Бахмут

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бахмут
Coat of Arms of Bakhmut.svg Flag of Bakhmut (Donetsk Oblast).svg
Герб Бахмута Прапор Бахмута
Бахмутская Земська Управа.jpg
Храм Всех Святых (Бахмут).jpg
Knizka4.jpg
Artemivs'kyi district, Donetsk Oblast, Ukraine - panoramio (4).jpg
БудинокКультури.jpg
Основні дані
Країна Україна Україна
Область Донецька область
Район Бахмутський район
Громада Бахмутська міська громада
Засноване 1571
Колишня назва Артемівськ (1924—2016)
Статус міста з 1783[1] року
Населення 80 510 (01.01.2021)[2]
Агломерація Краматорська агломерація
Площа 41.6 км²
Густота населення 1781 осіб/км²
Поштові індекси 84500—84510
Телефонний код +380-6274
Координати 48°35′41″ пн. ш. 38°00′03″ сх. д. / 48.59472° пн. ш. 38.00083° сх. д. / 48.59472; 38.00083Координати: 48°35′41″ пн. ш. 38°00′03″ сх. д. / 48.59472° пн. ш. 38.00083° сх. д. / 48.59472; 38.00083
Водойма р. Бахмут, Каменуватий Яр
Назва мешканців бахмутя́нин
бахмутя́нка
бахмутя́ни
бахму́тець
бахму́тка
бахму́тці[3]
День міста друга субота вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Бахмут
До обл./респ. центру
 - фізична 67 км
 - залізницею 89 км
 - автошляхами 93 км
До Києва
 - фізична 578 км
 - залізницею 789 км
 - автошляхами 672 км
Міська влада
Адреса 84500 Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру[4], 44
Вебсторінка Бахмутська міськрада
Міський голова Рева Олексій Олександрович

Commons-logo.svg Бахмут у Вікісховищі

Карта
Бахмут. Карта розташування: Україна
Бахмут
Бахмут
Бахмут. Карта розташування: Донецька область
Бахмут
Бахмут

Ба́хмут[5][6], також Бахму́т[7][8][9] (у 19242016 роках — Арте́мівськ) — місто в Донецькій області України, адміністративний центр Бахмутської міської громади та Бахмутського району.

До російського вторгення 2022 року місто було центром соляної промисловості України та залізничним вузлом.

Географія[ред. | ред. код]

Розташування[ред. | ред. код]

Місто розташоване в північно-східній частині Донецької області, на плато Донецького кряжу, яке прорізає річка Бахмутка з правою притокою Каменуватого Яру. Плато має загальний нахил на північ до долини р. Сіверський Донець. У районі Бахмута висота вододілу на північно-західній околиці становить 200 м, оцінки висоти в центрі міста близько 84 м.

Бахмут розміщений за 3 км від автостради E40М03 (Київ — Харків — п.п. Довжанський) та за 89 кілометрів на північний схід від Донецька.

За сім кілометрів від міста проходить побудований у 1953—1958 роках канал Сіверський Донець — Донбас, який має велике значення для водопостачання міста.

У межах Донецької височини виділяється Бахмут-Торецька височина, назва якої знову відповідає назві міста.

Ґрунти[ред. | ред. код]

У районі міста переважають родючі ґрунти — типові та звичайні чорноземи.

Клімат[ред. | ред. код]

Клімат помірно-континентальний. Літо спекотне, посушливе. Зима мінлива, іноді зі значними морозами. Найхолодніші місяці року — січень і лютий (середня температура мінус 6-8 °C). Максимальна глибина промерзання ґрунту 80 см, мінімальна 27 см. Найтепліший місяць — липень (+20-25 °C). Абсолютна максимальна температура спостерігається в липні (+40 °C). Середньорічна кількість атмосферних опадів становить 500 мм. З них більша частина випадає в теплий період. У порівнянні з навколишньою місцевістю число днів з туманами, сніговим покровом більше; безморозний період менше.

Археологія[ред. | ред. код]

У 1930-х роках у районі Алебастрового кар'єру та 1955 року на поселенні Карла Лібкнехта виявлені кості мамутів давньокам'яної доби.[10]

Історія[ред. | ред. код]

Від заснування[ред. | ред. код]

Загальний вигляд Бахмута в XIX ст.

Перша версія — вперше про «сторожу Бахмутську» згадується під 1571 р., коли на місці давнього займища українців створено сторожовий пункт Московського царства.[11] Ця версія про походження Бахмута аргументовано піддана критиці, оскільки всі сторожі згідно з «Розписом сторож» розташовувались на лівому боці Сіверського Дінця (Бахмутівська — напроти впадіння в нього р. Бахмут — нині с. Ямпіль Краматорського району) і не складали жодних укріплень, а були лише місцями зустрічі московської прикордонної служби для обміну інформацією (згідно зі статутом сторожової і станичної служби на сторожі не дозволялося навіть розкладати вогнище, щоб не виказати ворогові місця, у якому зустрічаються «сторожі» (прикордонники).

У XVII ст. значний пункт солеваріння. Один з осередків повстання Булавіна[12].

Як повноцінне поселення Бахмут заснували козаки Ізюмського слобідського полку приблизно в 1680–1690-х[12], за іншими даними 1701-го. Документально доведено, що острог на р. Бахмут збудували слобідські козаки з дозволу московського уряду в 1703[джерело?], а перший його опис складено в 1704. Станом на 1712 етнічно значно домінували українці[13].

У 1715 розпочав роботу солеварний завод[14].

У 1719 стає адміністративним центром Бахмутської провінції, адміністративно-територіальної одиниці в складі Азовської та Воронізької губерній Російської імперії. Бахмутська провінція ліквідована в 1783[15].

У 1721 поруч із містом відкриті поклади кам'яного вугілля. Першовідкривачами промислових покладів вугілля в регіоні Донбасу є ландрат (помічник губернатора), шляхтич українсько-польського походження Микита Вепрейський та комендант Бахмутської фортеці, капітан Ізюмського слобідського полку Семен Чирков[16].

У Бахмуті побудована Покровська церква на кошти парафіян і, значною мірою, на кошти священника Йоанна Лук'янова, який пожертвував на храм церковне начиння, наряди, ікони та книги. Покровська церква освячена 30 вересня 1732[17].

27 жовтня 1748 створено Бахмутський кінний козацький полк[12][18][19].

У середині XVIII століття Бахмут стає адміністративним центром Слов'яносербії[20].

у 1764—1765 створено Бахмутський гусарський полк для захисту кордонів на правому березі Сіверського Дінця (Слов'яносербії), який сформований переважно з переселених на вільні терени між річками Бахмутом і Луганню сербів, болгар, угорців та вихідців з Балканських країн; також до складу полку увійшов Молдавський гусарський полк[21].

До кінця XVIII століття втрачає значення центру солевидобування. У 1782—1783 закриваються спочатку солеварний завод, а потім і фортеця.

З 1783 і по 1920-ті є центром однойменного повіту Катеринославської губернії.

Сіль стає частиною герба Бахмута, затвердженого 2 серпня 1811. З 1870-х в околицях Бахмута починають розробляти поклади вогнетривкої глини та гіпсу.

У Бахмуті щорічно проводилося 3 ярмарки, пристосовані до церковних свят. Основним ярмарком був Петропавлівський — проводився 12 липня (у День апостолів Петра і Павла).

У 1895 в місті вийшла перша українська книжка на Донеччині — вірші М.Чернявського[22].

У 1903 відкрилися приватні Музичні курси Адель Мерейнес[23], випускниці Віденської консерваторії. На початку століття в Бахмуті працювали 3 гімназії, Реальне, Ремісниче та Духовне училища, приватні, церковноприходські та народні училища і школи. Видавалося кілька газет: «Донецьке слово», «Бахмутське життя», «Бахмутська копійка», «Народна газета».

У часи УНР[ред. | ред. код]

До 1917 року в Бахмуті діяли окремі групи українських націоналістів, що головним чином поширювали українські п'єси. Спроба 1914 року відкрити «Просвіту» в Бахмутському повіті наштовхнулася на жорстке протистояння з боку царських чиновників[22].

7 листопада 1917 року, коли Центральна Рада своїм Третім Універсалом проголосила утворення Української Народної Республіки, над Бахмутською повітовою земською управою (нині — будинок коледжу транспортної інфраструктури) вперше на Донбасі піднято жовто-сині національні прапори[24]. В самому Бахмуті та навколишніх селах діють осередки товариства «Просвіта», осередки українських партій, з літа 1917 року організовуються структури «Вільного козацтва». Проте в грудні 1917 року одночасно з більшовицьким заколотом у Луганську, у Бахмуті до влади приходять більшовики, що в лютому 1918 проголошують Донецько-Криворізьку Радянську Республіку.

Війська Слов'янської групи Окремої Запорізької дивізії Армії УНР під командуванням полковника Володимира Сікевича 26 квітня 1918 року зайняли Бахмут[25]. У Бахмут вступили німецькі й українські війська. На короткий час, до осені 1918 року, тут було розквартировано 3-й гайдамацький полк на чолі з отаманом Волохом[26]. У жовтні 1918 незадоволені гетьманською владою мешканці підіймають Бахмутське повстання, що стало єдиним відомим повстанням на підтримку нової петлюрівської влади по всій Луганщині й Донеччині. У листопаді 1918 року, після революції у Німеччині, німецькі війська евакуюються на батьківщину, у грудні того ж року місто й повіт захоплюють загони Краснова й більше українська влада не поновлюється тут вже до часів проголошення 24 серпня 1991 року Незалежності України.

Період радянської влади[ред. | ред. код]

Братська могила радянських воїнів у Бахмуті
Братські могили-партизанів громадянської війни, радянських воїнів Південно-Західного фронту. 2020

25 листопада 1920 став центром Донецької губернії. У перші роки радянської влади в Бахмуті жили та працювали довголітній голова Ради Народних Комісарів УСРР В. Я. Чубар, а також один із засновників Донецько-Криворізької Радянської Республіки — Федір Сергєєв (Артем), на честь якого 13 вересня 1924 Президія ЦВК СРСР перейменувала Бахмут в Артемівськ.[27]

У 1930—1932 в Артемівську проходять процеси над вчителями, звинуваченими в українському націоналізмі, більшовики арештовують і розстрілюють всіх ще живих на той час українських діячів визвольних змагань. В середині 1930-х тут спалено 70 % всього бібліотечного фонду міста[28].

Місто постраждало внаслідок геноциду українського народу урядом СРСР у 1932—1933. Кількість встановлених жертв — 3255 осіб[29].

1 листопада 1941 місто захопили німці в ході німецько-радянської війни[30][31].

5 вересня 1943 місто повертається під контроль радянської влади[30].

У 1991, незадовго до проголошення незалежності України, у місті ініційовано місцевий референдум щодо повернення місту історичної назви. Втім, ініціатива не була підтримана — «за» проголосували лише 25 %[32].

Російсько-українська війна[ред. | ред. код]

Площа Свободи

12 квітня 2014, як і у багатьох інших містах Донбасу, сепаратисти проголосили в Артемівську «Донецьку народну республіку»[33][34] 25 травня сепаратистам вдалося зірвати проведення виборів Президента України в місті[35]. Починаючи з 24 квітня, терористи 5 разів здійснювали спроби штурму 1282-го центру забезпечення бронетанковим озброєнням і технікою з метою захоплення військової техніки і стрілецької зброї[36][37][38][39][40]. Існують свідчення і про напади бойовиків на мирних жителів, зокрема 27 червня — на рейсовий автобус[41].

Увечері 4 липня бійці батальйону МВС «Артемівськ» здійснили розвідувальний рейд до Артемівська, під час якого відбувся бій біля будівлі прокуратури, де розміщувався штаб «ДНР», який тривав близько 20 хвилин. Під час бою обстріляно будівлю прокуратури, внаслідок чого знищено штаб терористів, спалено автомобіль «Газель», а також пошкоджено один із стовпів вуличного освітлення[42].

6 липня 2014 місто звільнене підрозділами Національної гвардії та Збройних сил України від російських загарбників.

5 січня 2015 молодший сержант Сергій Бабічев перебував за кермом мікроавтобуса «Богдан», котрий при перевезенні взводу резервістів потрапив у ДТП поблизу Артемівська. З «Богданом» зіштовхнувся військовий «КрАЗ». Загинуло 12 військовиків, серед них — Тарас Герасимюк, Ігор Каплуненко, Юрій Лінивенко, Роман Малюта, Максим Щіпов, ще 21 зазнав травм, 17 січня від травм помер Ігор Дідач.

12 січня зазнав смертельних поранень під Артемівськом молодший лейтенант Ярослав Чомко. 13 лютого 2015 року терористи обстріляли місто з реактивних установок, загинули дві людини, у тому числі хлопчик, другокласник місцевої школи[43]. 10 березня при виконанні бойового завдання під Бахмутом загинув солдат 43-го батальйону Литкін Андрій Володимирович[44]. 7 травня у бою під Артемівськом загинув солдат 30-ї бригади Чебаненко Олександр Миколайович[45]. Образ Олександра Чебаненка втілений у пам'ятнику загиблим воїнам Переяславщини у м. Переяслав Київської області, де похований боєць [1] [Архівовано 6 квітня 2019 у Wayback Machine.] 3 серпня 2015-го перед опівніччю зазнав смертельного поранення поблизу міста Артемівськ під час артилерійського обстрілу терористами взводного опорного пункту касетною міною солдат батальйону «Чернігів-1» Василь Остапчук.

23 вересня 2015 Артемівська міська рада ухвалила рішення звернутися до Верховної Ради України про повернення місту Артемівськ історичної назви Бахмут (голосували: «за» — 31; «проти» — 8; «утрималися» — 3; не голосували — 3)[46]. 4 лютого 2016 року Верховна Рада ухвалила постанову про перейменування окремих населених пунктів та районів, яка набула чинності 18 лютого. Назва міста Артемівськ змінилася на Бахмут[47]. Також змінилися назви 76 вулиць і провулків[48].

30 квітня 2016 в боях під Бахмутом загинув гранатометник Тарабанов Вадим Олександрович[49]. У кінці серпня 2016 під Бахмутом загинув боєць 54-ї бригади Олександр Васюк[50].

Повномасштабне вторгнення[ред. | ред. код]

Будинок у Бахмуті після обстрілу 17 травня 2022

В травні 2022 року лінія фронту наблизилась до міста, почались артилерійські та авіаційні обстріли міста.

Із 73 тисяч мешканців Бахмута до початку повномасштабної війни, станом на середину травня у місті залишалось трошки понад 20 тисяч — завдяки цьому вдалось уникати тієї кількості жертв, на яку сподівався ворог[51].

Так, 17 травня 2022 року російська ракета влучила у багатоквартирний будинок. Загинуло п'ятеро осіб, серед них — дворічна дитина[52].

Промисловість та економіка[ред. | ред. код]

З давніх часів місто — великий центр видобування кам'яної солі (понад 1/3 видобутку в країні). У Бахмуті містяться НДІ «Сіль» і головний офіс «АртемСіль», тоді як соледобувні шахти розташовані в Соледарі. Станом на 2016 р. продовжується модернізація соляних рудників і солепереробних підприємств Бахмута[53].

Є заводи: металообробний (обробка кольорових металів), гірничого устаткування та інструментів, ремонтно-механічний, кераміко-трубний, скляний, черепичний. 2006 року в місті був відкритий завод французької компанії «Lafarge» з виробництва гіпсокартону та сухих сумішей.

Розвинута харчова промисловість: млини, хлібо- і м'ясокомбінат, лікеро-горілчаний завод та завод шампанських вин, молокозавод. 2006 року було відкрите ВКО «Екопродукт» з виробництва різних напоїв.

Легка промисловість: взуттєва фабрика «Світоч» і швейна фабрика. У Бахмутському районі розташовані одна з найбільших у Донбасі Миронівська ДРЕС, соляні шахти, поклади вогнетривких глин (Часів Яр), гіпсу. У Бахмуті розташовувався трест «Артемвугіллягеологія» (зараз ДРГП «Донецькгеологія»).

У 1975 в місті працювало 64 промислових підприємства.

  • ЗАТ «Артемівський машинобудівний завод Вістек» (вул. Миру, 6)
  • ТОВ «Укрелектромережбуд» (вул. Широка)
  • ТОВ «Артемівський лікеро-горілчаний завод»
  • ВАТ «Артемівський завод» Доріндустрія (вул. Сибірцева)
  • ТОВ «Будівельне управління Артемівськтрансбуд» (вул. Космонавтів, 6)
  • ТОВ Концерн «Молокопродукт» (вул. Зарічна)
  • ЗАТ «Артемівський м'ясокомбінат» (вул. Алебастрова)
  • ЗАТ «Артемівський завод шампанських вин Артемівськ Вайнері» (вул. П. Лумумби, 87)
  • ТОВ «Артемівський хлібокомбінат» (вул. Соборна, 14)

Обсяг промислового виробництва в 2003—963 млн гривень (на 1 жителя — 8 692 грн). Індекс промислової продукції — 30,1 % 2003 до 1990. Викиди шкідливих речовин в 2003 в атмосферу від джерел забруднення міста — 3,7 тис. тонн.

Обсяг реалізованої продукції підприємствами промисловості міста за січень — листопад 2015 року склав 4742,7 млн грн, що на 219,2 млн грн або 4,8 % більше, ніж за аналогічний період 2014 року[54].

Політична система[ред. | ред. код]

Місцева влада у Бахмуті належить міській раді, що обирається раз на 4 роки (у лютому 2002, 2006 років) на основі загального прямого таємного виборчого права. Рада міста Бахмут підпорядковується Раді Донецької області. Рада має свій виконавчий комітет.

Головою міста є міський голова, що обирається одночасно з виборами Ради на 4 роки та здійснює свої повноваження на постійній основі. Очолює виконавчий комітет міської ради, головує на засіданнях міської ради.

Міським головою Бахмута з 1991 року є О. О. Рева. На 2022 рік він керує містом вже 31 рік. Що призводить, на думку деяких містян, до застою в житті міста.

У місті також розташовані органи управління Бахмутським районом: Бахмутська районна адміністрація, Бахмутська міська рада та інші.

На президентських виборах 2004 місто віддало за Віктора Януковича 93,62 % голосів, за Ющенка — 4,19 %.

Населення[ред. | ред. код]

Зміни населення
Рік Населення Зміна
1897 19 316
1923 28 904 +49.6%
1926 37 354 +29.2%
1939 55 409 +48.3%
1959 60 626 +9.4%
1970 82 342 +35.8%
1979 87 084 +5.8%
1989 90 279 +3.7%
2001 82 916 −8.2%
2005 80 655 −2.7%
2010 78 849 −2.2%
2014 77 474 −1.7%
[55]

За даними перепису 2001 року населення міста становило 83146 осіб, із них 27,61 % зазначили рідною мову українську, 71,07 % — російську, 0,19 % — вірменську, 0,15 % — циганську, 0,10 % — білоруську, 0,03 % — молдовську, 0,01 % — болгарську та грецьку, а також німецьку, гагаузьку, польську, румунську, угорську та єврейську мови[56].

Чисельність населення Бахмута на 1 червня 2017 року склала 75,9 тис. осіб[57].

Національний склад і рідна мова населення Бахмута. Розподіл постійного населення за найбільш численних національностей та рідної мови (станом на 2012 рік[58]).

N Склад Чисельність Частка (%) рідна мова(%) українська
мова (%)
російська
мова (%)
1 Українці 78 993 69,42 49,1 - 50,8
2 Росіяни 31301 27,51 96,7 3,2 -
3 Білоруси 705 0,62 15 9,2 75,6
4 Вірмени 396 0,35 48,7 1,3 49,7
5 Цигани 263 0,23 57,8 9,5 30,4
6 Євреї 224 0,20 0,4 5,4 92,4
Усього 113 785 100,00

Транспорт[ред. | ред. код]

Залізничний вокзал Бахмут до реконструкції 2012 року

Фінанси[ред. | ред. код]

Бюджет міста 1975 року — 12,6 млн карбованців.

Експорт товарів 2003 року — 90,5 млн доларів США. Прямі іноземні інвестиції на 2003 рік — 20,8 млн доларів США. Обсяг вироблених послуг 2003 року — 42,4 млн гривень. Коефіцієнт безробіття — 2,2 %. Середньомісячна зарплата 2003 року — 501 гривня.

Культура, освіта, лікарня[ред. | ред. код]

Будівля Коледжу транспортної інфраструктури у м. Бахмут

Тут розміщена Донецька геофізична експедиція і дослідна станція виноградарства й садівництва кінотеатри, геол. музей, клуби, бібліотеки.

1959 року за проєктом скульпторів А. Шапрана і М. Декерменджі споруджено 12-метровий бронзовий пам'ятник Артему.

  • Артемівський вчительський інститут;
  • Артемівський міський центр дітей та юнацтва, (вул. Миру);
  • Артемівський міський центр культури та відпочинку, (пл. Свободи);
  • Артемівський міський народний дім, (вул. Перемоги);
  • Будинок техніки ДРГП «Донецькгеологія», (вул. Сибірцева);
  • Палац культури «Машинобудівник», (вул. Миру);
  • Артемівський індустріальний технікум, (вул. Чайковського);
  • Коледж транспортної інфраструктури, (вул. Миру);
  • Бахмутський коледж мистецтв імені Івана Карабиця, (вул. Лермонтова);
  • Артемівське педагогічне училище, (вул. Благовіщенська);
  • Бахмутський медичний коледж, (вул. В. Носакова);
  • Артемівський професійний ліцей, (вул. Оборони);
  • Артемівська центральна районна лікарня, (вул. Миру);
  • Артемівський НВК № 11;
  • 20 шкіл (11 600 учнів), 29 дитсадків (3 500 дітей), 4 ПТУ (2 000 учнів), 2 технікуми (6 000 учнів), музичні школи, 5 будинків культури та клубів, 12 бібліотек.

З 2014 року в Бахмуті почали з'являтися нові урбаністичні та соціальні проєкти. Реконструювали набережну річки Бахмутка, сквер на Бульварі металургів та Алею троянд. Підтримка міжнародних грантів допомогла відремонтувати лікарні, школи, бібліотеки, а 2016 року реконструювали міський центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді[59].

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Див. також: Пам'ятки Бахмута
Пам'ятник воїнам-визволителям, танкістам.

У місті Бахмут Донецької області на обліку перебуває 43 пам'ятки історії та 9 пам'яток монументального мистецтва.

Релігія[ред. | ред. код]

Християнство[ред. | ред. код]

Католицька церква[ред. | ред. код]

  • Костел Матері Божої Святого Розарію (РКЦ та УГКЦ)

Православна церква[ред. | ред. код]

  • Храм святителя Івана Золотоуста (УПЦ МП)
  • Свято-Миколаївський храм (УПЦ МП)

Іслам[ред. | ред. код]

  • Бахмутська мечеть, Ісламський центр

Міські голови[ред. | ред. код]

  • Педанов В. (1876—1888)
  • Першин Василь Іларіонович (1888—1916)
  • Айдинов Іван Христофорович (листопад 1917 — лютий 1918)
  • Рева Олексій Олександрович (з 1991)

Відомі люди[ред. | ред. код]

Уродженці[ред. | ред. код]

Мешканці[ред. | ред. код]

Цікаві факти про місто[ред. | ред. код]

  • Поблизу Бахмута можна побачити соляну шахту і найбільший підземний концертний зал у світі.
  • У місті розташоване найбільше підприємство в Східній Європі з виробництва ігристих вин класичним пляшковим методом.
  • Бахмут є одним з тих міст України, що втратили значення обласного центру, а отже більші можливості для розвитку, разом з Кам'янцем-Подільским, Дрогобичем та Ізмаїлом.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Архівована копія. Архів оригіналу за 1 липня 2017. Процитовано 1 липня 2017. 
  2. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2020 року (PDF)
  3. Олександр Пономарів (25 січня 2018). Блог Пономарева: чи правильна табличка "Вхід заборонено"?. bbc.com. Бі-Бі-Сі. Архів оригіналу за 20 серпня 2019. Процитовано 5 листопада 2019. 
  4. Про перейменування вулиць, провулків та інших об’єктів топоніміки м. Артемівська та смт. Красна Гора. Архів оригіналу за 2 березня 2016. Процитовано 18 лютого 2016. 
  5. Ба́хмут // «Словники України» online
  6. Каталог річок України / Г.І. Швець, Н.І. Дрозд, С.П. Левченко. — Київ : Видавництво Академії наук Української РСР, 1957. — С. 147. — 3000 прим.
  7. Українське життя Донеччини починалося у Бахмуті — історик (інтерв’ю). Вільне радіо. 8 вересня 2018. Процитовано 18 листопада 2022. 
  8. Наголос у слові Бахмут. nagolos.online. Процитовано 18 листопада 2022. 
  9. Блог Пономарева: чи правильна табличка "Вхід заборонено"?. BBC News Україна (укр.). Процитовано 18 листопада 2022. 
  10. Web - библиотека BRONZA - LIB. bronza-lib.narod.ru. Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 11 червня 2018. 
  11. Феодосій Макаревський) Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии. — Екатеринослав, 1880. — Вып. 2. — С. 2.)
  12. а б в Бахмутські козаки. Хто вони?. tyzhden.ua (укр.). Архів оригіналу за 30 жовтня 2016. Процитовано 25 квітня 2018. 
  13. Кабузан В. М. «Заселение Новороссии (Екатеринославской и Херсонской губерний) в XVIII — первой половине XIX в. (1719—1858 гг.)», Наука, М; 1976 306 с. (с. 71)
  14. Верменич Я. Донбас у контексті теорій порубіжжя: соціогуманітарний аналіз / Український історичний журнал.— К., № 1 (520) за січень-лютий 2015.— С. 118. ISSN 0130-5247
  15. БАХМУТСЬКА ПРОВІНЦІЯ. www.history.org.ua. Архів оригіналу за 28 квітня 2016. Процитовано 25 квітня 2018. 
  16. Гайко Г. , Білецький В. , Мікось Т., Хмура Я. Гірництво й підземні споруди в Україні та Польщі (нариси з історії). Архів оригіналу за 5 серпня 2016. Процитовано 27 травня 2016. 
  17. До подій навколо залишків покровської церкви Бахмуту (280 річниця заснування)… | ИСТОКИ. istoki.org.ua. Архів оригіналу за 28 квітня 2018. Процитовано 25 квітня 2018. 
  18. Бахмутський козацький полк, ХVІІІ ст. Архів оригіналу за 14 серпня 2016. Процитовано 27 травня 2016. 
  19. Татаринов, Сергій. Бахмутський козацький полк, ХVІІІ ст. с. 219–220. 
  20. Посунько, О. М. (1998). Історія Нової Сербії та Слов’яносербії. www.rastko.rs. Архів оригіналу за 21 березня 2016. Процитовано 25 квітня 2018. 
  21. Слов’яносербського роду-племені | Северодонецк online. archive.is. 27 травня 2016. Архів оригіналу за 29 квітня 2018. Процитовано 25 квітня 2018. 
  22. а б Від УНР до ОУН: український рух на Донеччині 1917—1959 рр. Том 2 О. Б. Добровольський. Левада, Львів — 2020.
  23. amuz | ІСТОРІЯ. amuz (рос.). Архів оригіналу за 16 листопада 2018. Процитовано 16 листопада 2018. 
  24. Donbasjaka. Молодь вшанувала перше підняття державного прапора на Донбасі (ФОТО) | ngo.donetsk.ua. Процитовано 25 квітня 2018. 
  25. Крути. Січень 1918 року: док., матеріали, дослідження., кіносценарій / Упоряд. Я. Гаврилюк. — К.: Вид. центр «Просвіта», 2008. — 840 с.
  26. Круцик, Роман (2011). Донщина. Народна війна. Київ. с. 215–224. ISBN 978–966–410–023–3. Архів оригіналу за 16 серпня 2016. Процитовано 20 листопада 2018. 
  27. Коммунист № 211 від 14.09.1924, сторінка 3
  28. Українське відродження на Донеччині й Луганщині в 1917-22 роках, частина III... 11 серпня 2011. Архів оригіналу за 30 вересня 2014. Процитовано 5 липня 2014. 
  29. Мартиролог. Донецька область, ст. 108—189. Архів оригіналу за 24 червня 2016. Процитовано 11 червня 2016. 
  30. а б Справочник «Освобождение городов: Справочник по освобождению городов в период Великой Отечественной войны 1941—1945». М. Л. Дударенко, Ю. Г. Перечнев, В. Т. Елисеев и др. М.: Воениздат, 1985. 598 с.
  31. Исаев А. В. От Дубно до Ростова. — М.: АСТ; Транзиткнига, 2004.
  32. Двадцать лет назад они всколыхнули Бахмут - Газета СОБЫТИЯ (Артемовск). sobitiya.com.ua. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 25 квітня 2018. 
  33. В Артемівську сепаратисти на даху міськради підняли прапор "Донецької республіки". ТСН.ua (укр.). 13 квітня 2014. Архів оригіналу за 26 червня 2014. Процитовано 25 квітня 2018. 
  34. В Артемівську на міськраді почепили прапор донецьких сепаратистів. espreso.tv. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 25 квітня 2018. 
  35. Терористи спалили виборчу дільницю в Артемівську. ukr.segodnya.ua (укр.). Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 25 квітня 2018. 
  36. Військову частину в Артемівську обстрілювали з автоматів та гранатометів. espreso.tv. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 25 квітня 2018. 
  37. В Артемівську бойовики штурмували військову частину. espreso.tv. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 25 квітня 2018. 
  38. Танкова база в Артемівську після п'ятого нападу терористів (ФОТОФАКТ). espreso.tv. Архів оригіналу за 9 липня 2014. Процитовано 25 квітня 2018. 
  39. В Артемівську терористи на танках штурмували військову частину. www.theinsider.ua. Архів оригіналу за 30 червня 2014. Процитовано 25 квітня 2018. 
  40. Пять штурмов артемовской базы: история первых побед ВСУ. www.liga.net. Архів оригіналу за 2 вересня 2018. Процитовано 25 квітня 2018. 
  41. В Артемівську невідомі розстріляли автобус, є жертви, - ЗМІ. www.theinsider.ua. Процитовано 25 квітня 2018. 
  42. Силовики знищили штаб "ДНР" в Артемівську. Українська правда. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 25 квітня 2018. 
  43. Внаслідок обстрілу Артемівська 2 людей загинуло і 5 поранено, серед них є діти - ДонОДА. ІА Українські Національні Новини (УНН) (uk-UA). Архів оригіналу за 13 лютого 2015. Процитовано 25 квітня 2018. 
  44. Книга пам'яті загиблих. memorybook.org.ua. Архів оригіналу за 12 червня 2017. Процитовано 25 квітня 2018. 
  45. Книга пам'яті загиблих. memorybook.org.ua. Архів оригіналу за 26 червня 2017. Процитовано 25 квітня 2018. 
  46. Перейменування міста та вулиць | Сайт Бахмутської міської ради. artemrada.gov.ua (укр.). Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 25 квітня 2018. 
  47. Постанова Верховної Ради України від 4 лютого 2016 року № 984-VIII «Про перейменування окремих населених пунктів та районів»
  48. Про перейменування вулиць, провулків та інших об'єктів топоніміки м. Артемівська та смт. Красна Гора. Архів оригіналу за 2 березня 2016. Процитовано 18 лютого 2016. 
  49. Під Артемівськом загинув український військовий. espreso.tv. Архів оригіналу за 1 травня 2016. Процитовано 25 квітня 2018. 
  50. Прощатимуться з бійцем у будинку культури - iRivne.info : iRivne.info. archive.is. 4 вересня 2016. Архів оригіналу за 29 квітня 2018. Процитовано 25 квітня 2018. 
  51. російські загарбники завдали авіаудару по Бахмуту. Укрінформ. 19 травня 2022. 
  52. Кількість жертв обстрілу будинку у Бахмуті зросла до п'яти, серед них дворічна дитина. Укрінформ. 18 травня 2022. Архів оригіналу за 19 травня 2022. Процитовано 19 травня 2022. 
  53. Продолжается модернизация одного из рудников ГП «Артемсоль». 06274.com.ua - Сайт города Бахмута (Артемовск) (ru-UA). Архів оригіналу за 8 грудня 2016. Процитовано 25 квітня 2018. 
  54. Eкономіка міста | Сайт Бахмутської міської ради. artemrada.gov.ua (укр.). Архів оригіналу за 22 квітня 2016. Процитовано 25 квітня 2018. 
  55. Україна / Ukrajina. Архів оригіналу за 21 березня 2022. Процитовано 25 серпня 2014. 
  56. Банк даних. database.ukrcensus.gov.ua. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 25 квітня 2018. 
  57. «Количество жителей Бахмута продолжает сокращаться» [Архівовано 5 травня 2018 у Wayback Machine.] «Вечерний Бахмут», 5 сентября 2017
  58. Національний склад та рідна мова населення Донецької області. Розподіл постійного населення за найбільш численними національностями та рідною мовою по міськрадах та районах. Архів оригіналу за 27 листопада 2012. Процитовано 27 травня 2016. 
  59. Гоу в Бахмут. Місто шампанських вин і троянд. Свои.City (рос.). Процитовано 21 січня 2020. 

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]