. До 2016 орган місцевого самоврядування — Кривоносівська сільська рада.
Після ліквідації Середино-Будського району 19 липня 2020 року село увійшло до Шосткинського району[1].
Село Боровичі знаходиться на лівому березі річки Свига в місці впадання її в річку Десна, вище за течією на відстані 5 км розташоване село Кривоносівка. Річки в цьому місці звивисті, утворюють лимани, стариці і заболочені озера.
Свою назву Боровичі запозичили від назви урочища Боровиха.
На гербі зображено 3 переплетені соснові шишки що вказує на назву населеного пункту (герб є промовистим). Зелений колір також вказує на соснові ліси. Дві сині пилки - це дві річки - Десна та Свига з численними лиманами, старицями та заболоченими озерами. Дві суниці вказують що ліса тут багаті на ягоди. Наверщя пернача вказує на козацьку історію села.
Точних відомостей про час заснування Боровичів не збереглося. На думку А. М. Лазаревського, воно було заселено стародубським полковником Лук'яном Івановичем Жоравко «під час його полковництва», в 1709—1719 рр. Однак, як випливає з грамоти Петра I про дарування Л. І. Жоравко «і дружині його, і дітям, і потомству в володіння» його власних сіл «Лук'янівки і Боровичі з млинами, ріллями, сіножатями, рибними ловами і гаями», яка була підписана в листопаді 1708 року, коли Лук'ян Іванович ще був новгородським сотником (1693—1709).
З дня свого заснування Боровичі перебували у володінні свого засновника, а після його смерті, яка настала влітку 1719 р., перейшли у спадок до його дружини Ірини Черкесовни Жоравко (? — після 1737), яка за універсалом від 13 серпня 1719 володіла в 15 дворами і 24 хатами (1723).
Після смерті Ірини Черкесовни Боровичі й інші її новгород-сіверські володіння опинилися у власності Івана Тимофійовича та Антона Тимофійовича Жоравко, які в 1748 році добровільно розділили їх між собою, а 14 грудня 1749 отримали на них підтверджувальні царські грамоти. "Село Боровичі за розділом дісталося генеральному осавулові Івану Тимофійовичу.
На момент проведення Румянцевим опису Малоросії (1765—1768) Іван Тимофійович володів в Боровичах 15 дворами і 14 бездворними хатами, а в 1779—1781 рр. — 33 дворами і 33 хатами. У зазначений час у селі проживало 33 обивателя зі своїми сім'ями, які займалися вирощуванням конопель і продажем її в Новгород-Сіверському.
Після смерті Івана Тимофійовича, що настала після 1792 р., всі його маєтки в Чернігівській губернії успадкувала єдина донька Наталія Іванівна Покорська — Жоравко (7.07.1749 — після 1811), а від неї село перейшло до її синів Івана Івановича Покорського — Жоравко (бл. 1770 — 1830—1831) і Федора Івановича Покорського — Жоравко (бл. 1778 — до 1828).
За переказами, на початку 30-их років XIX століття Покорсько-Жоравки продали Боровичі очкінскому поміщику Михайлу Йосиповичу Судієнко (1802 — 8.09.1871), а він через кілька років подарував їх губернському секретарю Івану Михайловичу Кутневському (1781 — після 1838), незадовго перед тим програвши свій єдиний маєток у селі Синине Стародубського повіту Чернігівської губернії. Отримавши Боровичі в дар, Іван Михайлович зійшовся зі своєю кріпосною Агафією Григорівною (прізвище невідоме), яка народила йому кілька дочок і трьох синів — Андрія, Якова та Олексія. Їх навчанням в 1838 році займався учень Новгород-Сіверської гімназії Михайло Корнійович Чалий (1816—1907), що став згодом відомим біографом Т. Г. Шевченко. Свої перші враження про Боровичі він описав у спогадах, опублікованих в 1889 році в журналі «Киевская старина»: «Ось, нарешті, і резиденція Івана Михайловича, хутір Боровичі, чарівний куточок, з усіма складовими сільської природи: з трьох боків його огинає ліс, з четвертої тягнуться поля, за полями, до самої Десни, зеленіли луки, виблискують озера, а біля самого будинку, праворуч, знаходиться проточний ставок, з двома млинами».
Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СССР в 1932—1933 роках[2].
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 723-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Сумської області», село увійшло до складу Зноб-Новгородської селищної громади[3].
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Середино-Будського району, село увійшло до складу новоутвореного Шосткинського району[1].
- Молочно-товарна ферма.
- База відпочинку «Боровичанка».
- ↑ а б Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- ↑ стор 139 Голодомор на Сумщині. Спогади очевидців (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 4 березня 2016. Процитовано 5 травня 2015.
- ↑ Розпорядження Кабінету Міністрів України № 723-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Сумської області». kmu.gov.ua. Процитовано 25 жовтня 2021.
- Погода в селі Боровичі [Архівовано 19 грудня 2011 у Wayback Machine.]