Очікує на перевірку

Глюк (художниця)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Глюк
Народження13 серпня 1895(1895-08-13)[1]
Лондон, Сполучене Королівство[1]
Смерть10 січня 1978(1978-01-10)[1] (82 роки)
 Steyningd, Горшем, Західний Сассекс, Англія, Велика Британія
Країна Велика Британія[2]
 Сполучене Королівство
НавчанняSt John's Wood Art Schoold
Діяльністьхудожниця, мисткиня
Роки творчості1920[1] — 1978[1]
БатькоJoseph Crackstoned[3]
МатиFrancesca Halled[4]
Роботи в колекціїТейт[5], Національна портретна галерея (Лондон) і Музей Вікторії та Альберта

Ґлюк (при народжені Ганна Ґлакштайн; 13 серпня 1895 року — 10 січня 1978 року) — британська художниця, що відкидала будь-які почесні звернення до свого імені (такі як "міс", "містер"), також використовувала імена Пітер та Гіґ. Ґлюк приєдналася до колонії художників Ламорна неподалік Пензаса і була відома своїми портретами, квітковими картинами та новим дизайном рам для картин. Стосунки Ґлюка були поміж іншим з кількома жінками, зокрема з Нестою Обермер: спільний автопортрет Ґлюк з Обермер ("Медальйон") вважається культовим лесбійським витвором.

Біографія

[ред. | ред. код]

Ханна народилася в багатій єврейській родині в Лондоні 13 серпня 1895 року.[6]. Батьком дівчини був Джозеф Ґлакштайн, брати якого Ісідор і Монтегю заснували мережу вуличних чайних та імперію громадського харчування[7]. Дідом її був Самуель Глюкстейн (1821—1873), найбільший роздрібний продавець тютюну в країні. Мати Ханни навчалася на оперну співачку, коли зустріла свого майбутнього чоловіка, бездітного вдівця, удвічі старшого за неї. Вони одружилися через шість тижнів після знайомства. Ханна Глюк навчалась у школі у Свісс-Котеджі до 1910 року, а потім у школі для дівчаток Святого Павла в Хаммерсміті до 1913 року. У 1913—1916 роках дівчина відвідувала школу мистецтв Сент-Джонс Вуд, після чого переїхала до західної долини Корнуолла Ламорна, приєднавшись до колонії художників. До Корнуолла перебралася разом зі студентом мистецтва та партнером Е. М. Крейгом (1893—1968). Ці стосунки були важливими для мисткині. До 1918 року вони жили разом у Лондоні, спочатку у квартирі на Фінчлі-роуд, потім у студії в Ерлз-Корт. Деякий час вони мали студію в Ламорні[6].

Кар'єра

[ред. | ред. код]

У мистецькому співтоваристві Ханна Глюк почала приймати чоловічу зовнішність і кидати виклик моді та гендерним нормам. 1916 року Альфред Маннінгс намалював Ханну, яка курить люльку. Коли мистецьке товариство, віцепрезидентом якого Глюк була, позначило її, як «міс Глюк» на своєму бланку, вона пішла у відставку. Картини художниці були виставлені в спеціальній рамці, яку вона винайшла і запатентувала у 1932 році. «Рама Глюк» мала особливий вигляд: вона піднімалася зі стіни трьома ярусами, кожен ярус був менший за той, що стояв за ним. Пофарбована або обклеєна папером, рама мала уподібнити картини художника архітектурі кімнати.

1920-1930-ті роки

[ред. | ред. код]

У 1920-30-х роках Глюк була відома портретами та квітковими картинами. У жовтні 1924 року у Ханни була персональна виставка з п'ятдесяти шести картин у галереї Доріен Лей у Південному Кенсінгтоні, Лондон. Протягом 1925 року Глюк написала серію робіт із зображенням театральних сцен, які були частиною виставки «Сцена та країна». У 1928 році Глюк жила у Болтон Хаусі з письменницею та світською левицею Сібіл Куксон. 1931 року архітектор Едвард Мауф оформив студію у прибудові до будинку. Наступного року у Ханни була ще одна персональна виставка «Різноманітні картини». Тоді ж започаткувались стосунки з квітковим дизайнером Констанс Спрай, чиї роботи вплинули на картини художниці.

Медальйон

[ред. | ред. код]

Медальйон (1937) зображує Глюк (праворуч) і Несту Обермер (ліворуч). У травні 1936 року Ханна Глюк провела вихідні з Нестою Обермером у будинку сім'ї Обермерів у Східному Сассексі. Пізніше вона оголосила 25 травня днем їхнього весілля. Глюк припинила стосунки зі Спрай і влаштувала багаття особистих листів, щоденників і картин у Болтон-хаусі[6].

Одна з найвідоміших картин художниці «Медальйон» — це подвійний портрет Глюк та Нести Обермер, натхненний ніччю 1936 року, коли закохані відвідали постановку Фріца Буша «Дон Жуана» Моцарта[8]. За словами біографа Ханни, «вони сиділи разом у третьому ряду і відчували, як інтенсивність музики злила їх обох в одну людину та відповідала їхньому коханню». У 1937 році у Глюк була третя персональна виставка в Fine Art Society. художню виставку з тридцяти трьох картин, в тому числі Медальйон, відвідала королева.

Тридцятирічна перерва

[ред. | ред. код]

Коли закінчилися романтичні стосунки художниці з Нестою, закінчилася і творча кар'єра художниці. Розпочався тридцятирічний період художньої блокади, аж поки наприкінці 1960-х років Глюк не відчула відновлення творчої енергії.

2017

У 1943 році Ханна познайомилася з журналісткою Едіт Шеклтон Гілд. Вони відпочивали в Брайтоні та Лайм-Реджисі в Дорсеті. Наступного року художниця переїхала у Стейнінг, Сассекс, і жила там з Едіт та її сестрою Норою до смерті. У 1945 році вона продала будинок, але зберегла студію. У 1949 році студію продала художнику та автору Ітеллу Колкухоуну.

«Війна фарб»

[ред. | ред. код]

У 1950-х роках Ханна Глюк почала «війну фарб», щоб покращити їхню якість. Художниця відчувала, що деякі фарби мають зернисту консистенцію і виглядають «мертвими» на полотні. Вона вважала, що деякі фарби змінювали колір відповідно до напрямку мазка, а деяким потрібно багато часу, щоб висихати.

Останні роки

[ред. | ред. код]

У семидесяті роки художниця повернулась до малювання, вона використовувала спеціальні фарби ручної роботи, які безкоштовно постачав виробник. Останньою великою роботою художниці була картина риб'ячої голови, що розкладається на пляжі: «Лють, лють проти вмирання світла». У 1977 році Глюк пожертвувала особистих 57 предметів Брайтонському музею та художній галереї. Глюк померла у 1978 році в Стейнінг, Сассекс, у 82 років.

Спадщина

[ред. | ред. код]

Через два роки після смерті художниці Товариство образотворчого мистецтва організувало шеститижневу виставку 45 картин Ханни Глюк. У 1982 році видавництво Virago Press вибрало Медальйон, подвійний портрет, на якому зображена вона та її коханка Неста Обермер, обкладинкою для свого масового видання. У липні-серпні 1998 року відбулася «невелика, але чудово підготовлена виставка деяких із найбільш пам'ятних картин» художниці в Бексхілл-он-Сі, у павільйоні Де Ла Варр. Картина "Плащ Флори" (близько 1923 року) була придбана Тейт у 2019 році з нагоди сторіччя отримання жінками права голосу в Британії у 2018 році»[9]. Автопортрет 1942 року був подарований художницею Національній портретній галереї в 1973 році та був представлений на виставці 2001—2002 років. 13 серпня 2023 року у Великобританії та кількох інших країнах художницю відзначили створенням дудлом Google[10].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д RKDartists
  2. ↑ книжка — Diana Souhami.
  3. ↑ Souhami D. Gluck: Her Biogrpahy
  4. ↑ Souhami D. Gluck: Her Biography
  5. ↑ Тейт — 1897.
  6. ↑ а б в Amy De La Haye, ред. (2017). Gluck: art and identity. New Haven: Yale University Press. ISBN 9780300230482. OCLC 982593828.
  7. ↑ Joan Comay, Who's who in Jewish History: After the Period of the Old Testament' (Oxford: Oxford University Press, 1995) p. 240
  8. ↑ Judah Hettie (1 лютого 2017), Stunningly Modern Paintings by a Gender-Bending 1920s Artist, The New York Times, архів оригіналу за 26 August 2017, процитовано 2 лютого 2017
  9. ↑ Tate. 'Flora's Cloak', Gluck, c.1923. Tate (англ.). Процитовано 13 серпня 2023.
  10. ↑ Gluck's 128th Birthday. www.google.com (англ.). Процитовано 13 серпня 2023.

Література

[ред. | ред. код]
  • Глюк: 1895—1978: її біографія, Diana Souhami, Лондон: Weidenfeld & Nicolson, 2000, Quercus, 2013ISBN 0-297-64363-0
    • Ця робота була написана на замовлення Pandora Press London у 1986 році, вперше опублікована у 1988 році; і двічі перевидана різними видавництвами
  • Глюк: Мистецтво та ідентичність, під редакцією Емі Де Ла Хей і Мартіна Пела, Yale University Press,ISBN 978-0300230482

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Глюк_(художниця)&oldid=43558381