Вулиця Вітовського (Львів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вулиця Вітовського
Львів
Кінцева ділянка, осінь 2010 року.
Кінцева ділянка, осінь 2010 року.
Місцевість Цитадель
Район Галицький, Франківський
Назва на честь Дмитра Вітовського
Історичні відомості: колишні назви
Пливальні, Дорога до Пелчинського ставу, Пелчинська, Гербстштрассе, Пелчинська, Дзержинського
польського періоду (польською) Plywalni, Droga do stawu Pelczyńskiego, Pelczyńska
радянського періоду (українською) Пелчинська, Дзержинського
радянського періоду (російською) Пелчинская, Дзержинского
Загальні відомості
Протяжність 965 м.
Координати початку 49°49′48″ пн. ш. 24°01′50″ сх. д. / 49.8300667° пн. ш. 24.0307694° сх. д. / 49.8300667; 24.0307694Координати: 49°49′48″ пн. ш. 24°01′50″ сх. д. / 49.8300667° пн. ш. 24.0307694° сх. д. / 49.8300667; 24.0307694
Координати кінця 49°49′55″ пн. ш. 24°01′06″ сх. д. / 49.8321278° пн. ш. 24.0185389° сх. д. / 49.8321278; 24.0185389
Поштові індекси 79011, 79012[1]
Транспорт
Трамваї №№ 1,3,5,9[2]
Маршрутні таксі №№№ 24,43,45,54[3]
Зупинки громадського транспорту «Парк культури»[3]
Рух двосторонній
Покриття бруківка
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Пам'ятники меморіальні таблиці: Еммануїлові Миську, переможцям міжнародних автоперегонів «Гран-прі Львова»
Державні установи Управління СБУ у Львівській області
Поштові відділення ВПЗ № 11 (вул. Франка, 91/93); ВПЗ № 12 (вул. Похила, 3)[1]
Забудова конструктивізм 1930-1970-х років
Парки Парк культури
зовнішні посилання
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim
commons:Вулиця Вітовського у Вікісховищі
Пелчинський став. Друга половина XIX ст.
Будинок № 11
Будинок № 27

Ву́лиця Віто́вського — вулиця у Галицькому районі Львова. Простягається від площі Франка до перехрестя із вулицями Героїв Майдану, Сахарова, Коперника та Нечуя-Левицького.

Історія[ред. | ред. код]

Вулиця виникла на місці дороги, котра проходила повз струмок під назвою Сорока (інша назва — Вулецький потік). Сорока живила два ставки — Пелчинський і Панєнський, а в подальшому впадала у Полтву. З півночі від дороги знаходиться Пелчинська (Познанська) гора, на котрій в середині XIX ст. споруджено дві вежі-бастіони, що входять до складу комплексу оборонних споруд, нині відомих під назвою Львівська Цитадель.

Назва гори, як і одного із ставів, пов'язана із колишніми власниками цієї місцевості — Пелками. На початку XIX ст. при Пелчинському ставку у стилі класицизму споруджено спеціальний будинок «військової пливальні». 1820 року його фасади було оздоблено львівським скульптором Антоном Шімзером. 1921 року будинок розібрано, скульптури передано до Історичного музею.[4] Тоді ж остаточно осушено струмок Сороку і вулицю замощено бруківкою. 1929 року прокладено трамвайну колію. У 1930-х вулиця стала частиною траси міжнародних автоперегонів Гран Прі Львова. Із часом Пелчинську гору засаджено деревами. Існували плани облаштування тут міського парку. З протилежного боку колишнього ставка вже в радянські часи розбито Парк культури, урочисто відкритий 1952 року.

З іншого боку вулиці, під схилами Пелчинської гори, восени 1967 року було створено меморіальний комплекс до 50-ліття Жовтневої революції. Основним елементом композиції стала кам'яна фігура лева з польських військових поховань на Личаківському цвинтарі, на щиті, що тримає лев, герб Львова польського періоду був змінений на радянський варіант герба міста. Вздовж підпірної стіни була облаштована дошка пошани підприємств Львівщини. 1982 року кам'яного лева перенесли на північну околицю міста, де він став елементом пам'ятника «Возз'єднання» Західної України з УРСР (народна назва — гільйотина). 1989 року на місці лева був споруджений пам'ятний знак на честь 50-ліття «Возз'єднання» українських земель (автори — скульптор Анатолій Галян, архітектор Аполлон Огранович), але у перші роки незалежності демонтований. У 1991 році на цьому місці встановили камінь під меморіал «Борцям за волю України», що стоїть там й донині.[5]

Назва[ред. | ред. код]

Нинішню назву вулиця отримала 1991 року, на честь Дмитра Вітовського — українського політика, сотника Легіону Українських Січових Стрільців, полковника УГА, Державного секретаря Військових Справ ЗУНР.

  • Пливальні — назва існувала не пізніше 1863 року. Пов'язана із Пелчинським ставом, що знаходився поряд із вулицею. На цьому ставі проводились навчання з плавання для австрійських військових.
  • Дорога до Пелчинського ставу — назва зустрічається з 1864 року.
  • Пелчинська. Названа так 1871 року.
  • Гербстштрассе — від листопада 1941 року, назва часів німецької окупації.
  • Пелчинська — від липня 1944 року.
  • Дзержинського — названа в грудні 1944 року на честь радянського державного діяча, одного з організаторів «червоного терору» Фелікса Дзержинського.

Опис[ред. | ред. код]

Вулиця розташована у Галицькому районі Львова. Кінцева ділянка є межею Галицького і Франківського районів. Починається від Площі Франка, завершується на перехресті вулиць Гвардійської, Сахарова, Коперника і Нечуя-Левицького. Від парної сторони відгалужуються вулиці Лукіяновича і Коцюбинського. Від непарної — Волощака, Турецька, Грецька, Болгарська. Дорожнє покриття — бруківка. Початкова ділянка вулиці забудована лінійно, кінцева — дисперсно. Середня ділянка вулиці проходить через паркову зону. З непарної сторони знаходиться вхід до парку культури та відпочинку імені Богдана Хмельницького. Вхід починається монументальною аркадою, перед якою 1970 року збудовано декоративний басейн з фонтаном за проектом Василя Каменщика.[6] З протилежного боку височіє заліснений пагорб львівської цитаделі. По вулиці в обидвох напрямках організовано рух трамваїв № 1, 3, 5, 9.[2]

Будівлі[ред. | ред. код]

У забудові вулиці переважає архітектурний стилі — конструктивізм 1930-х-1970-х років.

Меморіальна таблиця на будинку, у якому мешкав Еммануїл Мисько

№ 1, 3 — триповерхові чиншові кам'яниці, зведені на межі XIX—XX століть. У будинку № 3 мешкав польський письменник і громадський діяч Ян Людвіґ Поплавський.[7]

№ 5а. Будинок зведений за проектом Каспера Юліана Драневича у 19061907 роках.[8], у стилі сецесії. Скульптурне оздоблення Юзефа Шебеста.[9] Тут мешкав професор Львівського університету, вчений-ботанік Теофіл Цєсєльський.[джерело?]

№ 7. Житловий будинок на розі із вулицею Турецькою. Початково — власний чиншовий будинок скульптора і будівничого Станіслава Деца, збудований у стилі сецесії та оздоблений стукковими рельєфами за його ж проектом у 1905 році.[10][11]

№ 9а. Житловий будинок у стилі ар деко, збудований за проектом Петра Тарнавецького у 1920-х роках.[12]

№ 12. Житловий будинок, зведений 1907 року за проектом Казімежа Жечицького.[13]

№ 22. Колишній власний будинок архітектора Григорія Пежанського. Збудований за його проектом наприкінці XIX ст.[14], у неоготичному стилі. Тут проживав і його син Олександр, також архітектор.[15]

№ 24. Будинок, у якому мешкав та творив скульптор Еммануїл Мисько, про що сповіщає поміщена 2001 року на фасаді бронзова меморіальна таблиця (автор Юрій Мисько).[16]

№ 28. Колишня приватна школа Яна Нємця, збудована 1904 року. Архітектор Людвік Вельтце.[17]

№ 30. Житловий будинок в стилі функціоналізму другої половини 1930-х років. Архітектор Марек Ляксер.[18]

№ 31, 33. Колишні чиншові житлові будинки, що належали архітекторові Станіславові Децу, збудовані за його ж проектами у 1907 році[11], у стилі модернізованої неоготики. У № 31 розташовувалася Реміснича бурса ім. Деців.[19]

№ 35. У міжвоєнний час у цьому будинку мешкав власник лікеро-горілчаної фабрики Стефан Бачевський.[20]

№ 37. Власний житловий будинок архітектора Юзефа Авіна, збудований за його проектом у 1928 році[19]. Тут також розміщувалось його проектне бюро. Скульптури в стилі ар деко на фасаді, виконані скоріш за все Юзефом Стажинським. Є також ймовірність, що це був мало відомий скульптор Бернард Кобер.[21]

№ 38. Багатоповерховий житловий будинок, початково споруджений для працівників управління КДБ, що напроти в будинку № 55 (нині управління СБУ). Архітектор Мирон Вендзилович[22]

№ 39. Житловий будинок в стилі ар деко з елементами кубізму, збудований на початку 1930-х років. Проект Юзефа Авіна[12] (за іншими джерелами — Вавжинця Дайчака.[23])

№ 41. Житловий будинок в стилі функціоналізму, збудований в 1930-х роках за проектом архітектора Петра Тарнавецького.[18] На фасаді будинку у травні 2012 року, за сприяння авто-фан-клубу «ЗАЗ-Козак» та Автомобільної федерації України, встановлено меморіальну таблицю на честь переможців міжнародних автомобільних перегонів «львівського трикутника» — «Гран-прі Львова» 1930-1933 років.[24]

№ 53. Спортивний корпус товариства «Динамо», збудований у 19691972 роках за проектом архітектора Мирона Вендзиловича.[25]

№ 55. Колишня будівля адміністрації Міських електричних закладів. Збудована у 19351936 роках у стилі функціоналізму. Спорудженню передував конкурс проектів 1934 року. Перемогу здобув проект варшавських архітекторів Болеслава Шмідта, Януша Юрашинського і Юліуша Думницького.[26] До реалізації однак прийнято проект Леопольда Карасінського і Тадеуша Врубеля, котрий не здобув призових місць. Інтер'єри сходової клітки оздоблено алебастром із журавненської фабрики Чарторийських.[27] У 19701985 роках споруду добудовано за проектом Василя Каменщика.[6] У 1940 році у будинку розмістилося регіональне управління НКВС, у роки війни — гестапо, пізніше — КДБ. Саме про цей будинок львів'яни казали, що це найвища будівля у місті, адже з неї видно Сибір.[28][29] Нині тут міститься обласне управління СБУ.[30] 23 вересня 2008 року будинок внесено до переліку памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації.[31]

№ 57. Трамвайне депо та перша львівська електростанція. Споруджені 1894 року за проектом Альфреда Каменобродського, разом із впровадженням у Львові електричного трамваю. У 19051906 роках комплекс розбудовано ймовірно за проектом Міхала Лужецького, зробленим у міському будівельному департаменті. Пізніше, у 19261927 роках, син Альфреда Каменобродського — Адольф, виконанав ще одну перебудову. Було споруджено нову ремізу, адміністративний будинок і огорожу.[32]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Перелік вулиць і поштових відділень на сайті львівської дирекції Укрпошти Переглянуто 7 лютого, 2011
  2. а б Офіційний портал Львівської міської ради Трамваї Переглянуто 8 лютого, 2011
  3. а б Маршрутки Львова: вул. Вітовського
  4. Biriulow J. Rzeźba lwowska. — Warszawa: Neriton, 2007. — S. 39. — ISBN 978-83-7543-009-7.
  5. Мельник І., Масик Р. Пам'ятники та меморіальні таблиці міста Львова...С. 218
  6. а б Каменщик Василь // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького. — Львів : Літопис, 2010. — Т. 3. — С. 53. — ISBN 978-966-7007-99-7.
  7. Галицьке передмістя..., с. 194
  8. Biriulow J. Rzeźba lwowska… — S. 239.
  9. Biriulow J. Rzeźba lwowska… — S. 241.
  10. Biriulow J. Rzeźba lwowska… — S. 238.
  11. а б Дец Станіслав // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького та І. Підкови. — Львів : Літопис, 2007. — Т. 1. — С. 48. — ISBN 978-966-7007-68-8.
  12. а б Архітектура Львова… — С. 533.
  13. Бірюльов Ю. О. Жечицький Казимир // Енциклопедія сучасної України. — К : Національна академія наук України, Наукове товариство імені Шевченка, 2009. — Т. 9. — С. 549. — ISBN 978-966-02-5720-7.
  14. Тимофієнко В. Пежанський Григорій // Зодчі України кінця XVIII — початку XX століть. Біографічний довідник. — Київ : НДІТІАМ, 1999. — 477 с. — ISBN 966-7452-1.6-6.
  15. Дейчаківський І. Ямничани. — Івано-Франківськ : Нова зоря, 2002. — С. 259. — ISBN 966-7363-96-1.
  16. Львівська скульптура. Альбом. — Львів, 2006.
  17. Архітектура Львова… — С. 431.
  18. а б Архітектура Львова… — С. 534.
  19. а б Галицьке передмістя..., с. 196
  20. Драк М. Фірма Бачевських у Львові і розвиток лікеро-горілчаної промисловості в Галичині (1782-1939). — Львів : ПП Сорока, 2004. — С. 22. — ISBN 966-96091-7-8.
  21. Biriulow J. Rzeźba lwowska… — S. 252.
  22. Трегубова Т., Мих Р. Львів. Архітектурно-історичний нарис. — Київ : Будівельник, 1989. — С. 220. — ISBN 5-7705-0178-2.
  23. Галицьке передмістя, с. 196
  24. Мельник І., Масик Р. Пам'ятники та меморіальні таблиці міста Львова... — С. 218.
  25. Архітектура Львова… — С. 632.
  26. Rozstrzygnięcie Konkursu na Gmach Miejskich Zakładów Elektrycznych we Lwowie // Architektura i budownictwo. — 1934. — № 9. — S. 296.
  27. Smirnow J. Jadwiga Horodyska. Życie i twórczość artystyczna. — Lwów: [b. w.], 2005. — S. 19.
  28. Галицьке передмістя..., с. 197
  29. Іван Сварник: Завдяки мені у Львові є вулиця Джона Леннона. Поступ. 10 березня 2005 р. Процитовано 28 червня 2016. 
  30. Архітектура Львова… — С. 534, 548, 549.
  31. Закон України Про Перелік памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації на сайті Верховної Ради України. Переглянуто 28 березня, 2010.
  32. Архітектура Львова… — С. 459, 554.

Джерела[ред. | ред. код]