Кравчук Олексій Анатолійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кравчук.
Кравчук Олексій Анатолійович
Олексій Кравчук у ролі короля Данила
Народився 3 квітня 1963(1963-04-03)[1] (61 рік)
Лієпая, Латвійська РСР, СРСР[1]
Країна  СРСР
 Україна
Діяльність актор, театральний режисер
Батько Кравчук Анатолій Андрійович[1]
Мати Кравчук Ірина Сергіївна
Нагороди Заслужений діяч мистецтв України — 2012

Олексій Анатолійович Кравчук (нар. 3 квітня 1963, м. Лієпая, Латвія) — український актор, режисер, педагог та організатор театрального процесу. Син актора і режисера Анатолія та акторки Ірини Кравчуків. Заслужений діяч мистецтв України (2012). Лауреат премії імені Володимира Блавацького (2008)[2].

Життєпис[ред. | ред. код]

Цей розділ статті ще не написано. Ви можете допомогти проєкту, написавши його.

Після повномасштабного нападу росії вступив добровольцем до 80 окремої десантно-штурмової бригади (позивний «Артист», «Святий Миколай»), був контужений[3][4][5][6][7]. З липня 2023 року – повернувся до роботи у театрі[8].

Творчий шлях[ред. | ред. код]

Вивчав акторську майстерність (1988) та режисуру (1995) у Харківському інституті мистецтв. Працював актором у Харківському академічному українському драматичному театрі ім. Т. Шевченка (1985—1988), пізніше у Львівському академічному театрі ім. Леся Курбаса (1988—91, 1999—2012), а у 2006–12 — директором останнього. У 1995—99 та у 2012 був режисером Донецького драмтеатру; у 2000—02 — в. о. головного режисера Першого українського театру для ді­тей та юнацтва у Львові; від 2012 — головний режисер Луганського театру ляльок. З 2015-го — директор — художній керівник Львівського академічного театру «І люди, і ляльки». Олексій Кравчук викладав у Львівському університеті (2001—05)[9].

В репертуарі актора є і комедійні, і драматичні ролі, його манера гри вирізняється простотою і змістовністю. Як режисер намагається сценічними засобами створити художні образи й динаміку, яка розкриває ідею та фабулу вистави; знаходить сучасні засоби вираження у постановках на історичні теми[2].

Робота в театрі[ред. | ред. код]

Актор[ред. | ред. код]

  • Юда, Командор («На полі крові», «Камінний господар» Лесі Українки),
  • Семянніков, Офіцер («Між двох сил» В. Винниченка),
  • Потвора, Памва («Бла­годарний Еродій», «Наркіс» за Г. Сково­родою),
  • Старий («Сад нетанучих скульп­тур» за Л. Костенко),
  • Олексій («Кабанчик» В. Розова),
  • Лопахін («Садок вишневий» за А. Чеховим),
  • Раскольников («Сни» за романом «Злочин і кара» Ф. Достоєвського),
  • Злодюжка («Опе­­ретка» В. Ґомбровича),
  • Калігула (однойм. п'єса А. Камю),
  • Король («Двір Генріха ІІІ» за А. Дюма)[2].
Львівський академічний театр «І люди, ляльки»

Режисер[ред. | ред. код]

Ця стаття потребує упорядкування для відповідності стандартам якості Вікіпедії. Будь ласка, допоможіть поліпшити цю статтю. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін.
  • «Учитель танців» Лопе де Веґи (1995)
  • «Закон» В. Винниченка (1996)
  • «Піґмаліон» Б. Шоу (1997, також роль Гіґґінса)
  • «Отак загинув Гуска» М. Куліша
  • «Як важливо бути серйозним» О. Вайлда (обидві — 1998)
  • «Зо­­лотий човник» за п'єсою «Івасик-Те­­лесик» М. Кропивницького
  • «Зайчик-хвалько» С. Михалкова (обидві — 2002)
  • «Чекаючи на Ґодо» С. Беккета (2006, також роль Естрагона;)
  • «Кольори» П. Ар'є
  • «Шестеро персонажів у пошуках автора» Л. Піранделло (обидві – 2008)
  • «Гамлет» В. Шекспі­ра
  • «Смерть Тарєлкіна» О. Сухово-Коби­ліна
  • «Оскар…» за Е.-Е. Шміттом (усі — 2011)
  • «Маскарад» М. Лермонтова (2012)
  • «Синій птах» М. Метерлінка (2013)[2][11].
Львівський академічний театр «І люди, і ляльки»)

Відзнаки[ред. | ред. код]

  • 2006 — Гран-прі Між­народного фестивалю античного мистецтва «Боспорські агони», м. Керч, АР Крим[15]
  • 2007 — Львівська обласна премія імені Бориса Романицького в категорії «Драматургія, театральне мистецтво»[2]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в різні автори Енциклопедія сучасної України — Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001. — ISBN 966-02-2075-8
  2. ↑ а б в г д О. Ю. Кореняк. Кравчук Олексій Анатолійович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2014. — Т. 15 : Кот — Куз. — 711 с. — ISBN 978-966-02-7305-4.
  3. ↑ Маріанна Попович. Зі сцени театру в театр воєнних дій: як львівський режисер став бійцем 80 ОДШБ.//Вголос, 9 червня 2022. Архів оригіналу за 15 червня 2022. Процитовано 13 червня 2022.
  4. ↑ Тетяна КОЗИРЄВА (10 червня 2022). «Зараз є відчуття великої біди». Чому відомий львівський режисер пішов на війну. «Zaxid.net». Архів оригіналу за 13 червня 2022. Процитовано 13 червня 2022.
  5. ↑ Олег ВЕРГЕЛІС (4 червня 2022). Режисер-фронтовик Олексій Кравчук: Сьогодні мій гуманізм укладається в автомат ми з україни. Портал «Главком». Процитовано 6 червня 2022.
  6. ↑ О. Кравчук – поранення на війні, «автомат – мій гуманізм», складнощі військових туалетів. «LAVRIN». 10 червня 2022. Процитовано 11 червня 2022.
  7. ↑ «Усі стали захищати країну»: історія актора-військовослужбовця. «Суспільне Львів». 13 жовтня 2022. Процитовано 17 жовтня 2022.
  8. ↑ Маріанна ПОПОВИЧ (11 липня 2023). Життя демобілізованого: десантник зі Львова розповів, чим він займається після звільнення зі ЗСУ. «Суспільне Новини». Процитовано 23 липня 2023.
  9. ↑ Відновіть культуру і тоді війна відійде на другий план, — український режисер (інтерв'ю з Олексієм Кравчуком)//24 тв, 10 листопада 2015. Архів оригіналу за 27 травня 2022. Процитовано 13 червня 2022.
  10. ↑ Тетяна КОЗИРЄВА (26 липня 2020). Олексій Кравчук: «Потрібно спокійно займатися своєю справою». Директор львівського Театру естрадних мініатюр «І люди, і ляльки» – про прем’єру, відпустку і плани на новий сезон (укр.). Г-та «День». Процитовано 8 квітня 2024.
  11. ↑ Кравчук Олексій. Портал «Театральна риболовля». Архів оригіналу за 18 травня 2022. Процитовано 13 червня 2022.
  12. ↑ Тетяна КОЗИРЄВА (4 червня 2019). Буде цікаво (укр.). «Zaxid.net». Архів оригіналу за 9 червня 2019. Процитовано 2019-6-09.
  13. ↑ Марічка КРИЖАНІВСЬКА (22 травня 2019-05-22). Львівський театр «І люди, і ляльки» поставив виставу про самотність у сучасному світі (укр.). «Zaxid.net». Архів оригіналу за 25 лютого 2021. Процитовано 2021-2-16.
  14. ↑ Ольга СТЕЛЬМАШЕВСЬКА (25 лютого 2021). Маршрут №9. Львів — «Пустостан». «Театральний туризм» — «День» продовжує серію публікацій про найкращі вистави провідних українських театрів (укр.). «День» №9-10. Архів оригіналу за 25 лютого 2021. Процитовано 2021-2-26.
  15. ↑ Козирєва Т. Кравчук: на «території» без кордонів // ДТ, 25 квітня 2008. Архів оригіналу за 13 червня 2022. Процитовано 13 червня 2022.
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Кравчук Олексій Анатолійович

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Словники та енциклопедії
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кравчук_Олексій_Анатолійович&oldid=42285837