Вулиця Вітовського (Львів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вулиця Вітовського
Львів
Кінцева ділянка, осінь 2010 року.

Кінцева ділянка, осінь 2010 року.
Район Галицький, Франківський
Назва на честь Вітовського Дмитра Дмитровича
Історичні відомості: колишні назви
Пливальні, Дорога до Пелчинського ставу, Пелчинська, Гербстштрассе, Пелчинська, Дзержинського
Загальні відомості
Протяжність 1 км
Координати початку 49°49′48″ пн. ш. 24°01′50″ сх. д. / 49.8300667° пн. ш. 24.0307694° сх. д. / 49.8300667; 24.0307694Координати: 49°49′48″ пн. ш. 24°01′50″ сх. д. / 49.8300667° пн. ш. 24.0307694° сх. д. / 49.8300667; 24.0307694
Координати кінця 49°49′55″ пн. ш. 24°01′06″ сх. д. / 49.8321278° пн. ш. 24.0185389° сх. д. / 49.8321278; 24.0185389
Поштові індекси 79011, 79012[1]
Транспорт
Трамваї № 1, 3, 5, 9[2]
Рух двосторонній
Покриття бруківка
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Поштові відділення

№ 11 вул. Франка,

№ 12 вул. Похила, 3[1]
Парки Парк культури
зовнішні посилання
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim
commons:Вулиця Вітовського у Вікісховищі
Пелчинський став. Друга половина XIX ст.

Ву́лиця Віто́вського — вулиця у Галицькому районі Львова. Простягається від площі Франка до перехрестя із вулицями Героїв Майдану, Сахарова, Коперника та Нечуя-Левицького.

Історія[ред.ред. код]

Вулиця виникла на місці дороги, котра проходила повз струмок під назвою Сорока (інша назва — Вулецький потік). Сорока живила два ставки — Пелчинський і Панєнський, а в подальшому впадала у Полтву. З півночі від дороги знаходиться Пелчинська гора, на котрій в середині XIX ст. зведено комплекс оборонних споруд, нині відомих під назвою Львівська Цитадель. Назва гори, як і одного із ставів, пов'язана із колишніми власниками цієї місцевості — Пелками. На початку XIX ст. при Пелчинському ставку у стилі класицизму споруджено спеціальний будинок «військової пливальні». 1820 року його фасади було оздоблено львівським скульптором Антоном Шімзером. 1921 року будинок розібрано, скульптури передано до Історичного музею.[3] Тоді ж остаточно осушено струмок Сороку і вулицю замощено бруківкою. 1929 року прокладено трамвайну колію. У 1930-х вулиця стала частиною траси міжнародних автоперегонів Гран Прі Львова. Із часом Пелчинську гору засаджено деревами. Існували плани облаштування тут міського парку. З протилежного боку вже в радянські часи розбито Парк культури, урочисто відкритий 1952 року.

Назва[ред.ред. код]

Нинішню назву вулиця отримала 1991 року, на честь Дмитра Вітовського — українського політика, сотника Легіону Українських Січових Стрільців, полковника УГА, Державного секретаря Військових Справ ЗУНР.

  • Пливальні — назва існувала не пізніше 1863 року. Пов'язана із Пелчинським ставом, що знаходився поряд із вулицею. На цьому ставі проводились навчання з плавання для австрійських військових.
  • Дорога до Пелчинського ставу — назва зустрічається з 1864 року.
  • Пелчинська. Названа так 1871 року.
  • Гербстштрассе — від листопада 1941 року, назва часів німецької окупації.
  • Пелчинська — від липня 1944 року.
  • Дзержинського — названа в грудні 1944 року на честь радянського державного діяча, одного з організаторів «червоного терору» Фелікса Дзержинського.

Опис[ред.ред. код]

Вулиця розташована у Галицькому районі Львова. Кінцева ділянка є межею Галицького і Франківського районів. Починається від Площі Франка, завершується на перехресті вулиць Гвардійської, Сахарова, Коперника і Нечуя-Левицького. Від парної сторони відгалужуються вулиці Лукіяновича і Коцюбинського. Від непарної — Волощака, Турецька, Грецька, Болгарська. Дорожнє покриття — бруківка. Початкова ділянка вулиці забудована лінійно, кінцева — дисперсно. Середня ділянка вулиці проходить через паркову зону. З непарної сторони знаходиться вхід до парку культури та відпочинку імені Богдана Хмельницького. Вхід починається монументальною аркадою, перед якою 1970 року збудовано декоративний басейн з фонтаном за проектом Василя Каменщика.[4] З протилежного боку височіє заліснений пагорб львівської цитаделі. По вулиці в обидвох напрямках організовано рух трамваїв № 1, 3, 5, 9, 9а.[2]

Будівлі[ред.ред. код]

Меморіальна таблиця на будинку, де жив Еммануїл Мисько
  • № 1 і № 3 — триповерхові чиншові кам'яниці, зведені на межі XIX—XX століть. У будинку № 3 жив польський письменник і громадський діяч Ян Людвіґ Поплавський.[5]
  • № 5а. Будинок зведений за проектом Каспера Юліана Драневича у 19061907 роках.[6], у стилі сецесії. Скульптурне оздоблення Юзефа Шебеста.[7] Тут мешкав професор Львівського університету, вчений-ботанік Теофіл Цєсєльський.[джерело?]
  • № 7. Житловий будинок на розі із вулицею Турецькою. Початково — власний чиншовий будинок скульптора і будівничого Станіслава Деца, збудований у стилі сецесії і оздоблений стукковими рельєфами за його ж проектом у 1905 році[8][9].
  • № 12. Житловий будинок, зведений 1907 року за проектом Казимира Жечицького.[11]
  • № 22. Колишній власний будинок архітектора Григорія Пежанського. Збудований за його проектом наприкінці XIX ст.[12], у неоготичному стилі. Тут проживав і його син Олександр, також архітектор.[13]
  • № 28. Колишня приватна школа Яна Нємця, збудована 1904 року. Архітектор Людвік Вельтце.[15]
  • № 31, 33. Колишні чиншові житлові будинки, що належали архітекторові Станіславові Децу, збудовані за його ж проектами у 1907 році[9], у стилі модернізованої неоготики. У № 31 розташовувалася Реміснича бурса ім. Деців.[17]
  • № 35. У міжвоєнний час у цьому будинку проживав власник лікеро-горілчаної фабрики Стефан Бачевський.[18]
  • № 37. Власний житловий будинок архітектора Юзефа Авіна, збудований за його проектом у 1928 році[17]. Тут також розміщувалось його проектне бюро. Скульптури в стилі ар деко на фасаді, виконані скоріш за все Юзефом Стажинським. Є також ймовірність, що це був мало відомий скульптор Бернард Кобер.[19]
  • № 38. Багатоповерховий житловий будинок, початково споруджений для працівників управління КДБ, що напроти в будинку № 55 (нині управління СБУ). Архітектор Мирон Вендзилович[20]
  • № 39. Житловий будинок в стилі ар деко з елементами кубізму, збудований на початку 1930-х років. Проект Юзефа Авіна[10] (за іншими джерелами — Вавжинця Дайчака.[21])
  • № 41. Житловий будинок в стилі функціоналізму. Збудований в 1930-х роках за проектом Петра Тарнавецького.[16]
  • № 53. Спортивний корпус товариства «Динамо», збудований у 19691972 роках за проектом Мирона Вендзиловича.[22]
  • № 57. Трамвайне депо та перша львівська електростанція. Споруджені 1894 року за проектом Альфреда Каменобродського, разом із впровадженням у Львові електричного трамваю. У 19051906 роках комплекс розбудовано ймовірно за проектом Міхала Лужецького, зробленим у міському будівельному департаменті. Пізніше, у 19261927 роках, син Альфреда Каменобродського — Адольф, виконанав ще одну перебудову. Було споруджено нову ремізу, адміністративний будинок і огорожу.[28]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Перелік вулиць і поштових відділень на сайті львівської дирекції Укрпошти Переглянуто 7 лютого, 2011
  2. а б Офіційний портал Львівської міської ради Трамваї Переглянуто 8 лютого, 2011
  3. Biriulow J. Rzeźba lwowska. — Warszawa: Neriton, 2007. — S. 39. — ISBN 978-83-7543-009-7.
  4. а б Каменщик Василь // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького. — Львів : Літопис, 2010. — Т. 3. — С. 53. — ISBN 978-966-7007-99-7.
  5. Галицьке передмістя..., с. 194
  6. Biriulow J. Rzeźba lwowska… — S. 239.
  7. Biriulow J. Rzeźba lwowska… — S. 241.
  8. Biriulow J. Rzeźba lwowska… — S. 238.
  9. а б Дец Станіслав // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького та І. Підкови. — Львів : Літопис, 2007. — Т. 1. — С. 48. — ISBN 978-966-7007-68-8..
  10. а б Архітектура Львова… — С. 533.
  11. Бірюльов Ю. О. Жечицький Казимир // Енциклопедія сучасної України. — К : Національна академія наук України, Наукове товариство імені Шевченка, 2009. — Т. 9. — С. 549. — ISBN 978-966-02-5720-7.
  12. Тимофієнко В. І. Пежанський Григорій // Зодчі України кінця XVIII — початку XX століть. Біографічний довідник. — К. : НДІТІАМ, 1999. — ISBN 966-7452-16-6.
  13. Дейчаківський І. І. Ямничани. — Івано-Франківськ : Нова зоря, 2002. — С. 259. — ISBN 966-7363-96-1.
  14. Львівська скульптура. Альбом. — Львів, 2006.
  15. Архітектура Львова… — С. 431.
  16. а б Архітектура Львова… — С. 534.
  17. а б Галицьке передмістя..., с. 196
  18. Драк М. Фірма Бачевських у Львові і розвиток лікеро-горілчаної промисловості в Галичині (1782-1939). — Львів : Вид-во ПП Сорока, 2004. — С. 22. — ISBN 966-96091-7-8.
  19. Biriulow J. Rzeźba lwowska… — S. 252.
  20. Трегубова Т. О., Мих Р. М. Львів. Архітектурно-історичний нарис. — Київ : Будівельник, 1989. — С. 220. — ISBN 5-7705-0178-2.
  21. Галицьке передмістя, с. 196
  22. Архітектура Львова… — С. 632.
  23. Rozstrzygnięcie Konkursu na Gmach Miejskich Zakładów Elektrycznych we Lwowie // Architektura i budownictwo. — 1934. — № 9. — S. 296.
  24. Галицьке передмістя..., с. 197
  25. Іван СВАРНИК: Завдяки мені у Львові є вулиця Джона Леннона. Поступ. 10 березня 2005 р. Процитовано 28 червня 2016. 
  26. Архітектура Львова… — С. 534, 548, 549.
  27. Закон України Про Перелік памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації на сайті Верховної Ради України. Переглянуто 28 березня, 2010.
  28. Архітектура Львова… — С. 459, 554.

Джерела[ред.ред. код]

  • Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст. — Львів : Центр Європи, 2008. — 720 с. — ISBN 978-966-7022-77-8.
  • Вітовського вулиця // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького та І. Підкови. — Львів : Літопис, 2007. — Т. 1. — С. 403. — ISBN 978-966-7007-68-8.
  • Мельник Б. В. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. — Львів : Світ, 2001. — С. 13. — ISBN 966-603-115-9..
  • Biriulow J. Rzeźba lwowska. — Warszawa: Neriton, 2007. — 332 s. — ISBN 978-83-7543-009-7.
  • Мельник І.В. Галицьке передмістя та південно-східні околиці королівського столичного міста Львова. — Львів : Апріорі, 2012. — С. 194-197. — (Львівські вулиці і кам'яниці). — 1000 прим. — ISBN 978-617-629-076-6.