Вулиця Вітовського (Львів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вулиця Вітовського
Львів
Кінцева ділянка, осінь 2010 року.
Кінцева ділянка, осінь 2010 року.
Район Галицький, Франківський
Назва на честь Вітовського Дмитра Дмитровича
Історичні відомості: колишні назви
Пливальні, Дорога до Пелчинського ставу, Пелчинська, Гербстштрассе, Пелчинська, Дзержинського
Загальні відомості
Протяжність 1 км
Координати початку 49°49′48″ пн. ш. 24°01′50″ сх. д. / 49.8300667° пн. ш. 24.0307694° сх. д. / 49.8300667; 24.0307694Координати: 49°49′48″ пн. ш. 24°01′50″ сх. д. / 49.8300667° пн. ш. 24.0307694° сх. д. / 49.8300667; 24.0307694
Координати кінця 49°49′55″ пн. ш. 24°01′06″ сх. д. / 49.8321278° пн. ш. 24.0185389° сх. д. / 49.8321278; 24.0185389
Поштові індекси 79011, 79012[1]
Транспорт
Трамваї № 1, 3, 5, 9[2]
Рух двосторонній
Покриття бруківка
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Поштові відділення

№ 11 вул. Франка,

№ 12 вул. Похила, 3[1]
Парки Парк культури
зовнішні посилання
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim
commons:Вулиця Вітовського у Вікісховищі
Пелчинський став. Друга половина XIX ст.
Будинок № 11
Будинок № 27

Ву́лиця Віто́вського — вулиця у Галицькому районі Львова. Простягається від площі Франка до перехрестя із вулицями Героїв Майдану, Сахарова, Коперника та Нечуя-Левицького.

Історія[ред. | ред. код]

Вулиця виникла на місці дороги, котра проходила повз струмок під назвою Сорока (інша назва — Вулецький потік). Сорока живила два ставки — Пелчинський і Панєнський, а в подальшому впадала у Полтву. З півночі від дороги знаходиться Пелчинська гора, на котрій в середині XIX ст. зведено комплекс оборонних споруд, нині відомих під назвою Львівська Цитадель. Назва гори, як і одного із ставів, пов'язана із колишніми власниками цієї місцевості — Пелками. На початку XIX ст. при Пелчинському ставку у стилі класицизму споруджено спеціальний будинок «військової пливальні». 1820 року його фасади було оздоблено львівським скульптором Антоном Шімзером. 1921 року будинок розібрано, скульптури передано до Історичного музею.[3] Тоді ж остаточно осушено струмок Сороку і вулицю замощено бруківкою. 1929 року прокладено трамвайну колію. У 1930-х вулиця стала частиною траси міжнародних автоперегонів Гран Прі Львова. Із часом Пелчинську гору засаджено деревами. Існували плани облаштування тут міського парку. З протилежного боку вже в радянські часи розбито Парк культури, урочисто відкритий 1952 року.

Назва[ред. | ред. код]

Нинішню назву вулиця отримала 1991 року, на честь Дмитра Вітовського — українського політика, сотника Легіону Українських Січових Стрільців, полковника УГА, Державного секретаря Військових Справ ЗУНР.

  • Пливальні — назва існувала не пізніше 1863 року. Пов'язана із Пелчинським ставом, що знаходився поряд із вулицею. На цьому ставі проводились навчання з плавання для австрійських військових.
  • Дорога до Пелчинського ставу — назва зустрічається з 1864 року.
  • Пелчинська. Названа так 1871 року.
  • Гербстштрассе — від листопада 1941 року, назва часів німецької окупації.
  • Пелчинська — від липня 1944 року.
  • Дзержинського — названа в грудні 1944 року на честь радянського державного діяча, одного з організаторів «червоного терору» Фелікса Дзержинського.

Опис[ред. | ред. код]

Вулиця розташована у Галицькому районі Львова. Кінцева ділянка є межею Галицького і Франківського районів. Починається від Площі Франка, завершується на перехресті вулиць Гвардійської, Сахарова, Коперника і Нечуя-Левицького. Від парної сторони відгалужуються вулиці Лукіяновича і Коцюбинського. Від непарної — Волощака, Турецька, Грецька, Болгарська. Дорожнє покриття — бруківка. Початкова ділянка вулиці забудована лінійно, кінцева — дисперсно. Середня ділянка вулиці проходить через паркову зону. З непарної сторони знаходиться вхід до парку культури та відпочинку імені Богдана Хмельницького. Вхід починається монументальною аркадою, перед якою 1970 року збудовано декоративний басейн з фонтаном за проектом Василя Каменщика.[4] З протилежного боку височіє заліснений пагорб львівської цитаделі. По вулиці в обидвох напрямках організовано рух трамваїв № 1, 3, 5, 9, 9а.[2]

Будівлі[ред. | ред. код]

Меморіальна таблиця на будинку, де жив Еммануїл Мисько
  • № 1 і № 3 — триповерхові чиншові кам'яниці, зведені на межі XIX—XX століть. У будинку № 3 жив польський письменник і громадський діяч Ян Людвіґ Поплавський.[5]
  • № 5а. Будинок зведений за проектом Каспера Юліана Драневича у 19061907 роках.[6], у стилі сецесії. Скульптурне оздоблення Юзефа Шебеста.[7] Тут мешкав професор Львівського університету, вчений-ботанік Теофіл Цєсєльський.[джерело?]
  • № 7. Житловий будинок на розі із вулицею Турецькою. Початково — власний чиншовий будинок скульптора і будівничого Станіслава Деца, збудований у стилі сецесії і оздоблений стукковими рельєфами за його ж проектом у 1905 році.[8][9]
  • № 12. Житловий будинок, зведений 1907 року за проектом Казимира Жечицького.[11]
  • № 22. Колишній власний будинок архітектора Григорія Пежанського. Збудований за його проектом наприкінці XIX ст.[12], у неоготичному стилі. Тут проживав і його син Олександр, також архітектор.[13]
  • № 28. Колишня приватна школа Яна Нємця, збудована 1904 року. Архітектор Людвік Вельтце.[15]
  • № 31, 33. Колишні чиншові житлові будинки, що належали архітекторові Станіславові Децу, збудовані за його ж проектами у 1907 році[9], у стилі модернізованої неоготики. У № 31 розташовувалася Реміснича бурса ім. Деців.[17]
  • № 35. У міжвоєнний час у цьому будинку проживав власник лікеро-горілчаної фабрики Стефан Бачевський.[18]
  • № 37. Власний житловий будинок архітектора Юзефа Авіна, збудований за його проектом у 1928 році[17]. Тут також розміщувалось його проектне бюро. Скульптури в стилі ар деко на фасаді, виконані скоріш за все Юзефом Стажинським. Є також ймовірність, що це був мало відомий скульптор Бернард Кобер.[19]
  • № 38. Багатоповерховий житловий будинок, початково споруджений для працівників управління КДБ, що напроти в будинку № 55 (нині управління СБУ). Архітектор Мирон Вендзилович[20]
  • № 39. Житловий будинок в стилі ар деко з елементами кубізму, збудований на початку 1930-х років. Проект Юзефа Авіна[10] (за іншими джерелами — Вавжинця Дайчака.[21])
  • № 41. Житловий будинок в стилі функціоналізму. Збудований в 1930-х роках за проектом Петра Тарнавецького.[16]
  • № 53. Спортивний корпус товариства «Динамо», збудований у 19691972 роках за проектом Мирона Вендзиловича.[22]
  • № 55. Колишня будівля адміністрації Міських електричних закладів. Збудована у 19351936 роках у стилі функціоналізму. Спорудженню передував конкурс проектів 1934 року. Перемогу здобув проект варшавських архітекторів Болеслава Шмідта, Януша Юрашинського і Юліуша Думницького.[23] До реалізації однак прийнято проект Леопольда Карасінського і Тадеуша Врубеля, котрий не здобув призових місць. Інтер'єри сходової клітки оздоблено алебастром із журавненської фабрики Чарторийських.[24] У 19701985 роках споруду добудовано за проектом Василя Каменщика.[4] У 1940 році у будинку розмістилося регіональне управління НКВС, у роки війни — гестапо, пізніше — КДБ. Саме про цей будинок львів'яни казали, що це найвища будівля у місті, адже з неї видно Сибір.[25][26] Нині тут розміщується обласне управління СБУ.[27] 23 вересня 2008 року будинок внесено до переліку памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації.[28]
  • № 57. Трамвайне депо та перша львівська електростанція. Споруджені 1894 року за проектом Альфреда Каменобродського, разом із впровадженням у Львові електричного трамваю. У 19051906 роках комплекс розбудовано ймовірно за проектом Міхала Лужецького, зробленим у міському будівельному департаменті. Пізніше, у 19261927 роках, син Альфреда Каменобродського — Адольф, виконанав ще одну перебудову. Було споруджено нову ремізу, адміністративний будинок і огорожу.[29]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Перелік вулиць і поштових відділень на сайті львівської дирекції Укрпошти Переглянуто 7 лютого, 2011
  2. а б Офіційний портал Львівської міської ради Трамваї Переглянуто 8 лютого, 2011
  3. Biriulow J. Rzeźba lwowska. — Warszawa: Neriton, 2007. — S. 39. — ISBN 978-83-7543-009-7.
  4. а б Каменщик Василь // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького. — Львів : Літопис, 2010. — Т. 3. — С. 53. — ISBN 978-966-7007-99-7.
  5. Галицьке передмістя..., с. 194
  6. Biriulow J. Rzeźba lwowska… — S. 239.
  7. Biriulow J. Rzeźba lwowska… — S. 241.
  8. Biriulow J. Rzeźba lwowska… — S. 238.
  9. а б Дец Станіслав // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького та І. Підкови. — Львів : Літопис, 2007. — Т. 1. — С. 48. — ISBN 978-966-7007-68-8.
  10. а б Архітектура Львова… — С. 533.
  11. Бірюльов Ю. О. Жечицький Казимир // Енциклопедія сучасної України. — К : Національна академія наук України, Наукове товариство імені Шевченка, 2009. — Т. 9. — С. 549. — ISBN 978-966-02-5720-7.
  12. Тимофієнко В. І. Пежанський Григорій // Зодчі України кінця XVIII — початку XX століть. Біографічний довідник. — К. : НДІТІАМ, 1999. — ISBN 966-7452-16-6.
  13. Дейчаківський І. І. Ямничани. — Івано-Франківськ : Нова зоря, 2002. — С. 259. — ISBN 966-7363-96-1.
  14. Львівська скульптура. Альбом. — Львів, 2006.
  15. Архітектура Львова… — С. 431.
  16. а б Архітектура Львова… — С. 534.
  17. а б Галицьке передмістя..., с. 196
  18. Драк М. Фірма Бачевських у Львові і розвиток лікеро-горілчаної промисловості в Галичині (1782-1939). — Львів : Вид-во ПП Сорока, 2004. — С. 22. — ISBN 966-96091-7-8.
  19. Biriulow J. Rzeźba lwowska… — S. 252.
  20. Трегубова Т. О., Мих Р. М. Львів. Архітектурно-історичний нарис. — Київ : Будівельник, 1989. — С. 220. — ISBN 5-7705-0178-2.
  21. Галицьке передмістя, с. 196
  22. Архітектура Львова… — С. 632.
  23. Rozstrzygnięcie Konkursu na Gmach Miejskich Zakładów Elektrycznych we Lwowie // Architektura i budownictwo. — 1934. — № 9. — S. 296.
  24. Smirnow J. Jadwiga Horodyska. Życie i twórczość artystyczna. — Lwów : [b. w.], 2005. — S. 19.
  25. Галицьке передмістя..., с. 197
  26. Іван СВАРНИК: Завдяки мені у Львові є вулиця Джона Леннона. Поступ. 10 березня 2005 р. Процитовано 28 червня 2016. 
  27. Архітектура Львова… — С. 534, 548, 549.
  28. Закон України Про Перелік памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації на сайті Верховної Ради України. Переглянуто 28 березня, 2010.
  29. Архітектура Львова… — С. 459, 554.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст. — Львів : Центр Європи, 2008. — 720 с. — ISBN 978-966-7022-77-8.
  • Вітовського вулиця // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького та І. Підкови. — Львів : Літопис, 2007. — Т. 1. — С. 403. — ISBN 978-966-7007-68-8.
  • Мельник Б. В. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. — Львів : Світ, 2001. — С. 13. — ISBN 966-603-115-9..
  • Biriulow J. Rzeźba lwowska. — Warszawa: Neriton, 2007. — 332 s. — ISBN 978-83-7543-009-7.
  • Мельник І.В. Галицьке передмістя та південно-східні околиці королівського столичного міста Львова. — Львів : Апріорі, 2012. — С. 194-197. — (Львівські вулиці і кам'яниці) — 1000 прим. — ISBN 978-617-629-076-6.