Людвік Вельтце
| Людвік Еразм Вельтце | |
|---|---|
| пол. Ludwik Erazm Veltzé | |
| Народження | 1871[1] |
| Смерть | не раніше 1939 |
| Країна |  Польща |
| Навчання | Державна промислова школа у Львові |
| Діяльність | архітектор |
| Праця в містах | Львів |
| Архітектурний стиль | модерн, модернізовані форми ренесансу, бароко |
Людвік Еразм Вельтце (пол. Ludwik Erazm Veltzé; 1871, Львів — після 1939) — львівський архітектор.
Людвік Вельтце народився 1871 року у Львові. Закінчив гімназію. У 1887 році вступив на відділення сницарства Державної промислової школи у Львові. Закінчив перший курс та був переведений на другий курс, але у навчальних звітах Державної промислової школи у Львові за 1888/1889 навчальний рік його ім'я відсутнє. Де навчався далі, не відомо[2].
Початок діяльності Людвіка Вельтце як архітектора, ймовірно, належить до кінця XIX століття, хоча найранішня відома дослідникам будівля за його проєктом — будівля колишньої приватної школи Яна Нємца, споруджена у 1904 році при вул. Пелчинській, 28 (нині — вул. Вітовського, 36)[3]. Усі будинки за його проєктами у Львові виконані в дусі романтичної сецесії. Серед них найяскравішою є вілла на вулиці Елізи Ожешко, 11, що привертає увагу декоративним поєднанням у стінах обробленого каменю, тиньку та червоної цегли, а також червоним дахом із наріжною вежею[4].
На початку 1930-х років був членом та заступником секретаря Професійної спілки архітекторів і будівничих у Львові із зовнішніх зв'язків. 5 жовтня 1931 року як член цієї Спілки брав участь у благочинній пожертві коштів на спорудження Дому фундації вдів та сиріт[4].
Мешкав у Львові в будинку на вул. 29 Листопада, 54 (нині — вул. Коновальця). За цією ж адресою було розташоване й архітектурне бюро Вельтце[4].
Дата та місце смерті архітектора невідомі[4].
- будівля колишньої приватної школи Яна Нємца (1904) на нинішній вул. Вітовського, 36[5].
- вілла історика Зигмунта Радзимінського[6] на нинішній вул. Елізи Ожешко, 11 (1906—1907)[5].
- прибутковий будинок у стилі сецесії на нинішній вул. Зарицьких, 8 (1907)[5].
- вілла правника Юліуша Макаревича[6] (1909) у стилі романтичної сецесії на нинішній вул. Драгоманова, 58[5].
- житловий будинок (1910) на сучасному проспекті Шевченка, 15[7].
- реконструкція приміщень першого поверху кам'яниці на нинішній вул. Івана Федорова, 8 під філію цісарсько-королівської пошти (1910)[8].
- дерев'яний костел (нині — церква Покрова Пресвятої Богородиці) на нинішній вул. Володимира Великого, 24 у смт Рудне (1935)[9].
-
Вілла Зигмунта Радзимінського
(вул. Елізи Ожешко, 11) -
Прибутковий будинок
(вул. Зарицьких, 8) -
Вілла Юліуша Макаревича (вул. Драгоманова, 58) -
Кам'яниця
(вул. Івана Федорова, 8) -
Церква Покрова Пресвятої Богородиці (смт. Рудне, вул. Володимира Великого, 24)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
- ↑ Sprawozdanie c. k. Państwowej szkoły przemysłowej we Lwowie za rr. 1887/88. — S. 14, 17. (пол.)
- ↑ Архітектура Львова, 2008, с. 431.
- ↑ а б в г Галина Глембоцька. Проєкт «Інтерактивний Львів»: Людвік Вельтце (1871—1939). lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Архів оригіналу за 13 червня 2021. Процитовано 12 червня 2021.
- ↑ а б в г Ю. О. Бірюльов Вельтце Людвік // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
- ↑ а б Вісім старовинних вілл з львівських вулиць. photo-lviv.in.ua. Фотографії старого Львова. 1 квітня 2015. Архів оригіналу за 13 червня 2021. Процитовано 13 червня 2021.
- ↑ Енциклопедія Львова т. 1, 2007, с. 344.
- ↑ Оксана Бойко. Проєкт «Інтерактивний Львів»: вул. Івана Федорова, 08 — житловий будинок. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Архів оригіналу за 8 червня 2021. Процитовано 13 червня 2021.
- ↑ Львів-Рудно. Церква Покрови Пр. Богородиці (1935). decerkva.org.ua. Дерев'яні церкви Західної України. Архів оригіналу за 13 червня 2021. Процитовано 13 червня 2021.
- Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст / М. Бевз, Ю. Бірюльов, Ю. Богданова, В. Дідик, У. Іваночко, Т. Клименюк та інші. — Львів : Центр Європи, 2008. — 720 с. — ISBN 978-966-7022-77-8.
- Бірюльов Ю. Мистецтво львівської сецесії. — Львів : Центр Європи, 2005. — С. 48, 71, 73. — ISBN 978-966-7022-44-7.
- Бірюльов Ю. О. Вельтце Людвік // Енциклопедія Львова / за ред. А. Козицького та І. Підкови. — Львів : Літопис, 2007. — Т. 1: А—Ґ. — С. 344. — ISBN 978-966-7007-68-8.
- В. І. Тимофієнко. Вельтце Л. // Зодчі України кінця XVIII — початку XX століть. Біографічний довідник. — Київ : Головкиївархітектура, НДІТІАМ, 1999. — 477 с. — ISBN 966-7452-1.6-6.
- Вілла Юліана Макаревича (м. Львів). drymba.com. Дримба. Архів оригіналу за 13 червня 2021. Процитовано 13 червня 2021.
- Вілла Войцеха Венца (вул. Е. Ожешко, 11, м. Львів). drymba.com. Дримба. Архів оригіналу за 13 червня 2021. Процитовано 13 червня 2021.
- Grzegorz Rąkowski Przewodnik krajoznawczo-historyczny po Ukrainie Zachodniej. Część IV: Lwów. — Pruszków: Oficyna Wydawnicza «Rewasz», 2008. — 398 s. — ISBN 978-83-89188-70-0. (пол.)
- Вельтце Людвік. litopys.lviv.ua. Літопис. Архів оригіналу за 13 червня 2021. Процитовано 13 червня 2021.
- Вілла Радзимінського. Невідомий Львів. photo-lviv.in.ua. Фотографії старого Львова. 27 листопада 2014. Архів оригіналу за 13 червня 2021. Процитовано 13 червня 2021.
- Вілла Юліана Макаревича (м. Львів). drymba.com. Дримба. Архів оригіналу за 13 червня 2021. Процитовано 13 червня 2021.
- Віктор Гальчинський. Вілла Нетуристичний Львів: палац для геолога, Цитадель та дві сторони маловідомого театру. tvoemisto.tv. Медіа-хаб «Твоє Місто». Архів оригіналу за 20 серпня 2021. Процитовано 13 червня 2021.
- Енциклопедія львівських вулиць: вулиця Коновальця. adnotam.pp.ua. Архів оригіналу за 13 червня 2021. Процитовано 13 червня 2021.
- Е-архів Михайла Грушевського. Вельтце Людвік (1871—після 1939). hrushevsky.nbuv.gov.ua. Процитовано 13 квітня 2022.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - Вісім старовинних вілл з львівських вулиць. inlviv.in.ua. То є Львів. 20 червня 2020. Архів оригіналу за 20 червня 2020. Процитовано 13 квітня 2022.
