Коваленко Олександр Борисович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Коваленко Олександр Борисович
Народився5 лютого 1951(1951-02-05) (73 роки)
Чернігів, УРСР (нині Україна)
Країна Україна
Національністьукраїнець
Діяльністьісторик, політик
Alma materНіжинський державний університет імені Миколи Гоголя
Галузьісторія
ЗакладНавчально-науковий інститут історії, етнології та правознавства імені О.М. Лазаревського Чернігівського національного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка
Посададиректор
Вчене званняпрофесор
Науковий ступінькандидат історичних наук
Відомі учніКондратьєв Ігор Вікторович
Аспіранти, докторантиКондратьєв Ігор Вікторович
Нагороди
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Заслужений працівник освіти України
Заслужений працівник освіти України
Відмінник освіти України
Почесний краєзнавець України
Почесний краєзнавець України

Олекса́ндр Бори́сович Ковале́нко (нар. 5 лютого 1951, Чернігів) — український історик, спеціаліст у галузі історіографії, джерелознавства, археографії, історичного краєзнавства, дослідник Лівобережної України 17-19 ст. Кандидат історичних наук (1980), професор, Заслужений працівник народної освіти України (1993)[1], голова Чернігівської обласної організації Національної спілки краєзнавців України.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 5 лютого 1951 року в м. Чернігів, в родині відомого чернігівського журналіста Бориса Івановича Коваленка.

У 1968 році із срібною медаллю закінчив Чернігівську середню школу № 19. Протягом року працював музейним наглядачем у Чернігівському державному архітектуро-історичному заповіднику[2].

1969 року вступив на історичний факультет Ніжинського державного педагогічного інституту імені М. Гоголя.

1971 року здобув диплом переможця республіканського конкурсу студентських наукових робіт за статтю про чернігівського полковника М. Небабу.

У 1972 році в «Українському історичному журналі» була надрукована перша наукова розвідка про українського історика В. Модзалевського.

У 1973 році з відзнакою закінчив Ніжинський педінститут, прийнятий на посаду наукового співробітника Чернігівського історичного музею. Тут О. Б. Коваленко віднайшов і оприлюднив списки козацьких літописів Самовидця та Г. Грабянки, хроніку І. Забіли.

З 1976 року асистент, старший викладач, доцент кафедри історії СРСР і УРСР, проректор, секретар парткому Чернігівського державного педагогічного інституту ім. Т. Г. Шевченка.

У 1980 році захистив кандидатську дисертацію «В. Л. Модзалевський як історик та джерелознавець» в Інституті історії АН УРСР. У 1983 році здобув вчене звання доцента.

Упродовж 1985—1988 років завідувач відділу науки навчальних закладів Чернігівського обкому Компартії України. З 1988 по 1990 рік завідував кафедрою історії СРСР і УРСР ЧДПІ імені Т. Г. Шевченка.

У червні 1990 року за його ініціативою створено кафедру історії та археології України, яку і очолював О. Б. Коваленко до 1992 року.

З 1990 року — декан історичного факультету.

З 1991 року — провідний науковий співробітник, завідувач сектора, керівник Чернігівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України[3].

У 1993 році Олександру Борисовичу присвоєно почесне звання «Заслужений працівник народної освіти України»[1].

У 2001—2003 роках працював заступником голови Чернігівської обласної державної адміністрації з гуманітарних питань.

З 2009 року — директор Інституту історії, етнології та правознавства ім. О. М. Лазаревського Чернігівського державного педагогічного університету ім. Т. Г. Шевченка.

З 2014 року — директор Навчально-наукового інституту історії, етнології та правознавства ім. О. М. Лазаревського Чернігівського національного педагогічного університету ім. Т. Г. Шевченка.

Нагороди

[ред. | ред. код]

Заслужений працівник народної освіти України (1993), Відмінник освіти України (2003).

Нагороджений орденом «За заслуги» III (2001)[4], ІІ (2007)[5] і І ступенів (2009)[6].

Почесний краєзнавець України (2020)[7].

Професійні досягнення

[ред. | ред. код]

Учасник міжнародних, всеукраїнських та регіональних наукових конференцій. Один з фундаторів Чернігівської обласної організації Всеукраїнської спілки краєзнавців, клубу «Краєзнавець» при Чернігівській обласній бібліотеці імені В. Короленка, видавництва «Сіверянська думка», заступник голови Всеукраїнського товариства «Історичні джерела». За участі Олександра Борисовича підготовлено чернігівський том «Історії міст і сіл Української РСР» (1983), енциклопедичний довідник «Чернігівщина» (1990), «Атлас Чернігівської області» (1991).Заступник голови редакційної колегії унікальної енциклопедичної праці «Звід пам'яток історії та культури України по Чернігівській області».

Загалом О. Б. Коваленку належить близько 250 наукових і науково-методичних публікацій[2].

Наукові роботи

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Указ Президента України від 15 липня 1993 року № 262/93 «Про присвоєння почесних звань України активним учасникам краєзнавчого руху»
  2. а б Сергій Павленко Олександр Коваленко — науковець, педагог, краєзнавець. Архів оригіналу за 17 квітня 2015. Процитовано 10 квітня 2015.
  3. Книга педагогічної слави — Олександ Борисович Коваленко. Архів оригіналу за 14 Лютого 2015. Процитовано 10 Квітня 2015.
  4. Указ Президента України від 25 січня 2001 року № 49/2001 «Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ і організацій»
  5. Указ Президента України від 20 серпня 2007 року № 715/2007 «Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ та організацій з нагоди Дня незалежності України»
  6. Указ Президента України від 19 січня 2009 року № 30/2009 «Про відзначення державними нагородами України»
  7. Вітаємо із 70-річчям голову Чернігівської обласної організації НСКУ, професора О.Б.Коваленка | Національна спілка краєзнавців України (укр.). Архів оригіналу за 15 Лютого 2021. Процитовано 9 лютого 2021.

Джерела та література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]