Йоан Славич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Йоан Славич
рум. Ioan Slavici
Народився18 січня 1848(1848-01-18)[1][2][…]
Ширія, Arad Countyd, Австрійська імперія[4]
Помер17 серпня 1925(1925-08-17)[1][2][…] (77 років)
Панчу, Румунія[5]
Країна Австрійська імперія
 Австро-Угорщина
 Румунське королівство
Діяльністьписьменник, філолог, журналіст
Alma materPiarist High School, Timișoarad і Moise Nicoară National Colleged
ЧленствоРумунська академія і Universitatea de Titilimonted
CMNS: Йоан Славич у Вікісховищі

Йоан Славич (Іоан Славич, Йон Славич; рум. Ioan Slavici; 18 січня 1848 — 17 серпня 1925) — румунський прозаїк, журналіст і антисемит.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 18 лютого 1848 року у трансильванскому селі Ширия, яке входило у склад Австро-Угорської імперії. Закінчив гімназію у Тімішоарі. У 1868 році поїхав у Будапешт для продовження навчання, але, не маючи коштів, вимушений був повернутися додому, де він нанявся на роботу до нотаріусу. У 1871 році він поїхав на навчання до Відня, де познайомився з Емінеску, котрий допоміг йому зробити перші кроки у літературі (комедія «Дочка сільського старости», 1871 і кілька літературних казок). У 1872 році знову через брак коштів перервав навчання. У листопаді 1874 року переїхав у Ясси, а звідти через два роки — у Бухарест. З 1874 по 1881 рік написав кілька оповіданьі повістей, які принесли йому популярність (найбільшу: повість «Сільський млин») Вони вийшли у 1881 році збірником під назвою «Новели з життя народу». На відміну від літературних творів своїх співвітчизників, які писали про минуле, Славич пише про своїх сучасниках. Він не прикрыває картини класового розшарування села, різниці між бідними і багатими. Прагнення збагачення і втрата людських гідностей,— головне, по його словам, що рухає людьми. Він показує реальні конфлікти, котрий відбуваються у селі, перш: експлуатація бідних сельчан багатими. У 1884 році Славич повертається у Трансильванію, де впродовж шести років керує у місті Сібіу видавництвом газети «Трибуна». На її сторінках він пропагує у літературі «народний реалізм», тобто правдиве відображення життя, використання у літературі народної мови, супротив доводам приверженцев «латинської школи», котрі вимагали латинізации румунської мови, нехай навіть і спотворивши її. Також Славич виступав за культурне зближення всіх румун у мирі. Він писав, що письменники повинні ставити перед собою високоморальні цілі, щоб письменники приділяли передусім увагу життю народу, його потребам і наболівшим питанням. Своїми переконаннями і висловленнями Славич, неодноразово вступав у конфлікт з властями Австро-Угорщини, а у 1888 році був засуджений на річне тюремне заслання

У 1890 році Славич повертається у Бухарест, де став висловлюватись проти об'єднання Трансильванії і Румунії. Говорячи про розпусту моралі у Румунії, продовжував виступати за культурне зближення. У 1894 році почав редагувати журнал «Ватра», спільно з Кошбуком і Караджале. З 1890 по 1907 рік ним створений ряд романів, кращим визнають: «Мара» (1906, окремі частини опубліковано з 1894 року). У романі показано життя невеликого трансильванского містечка, у ньому мирно живуть разом румуни, угорці та німці. Ринкова торговка Мара, лишившись вдовою, багато працює заради своїх дітей, але у дійсності вона подчинилась уже пристрасті до збагачення. Цілеспрямованою зростає її дочка, але вона жертвує всім не заради грошей, а заради любові. У «Марі» Славич також дуже точно передав своєрідний провинційний побут Трансильванії тих років.

У 1907 році Славич був вражений і откликнулся на селянське повстання. У 1909 рокові співпрацює з пронімецькою пресою. А у період Першої світової війни, висловлювався за союз з Німеччиною і Австро-Угорщиною, що противрічило політики Румунії, а яка вступить у війну у 1916 році на стороні Антанти. Після окупації Румунії, співпрацював з окупаційною владою. У 1919 році за свою коллабораціонную діяльність отримав новий строк тюремного заключения. У тюрмі зблизився з соціалістами, після визволення співпрацював з соціалістичною пресою. Також після визволення написав публіцистичні книги: «Мої тюрми» (1921), «Згадки» (1924) і «Мир, у котрім я прожив» (останні два томи вышли уже після смерті Славича — у 1929 і 1930 роках), історична драма «Гаспар Грациани» і кілька романів. 17 серпня 1925 року у місті Панчу Славич помер.

Бібліографія

[ред. | ред. код]

Комедії

[ред. | ред. код]
  • Fata de birău (1871)
  • Toane sau Vorbe de clacă (1875)
  • Polipul unchiului (1875)

Історичні драми

[ред. | ред. код]
  • Bogdan Vodă (1876)
  • Gaspar Graziani (1888)

Повісті

[ред. | ред. код]
  • Zâna Zorilor
  • Florița din codru
  • Doi feți cu stea în frunte
  • Păcală în satul lui
  • Spaima zmeilor
  • Rodul tainic
  • Ileana cea șireată
  • Ioanea mamei
  • Petrea prostul
  • Limir-Împărat
  • Băiet sărac
  • Împăratul șerpilor
  • Doi frați buni
  • Băiat sărac și horopsit
  • Nărodul curții
  • Negru împărat
  • Peștele pe brazdă
  • Stan Bolovan
  • Boierul și Păcală

Оповідання

[ред. | ред. код]
  • Popa Tanda (1873)
  • Scormon (1875)
  • La crucea din sat (1876)
  • Crucile roșii (1876)
  • O viață pierdută (1876)
  • Gura satului (1878)
  • Budulea Taichii (1880)
  • Moara cu noroc (1880)
  • Pădureanca (1884)
  • Comoara (1896)
  • Vatra părăsită (1900)
  • La răscruci (1906)
  • Pascal, săracul (1920)

Романи

[ред. | ред. код]
  • Mara (1894)
  • Din bătrâni (1902)
  • Din bătrâni. Manea (1905)
  • Corbei (1906)
  • Din două lumi (1920)
  • Cel din urmă armaș (1923)
  • Din păcat în păcat (1924)

Мемуари

[ред. | ред. код]
  • Fapta omenească. Scrisori adresate unui tânăr (1888—1889)
  • Serbarea de la Putna (1903)
  • Închisorile mele (1920)
  • Amintiri (1924)
  • Lumea prin care am trecut (1924)

Екранизації творів

[ред. | ред. код]
  • La 'Moara cu noroc' (1957) по повісті «Щасливий млин» (номінація на Золоту пальмову гілку Каннського кінофестивалю)
  • Dincolo de pod (1977) по роману «Мара»
  • Pădureanca (1987) по одноимённому розповіді
  • Orizont (2015) по повісті «Щасливий млин»

Російською мовою:

  • Славич, І. — Клад. Щасливий млин. — МА: Гос. изд. худ. лит., 1954, 224 стр.
  • Славич, І. — Флорица з дремучего лісу. — Киш: Изд. І. Крянгэ., 1974, 182 стр.
  • Славич, І. — Щасливий млин. (у сб. Василе Александри. Вірші. Михай Эминеску. Вірші. Джеордже Кошбук. Вірші. Ион Лука Караджале. Потерянное письмо. Розповіді. Иоан Славич. Щаслива млин (серія Бібліотека Всемирной Літератури))- МА: Худ. лит., 1975
  • Славич, І. — Обране. — МА: Худ. лит., 1980, 462 стр.
  • Славич, І. — Лесовичка. — МА: Худ. лит., 1988, 528 стр.

Українською мовою:

  • Славіч, Й. — Щасливий млин. Скарб — К: Дніпро, 1972, 192 с.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б https://pantheon.world/profile/person/Ioan_Slavici
  2. ↑ а б Енциклопедія Брокгауз
  3. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. ↑ Славич І. Mara — State Publishing House for Literature and Arts, 1967. — С. 5.
  5. ↑ Ioan Slavici – scriitor și jurnalist
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Йоан_Славич&oldid=37594011