Дараган Софія Юхимівна
| Дараган Софія Юхимівна | |
|---|---|
 Полотно невідомого художника, олія. 60 x 48. Нині прикрашає експозицію Чернігівського обласного художнього музею. | |
| Титул | княгиня |
| Конфесія | православна |
| Рід | Дарагани |
| Батько | Дараган Юхим Федорович |
| У шлюбі з | Хованський Петро Васильович |
.png)
Софія Юхимівна Дараган, в шлюбі Хованська (рос. Софья Ефимовна Дараган; пом. 2 серпня 1819) — донька київського полковника Юхима Федоровича Дарагана та Віри Григорівни Розумовської[1], племінниця єлизаветинського фаворита.
Життєпис[ред. | ред. код]
Софія, хоча і народилась в Україні, ще зовсім малою була взята дядьком до імператорського двору в Санкт-Петербурзі (грудень 1749), де виховувалась під наглядом такої собі мадам Шмідт. Згідно з указом государині від 30 травня 1752 їй, власне як і кузині Софії Закревській, був пожалуваний щорічний оклад в розмірі 200 рублів, а 3 лютого 1758 вона вступила на дійсну фрейлінську службу[2][3]. Прикметно, що незвичне прізвище Дараган царедворці переінакшили на свій копил: Дараганова. Схоже, саме його вже французький дипломат Жан-Анрі Кастера перелицював на Тараканова, назвавши так княжну-самозванку, що видавала себе за дочку Єлизавети II від Олексія Розумовського[2].
25 квітня 1764 року дівчина одружилася з камергером, кн. Петром Васильовичем Хованським. Посадженими батьками з боку нареченої виступили гетьман Кирило Розумовський (її дядько) та графиня Анна Матюшкіна, а з боку жениха — граф Захар Чернишов та статс-дама Катерина Дашкова. Весілля вийшло подвійним: того ж дня побрались Андрій Осипович Закревський й княгиня Марія Іванівна Одоєвська, фрейліна[4].
Софія Юхимівна прожила у шлюбі 4 роки, дітей не мала. Була вписана до родовідної книги чернігівського дворянства (1788). Після безпотомної смерті братів разом з сестрою Катериною Галаган успадкувала маєтності на Полтавщині та Чернігівщині. Якийсь час мешкала в Москві, де володіла будинком і земельною ділянкою в кінці Воронцовського поля (пізніше її придбав Г. Потьомкін). Софія нерідко захищала рідних від гніву сестри, а коли по допомогу звернулась племінниця Віра Чорба, збезчещена наклепами мужа в перелюбстві, прихистила дівчину у себе[5][6][7][8].
В Семиполках жінка започаткувала поміщицькі економії, де вирощувала кращі породи свійських тварин. Для зведення Полтавського інституту шляхетних дівчат вона пожертвувала ділянку в київському районі Печерськ[9].
У фондах Чернігівського художнього музею зберігся напівпарадний портрет Дараган, «чарівної блондинки … в граціозному старовинному вбранні», як її описав на сторінках юнацького щоденника правнучатий племінник Григорій Галаган, що в 1839 році навідався до родинної садиби Покорщина; картина справила на нього «надзвичайне враження». До наукового обігу її ввела мистецтвознавиця Валентина Рубан, на думку якої авторство належить Кирилу Головачевському[7][10].
Деякі краєзнавці вважають Софію Юхимівну праобразом головної героїні шевченківської повісті «Княгиня». Похована біля Свято-Георгіївського монастиря (с. Данівка)[5].
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Хованский С.А. Князья Хованские. — Москва : МЦНМО, 2007. — С. 33. — ISBN 978-5-94057-286-2.
- ↑ а б Васильчиков А.А. Семейство Разумовских. Том 1. — СПб : Типография М. М. Стасюлевича, 1880. — Т. 1. — С. 287-288, 324.
- ↑ Фрейлины императрицы Елизаветы Петровны / Публ. [и вступ. ст.] К. А. Писаренко // Российский Архив: История Отечества в свидетельствах и документах XVIII—XX вв.: Альманах. — М.: Студия ТРИТЭ: Рос. Архив, 2007. — [Т. XV]. — С. 175-179
- ↑ Тычинина Л. В. Княгиня Дашкова и императорский двор. — Московский гуманитарный институт им. Е.Р. Дашковой, 2006. — С. 33.
- ↑ а б Головцов А. Л. PRIMUS INTER PARES (О первых меж равных). Книга первая. — Киев : Альфа Реклама, 2008. — С. 120-122. — ISBN 978-966-288-183-7.
- ↑ Будзар М.М. «Друга стать»: біографічний світ жінок з роду Ґалаґанів // Українська біографістика. — 2020. — № 20. — С. 27.
- ↑ а б Курач С.М. Родинні портрети Розумовських-Дараганів у зібранні Чернігівського обласного художнього музею імені Григорія Галагана // Сіверщина в історії України. — 2019. — № 12. — С. 407.
- ↑ Архив князя Воронцова. Книга 13. — Москва : Типография Лебедева, 1879. — С. 390.
- ↑ Черкаська, Ганна (3 квітня 2017). Дарагани. UAHistory (укр.). Процитовано 13 січня 2023.
- ↑ Материалы для биографии Г. П. Галагана // Киевская старина. — 1898. — № 9. — С. 212
Джерела[ред. | ред. код]
- Український портрет XVI — XVIII століть. Каталог-альбом / автори-укладачі Галина Бєлікова, Лариса Членова. — Київ, 2006. — С. 214. — ISBN 966-8914-02-3.