Ескі-Юрт
Ескі-Юрт Бахчисарай | ||||
Дюрбе Мухаммед Ґерая II (Великий восьмигранник), 2005 рік. | ||||
Загальна інформація | ||||
---|---|---|---|---|
44°45′06″ пн. ш. 33°50′45″ сх. д. / 44.75161° пн. ш. 33.84581° сх. д. | ||||
Країна | Україна | |||
Район | Бахчисарайський район | |||
Адмінодиниця | Бахчисарай | |||
Карта | ||||
Ескі-Юрт у Вікісховищі |
Ескі-Юрт (крим. Eski Yurt, з 1945 — Підгородне, також Кізякова дача, Кізяки) — стародавнє селище часів Золотої Орди, до 1970-х років окреме село, зараз — західний мікрорайон Бахчисарая.
Топонім Ескі-Юрт в перекладі означає «старе становище» або «стара ставка», що вказує на те, що це місто старіше, ніж ханська столиця Бахчисарай, що була заснована в XVI столітті.
На околиці селища довгий час існувало велике кладовище золотоординської епохи під назвою Кирк-Азізлер. Він був одним із найбільших і найдавніших мусульманських цвинтарів в Криму, що свідчило про роль поселення, біля якого воно розміщувалось.
Недалеко від селища був розташований Азіз Малік-Аштера, де і стояло суфійське текіє. За повір'ями тут був похований Малік аль-Аштар — легендарний герой епохи халіфату. Вважалося, що молитва на могилі Малік-Аштера здатна зцілювати хворих (наприклад тих, хто постраждав від укусу отруйних тварин).
Згідно з місцевими переказами, Малік-Аштер вперше прославився, перемігши дракона в Ємені, а згодом із великим військом вирушив проповідувати іслам на Волгу і до Криму. Досягнувши там успіху, Малік-Аштер продовжив шлях до Дністра. В цих краях йому довелося битися з королем-велетнем на ім'я Салсал. Малік-Аштер переміг його, але й сам був вражений ворожою стрілою. Смертельно поранений, він дістався до Криму і помер, а могила його до часу була прихована від очей непосвячених.
Пізніше місце його поховання відкрив хан Мехмед II Ґерай (за іншою версією — шейх накшбендійского суфійського тарикату). Як свідчить легенда, хан виявив у землі плиту з давніми письменами, коли збирався побудувати для себе мавзолей. На ній було написано про те, що тут покоїться Малік-Аштер. Тоді він передумав будувати власну гробницю і замість того облаштував могилу славетного подвижника — Азіза, спорудивши поруч з нею прикрашене мармуром текіє.
Культовий центр на Азізі, відвідуваний безліччю паломників, існував до 1920-х років. За даними всесоюзного перепису населення 1939 року у селі проживало 916 осіб.[1]
1948 року, після депортації кримських татар, село Ескі-Юрт було перейменовано на Підгородне, згодом включене до міської межі Бахчисарая. Пустирі, що приховували під собою руїни середньовічного поселення, були здебільшого використані під одноповерхову забудову, на майданчику Азіза у 1980-х роках виник стихійний ринок. Пам'ятники архітектури (чотири мавзолеї XIV—XVI століть) у 1963 році взяті на державний облік.
Вулиці містечка та його житлова забудова не збереглась до нашого часу.
З початком репатріації кримськотатарського населення неодноразово порушувалося питання про перенесення стихійного ринку з території мусульманського цвинтаря Азіза. Кримськотатарськими громадськими організаціями пропонувалися різні варіанти використання території. У 2004 році Бахчисарайським державним історико-культурним заповідником був розроблений проект створення державного музею на базі історико-архітектурних пам'яток, що збереглися. У 2006 році ринок був перенесений на нове місце, нині ведеться підготовка до масштабного археологічного дослідження та музеєфікації пам'яток Азіза та прилеглої до них території.
Дія оповідання «Під мінаретами» Михайла Коцюбинського відбувається в селищі Азіз під Бахчисараєм. У той час (початок XX століття), коли письменник відвідав його, воно було одним із центрів духовного життя кримських татар. Письменник згадував про те, що кожного тижня по четвергах у суфійській обителі (текіє), яка розташовувалася тут, збиралися бахчисарайські дервіші; з усіх кінців Криму прибували паломники, а дервіші в ніч народження пророка Мухаммеда виносили напоказ віруючим реліквію Сакал-і-шериф (волосся з бороди пророка), що зберігалася в текіє.
Сумно, безлюдно в святому місці - Азізі. Пишні “тюрбе” – мавзолеї – самітно сіріють на полі між будяками і грузом, важкі, великі, байдужі, як ті святі та хани, що спочивають під ними. Чорною купою заснув на землі монастир - “теке”, а над ним стоїть мінарет, як білий привид. Не сплять лиш цвіркуни і фонтани, та кліпа очима-зорями небо… Дервіші сходились. Кидали слово-два, тихо, пошепки, й мовкли. Дзвінко дзюрчала вода. Високі тополі все шелестіли.
У поселенні народився:
- Бекіров Лютфи (* 1928) — кримськотатарський правозахисник.
- Горный Крым. Атлас туриста / ГНПП «Картографія», Укргеодезкартографія ; ред.: Д. И. Тихомиров, Д. В. Исаев, геоинформ. подгот. Е. А. Стахова. — К. : ДНВП «Картографія», 2010. — 112 с.
- ↑ Музафаров Р. И. Крымскотатарская энциклопедия. — Симферополь : Ватан, 1995. — Т. 2 : Л — Я. — 425 с. — 100 000 экз.
Це незавершена стаття про Крим. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |