Кримські татари

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кримські татари
крим. Qırımtatarlar, Qırımlılar
Seferkazi-aga-ed8c0f-1024 (1).jpg
Adil Geray (cropped).jpg
Tuhaj Bej.jpg
Taras Triasylo.jpg
Ismail Gasprinskiy.jpg
Safika Gaspirali (crop).jpg
Noman Chelebicihan.jpg
Ayvazov-cropped.jpg
Cafer.seydahmet.jpg
Photo of Bekir Chobanzade in poetry collection "Boran".jpg
Agatangel Krymskyi.jpg
Amet-khan Sultan.jpg
Османов Юрій.jpg
Mustafa Abdülcemil Kırımoğlu.jpg
Monuments of Ukraine Crimea article contest 15.jpg
ESC2016 - Ukraine Meet & Greet 16 (cropped).jpg
Кількість від 500 тис. до 1 млн. [1][2][3]
Ареал

Україна Україна (Автономна Республіка Крим):
   300 000
Узбекистан Узбекистан:
   150 000
Туреччина Туреччина:
відсутні точні дані. За різними оцінками
   100 000[4][5][2] — 1 000 000[1][3]
Румунія Румунія:
   24 000

Болгарія Болгарія:
   3000
Раса європеоїди
Походження половці та інші тюркські та нетюркські народи Криму; залежно від субетносу, вплив тюркських та нетюркських народів значно відрізняється .
Близькі до: караїми, балкарці, ногаї
Входить до тюрки
Мова кримськотатарська
Релігія Іслам суннітського толку ханафійського мазгабу
Кримськотатарська молодь в традиційному одязі
Частина серії статей на тему:
Кримські татари
Кримські татари і мулла.jpg
Кримські татари, 1862
 
Категорія Категорія • Emblem of Crimea.svg Портал

Кри́мські тата́ри (крим. qırımtatarlar, в однині — qırımtatar; також інша самоназва — Киримли, крим. qırımlılar, в однині — qırımlı[6]) — східноєвропейський тюркський народ, що історично сформувався в Криму; разом з малочисельними караїмами та кримчаками кримські татари є корінним народом Криму, а також одним із корінних народів України[7][8]. Розмовляють кримськотатарською мовою, яка входить до тюркської мовної сім'ї.

Живуть на півдні України (переважно в АР Крим, а також в Херсонській та Запорізькій областях — понад 250 тис. за переписом 2001 року, близько 300 тис. за оцінюванням на 2012 рік), у Туреччині (від 150 тис. до 1 млн[9]), Узбекистані (близько 150 тис.), Румунії (20 тис., 2011), Болгарії (бл. 1 тис., 2011). За даними місцевих кримськотатарських організацій, кримськотатарська діаспора в Туреччині налічує сотні тисяч осіб, однак точні дані її чисельності відсутні, оскільки в Туреччині не публікуються дані про етнічний склад населення країни[4]. Загальна кількість жителів, чиї предки в різний час імігрували до країни з Криму, оцінюється в Туреччині 4-6 мільйонами, але більшість цих людей вже асимілювалися і вважають себе не кримськими татарами, а турками з кримським корінням (або зовсім не пам'ятають свого коріння)[10].

Переважна більшість кримських татар — мусульмани-суніти ханафітського мазхабу.

Назва[ред. | ред. код]

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Татари (значення).
  • Кримські татари (крим. qırımtatarlar) — історична кримськотатарська[11] та сучасна наукова назва і самоназва, яка використовується переважною більшістю кримських татар.
  • Киримли (крим. qırımlı[a]) — друга кримськотатарська історична та сучасна самоназва[6].
  • Кримчаки[13] — історична українська назва.
  • Кримці (рос. крымцы) — історична московська та українська назва, третя сучасна самоназва російською/українською[14][15][16][17].
  • Татари — архаїчна назва та сучасна просторічна назва.

Етнонім «кримські татари»[ред. | ред. код]

Словосполучення «кримські татари» викликає запитання про зв'язок із татарами — чи не є кримські татари субетнічною групою волзьких татар, а кримськотатарська мова — діалектом татарської. Назва «кримські татари» використовувалася в Російській імперії та закріпилася в російській і українській мовах замість історичних «кримці» і «кримчаки» відповідно, коли майже всі тюркомовні народи іменувалися «татарами»[18]: карачаївці (гірські татари), азербайджанці (закавказькі, або азербайджанські татари), кумики (дагестанські татари), хакаси (абаканські татари) тощо.

Татари та кримські татари[ред. | ред. код]

Типи кримських татар

Татари і кримські татари — це два різні народи з пов'язаною історією та різною культурою, процес формування яких відбувався по-різному, незалежно один від іншого, у складі різних держав. Так, формування казанських татар відбувалося в Казанському ханстві, основну роль, як вважається в сучасній науці, у їх формуванні відіграли булгари, а також волзькі кипчаки з деяким впливом фінно-угорських народів. У той же час формування кримських татар відбувалося в складі Кримського ханства. Важливу роль в формуванні кримських татар зіграли половці, які використовували як самоназву етнонім «татари», а свою мову називали «татар тілі» (тобто татарська)[19], та складали основне населення Криму як до ординського панування, так і на момент відокремлення Кримського ханcтва. Вплив на формування кримських татар мали хозари, а також греки та генуезці (італійці) (їх вплив найбільш помітний на побережанах — ялибойлу, які належать до понтійського расового типу), кримські готи (чий вплив найбільш помітно на гірничо-передгірних кримських татарах — татах)[20][21]. Найменшою мірою нетюркські народи Криму вплинули на степових кримських татар, які зберегли половецькі риси. Мова кримських татар також разюче відрізняється від мови казанських татар: мова кримців належить до половецько-кипчацької підгрупи, тоді як мова казанців належить до волзько-кипчацької[22][23][24].

Етногенез[ред. | ред. код]

Кримські татари сформувалися як народ у Криму і є нащадками різноманітних народів, що жили в Криму у різні історичні епохи. Основу антропологічного типу становлять представники європеоїдної раси, у ногаїв присутні мон­голоїдні домішки[25].

Кримські татари склалися шляхом змішування різних тюркомовних кочових народів степового Криму та Причорномор'я — західні половці, хозари, булгари, середньовічні ногаї (звідси самоназва степового субетносу кримських татар) з жителями гірської і передгірної частини півострова — алани, греки, кримські готи, скіфи, таври, італійці та інші[26][27]. Консолідація цього різноманітного етнічного конгломерату в єдиний кримськотатарський народ проходила протягом століть. З’єднуючими началами в цьому процесі були спільність території, тюркська мова та ісламська релігія[16][28][29][26][30].

Найважливіша роль у формуванні кримськотатарського народу належить західним кипчакам, відомим в українській історіографії під ім'ям половців. Саме вони стали консолідуючим етносом, в який вливалися всі інші народи, що населяли Крим з давніх часів. Кипчаки з XI—XII століття стали заселяти приволзькі, приазовські і причорноморські степи (які відтоді аж до XVIII століття іменувалися Дешт і Кипчак — «кипчацький (половецький) степ»). З другої половини XI століття вони почали активно просуватись в Крим. Значна частина половців сховалася в горах Криму, рятуючись після поразки об'єднаних половецько-руських військ від монголів та наступного розгрому половецьких протодержавних утворень у північному Причорномор'ї[31][32][33]. Половецька мова вважається безпосереднім предком сучасної мови кримських татар з можливим впливом інших мов, таких як мова кримських готів[34][35][36][37].

До кінця XV століття були створені основні передумови, що призвели до формування самостійного кримськотатарського етносу: в Криму встановилося політичне панування Кримського ханства, тюркські мови (половецько-кипчацька на території ханства) стали домінуючими, а іслам набув статусу державної релігії на всій території півострова. У результаті переважання набутої назви «татари» половецького населення Криму, ісламської релігії та тюркської мови почалися процеси консолідації строкатого етнічного конгломерату півострова, які призвели до появи кримськотатарського народу[26]. Протягом декількох століть на основі половецької мови з помітним огузьким впливом склалася кримськотатарська мова[16][38][39].

Згідно з іншою теорією, кримські татари ведуть своє походження від хвиль древніх народів: скіфів, греків, готів, італійців та вірмен[40]. Коли Крим став частиною Золотої Орди, вони змішалися з населенням, яке оселилося у Східній Європі, включаючи Крим, з VII століття: тюрко-татари[en], «монголо-татари» (серед цих племен, наприклад, кият[ru][41]) та інші тюркські народи (хозари, печеніги, кумани (половці) та кипчаки)[42].

Питання про статус корінного народу Криму[ред. | ред. код]

Кримські татари офіційно визнані корінним народом у складі України[43]. Європейський Союз[44] і міжнародні групи корінних народів також визнають кримських татар корінним народом Криму[45]. Сучасний російський уряд вважає кримських татар «національною меншиною», а не корінним народом Криму[46][47].

Масове поширення тези про «татар-прибульців» в пропаганді почалося тільки після депортації кримських татар, коли радянському керівництву було потрібно було виправдати геноцид кримськотатарського народу — його насильницьке виселення в Середню Азію та на Урал. До цього навіть в офіційних радянських енциклопедіях визнавалося, що кримські татари — корінний народ Криму[48][49].

Український історик Сергій Громенко зазначає, що для того, щоб вважатися корінним, народу потрібно лише сформуватися на даній території і не мати іншої батьківщини за її межами, тоді як час початку етногенезу не відіграє ніякої ролі. Це стосується кримських татар, оскільки їх етногенез проходив саме на території Криму[50]. Це додатково підтверджується генетичним дослідженням кримських татар, згідно з яким етногенез кримців відбувався саме на півострові і вони генетично склалися з декількох шарів. Результати геномних досліджень вказують на збереження в генофонді кримських татар як початкового компонента протягом більше 2,5 тисяч років, так і пізнього в північних степових районах Криму[51][52][53]. Генофонд кримських татар відрізняється широким спектром і відсутністю домінуючої гаплогрупи. З частотою від 5% зустрічаються такі гаплогрупи: R1a1a-M198 (32%[54]), R1b-M343, J2-M172, G2a3b1-P303, E1b1b1-M351; на їх частку сумарно припадає 67% генетичного різноманіття кримських татар. Близько третини генофонду представлено більш рідкісними гаплогрупами (від 1% до 5%): C-M130, Q-M242, L-M11, O3-M122, I1-M253, N1-LL22g, G2a3-M406 та інші[55].

Відома помилка, як вказує Сергій Громенко, — вважати греків корінним народом Криму. Насправді «греків» в Криму було три хвилі. Перша — це елліни давнини. Вони сформувалися в середземноморському регіоні і заснували свої колонії в Криму, починаючи приблизно з 600 року до нашої ери. Після Великого переселення народів чистих стародавніх греків у Криму не залишилося. Друга хвиля — це середньовічні ромеї, візантійці, які так само сформувалися не в Криму та ані мовою, ані вірою не були схожі на еллінів. Після османського завоювання південного узбережжя Криму 1475 року вони або прийняли іслам, влившись з часом в кримськотатарський етнос, або продовжували жити ізольованими християнськими громадами, поки в 1778 році не були виселені Суворовим до азовського регіону, ставши маріупольськими греками. Третя хвиля грецьких переселенців — це біженці з Османської імперії початку XIX століття, сучасні греки, що сформували Балаклавський батальйон. Втім, 1944 року під час проведення етніної чистки Криму вони, як і кримськи татари, були виселені з Криму. Нинішні греки Криму — це саме спадкоємці репатріантів третьої хвилі[50].

Субетноси[ред. | ред. код]

1. Кримськотатарська дівчина з Капсихору (побережанка)
2. Кримськотатарські степовики-ногаї

У складі кримськотатарського народу виділяють три етнографічні групи. Перша сформувалася на південному березі Криму, друга — в гірсько-передгірській частині півострова і третя — в кримському степу.

Горяни — тати[ред. | ред. код]

Тати (не плутати з однойменним кавказьким народом) жили до депортації в горах (крим. dağlar) і передгір'ях або середній смузі (крим. orta yolaq), тобто на північ від ялибойлу і на південь від степовиків. Етногенез татів — дуже складний і не до кінця вивчений процес. У формуванні цього субетносу взяли участь практично всі народи і племена, що коли-небудь жили в Криму, але основну культурно-мовну роль зіграли половці. Діалект татів належить до половецько-кипчацької групи[ru].

Степовики — ногаї[ред. | ред. код]

Ногаї жили в степу (крим. çöl) на північ від умовної лінії Миколаївка — Спат — Феодосія. Основну роль в етногенезі цієї групи відіграли західні кипчаки (половці) та східні кипчаки. У расовому відношенні ногаї — європеоїди з елементами монголоїдності (~10 %)[20]. Діалект степовиків входить до кипчацько-ногайської групи.

Побережани — ялибойлу[ред. | ред. код]

Докладніше: Південнобережці

Південнобережці або ялибойлу (крим. yalı boylu — «побережани», від yalı — берег, boy — довжина, протяжність, -lı — суфікс, що творить від назви місцевості назву людини, що живе на ній) — уродженці південного узбережжя Криму. В етногенезі цієї групи основну роль зіграли нетюркські народи Криму: греки, кримські готи і черкеси, а в жителів східної частини Південного узбережжя є також кров італійців (генуезців). У жителів багатьох сіл Південного узбережжя аж до депортації зберігалися елементи християнських обрядів, успадковані ними від грецьких предків. Більшість ялибойлу прийняли іслам як релігію досить пізно порівняно з двома іншими субетносами: османський перепис населення 1542 року свідчить, що більшу частину населення південного берегу на той момент становили християни[56]. Діалект побережан найбільш далекий від двох інших діалектів кримськотатарської мови і єдиний не входить до кипчацької (половецької) групи мов, а до огузьких мов.

Історія[ред. | ред. код]

Кримське ханство[ред. | ред. код]

Докладніше: Кримське ханство
Мавзолей (дюрбе) Джаніке в Криму, Кирк Ор.

Остаточно процес формування народу завершився в період Кримського ханства. На початку XIII століття Крим, більша частина населення якого вже складалася з тюрків —половців, увійшов до складу Золотої Орди, проте монголи ніколи не осідали в Криму, як не осідали в завойованих руських князівствах. Кримські татари в основному прийняли іслам в XIV столітті, і після цього Крим став одним з центрів ісламської цивілізації в Східній Європі. Панування Золотої Орди було в цілому обтяжливо для народів, що населяли Крим, тому вже с початку XV століття в Криму з'явилися тенденції до сепаратизму. Фактичну незалежність Криму від Золотої Орди можна відраховувати з початку правління на півострові Джаніке, дочки хана Золотої Орди Тохтамиша і дружини засновника Ногайської Орди Едігея. Під час свого правління вона всіляко підтримувала Хаджі I Ґерая у боротьбі за Кримський престол з спадкоємцями Тохтамиша — Саїд Ахмадом та Кічі-Мухаммедом — аж до своєї смерті в 1437 році. Після смерті Джаніке положення Хаджи Ґерая в Криму ослабло, і він був змушений виїхати з Криму до Литви[57].

У 1441 році посольство від представників кількох найсильніших родів Криму, включаючи золотоординські клани Ширин і Барин і Куманський клан — Кипчак, вирушило в Велике князівство Литовське, щоб запросити Хаджі Ґерая правити в Криму. Він став засновником династії Ґіреїв, що правила до анексії Кримського ханства Росією в 1783 році[58]. Під час правління Менґлі I Ґерая, сина Хаджі, військо Великої Орди, яка тоді ще існувала, вторглося в Крим з півночі, кримський хан виграв генеральну битву, наздогнавши військо ординського хана біля Тахт-Лії, Орда припинила своє існування, і кримський хан став наступником цієї держави[58][59]. Відтоді Кримське ханство стало однією з найсильніших держав Східної Європи аж до початку XVIII століття[60]. Вважається, що ханство офіційно стало васалом від Османської імперії з великою автономією після 1580[61], звертаючи увагу на те, що оскільки Кримське ханство — мусульманська сунітська держава, кримські хани були змушені визнати халіфа — спадкоємця пророка Мухаммеда і голову всіх мусульман-сунітів, ким оголосили себе султани Османської імперії після завоювання Каїра[62], в якості верховного правителя. Водночас ногайські орди, не маючи власного хана, були васалами кримського. Московія в свою чергу виплачувала щорічну данину кримському хану до укладення Константинопольского договору 1700 року[63][64][65].

Ханський палац в Бахчисараї.

1711 року, коли Петро I відправився в похід з усіма своїми військами (80 000 чоловік), щоб отримати вихід до Чорного моря, він був оточений військом кримського хана Девлет II Ґерая, опинившись в безвихідному становищі. І тільки зрада османського візира Балтаджи Мехмет-паши дозволила Петру вийти з оточення кримських татар[66]. Як повідомляє історик з роду Ґераїв Халім Ґерай, Девлет II Ґерай спробував оскаржити таке рішення візира[67], відповідь останнього була така: «Ви знайте свої татарські справи. Справи Блискучої Порти довірені мені. Ви не маєте права втручатися в них»[68]. Наступного дня в турецький табір прибув Карл XII, накинувся на візира з гнівними докорами і звинуваченнями в продажності. Шведський король переконував Мехмед-пашу дати йому 30 тисяч солдатів і клявся, що до вечора призведе Петра з мотузкою на шиї[69][70][71], але Прутський мир було укладено, і через 10 років Росія оголосила себе імперією. 1735 року кримський хан Каплан I Ґерай був викликаний турецьким султаном Ахмедом III в Персію. Розуміючи, що Росія зможе скористатися відсутністю військ у Криму, Каплан Ґерай написав султану подумати двічі, але султан був наполегливим. Як і очікував Каплан-Гірей, 1735 року російська армія, очолювана Мініхом, вторглася в Крим, спустошила півострів, вбила мирних жителів і зруйнувала всі міста, зайняв столицю, Бахчисарай, і спалив Ханський палац разом з усіма архівами і документами, а потім покинула Крим через епідемії, що почалася в ньому. Через рік те ж саме зробив інший російський генерал — Петро Ласі[58][72]. З тих пір Кримське ханство так і не змогло відновитися, почався його повільний занепад. Російсько-турецька війна 1768—1774 років призвела до поразки османів, і згідно з Кючук-Кайнарджійським мирним договіром, підписаним після війни, Крим визвнавався повністю незалежним та ні Росія, ні Туреччина не мали права втручатися в справи ханства. Після періоду політичних хвилювань у Криму Російська імперія порушила договір і анексувала Кримське ханство в 1783 році.

Кримське ханство часто брало участь у конфліктах на боці тієї чи іншої держави або саме було стороною військового конфлікту. У таких випадках кримськотатарська армія брала участь у походах на чолі з ханом. Одним з відомих є похід 1571 року, який закінчився взяттям Москви, при цьому сам Іван IV Грозний втік з міста і не з'явився після підпалу передмістя Москви, тому було вирішено спалити і всю Москву. Причиною цього походу було оголошення Іваном IV себе царем. При цьому були і так звані набіги, які здійснювалися з ініціативи окремих мурз і часто закінчувалися захопленням бранців. Російський історик В. Д. Смірнов пише, що «справедливість вимагає не забувати взаємності образ»: набіги (плюндрування) козаків на Кримське ханство нічим не поступалися набігам (чапулам) кримських татар і ногаїв[73]. Рабство в Криму, судячи по основній масі кримських джерел, практично повністю зникло вже в XVII столітті[74], тоді як в Росії кріпосне право існувало до 1861 року, і більшість населення були кріпаками. Необхідно також враховувати, що на історичну науку про кримських татар сильно вплинули російські історики, які переписали історію Кримського ханства для виправдання анексії Криму в 1783 році, і особливо потім радянські історики, що спотворили історію Криму для виправдання геноциду кримських татар в 1944 році[75][76][77][78].

Доба Кримського Ханства — це період розквіту кримськотатарської культури, мистецтва та літератури. Класик кримськотатарської поезії тієї доби — Ашик Умер. Серед інших поетів особливо відомі Махмуд Киримли та хан Гази II Ґерай. Головна з архітектурних пам'яток того часу, що збереглися — ханський палац у столиці середньовічного Криму — Бахчисараї.

Російська імперія[ред. | ред. код]

Докладніше: Русифікація Криму
Покинуті будинки в Карасубазарі

Гноблення з боку російської адміністрації та експропріації землі у кримськотатарських селян спричинили масову еміграцію кримських татар до Османської Імперії. Саме їхні нащадки зараз складають кримськотатарську діаспору у Туреччині, Болгарії та Румунії.

Дві головні хвилі еміграції припали на 1790-ті та 1850-ті роки. Це стало причиною занепаду сільського господарства і практично повного знелюднення степової частини Криму. Саме в цей час Крим залишила більша частина кримськотатарської еліти. Поруч із цим ішла колонізація Криму за рахунок залучення російським урядом переселенців з теренів метрополії. Все це призвело до того, що з мільйона кримських татар, що жили в Криму на момент анексії його Росією, наприкінці XIX століття залишилося менше 200 тис., що становило близько чверті всього кримського населення.

Загалом з 1783 року до початку XX століття Крим залишило щонайменше 800 тисяч кримських татар.

Кримськотатарське відродження[ред. | ред. код]

Кримськотатарське відродження пов'язане з ім'ям видатного діяча культури Ісмаїла Гаспринського (1851—1914). Він доклав великих зусиль, спрямованих на відродження та виживання кримського народу. Він фактично створив нову літературну кримськотатарську мову. І. Гаспринський почав видавати першу кримськотатарську газету «Терджиман» («Перекладач»), яка незабаром стала відомою далеко за межами Криму, розробив нову методику шкільної освіти, завдяки чому сформувалася нова генерація кримськотатарської інтелігенції.

Громадянська війна[ред. | ред. код]

Прапор кримських татар, прийнятий 1917 року

Дуже важкі наслідки для кримських татар мала Громадянська війна в Росії. 1917 року, після Лютневої революції, був скликаний перший Курултай (з'їзд) кримськотатарського народу, що проголосив курс на створення незалежної багатонаціональної Кримської демократичної республіки. Гаслом голови першого Курултаю, національного лідера, якого найбільше шанують кримські татари, Номана Челебіджіхана були слова: «Крим — для всіх кримчан». Номана Челебіджіхана більшовики розстріляли 23 лютого 1918 року, а інтереси кримських татар протягом війни не турбували ані «білих», ані «червоних». Згодом в Криму була встановлена радянська влада.

Радянська влада[ред. | ред. код]

1921 року було створено Кримську АРСР у складі РРФСР. Державними мовами цієї республіки визнавалася російська та кримськотатарська, корінними народами — кримські татари та караїми, а її керівництво складалося переважно з кримським татар. З вини радянської влади, яка вивозила хліб з Криму в інші регіони країни, під час голоду на Поволжі 1921—1922 років щонайменше 76 000 кримських татар померли від голоду[79], що стало катастрофою для невеликого народу. 1928 року відбулася перша хвиля репресій проти кримськотатарської інтелигенції, зокрема, голова Кримської АРСР Велі Ібраїмов був страчений по сфабрикованій справі. У 1938 році розпочалася друга хвиля репресій проти кримськотатарської інтелігенції, під час якої було вбито багато кримськотатарських письменників, учених, поетів, політиків, викладачів (Асан Сабрі Айвазов, Усеїн Боданінський, Сеїтджеліл Хаттатов, Ілляс Тархан, Бекір Чобанзаде та багато інших)[80][81][82][83].

Депортація[ред. | ред. код]

Докладніше: Депортація кримських татар та Кримськотатарський правозахисний рух
Один із символів депортації: тамга з залізничних рейок
Кримськотатарська хата в Алушті, Василь Кричевський, 1923

1941 року Крим опинився під владою нацистів, які розв'язали терор проти мирного населення, а 1944 став роком головної трагедії у кримській історії. 18 травня 1944 року за наказом Сталіна весь кримськотатарський народ був звинувачений у колабораціонізмі та депортований з Криму. Трагедія отримала назву Сюрґюн (від крим. Sürgün — вигнанець). У злочині було задіяно 32 000 енкаведистів. Загалом депортували 193 865 кримських татар, зокрема 151 136 — до Узбецької РСР, 8 597 — до Марійської АРСР, 4 286 — до Казахської РСР, решта — до різних областей Російської РФСР.

З травня до листопаду, за даними НКВС, 10 105 кримських татар померли від голоду в Узбецькій РСР (7 % депортованих до УзРСР). Ще близько 30 000 (20 % вигнанців), за даними НКВС, померли протягом наступних півтора років; за інформацією кримськотатарських активістів — 46 % депортованих за перші роки вигнання.

Верховна Рада України своєю постановою від 12 листопада 2015 року визнала депортацію кримських татар 1944 року геноцидом і проголосила 18 травня Днем пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу[84].

Повернення[ред. | ред. код]

На відміну від інших народів, депортованих 1944 року і повернених на батьківщину після XX з'їзду КПРС 1956 року кримським татарам було заборонено переїздити до Криму до 1989 року. З 1960-х років у місцях, де жили депортовані кримські татари в Узбецькій РСР, зародився та почав набирати силу національний рух за право повернення народу до Криму. Активну боротьбу за право повернення кримських татар вели Мустафа Джемілєв, Юрій Османов, Петро Григоренко та багато інших.

Масове повернення почалося 1989 року, і станом на 2013 рік у Криму жило близько 270 тис. кримських татар, що становило 13 % від загального населення. Найголовнішими проблемами кримських татар були масове безробіття (рівень якого серед кримських татар набагато вищий, ніж середній рівень по Криму), проблеми з землею та розвитком інфраструктури, відбудованої з часу репатріації, кримськотатарських селищ.

Населення Криму Поч. 18 ст. 1760—1770 1795 1816 1835 1850 1858 1864 1897 1917 1920 1926 1934 1937 1939 1959 1979 1989 2001
Загалом, тис. 467 454,7 156,4 212,6 279,4 343,5 331,3 198,7 546,7 749,8 718,9 713,8 832 996,8 1 123,8 1 201,5 2 135,9 2 430,5 2 024,056
Кримські татари, % 95,1 92,6 87,6 85,9 83,5 77,8 73 50,3 35,6 28,7 26 25,1 23,8 20,7 19,4 - 0,7 1,6 12,1
Росіяни, % - - 4,3 4,8 4,4 6,6 12,6 28,5 33,1 41,2 44,1 42,2 44 47,7 49,6 71,4 68,4 67,1 58,3
Українці, % - - 1,3 3,7 3,1 7 4 - 11,8 8,6 7,4 10,9 10,9 12,9 13,7 22,3 25,6 25,8 24,3

Кримські татари в Україні після розпаду СРСР (1991—2013)[ред. | ред. код]

У 1991 році було скликано другий Курултай і створено систему національного самоврядування кримських татар. Кожні п'ять років проходять вибори нового Курултаю (національного парламенту), в яких бере участь усе доросле кримськотатарське населення. Курултай формує виконавчий орган — Меджліс кримськотатарського народу (щось на кшталт національного уряду). Протягом усього часу існування головою Меджлісу був Мустафа Джемілєв. З листопада 2013 року головою Меджлісу є Рефат Чубаров. Тоді ж було затверджено нову структуру Меджлісу, згідно з якою введено 5 посад заступників голови Меджлісу кримськотатарського народу. Їх посіли: Айдер Аджимамбетов, Наріман Джелялов, Аслан Омєр Киримли, Заур Смірнов, Ахтем Чийгоз.

Кримські татари послідовно виступали за територіальну цілісність України на противагу проросійському сепаратистському рухові в Криму. Незважаючи на це, у березні 2014 року Росія анексувала Крим, а кримськотатарським лідерам М. Джемільову та Р. Чубарову заборонила в'їзд до Криму. Кримські татари заявляють про невизнання російської окупації Криму[85][86].

Утиски кримських татар з боку російської влади після анексії Криму 2014 року[ред. | ред. код]

Докладніше: Переслідування кримських татар російською окупаційною владою у Криму

3 березня — викрадено кримського татарина Решата Аметова, а 15 березня знайдено його закатоване тіло.

8 березня — підпал готелю, який належить кримським татарам.

17 березня — викрали громадського активіста Валіда Абу Юсуфа (етнічного росіянина Сергія Селенцова, що прийняв іслам), якого 31 березня було «видворено» з окупованого Криму.

20 березня — викрадено кримського татарина Нурі Сулейманова.

31 березня — побито 16-річного підлітка, котрий говорив по телефону кримськотатарською мовою.

9 квітня — сплюндровано пам'ятний камінь кримському балетмейстеру Акиму Джемілєву.

21 квітня — напад мілітаризованих російських організацій на будівлю Меджлісу, щоб зняти український прапор.

26 квітня — «в. о. прокурора Криму» Наталія Поклонська винесла офіційне попередження члену Меджлісу кримськотатарського народу Різе Шевкієву через вивішування прапора України на будівлі Меджлісу.

22 квітня — кримськотатарській редакції ДТРК «Крим» в усній формі наказали «не показувати» лідера кримськотатарського народу Мустафу Джемілєва і низку членів Меджлісу.

2 травня — представники російських служб не допустили Мустафу Джемілєва до Криму.

3 травня — Мустафі Джемілєву заборонено повернутись до Криму.

4 травня — в. о. прокурора Криму Поклонська зачитала Рефату Чубарову попередження про недопущення «екстремістської діяльності».

6 травня — російські мілітаристські бойовики побили члена Меджлісу Абдурамана Егіза.

13 травня — кримські суди прийняли на розгляд 55 справ стосовно 49 кримських татар, котрі брали участь у подіях 3 травня, коли Мустафі Джемілєву було відмовлено у в'їзді до Криму. 14 травня. У Стокгольмі 2015 на конкусі Євробачення перемогла Джамала україка з кримськотатарським походженням з піснею яка присвячена депртації у 1944.

16 травня — ФСБ провело обшук у керівника відділу зовнішніх зв'язків Меджлісу Алі Хамзіна.

16 травня — владою РФ заборонено проводити мирні зібрання до 6 червня, за 2 дні до 18 травня — пам'ятної дати для кримських татар.

13 червня — у м. Сімферополі у споруджувану мечеть «Чукурча-джамі» кинуто три пляшки із запалювальною сумішшю.

11 червня — заборона проведення мирних зібрань, у відповідь на подання Меджлісом повідомлення про наміри провести захід в парку Треньова.

24 червня — ФСБ провела обшук в будівлі медресе.

4 липня — окупаційна влада Криму винесла рішення про заборону Рефату Чубарову в'їжджати на територію Криму.

5 липня — окупанти не пропустили Рефата Чубарова, котрий повертався із засідання Меджлісу в Херсонській області, через адміністративний кордон Автономної Республіки Крим.

22 липня — у кримськотатарському кафе «Мусафір» люди в масках влаштували обшук.

24 липня — головний редактор газети «Авдет» Шевкет Кайбуллаєв був викликаний на бесіду у ФСБ.

5 серпня — повідомлення про заборону літератури кримськотатарською мовою.

19 серпня — кримським татарам заборонено проводити жалобний мітинг на честь Загальноєвропейського дня пам'яті жертв сталінізму та нацизму[87].


Вересень — виселення Меджлісу з будівлі Меджлісу.

Навчання кримськотатарською мовою[ред. | ред. код]

2012—2013 навчального року в середніх загальноосвітніх школах Криму (без учнів шкіл-інтернатів та спеціальних класів, організованих при загальноосвітніх школах) освіту кримськотатарською мовою отримували 3,11 % учнів[88].

За даними окупаційної російської влади, 2014—2015 року кримськотатарською навчались 4 740 школярів. З них 2 814 учнів навчалися в 15 школах з кримськотатарською мовою навчання, 1 926 — у класах з кримськотатарською мовою навчання, що функціонують в 62 школах Криму[89].

Станом на початок 2015—2016 навчального року, за даними Міністерства освіти, науки і молоді Автономної Республіки Крим, в загальноосвітніх установах кримськотатарською мовою навчалося 5 083 особи (2,76 % учнів). У республіці продовжує діяти 15 загальноосвітніх установ з кримськотатарською мовою навчання; всього ж по республіці навчання кримськотатарською мовою організовано в 53 загальноосвітніх закладах 17 муніципальних районів і міських округів[90].

Після окупації Росією в Криму є практика відкриття в школах з кримськотатарською мовою навчання перших класів з навчанням російською, а також адміністративного тиску на батьків з метою переконати їх переводити дітей після здобуття початкової освіти в класи з російською мовою навчання. Вказується на недостатню кількість місць в дошкільних освітніх установах з вихованням кримськотатарською мовою.[91].

Мова[ред. | ред. код]

Докладніше: Кримськотатарська мова та Кримськотатарська мова в Україні
Частка населення, що назвало рідною мовою кримськотатарську за переписом 2001 р.
Частка населення у сільрадах і містах Криму, що вказало кримськотатарську мову рідною за переписом 2001 р.

Татарська та кримськотатарська мови хоч і є спорідненими через належність до тюркської мовної групи, але не є найближчими родичами. Найбільш близькими до кримськотатарської мови є карачаєво-балкарська, кумицька та ногайська з кипчацьких мов та турецька й азербайджанська з огузьких.

Рідна мова кримських татар за переписом 2001 року[92]
все населення міське населення сільське населення
кримськотатарська 92,0 % 89,1 % 93,5 %
російська 6,1 % 8,5 % 4,9 %
українська 0,1 % 0,1 % 0,1 %
інша 1,7 % 2,3 % 1,4 %

Рідна мова кримських татар у районах та містах обласного підпорядкування АРК:

кримськотатарська російська інша
Сімферополь 91,0 % 8,6 % 0,4 %
Алушта 93,0 % 6,4 % 0,6 %
Армянськ 81,3 % 14,2 % 4,5 %
Джанкой 86,4 % 13,1 % 0,5 %
Євпаторія 91,9 % 7,8 % 0,3 %
Керч 76,8 % 22,8 % 0,4 %
Красноперекопськ 85,3 % 12,8 % 1,9 %
Саки 90,4 % 8,8 % 0,8 %
Судак 97,9 % 1,8 % 0,3 %
Феодосія 89,8 % 9,9 % 0,3 %
Ялта 82,2 % 16,5 % 1,3 %
Бахчисарайський район 93,3 % 5,1 % 1,6 %
Білогірський район 97,6 % 1,9 % 0,5 %
Джанкойський район 92,9 % 6,6 % 0,5 %
Кіровський район 92,8 % 4,7 % 2,5 %
Красногвардійський район 91,6 % 6,8 % 1,6 %
Красноперекопський район 89,1 % 6,2 % 4,7 %
Ленінський район 94,9 % 4,9 % 0,2 %
Нижньогірський район 93,6 % 5,8 % 0,6 %
Первомайський район 91,4 % 6,4 % 2,2 %
Роздольненський район 93,1 % 6,4 % 0,5 %
Сакський район 92,8 % 6,6 % 0,6 %
Сімферопольський район 95,4 % 3,8 % 0,8 %
Совєтський район 94,4 % 3,5 % 2,1 %
Чорноморський район 92,8 % 6,3 % 0,9 %
АР Крим 93,0 % 5,9 % 1,1 %

За переписом 2001 року, серед кримських татар України зазначили вільне володіння мовами:[93][94]

Населені пункти Криму, у яких кримськотатарську мову назвали рідною понад 50 % населення.[95]

Населений пункт Район % Кримськотатарськомовних
с. Трипрудне Сімферопольський район 91,7
с. Дивне Бахчисарайський район 86,2
с. Тимофіївка Джанкойський район 85,1
с. Ключове Кіровський район 81,7
с. Фонтани Сімферопольський район 81,7
с. Вікторівка Бахчисарайський район 81,4
с. Маківське Кіровський район 78,2
с. Сари-баш Первомайський район 77,9
с. Севастянівка Бахчисарайський район 76,6
с. Розливи Нижньогірський район 75,2
с. Живописне Сімферопольський район 75,0
с-ще Громовка Сакський район 71,4
с. Родники Білогірський район 70,7
с. Річне Совєтський район 66,7
с. Вишневе Білогірський район 65,8
с. Ганнівка Білогірський район 65,0
с. Новеньке Бахчисарайський район 64,6
с. Андрусове Сімферопольський район 64,4
с. Ходжа Сала Бахчисарайський район 64,4
с. Ленське Чорноморський район 64,3
с. Долинне Кіровський район 63,5
с. Білокам'яне Бахчисарайський район 63,0
с. Пробудження Джанкойський район 61,8
с. Дачне Бахчисарайський район 61,5
с. Дружне Сімферопольський район 61,0
с. Дмитрівка Первомайський район 60,5
с. Костянтинівка Джанкойський район 60,1
с. Червоне Роздольненський район 60,0
с. Новофедорівка Джанкойський район 59,1
с. Шаумян Сакський район 58,9
с. Дворіччя Нижньогірський район 58,6
с. Опитне Білогірський район 58,6
с. Ульянівка Білогірський район 58,5
с. Вершинне Сакський район 58,3
с. Красна Долина Красногвардійський район 58,3
с. Ярке Сакський район 58,1
с. Заливне Нижньогірський район 57,8
с. Синьокам'янка Білогірський район 57,3
с-ще Видне Красногвардійський район 56,1
с. Верхня Кутузовка Алушта (міськрада) 55,8
с. Трактове Красногвардійський район 55,1
с. Нижня Голубинка Бахчисарайський район 55,0
с. Тополі Бахчисарайський район 54,0
с. Яковлівка Білогірський район 53,7
с. Маркове Совєтський район 53,4
с. Теплівка Сімферопольський район 53,2
с. Надеждине Красноперекопський район 52,7
с. Лібкнехтівка Ленінський район 52,5
с. Руське Білогірський район 52,0
с. Армійське Джанкойський район 51,9
с. Українка Сімферопольський район 51,9
с. Новомикільське Красногвардійський район 51,6
с. Молочне Красногвардійський район 51,3
с. Ніжинське Нижньогірський район 50,8
с. Богатир Бахчисарайський район 50,5
с. Корольове Ленінський район 50,4
с. Дозорне Білогірський район 50,3
с. Багата Ущелина Бахчисарайський район 50,0

Розселення[ред. | ред. код]

Кримські татари живуть в основному в Криму (близько 235—280 тис.), прилеглих регіонах Росії (2,4 тис., в основному в Краснодарському краї) і в прилеглих регіонах України (2,9 тис., в основному в Херсонській області), а також в Туреччині, Румунії (24 тис., в основному в повіті Констанца), Узбекистані (90 тис.[96], оцінки від 10 тис. до 150 тис.), Болгарії (3 тис.). У Туреччині проживає 5-6 млн людей, чиї предки в різний час (з кінця XVIII до початку XX століття) переселилися в цю країну з Криму. Це дає привід кримськотатарським громадським організаціям Туреччини стверджувати, що в країні живе кілька мільйонів кримських татар.[97] Більша частина нащадків кримськотатарських іммігрантів в Туреччині асимілювалася і вважає себе турками. Фактична кількість кримських татар у Туреччині невідома, оскільки дані про етнічний склад населення країни в Туреччині не публікуються.

Динаміка чисельності кримських татар в Україні за даними переписів (для 1897, 1926, 1939 рр. дані по Криму)
1897 1926 1939 1959 1970 1979 1989 2001
міські поселення 38 738 59 696 1 331 1 150 15 632 84 116
сільські поселення 140 356 159 183 2 223 5 486 31 175 164 077
всього 189 821 179 094 218 879 193 3 554 6 636 46 807 248 193

Перепис 2014[ред. | ред. код]

Частка кримських татар у населенні Криму за даними перепису 2014 року; в дужках наведена сумарна частка тих, хто дав відповідь на питання про національність «кримський татарин» і просто «татарин»

Перепис населення в окупованій Автономній Республіці Крим проводився з 14 до 25 жовтня 2014 року. Оголошення попередніх підсумків перепису здійснено в грудні 2014 року. Перепис є першою подібною подією на території Автономної Республіки Крим і Севастопольської міськради після їх анексії РФ. Оскільки перепис населення є одним з етапів перехідного періоду, метою його є уточнення соціально-демографічних змін на півострові, що відбулися з моменту проведення останнього перепису населення. Бюджет перепису склав 387 млн руб. Гроші були виділені з федерального бюджету Російської Федерації. За міжпереписний період 2001—2014 років населення Автономної Республіки Крим скоротилося на 135 тисяч осіб або на 6,7 %. Населення Севастопольської міськради, навпаки, збільшилося на 18 тисяч осіб або на 4,8 %.

Міжпереписна динаміка національного складу:

осіб,
1989 		Частка від тих,
що вказали свою
національність
 % 1989 		осіб,
2001 		Частка від тих,
що вказали свою
національність
 % 2001 		осіб,
2014 		Частка від тих,
що вказали свою
національність
 % 2014
росіяни 1 629 542
67,05
1 450 394
60,67
1 492 078
67,90
українці 625 919
25,75
576 647
24,12
344 515
15,68
кримські татари 38 365
  1,58
245 291
10,26
232 340
10,57
татари 10 762
  0,44
13 602
  0,57
44 996
  2,05
білоруси 50 054
  2,06
35 157
  1,47
21 694
  0,99
вірмени 2 794
  0,11
10 088
  0,42
11 030
  0,50
інші 73 059
  3,01
70 030
  2,93
50 911
  2,32
вказали 2 430 495
100,00
2 390 319
100,00
2 197 564
100,00
не вказали 0 10 890 203 645
Всього: 2 430 495 2 401 209 2 284 769

Перепис 2001[ред. | ред. код]

Розселення кримських татар по Україні, 2001 рік
Регіон Чисельність Частка Розселення
Автономна Республіка Крим 243 433 ‒ 251 000[98]  12,0 % ‒ 12,4 % переважно передгірні та степові райони АРК
Херсонська область 2 072 ‒ 6 000[98]  0,2 % ‒ 0,5 % Генічеський, Новотроїцький райони
Севастополь (міськрада) 1 858 ‒ 3 500[98]  0,5 % ‒ 0,9 % села на півночі та сході Севастопольської міськради
Запорізька область 570 ‒ 3 000[98]  0,1 % ‒ 0,2 % Токмацький, Мелітопольський райони
інші регіони 260 ‒ 1 000[98]
Всього 248 193 ‒ 264 000[98] 0,5 % — 0,55 %

Урбанізація кримських татар за переписом 2001 р.

Населення Кількість
міського 84 116 33,9 %
сільського 164 077 66,1 %
Всього 248 193 100,0 %
Частка кримських татар у населенні Криму за даними перепису 2001 року

Розселення кримських татар у Автономній Республіці Крим за результатами Всеукраїнського перепису населення 2001 року.[99]

  • міськради обласного підпорядкування ‒ 54,5 тис. ‒ 22,4 %
  • райони ‒ 188,5 тис. ‒ 77,6 %
населення, 2001 кримських татар %
Білогірський район 66 458 19 425 29,2 %
Кіровський район 58 016 14 816 25,5 %
Сімферопольський район 149 253 33 161 22,2 %
Совєтський район 37 576 8 344 22,2 %
Джанкойський район 82 328 17 744 21,6 %
Первомайський район 40 376 8 693 21,5 %
Бахчисарайський район 92 542 19 695 21,3 %
Сакський район 80 964 14 137 17,5 %
Красноперекопський район 31 843 5 477 17,2 %
Нижньогірський район 56 976 9 136 16,0 %
Красногвардійський район 93 782 15 619 16,7 %
Ленінський район 69 629 10 784 15,5 %
Роздольненський район 37 185 4 961 13,3 %
Чорноморський район 34 112 4 321 12,7 %
Судацька міська рада 29 448 5 131 17,4 %
Джанкойська міська рада 42 861 3 469 8,1 %
Сімферопольська міська рада 358 108 25 209 7,0 %
Євпаторійська міська рада 117 565 8 140 6,9 %
Алуштинська міська рада 52 215 3 081 5,9 %
Сакська міська рада 28522 1 646 5,8 %
Феодосійська міська рада 108 788 5 055 4,6 %
Армянська міська рада 26 876 949 3,5 %
Красноперекопська міська рада 30 902  928 3,0 %
Керченська міська рада 158 165 1 635 1,0 %
Ялтинська міська рада 139 584 1 877 1,3 %
АР Крим 2 033 736 243 433 12,0 %
Севастопольська міська рада 379 492 1 858 0,5 %
Весь Крим 2 413 228 245 291 10,2 %

Перепис 1989[ред. | ред. код]

Розселення кримських татар в Українській РСР станом на 1989 р.

регіон всього міста села
Кримська область 38 365 8 980 29 385
Херсонська область 5 716 4 681 1 035
Запорізька область 1 566 1 132 434
інші регіони 1160 839 321
УРСР 46 807 15 632 31 175

Перепис 1939[ред. | ред. код]

Частка кримських татар у населенні Криму за даниими перепису населення 1939 року

Кількість татар у Кримській АРСР за переписом 1939 року ‒ 218 879 осіб, зокрема у містах ‒ 59 696 (27,3 % загальної чисельності), у селах ‒ 159 183 (72,7 %). На кримських татар припадало 19,4 % населення півострова, зокрема 10,2 % міського населення та 29,4 % сільського.[100]

Розселення кримських татар за даними перепису 1939 р.[101]

населення, 1939 кримських татар %
Сімферополь 142 634 17 392 12,2 %
Євпаторія 47 030 6 170 13,1 %
Керч 104 443 5 310 5,1 %
Севастопольська міськрада 111 938 4 753 4,2 %
Феодосія 45 032 3 364 7,5 %
Ялтинська міськрада 36 653 2 625 7,2 %
Ак-Мечетський район 15 941 5 027 31,5 %
Ак-Шейхський район 14 725 4 646 31,6 %
Алуштинський район 25 996 16 414 63,1 %
Балаклавський район 23 400 12 880 55,0 %
Бахчисарайський район 46 888 26 119 55,7 %
Біюк-Онлайрський район 18 542 3 061 16,5 %
Джанкойський район 46 626 4 299 9,2 %
Зуйський район 16 324 3 032 18,6 %
Ічкинський район 20 748 3 213 15,5 %
Карасубазарський район 33 034 13 911 42,1 %
Кіровський район 21 321 2 952 13,8 %
Колайський район 16 767 1 799 10,7 %
Красноперекопський район 23 529 1 585 6,7 %
Куйбишевський район 17 759 15 900 89,5 %
Ларіндорфський район 14 341 1 673 11,7 %
Ленінський район 23 656 7 624 32,2 %
Сакський район 27 800 3 108 11,2 %
Сейтлерський район 24 984 3 878 15,5 %
Старо-Кримський район 20 643 3 262 15,8 %
Судацький район 20 081 14 124 70,3 %
Тельманський район 23 535 1 897 8,1 %
Фрайдорфський район 14 366 3 333 23,2 %
Ялтинський район 46 693 13 777 29,5 %
Кримська АРСР 1 126 429 218 879 19,4 %

Перепис 1926[ред. | ред. код]

Кількість татар у Кримській АРСР за переписом 1926 року ‒ 179 094 осіб, зокрема у містах ‒ 38 738 (21,6 % загальної чисельності), у селах ‒ 140 356 (78,4 %). На кримських татар припадало 25,3 % населення півострова, зокрема 11,9 % міського населення та 36,8 % сільського.[102]

Частка кримських татар у населенні Криму за даними перепису населення 1926 року

Розселення кримських татар у Криму в 1926 р.[103]

населення, 1926 кримських татар %
Сімферополь 88 310 11 126 12,6 %
Алупка 2 968 884 29,8 %
Алушта 4 759 1 819 38,2 %
Армянськ 2 670 565 21,2 %
Балаклава 2 324 16 0,7 %
Бахчисарай 9 544 6 884 72,1 %
Брянський завод 1 127 5 0,4 %
Гурзуф 2 791 1 393 49,9 %
Джанкой 8 310 322 3,9 %
Євпаторія 23 574 4 757 20,2 %
Карасубазар 7 635 2 570 33,7 %
Керч 34 563 1 297 3,8 %
Саки 2 452 112 4,6 %
Севастополь 74 551 1 205 1,6 %
Сімеїз 592 25 4,2 %
Старий Крим 4 738 266 5,6 %
Судак 1 893 417 22,0 %
Феодосія 28 652 1 933 6,7 %
Ялта 28 811 3 141 10,9 %
Бахчисарайський район 37 419 29 143 77,9 %
Джанкойський район 56 647 8 055 14,2 %
Євпаторійський район 46 844 15 317 32,7 %
Карасубазарський район 25 932 12 151 46,9 %
Керченський район 39 456 10 269 26,0 %
Севастопольський район 19 711 11 804 59,9 %
Сімферопольський район 66 968 12 586 18,8 %
Судацький район 13 898 12 479 89,8 %
Феодосійський район 51 767 8 504 16,4 %
Ялтинський район 24 817 20 048 80,8 %
Кримська АРСР 713 823 179 094 25,1 %

Перепис 1897[ред. | ред. код]

Розселення татарськомовного населення за переписом населення 1897 року

населення, 1897[104] кримських татар %
Кримські повіти Таврійської губернії 445 439 189 821 42,6 %
Ялтинський повіт 73 260 43 256 59,0 %
Сімферопольський повіт 141 717 62 876 44,4 %
Євпаторійський повіт 63 211 26 992 42,7 %
Феодосійський повіт 115 858 44 431 38,3 %
Перекопський повіт 51 393 12 266 23,9 %
Керч-Єнікальське градоначальництво 43 698 2 563 5,9 %
Севастопольське градоначальництво 57 455 1 910 3,3 %
Весь Крим 546 592 194 294 35,5 %

Етикет[ред. | ред. код]

Докладніше: Етикет кримських татар

Житло[ред. | ред. код]

Кримськотатарський будинок (Алупка, 1856).

Згідно з «Подорожніми записками» російського академіка Василя Зуєва, у 2-й половині XVIII століття кримські татари жили у хатах-мазанках, які виготовляли з дерева, цегли, дерну і глини. Дах покривали черепицею або дерном. З каменю будували переважно лише палацові та храмові будівлі. Житло мало поділ на чоловічу й жіночу (гарем) частини[105].

Одяг[ред. | ред. код]

Кримські татари і мулла (1862).
Продавці овочів. XX ст.
Докладніше: Кримськотатарський національний костюм

У 2-й половині XVIII століття чоловіки й жінки носили однакове вбрання. Поверх сорочки вони одягали кафтан з вузькими рукавами, який застібали до шиї. Нижній одяг — широкі шаровари; на ногах сап'яні жовті шкарпетки і туфлі. Улітку надворі носили ватники зеленого кольору, а взимку — хутрові шуби. Молоді татари, особливо в містах, часто одягали черкеський стрій, який вважався модним[105].

Чоловіки голили голови, на які одягали червоні суконні тюбетейки, а поверх них — високу круглу або чотирикутну шапку з нешироким овечим окіллям. Жінки заплітали волосся у дві коси, які завивали біля голови; дівчата заплітали багато дрібних кіс, які звисали на спині. Коли жінки чи дівчата виходили з двору, вони ховали своє обличчя за кісеями[105].

Культура кримських татар[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Докладніше: Кримськотатарська література

Кримськотатарська література починає свою історії з часів Золотої орди, набуває розквіту у період Кримського ханства і відроджується наприкінці XIX ст.

Музика[ред. | ред. код]

Основу традиційної музичної спадщини кримських татар становили давні фольклорні традиції сімейно-обрядових, календарно-обрядових, трудових та ігрових пісень; традиції музично-поетичних переказів та легенд; ісламські музично-культурні традиції — езан, дуа, книжкове читання; музично-інструментальне виконання; сольний спів, започаткований на монодії, яка передавала специфіку кримськотатарської музики[106] Кримськотатарські народні пісні відрізняються від пісень інших культур та народів своєю ліричністю, теплотою та м'якістю[107].

Ахтем Сеітаблаєв

Серед народних пісень в кримськотатарській культурі розрізняють «Джир-йир» і «тюркю». «Джир-йир» називають пісні кримських татар степових районів, переважно вони нескладні за змістом. «Тюркю» — пісні жителів південного узбережжя та передгірних районів. Вони складні за формою, орнаментацією та розспівами. Хорові пісні у кримських татар трапляються вкрай рідко — зазвичай вони пов'язані з весільними обрядами і виконуються одноголосно. Як приклад можна навести такі пісні, як «Аи, дагълар» («Аі, гори»), «Яр-яр». Такі хорові пісні, як «Къарасувнынъ дёрт кошеси»" («Чотири кута Карасубазара»), «Сен ойнасанъ яраша» («Ти красиво танцюєш») виконуються під танці.

Цей розділ потребує доповнення. (серпень 2014)

Відомі кримські татари[ред. | ред. код]

Див. також: Список кримськотатарських митців

Видатні вчені

  1. Рефат Аппазов
  2. Юрій Османов
  3. Агатангел Кримський
  4. Алі Алієв

Актори, режисери

  1. Ахтем Сеітаблаєв
  2. Наріман Алієв

Співаки

  1. Айсель Балич[108][109][110]
  2. Баталова Ельзара Халітівна
  3. Білялов Февзі
  4. Джамала, переможиця 61-го конурсу Євробачення 2016
  5. Ділявер Сеттаров[111]
  6. Евеліна[112]
  7. Енвер Ізмайлов
  8. Мустафаєв Фемій Мансурович
  9. Османова Ленара
  10. Рефатов Мамут
  11. Рустем Меметов[110][113]
  12. Сабріє Ереджепова
  13. Сейтабла Меметов

Кінематограф[ред. | ред. код]

«Хайтарма» («Повернення») — перший кримськотатарський повноформатний художній фільм (знятий у 2012 році) і перша художня картина про депортацію кримських татар. Режисер фільму і виконавець головної ролі — Ахтем Сеїтаблаєв[114].

Див. також[ред. | ред. код]

Коментарі[ред. | ред. код]

  1. ↑ Буква q (къ) в кримськотатарській мові вимовляється як гортане к в українській мові[12]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Ольга Мусафирова. «Мустафа, сынок, прошу тебя — прекрати…». Архів оригіналу за 15 лютого 2015. Процитовано 2 червня 2019.  // Новая газета
  2. ↑ а б Близько 500 тис. в країнах колишнього СРСР, Румунії та Болгарії, і від 100 тис. до кількох сотень тисяч в Туреччині. Статистика за національним складом населення в Туреччині не публікується, тому точні дані невідомі.
  3. ↑ а б В Турции проживают до 6 миллионов потомков крымских татар
  4. ↑ а б Офіційно в Конституції Туреччини затверджено, що все населення країни – турки, які складають єдину турецьку націю.
  5. ↑ Henryk Jankowski[en]. Crimean Tatars and Noghais in Turkey // a slightly edited version of the paper with the same title that appeared in Türk Dilleri Arastirmalari [Studies on the Turkic Languages] 10 (2000): 113—131, distributed by Sanat Kitabevi, Ankara, Turkey. A Polish version of this paper was published in Rocznik Tatarów Polskich (Journal of Polish Tatars), vol. 6, 2000, 118—126.
  6. ↑ а б див. праці Озенбашли Енвера Мемет-оглу; також газета «Къырым»
  7. ↑ Возгрин В. Е. Исторические судьбы крымских татар (рос.)
  8. ↑ Росія: корінні народи і зарубіжні діаспори (короткий етно-історичний довідник) Ю. А. Євстигнєєв паперову версію Санкт-Петербург, 2015 г.
  9. ↑ Henryk Jankowski — Crimean Tatars and Noghais in Turkey
  10. ↑ Türkiyedeki Qırımtatar milliy areketiniñ seyri, Bahçesaray dergisi, Mayıs 2009
  11. ↑ Див., наприклад, лист (1052 р.х. / 1642 р.) Джантімура-бея до Михайла Федоровича:
    Ліві лапки ...cümle Qırım tatarlarnı... cavlay cibermeske...
         		Праві лапки
  12. ↑ Сейран Усеинов. Крымскотатарский язык
  13. ↑ Кримчаки // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  14. ↑ Тюркские народы Крыма. Караимы. Крымские татары. Крымчаки. / Отв. ред. С. Я. Козлов, Л. В. Чижова. — М.: Наука, 2003.
  15. ↑ Озенбашлы Энвер Мемет-оглу. Крымцы. Сборник работ по истории, этнографии и языку крымских татар. — Акмесджит: Доля, 1997.
  16. ↑ а б в Очерки истории и культуры крымских татар. / Под. ред. Э. Чубарова. — Симферополь, Крымучпедгиз, 2005.
  17. ↑ Мы — крымцы! / Составители Нури Абдулла, Иззет Изедин. — Симферополь, Крымучпедгиз, 2006. 520 с. На крымском и русском языках. ISBN 966-354-118-0
  18. ↑ «Соколовський С. Ст.» «Татарська проблема» у всеросійській перепису населення
  19. ↑ Гаркавец, 2007, с. 69-70.
  20. ↑ а б Теребинская-Шенгер Н. В. Крымские татары: антропологический очерк. // Русский антропологический журнал. — Т. 17. — 1928. — Вып. 1—2.
  21. ↑ Возгрін Валерій Євгенійович: «Історія кримських татар»
  22. ↑ Сквозь века, Том 1, Академия, 1995
  23. ↑ Татарский язык, БРЭ
  24. ↑ Крымскотатарский язык, БРЭ
  25. ↑ Куртієв Р. І., Туранли Ф. Ґ. Кримські татари // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2020. — 10 000 прим. — ISBN 944-02-3354-X.
  26. ↑ а б в Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою Возгрин не вказано текст
  27. ↑ Этнология, издательство МГУ, 2007. Под ред. профессора В. В. Пименова, сторінка 588
  28. ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою :3 не вказано текст
  29. ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою :4 не вказано текст
  30. ↑ Хайруддинов М. А. К вопросу об этногенезе крымских татар/М. А. Хайруддинов // Ученые записки Крымского государственного индустриально-педагогического института. Выпуск 2. -Симферополь, 2001.
  31. ↑ Williams, BG. The Crimean Tatars: The Diaspora Experience and the Forging of a Nation. Pgs 7–23. ISBN 90-04-12122-6
  32. ↑ William Zebina Ripley (1899). The Races of Europe: A Sociological Study (Lowell Institute Lectures). D. Appleton and Company. с. 420–. «crimean tatar language.» 
  33. ↑ The Encyclopædia Britannica: The New Volumes, Constituting, in Combination with the Twenty-nine Volumes of the Eleventh Edition, the Twelfth Edition of that Work, and Also Supplying a New, Distinctive, and Independent Library of Reference Dealing with Events and Developments of the Period 1910 to 1921 Inclusive. Encyclopædia Britannica Company, Limited. 1911. с. 448–. 
  34. ↑ István Vásáry (2005) Cumans and Tatars, Cambridge University Press.
  35. ↑ Stearns(1979:39–40).
  36. ↑ CUMAN. Christusrex.org. Архів оригіналу за 16 October 2012. Процитовано 24 October 2012. 
  37. ↑ Stearns (1978). Sources for the Krimgotische. с. 37. Архів оригіналу за 24 July 2011. Процитовано 12 February 2011. 
  38. ↑ Севортян Э. В. Крымскотатарский язык. // Языки народов СССР. — Т. 2 (Тюркские языки). — М., 1966. — С. 234—259.
  39. ↑ Баскаков - К вопросу о классификации тюркских языков. www.philology.ru. Процитовано 2017-02-16. 
  40. ↑ Brian Glyn Williams (2001). The Crimean Tatars: The Diaspora Experience and the Forging of a Nation. BRILL. с. 37. ISBN 90-04-12122-6. 
  41. ↑ Исхаков Д. М. Проблемы становления и трансформации татарской нации. — Мастер Лайн, 1997. — С. 246.
  42. ↑ Marc Weller; Stefan Wolff (2005). Autonomy, Self Governance and Conflict Resolution: Innovative approaches to Institutional Design in Divided Societies. Taylor & Francis. с. 81. ISBN 978-0-203-46191-4. 
  43. ↑ Рада визнала кримських татар корінним народом у складі України. Mirror Weekly. 20 March 2014
  44. ↑ EU Association Agreement with Ukraine // European Parliament resolution of 11 February 2021 on the implementation of the EU Association Agreement with Ukraine (2019/2202(INI)), сторінка 19, стаття 60 — 11 лютого 2021
    Ліві лапки ...which stems from the inalienable right of the indigenous Crimean Tatar people to self-determination... — що випливає з невід’ємного права корінного кримськотатарського народу на самовизначення Праві лапки
  45. ↑ Dahl, J. (2012). The Indigenous Space and Marginalized Peoples in the United Nations (en). Springer. с. 240–241. ISBN 978-1-137-28054-1. 
  46. ↑ Vanguri, Star (2016). Rhetorics of Names and Naming (en). Routledge. с. 132–133. ISBN 978-1-317-43604-1. 
  47. ↑ Uehling, Greta Lynn (2000). Having a Homeland: Recalling the Deportation, Exile, and Repatriation of Crimean Tatars (en). University of Michigan. с. 420–424. ISBN 978-0-599-98653-4. 
  48. ↑ Малая Советская энциклопедия // Крымская АССР
  49. ↑ Бикова, Т. Створення Кримської АСРР (1921 р.)
  50. ↑ а б Громенко, Сергій. Крымские татары не могут называть себя коренным народом? (російською). LІКБЕЗ. Процитовано 26-05-2020. 
  51. ↑ Агджоян А. Т., Схаляхо Р. А., Утевская О. М., Жабагин М. К., Тагирли Ш. Г., Дамба Л. Д., Атраментова Л. А., Балановский О. П. Генофонд крымских татар в сравнении с тюркоязычными народами Европы, 2015
  52. ↑ Как мы изучали генофонд крымских татар | Генофонд РФ (ru). xn--c1acc6aafa1c.xn--p1ai. Процитовано 2017-02-15. 
  53. ↑ Стендовый доклад Аджогян. 
  54. ↑ Этническая история крымских татар. www.turlocman.ru. Процитовано 2016-01-19. 
  55. ↑ Следы древних миграций в генофонде крымских и казанских татар: анализ полиморфизма y-хромосомы Агджоян А. Т., Утевкая О. М. и др. — Вестник УТГС 2013.
  56. ↑ Y. Öztürk, Osmanlı hakimiyetinde Kefe (1475—1600), Ankara, 2000
  57. ↑ Герцен, Могаричев Крепость драгоценностей. Кырк-Ор. Чуфут-кале., 1993, pages 58—64. — ISBN 5-7780-0216-5.
  58. ↑ а б в Гайворонський «Володарі двох материків», 2007
  59. ↑ Возгрін, 1992. ISBN 5-244-00641-X
  60. ↑ Halil İnalcik, 1942
  61. ↑ Велика російська енциклопедія: верховна влада належала хану-представнику династії Гіреїв, який був васалом тур. султана (офіційно закріплено в 1580-х рр., коли ім'я султана стало вимовлятися перед ім'ям хана під час п'ятничної молитви, що в мусульм. світі служило ознакою васалітету)
  62. ↑ БРЭ: ОСМА́НЫ: По­сле за­вое­ва­ния Каи­ра Се­лим I объ­я­вил се­бя ха­ли­фом — на­след­ни­ком про­ро­ка Му­хам­ме­да и гла­вой всех му­суль­ман-сун­ни­тов. За вре­мя его цар­ст­во­ва­ния тер­ри­то­рия Ос­ман­ской им­пе­рии уд­вои­лась.
  63. ↑ ЕІУ: КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1700: Договір складався з преамбули та 14 статей. Передбачав перемир'я на 30 років (преамбула, ст. 1). Рос. д-ва звільнялася від виплати щорічної данини («дачі») Кримському ханату (ст. 8), отримала право тримати в Осман. імперії постійного посла (ст. 13).
  64. ↑ Davies (2007), p. 187
  65. ↑ Torke (1997), p. 110
  66. ↑ Ahmad III, H. Bowen, The Encyclopaedia of Islam, Vol. I, ed. H.A.R. Gibb, J.H. Kramers, E. Levi-Provencal and J. Shacht, (E.J.Brill, 1986), 269.
  67. ↑ Девлет II Ґерай стверджував: «Такий сильний і нещадний ворог, як Москва, прийшовши на своїх ногах, потрапила в наші в руки. Це такий зручний випадок, коли, якщо ми того захочемо, зможемо захопити Росію від одного краю до іншого, так як я достовірно знаю, що всю силу російської армії становить це військо. Наше завдання зараз — потріпати російське військо так, щоб воно не змогло нікуди з цього місця зрушити, а нам дійти до Москви і довести справу до того, щоб російський цар став би призначатися нашим падишахом» (Халім-Гірей, 1822)
  68. ↑ Халім Гірей, 1822 (рос.)
  69. ↑ Прутский поход Петра I: за двумя зайцами — BBC
  70. ↑ Прутский поход Петра I Великого 1711 год
  71. ↑ en:İslâm Ansiklopedisi: PRUT ANTLAŞMASI//Osmanlılar ile Ruslar arasında Prut nehri kenarında 1123'te (1711) yapılan savaştan sonra imzalanan antlaşma.
  72. ↑ Tucker, Spencer C. (2010). A Global Chronology of Conflict: From the Ancient World to the Modern Middle East, Vol. II. ABC-CLIO
  73. ↑ В. Д. Смірнов. Крымское ханство под верховенством Оттоманской порты, 13 сторінка в документі
  74. ↑ Возгрін, 2013, с. 437.
  75. ↑ Как переписывали историю Крыма (How the Crimean history was rewritten)
  76. ↑ Serhiy Hromenko «Все было не так»: зачем Россия переписывает историю Крыма
  77. ↑ Gulnara Bekirova: Крымскотатарская проблема в СССР: 1944-1991
  78. ↑ Gulnara Bekirova Crimea and the Crimean Tatars in XIX—XXth centuries, 2005, page 95
  79. ↑ Zarubin: Без победителей: из истории Гражданской войны в Крыму, 2008, p. 704
  80. ↑ Расстрел 17 апреля 1938 года. RFEL
  81. ↑ Zmerzly: Политические репрессии среди крымскотатарских преподавателей Крымского государственного университета им. Фрунзе
  82. ↑ Abibullayeva Крымскотатарская интеллигенция — жертва политических репрессий 1920-ых — 1930-ых
  83. ↑ Hayali: Крымские татары в репрессивно-карательной политике в Крымской АССР
  84. ↑ Про визнання геноциду кримськотатарського народу | від 12.11.2015 № 792-VIII. zakon4.rada.gov.ua. Процитовано 2016-03-12. 
  85. ↑ Кримськотатарська діаспора Туреччини заявляє, що ніколи не визнає анексію Криму Росією. Архів оригіналу за 31 січня 2018. Процитовано 30 липня 2014. 
  86. ↑ Мустафа Джемілєв: кримські татари не визнають окупацію
  87. ↑ У Криму заборонили вшановувати жертв Гітлера і Сталіна
  88. ↑ Державна служба статистики України. Головне управління статистики в Автономній Республіці Крим. Регіони Автономної Республіки Крим за 2012 рік. Сімферополь 2013
  89. ↑ В Крыму 4 740 школьников обучаются на крымскотатарском языке и почти 2 тыс. — на украинском
  90. ↑ На крымскотатарском и украинском языках в Крыму обучаются чуть более 3 % детей. Архівовано 7 квітень 2017 у Wayback Machine. Министерство образования, науки и молодежи Республики Крым.
  91. ↑ Эмир Достим. Тревога вместо надежды. Почему в школах крымскотатарского языка становится меньше // Крым. Реалии, 01.09.2015
  92. ↑ Всеукраїнський перепис населення 2001 року. Розподіл населення за національністю та рідною мовою
  93. ↑ Перепис 2001 року. Розподіл населення окремих національностей за іншими мовами, крім рідної, якими володіють
  94. ↑ Перепис населення 2001 року. Розподіл населення за національністю та рідною мовою.
  95. ↑ Розподіл населення регіонів України за рідною мовою у розрізі адміністративно-територіальних одиниць
  96. ↑ К вопросу о миграционном потенциале крымских татар и перспективах репатриации
  97. ↑ BAHÇESARAY Dergisi » Blog Archive » TÜRKİYE’DEKİ QIRIM TATAR MİLLİY AREKETİNİÑ SEYRİ. 2009-07-17. Процитовано 2017-02-27. 
  98. ↑ а б в г д е з врахуванням кримських татар, що записалися просто татарами
  99. ↑ Кримстат. Перепись населения 2001 года. Языковой состав населения Архівовано 28 серпень 2012 у Wayback Machine.
  100. ↑ Всесоюзная перепись населения 1939 г. Распределение городского и сельского населения регионов РСФСР по национальности и полу. Крымская АССР
  101. ↑ Всесоюзная перепись населения 1939 года. Крымская АССР
  102. ↑ Всесоюзная перепись населения 1926 года. Национальный состав населения по регионам РСФСР. Крымская АССР
  103. ↑ Всесоюзная перепись населения 1926 года. — М.: Изд-е ЦСУ Союза ССР. 1929
  104. ↑ Населення Таврійської губернії за переписом 1897 р.
  105. ↑ а б в Василий Зуев. Выписка из путешественных записок Василья Зуева, касающихся до полуострова Крыма. 1782 г.
  106. ↑ Асанова Д. Свадебный обряд / Д. Асанова, З. Эмирусеинова // Очерки истории и культуры крымских татар. — Симферополь: Крымучпедгиз, 2005. — С. 139—142
  107. ↑ Очерки истории и культуры крымских татар /Под ред. Э. Чубарова. — Симферополь: Крымское учебно-педагогическое государственное издательство, 2005. — 208 с.: ил., карты.
  108. ↑ Творческий вечер Айсель Балич. Процитовано 2018-02-20. 
  109. ↑ КРЫМ ВЕБ ТВ (2013-05-28). [QWT] Айсель Балич - Къамышым. Процитовано 2018-02-20. 
  110. ↑ а б Crimean Tatars (2016-12-01). Güzel Qırım (Гузель Къырым) by Qaradeniz production. Процитовано 2018-02-20. 
  111. ↑ Сейтабла Меметов. Вікіпедія (uk). 2018-02-20. Процитовано 2018-02-20. 
  112. ↑ MeydanFM (2012-12-10). [M-FM] Эвелина - Севги ёлу. Процитовано 2018-02-20. 
  113. ↑ 70-летие Рустема Меметова. qtmm.org. Процитовано 2018-02-20. 
  114. ↑ В Україні знімуть фільм про сталінські репресії проти кримських татар

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Вікіцитати містять висловлювання на тему: Кримські татари
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Кримські татари
Європа
дійсні
колишні²
UNPO.png
Азія
дійсні
колишні²
Африка
дійсні
колишні²
Америка
дійсні
колишні²
Океанія
дійсні
колишні²
¹ Колишні члени ОНН, які вийшли зі складу організації після того як були прийняті до ООН.
² Включно з країнами та народами, чиє членство було призупинене.
Основні теми
Lesser Coat of Arms of Ukraine.svg
Переписи
населення
Народи

Національний склад • Національні меншини • Етномовний склад • Сім етнографічних чудес

Азербайджанці • Албанці • Араби • Білоруси • Болгари (Бессарабія) • (Буджацькі татари) • В'єтнамці • Вірмени (Крим) • Гагаузи • Греки (Крим, Понтійці, Приазов'я) • Грузини • Дагестанці • Євреї (Галицькі, Кримчаки, Литваки) • Іспанці • Італійці (Крим) • Караїми • Китайці • Корейці • Кримські татари • Литовці • Молдовани • Німці (Бессарабія, Волинь, Крим) • Пакистанці • Поляки • Росіяни (Буковина, Закарпаття, Кіровоградщина) • Румуни (Буковина) • Серби • Словаки • Татари • Турки • Угорці • Узбеки • Українці (Русини) • Роми (Волохи, Закарпаття, Ловарі, Серви) • Чемериси • Чехи (Волинь) • Чеченці • Чуваші • Шведи
Населення
регіонів
Населення
міст
Державного значення
Обласні центри,
центр АР Крим
Інші великі міста
Мови
Перегляд цього шаблону
  Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кримські_татари&oldid=31666583