Вацлав Собеський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вацлав Собеський
Wacław Sobieski
Народився26 жовтня 1872(1872-10-26)
м. Львів
Помер3 квітня 1935(1935-04-03) (62 роки)
м. Краків
ПохованняРаковицький цвинтар
Країна Республіка Польща
Національністьполяк
Діяльністьісторик
Alma materЯгеллонський університет
Галузьісторія
ЗакладЯгеллонський університет
Вчене званняпрофесор
Науковий ступіньдоктор історії
Відомі учніГ.Барич, С.Бодняк, А.Стшелєцький, В.Чаплинський, О.Галецький, Л.Колянковський, А.Левак, К.Піварський та ін.
Аспіранти, докторантиKazimierz Piwarskid
ЧленствоПольська академія знань
Національна ліга[d]
Association of the Polish Youth "Zet"d
ПартіяNational-Democratic Partyd
ДітиЯкуб Собеський

Вацлав Собеський (Вацлав Собєський, пол. Wacław Sobieski; 26 жовтня 1872, Львів — 3 квітня 1935, Краків) — польський історик, дослідник історії Польщі та Європи 16—18 ст., видавець джерел, суспільно-політичний діяч.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився у Львові в сім'ї гімназійного вчителя. Школу та гімназію закінчив у м. Ряшів (нині місто Підкарпатського воєводства, Польща). 1892—1896 вивчав історію в Ягеллонському університеті; згодом навчався у Відні, Лейпцизі (Німеччина; у К. Лампрехта) та Парижі (Франція). 1900 захистив докторську дисертацію на тему: «Rokosz Zebrzydowskiego jako walka z kontrreformacją i klerem, część I: Obwarowanie konfederacji warszawskiej na sejmie 1606 r.» (керівник — проф. В.Закшевський).

1901—1905 — працівник бібліотеки Ординації Замойських у Варшаві. Співзасновник (1905) і співредактор «Przeglądu Historycznego». 1905—1907 перебував у науковому відрядженні до архівів Франції та Великої Британії. 1908 на підставі праці «Zabiegi Dymitra Samozwańca o koroną polską» здобув габілітацію в Ягеллонському університеті. Від 1908 — приват-доцент, від 1910 — професор Ягеллонського університету. 1908—1910 працював у Архіві гродських і земських актів у Кракові. Член-кореспондент (1920), дійсний член (1928) АН у Кракові. Член Варшавського наукового товариства (1914), Королівського наукового товариства у Празі (Чехословаччина; 1927), Слов'янського інституту в Празі (1928), Угорського історичного товариства (1932). 1927—1934 — віце-президент Польського історичного товариства, 1927—1934 — голова його краківського відділення. Творець наукової школи (учні — Г.Барич, С.Бодняк, А.Стшелєцький, В.Чаплинський, О.Галецький, Л.Колянковський, А.Левак, К.Піварський та ін.).

Помер у м. Краків.

Дослідження

[ред. | ред. код]

Проблематика масових релігійних рухів у Польщі на широкому європейському тлі:

  • «Rola jezuitów w dziejach Rzeczypospolitej Polskiej» (1901),
  • «Nienawiść wyznaniowa tłumów za rządów Zygmunta III» (1902),
  • «Trybun ludu szlacheckiego» (1905),
  • «Polska a hugenoci po nocy św. Bartolomieja» (1910).

Польсько-європейські відносини:

  • «Henryk IV wobec Polski i Szwecji 1602—1610» (1907),
  • «Źółkiewski na Kremliu» (1920),
  • «Walka o ujście Wisły» (1918).

Зламні періоди європейського та польського минулого:

  • «Szkice historyczne» (1904),
  • «Studia historyczne» (1912),
  • «Pamiętny sejm», (1913),
  • «Kościuszko w Ameryce: Zjednoczenie ideałów Polski i Ameryki» (1918),
  • «Dzieje rewolucji angielskiej» (1922),
  • «Polska pod rządami królów elekcyjnych do Stanisława Augusta» (1930).

Один із творців ідеології нової краківської історичної школи («Lelewel a szkoła krakowska» (1896), «Optymizm i pesymizm w historizofii polskiej» (1908)).

Автор синтетичної праці «Dzieje Polski» (т. 1—3, 1923—1925). Видав «Archiwum Jana Zamoyskiego» (т. 1, 1904).

Джерела та література

[ред. | ред. код]