Любомир Т. Винник
 | Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. (30 жовтня 2017) |
 |
| Ця стаття потребує упорядкування для відповідності стандартам якості Вікіпедії. |
| Любомир Т. Винник | |
|---|---|
| нім. Lubomir T. Winnik | |
 | |
| Народився | 7 травня 1943 (81 рік) Камінне, Надвірнянського району Івано-Франківської області |
| Громадянство | .svg){kind=small} Швейцарія |
| Діяльність | Журналіст/Письменник |
Любомир Т. Винник (нім. Lubomir T. Winnik; псевдонім CATO (укр. Като); нар. 7 травня 1943, с. Камінне) — швейцарський журналіст, письменник, художник, картуніст, фотограф, член Союзу журналістів Швейцарії та Міжнародної Федерації журналістів, член Спілки письменників Швейцарії[1][2].
Любомир Т. Винник народився 7 травня 1943 року в селі Камінна (нині с. Камінне), Надвірнянського району Івано-Франківської області у родині заможних селян.[3]Свідоцтва про народження не збереглося. Однак, найімовірнішими місцями його народження можуть бути три місцевості на Франківщині: с.Отинія, с. Незвисько або с. Марківці.
З дитинства Любомир любив малювати та майструвати. Яскраво проявився його талант до малювання у початковій школі, яка була у селі Майдан (тепер с. Міжгір’я). Пізніше було навчання в школі у селі Більшівці Галицького району. За період навчання відзначився успіхами у конструюванні та створенню моделей літака та діючого діапроектора. За це школа відправила обдарованого учня у Коломию до станції юних техніків. Там Любомир Винник познайомився з мистецтвом фотографування і деякий час відвідував саме цей гурток. Родина Винників з невідомих Любомирові причин в ті часи переїжджала з місця на місце понад 20 разів.[4]
У середині 1950-х років опинилися на Донеччині в місті Хацапетівка (тепер м. Вуглегірськ), де у віці 14 років закінчив студію образотворчого мистецтва.
У 1960 р. Любомир Винник навчається в Одеській морській школі, а відтак відбуває службу в Чорноморському флоті.
- У 1950-х роках писав, малював карикатури та був фотокореспондентом місцевої газети «Труд строителя» на шахті «Горлівка-Глибока»[4].
- В 1966-1968 рр. літературний працівник районної газети «Радянська Верховина», співпрацює з обласною газетою «Прикарпатська правда».
- В 1968-1970 рр. журналіст львівської газети «Вільна Україна» та кінокореспондент Львівського обласного телебачення.
- 16 вересня 1971 року через переслідування та загрозу особистому життю виїздить з України. У Польщі працює на посаді журналіста у варшавському журналі «Stolica». Співпрацює з варшавськими газетами та журналами: «Szpilki», «Za i przeciw», «Persperktywy», «Heinal mariackij», «Nasze zdrowie». Колекція фотографій Варшави з 1971-1973 рр. знаходиться в Fundacja Ośrodka KARTA.[5]
- Від жовтня 1973 року живе у Швейцарії. Окрім роботи в суді та поліції, де Любомир Винник 14 років виконував обов’язки перекладача під присягою, він починає дописувати до німецькомовних газет та виконувати карикатури на замовлення медій, одночасно здобуває освіту в Інституті імені Гете.[6] Працює журналістом, дизайнером, карикатуристом, фотографом і відеорепортером, а також перекладачем для численних журналів, PR, рекламних агенцій, знімає для швейцарського телебачення DRS.
З редакційними завданнями відвідав десятки країн, переважно Близький Схід та Середземноморський басейн.
Був заступником головного редактора швейцарської (німецькомовної) газети «Schwiezerziet».
Нині вільний журналіст та письменник. Пише для швейцарсько-німецької та німецької преси, зокрема берлінського тижневика «Junge Frieheit». Автор німецькомовних книг «Quo imus?» «Куди йдемо?» [7], «Jedem Teufel seine Hölle» «Кожному дідькові своє пекло», «Der Totgesagte der Wolfsschanze»[8] ; книжки афоризмів та дефініцій українською мовою «За крок від Содому»[9], еротичних новел «У затінку Венери» [1].
В жовтні 2019 року вийшла друком книга «Napoleon war mein Lehrmeister».[10]
Співпрацював з київською газетою «Слово», «Коломийськими Вістями», багато років писав для івано-франківської «Галичини».
58 національних та інтернаціональних індивідуальних виставок — живопис, карикатура, колаж, рисунок, фотографія. Зокрема шість виставок відбулись в Україні: по дві у Коломиї та Львові, одна в Івано-Франківську і Чернівцях.[11]
- 2002 рік — м. Львів, галерея Василя Пилип'юка, фотовиставка «Мій Опфікон»;
- 2010 рік — м. Коломия, Музей історії міста, фотовиставка «Подорожі з 26 країн світу»;
- 2011 рік — м. Коломия, Музей історії міста, виставка картуну;
- 2011 рік — м. Львів, Музей Ідей, виставка картуну в рамках Форуму видавців;
- 2012 рік — м. Івано-Франківськ, Художня галерея Національної спілки художників України, виставка картуну та фотографії;
- 2012 рік — м. Чернівці, Німецький дім, виставка картуну та графіки.
Чимало художніх творів зберігаються у картинних галереях, в Музеї картуну в м. Базель та в приватних колекціях Європи.
- Золота медаль Європи «За досягнення в мистецтві» (1982 р., Баден-Баден, Німеччина).
- Нагорода «За заслуги перед Прикарпаттям» (2012 р., Івано-Франківськ).
- Про ХХ століття й українську дійсність [Архівовано 31 травня 2012 у Wayback Machine.]
- ЛЮБОМИР Т. ВИННИК: ПРО КАРТУНИ, САЛО ТА ГУЦУЛІВ [Архівовано 20 липня 2012 у Wayback Machine.]
- Любомир Т. Винник: «Нагорода від Прикарпаття для мене — це додатковий стимул допомагати Україні здобувати світове визнання» [Архівовано 1 липня 2012 у Wayback Machine.]
- ЧОТИРИ МОВИ Й ОДНА ШВАЙЦАРІЯ [Архівовано 6 березня 2022 у Wayback Machine.]
- Любомир Т. ВИННИК: "Через те, що з поляками розмовляв польською мовою, мене звинуватили у «зраді радянської батьківщини» [Архівовано 23 жовтня 2011 у Wayback Machine.]
- Любомир Винник підкорює Львів
- Любомир Т. Винник: «Нагорода від Прикарпаття для мене — це додатковий стимул допомагати українцям і країні здобувати світове визнання»
- Філіжанка кави з Любомиром Винником (Lubomir T. Winnik)
- Любомир Винник знову відвідав Коломию
- Презентував виставку робіт Любомир Винник
- Багатогранний Любомир Винник [Архівовано 10 жовтня 2016 у Wayback Machine.]
- Зустріч Любомира Винника з учнями ЗОШ № 1
- У Коломиї відкрилась виставка картуна і графіки
- Lubomir T. Winnik (Любомир Т. Винник): «Коломийці у Швайцарії»
- Любомир ВИННИК: «Для найменшого успіху на чужині треба перескочити тисячі колод, кинутих під ноги» [Архівовано 22 лютого 2014 у Wayback Machine.]
- В Україні критикує, а в Європі хвалить[недоступне посилання з липня 2019]
- Любомир Т. Винник. У затінку Венери (про книжку)
- Spaziergang durch die Wolfsschanze [2] [Архівовано 7 листопада 2017 у Wayback Machine.]
- ↑ Lubomir Winnik [Архівовано 17 січня 2015 у Wayback Machine.] (нім.)
- ↑ Zürcher Schriftsteller und Schriftstellerinnen Verband - Home. www.zsv-online.ch. Архів оригіналу за 15 грудня 2014. Процитовано 27 серпня 2021.
- ↑ Винник Любомир — Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Архів оригіналу за 4 серпня 2021. Процитовано 4 серпня 2021.
- ↑ а б Винник Любомир - За крок від Содому. knygy.com.ua. Архів оригіналу за 4 серпня 2021. Процитовано 4 серпня 2021.
- ↑ Fotokarta / Nasze zbiory / Kolekcje / OK_1007_Winnik_Lubomir. www.foto.karta.org.pl. Архів оригіналу за 29 жовтня 2019. Процитовано 4 серпня 2021.
- ↑ Винник Любомир - За крок від Содому. knygy.com.ua. Архів оригіналу за 4 серпня 2021. Процитовано 4 серпня 2021.
- ↑ Winnik, Lubomir T.; Meier, Werner (1 червня 2010). Quo imus?. Архів оригіналу за 4 серпня 2021. Процитовано 4 серпня 2021.
- ↑ Kunstbücher – Edition LEU | Verlags- und Medien GmbH. web.archive.org. 20 січня 2015. Архів оригіналу за 20 січня 2015. Процитовано 4 серпня 2021.
- ↑ Книгарня 'Є'. За крок від Содому - Любомир Винник - купити в Україні за низькою ціною – Книгарня "Є". book-ye.com.ua (ua) . Архів оригіналу за 4 серпня 2021. Процитовано 4 серпня 2021.
- ↑ Napoleon war mein Lehrmeister (Winnik). Verlag der Schweizer Literaturgesellschaft (de-DE) . Архів оригіналу за 29 жовтня 2019. Процитовано 4 серпня 2021.
- ↑ Переконлива мова штрихів - виставка карикатур Любомира Винника у Чернівцях. Чернівці, Чернівецька область - новини в газеті Версії (укр.). 2 листопада 2012. Архів оригіналу за 4 серпня 2021. Процитовано 4 серпня 2021.