Корнієвський Олександр Самійлович
| Корнієвський Олександр Самійлович | |
|---|---|
| Основна інформація | |
| Дата народження | 21 березня 1889 |
| Місце народження | Данилівка, Менський район, Україна |
| Дата смерті | 31 січня 1988 (98 років) |
| Місце смерті | Корюківка, Чернігівська область, Українська РСР, СРСР |
| Громадянство | Російська імперія і СРСР |
| Професії | бандурист, кобзар, folk musician, композитор |
| Інструменти | Бандура |
Олекса́ндр Самі́йлович Корніє́вський (21 березня 1889, Данилівка — 31 січня 1988, Корюківка) — український бандурист, автор хроматичної концертної бандури.
Народився 21 березня 1889 року в селі Данилівці (тепер Менського району Чернігівської області) в селянській родині. Спочатку вчився в Данилівській початковій школі, потім у міністерському училищі в Мені. А закінчивши 1907 року тамтешнє ремісниче училище, став столяром-червонодеревником.
Коли 1904 року в Києві після організованого Українським музичним товариством «Боян» концерту бандуриста Т. Пархоменка на вдосконаленій Корнієвським бандурі слухачі почали цікавитись, де можна замовити бандуру, той радив усім звертатися до Менського ремісничого училища й називав ім'я молодого майстра О.Корнієвського.
Замовниками його часто були люди заможні, отже, доводилося враховувати побажання, щоб інструмент мав не тільки чудове звучання, а й зовні мав мистецький вигляд. На пораду М. Лисенка, В. Самійленка та інших шанувальників бандури О. Корнієвський додає підструнки для діезів та бемолів і надає бандурі хроматичного звучання, збільшує діапазон октав з двох до чотирьох-п'яти. Саме ця, нова, удосконалена бандура стала інструментом, на якому можна виконувати будь-який музичний твір. 1913 року на Всеросійській виставці бандури майстра відзначено бронзовою медаллю.
Влітку 1915 року О. Корнієвського забрали до війська. У Глухів, де він служив, дружина одразу ж привезла йому бандуру. Майстер і на фронті не забував про свій інструмент. Почав давати платні концерти, кошти від яких ішли у фонд поранених.
Коли почалася громадянська війна, О. Корнієвський повернувся в Мену, а згодом переїхав до Корюківки. У 1927 році його інструменти експонувалися на окружній виставці в Конотопі.
Не обминула лиха доля й О. Корнієвського. Непомірні податки й загроза арешту змусили його ще 1929 року виїхати до Лохвиці.
Заарештований 16.08.1937, за постановою «трійки» при УНКВД Чернігівської області від 19.11.1937 за участь у діяльності української антирадянскої націоналістичної організації, проведення агітації ув'язненний до ВТТ на 10 років. Покарання відбував у Амурському ВТТ з 31.01.1938 і Свободлазі; працював музичним майстром.
О. Корнієвський і в концтаборі злагодив собі бандуру.
Після звільнення (28.08.1947), по смерті Сталіна, деякий час проживав у Сибіру, доти у 1961 році купив у Корюківці хату, а наступного переселився в рідні місця. Реабілітований 10.01.1959.
Працював і в наступні два десятиріччя. Останню свою 180-ту двогрифну бандуру «Ювілейну» зробив 1980-го, дев'яносторічним. Останні роки життя майстра були особливо тяжкі: ревматизм скував пальці, не даючи змоги заграти на улюбленому інструменті.
Помер О. Корнієвський 31 січня 1988 року на 99 році життя.
Серед учнів Корнієвського був Ісаак Левит, бандурист із Слобожанщини.
Олександр Корнієвський створив новий музичний інструмент — хроматичну концертну бандуру. Він взяв за основу кобзу Терентія Пархоменка і добавив поміж струнами півтонові приструнки. Значно збільшив кількість струн, придумав і поставив на струнах демфер-перемикачі[1].
- Батько Самійло з 1861 по 1873 рік відбував військову службу на Північному Кавказі. У тому ж полку служив поручником Л. Толстой, і вони один одного добре знали. У 1896 і 1898 роках Л.Толстой інкогніто, «подорожнім селянином», збирав матеріал для своїх творів про життя малоземельних селян і причини селянських заворушень на Чернігівщині. Письменник двічі гостював у С.Корнієвського, який тоді був у Мені волосним писарем.
- донька Віра — загинула в блокадному Ленінграді
- дружина — Е. Корнієвська — спалена 1943 року в Корюківці у власній хаті.
Нині тут відкрито меморіальну кімнату О. Корнієвського, його ім'ям названо вулицю. Музичні інструменти майстра відомі далеко поза Україною. Автор їх підписував і датував, тому їх легко відшукати серед музейних колекцій. Найбільшу кількість їх мають музей бандур у Ялті (завдяки художньому керівникові капели бандуристів Олексію Ниркові), Чернігівський історичний музей імені В.Тарновського, меморіальна кімната Корнієвського в Корюківці, Музей народної архітектури та побуту України (Київ) та Корюківська школа мистецтв ім. О. С. Корнієвського. У цій останній колекції сім бандур майстра. Найдавніша з них датована 1912 роком.
В історію української культури Олександр Корнієвський увійшов як майстер музичних інструментів (насамперед бандур) і як художник-оформлювач (оздоблював свої вироби різьбленням, інтарсією, інкрустацією, малюваннями).
- ↑ Василь Нечепа (12 травня 2016). Кобзарські мандри поміж Голівудами. Жінка-УКРАЇНКА. Архів оригіналу за 5 серпня 2016.
- Орел Л. Бандури виробу Олександра Корнієвського / Лідія Орел // Пам'ятки України: історія та культура. — 1995. — № 1. — С. 42—44 : фот.
- Шудря М., Нечепа В. В рокотанні-риданні бандур. — Київ: МАУП, 2006.
- Корнієвський Олександр Самійлович // Українська музична енциклопедія. У 2 т. Т. 2. [Е – К] / гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : Видавництво Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України, 2008. — С. 549.
- Корнієвський Олександр Самійлович [Архівовано 29 вересня 2020 у Wayback Machine.] // ЕСУ
- До 125-річчя О. С. Корнієвського [Архівовано 22 лютого 2020 у Wayback Machine.]
|
Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |