Михайло Стасюлевич
Михайло Стасюлевич | |
---|---|
Народився | 28 серпня (9 вересня) 1826 Санкт-Петербург, Російська імперія[1] |
Помер | 23 січня (5 лютого) 1911 (84 роки) Санкт-Петербург, Російська імперія[1] |
Поховання | Смоленське православне кладовище |
Країна | Російська імперія |
Діяльність | журналіст, історик, медієвіст, публіцист, викладач університету, видавець, політик |
Alma mater | Філософський факультет СПбДУd |
Галузь | історія[2], медієвістика[2], філософія історії[2], публіцистика[2], політична діяльність[2] і видавнича справа[2] |
Заклад | Санкт-Петербурзький державний університет |
У шлюбі з | Q121366935? |
Михайло Стасюлевич у Вікісховищі |
Михайло Матвійович Стасюлевич (1826—1911) — російський історик і публіцист, редактор журналу «Вісник Європи». Дійсний статський радник.
Син лікаря. У 1847 році закінчив філологічне відділення філософського факультету Санкт-Петербурзького університету. У 1849 році захистив магістерську дисертацію, в 1851 році — дисертацію на ступінь доктора історичних і політичних наук. У 1852 році став доцентом університету, викладав історію в 4-й (ларинській) гімназії і в Патріотичному інституті, а також дітям великої княгині Марії Миколаївни — Марії Максиміліанівні і Миколі Максиміліановичу Лейхтенбергському. З 1858 року — професор загальної історії. Основні теми історичних робіт Стасюлевича — стародавня Греція і західно-європейське середньовіччя.
У 1861 році разом з К. Д. Кавеліним, О. М. Пипіним, В. Д. Спасовичем і Б. В. Утіним пішов у відставку на знак протесту проти придушення студентського руху. До 1866 року був членом ученого комітету міністерства народної освіти з предмета загальної історії.
У 1860—1862 роках викладав історію Великому Князю Миколі Олександровичу.
В 1862—1865 роках видав тритомну «Історію середніх віків, у її джерелах і сучасних письменниках».
З 1866 по 1908 рік — редактор ліберального літературно-художнього журналу «Вісник Європи»[3]. Співпрацював у багатьох органах друку. У 1881 році також видавав щоденну газету «Порядок», однак після смерті Олександра II вона була спочатку заборонена в роздрібному продажі, потім припинений друк на шість тижнів. Зрештою, «Порядок» проіснував лише один рік, принісши видавцю-редактору чимало матеріальних збитків і моральних тривог та прикрощів.
З 1881 року був гласним Санкт-Петербурзької міської думи. У 1883 році склав історичний нарис діяльності думи.
У 1890 році був обраний головою комісії з народної освіти, членом якої був з 1884 р.; сприяв відкриттю у місті нових шкіл й училищ. У 1900 році, внаслідок незгоди з міським головою, відмовився від цього звання. У лютому 1911 року О. Ф. Коні писав у «Віснику Європи»:
Но надо было видеть его на освящениях новых обширных училищных зданий, на актах и школьных празднествах, среди толпы собранных им детей; надо было посетить вместе с ним несколько городских училищ, чтобы понять, сколько любящего сердца и деятельной воли вкладывал он именно в школьное дело… Недаром приняв в своё заведование 262 городских училища и 8 воскресных школ, он через десять лет оставил 344 училища, с 22-мя тысячами учащихся, и 22 воскресных школы. Переживший на два года золотую свадьбу своей безмятежной семейной жизни, он не имел потомства, — и сердце его широко открылось для чужих детей |
12 серпня 1909 року міська дума клопотала про присвоєння Стасюлевичу звання почесного громадянина і назвала ім'ям Стасюлевича чоловіче чотирикласне училище. Клопотання затверджено Миколою II 29 грудня 1909 року[4].
Михайлу Матвійовичу був наданий чин дійсного статського радника. Він був почесним мировим суддею Санкт-Петербурга, почесним членом Санкт-Петербурзького і Харківського університетів[5].
Взяв активну участь в організації Партії демократичних реформ.
Був похований у прибудові «Утамуй мої печалі» Воскресенської церкви, при вході на Смоленське кладовище[6].
- ↑ а б Стасюлевич Михаил Матвеевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ а б в г д е Чеська національна авторитетна база даних
- ↑ Журнал, названный в память Н. М. Карамзина, издававшего одноимённый журнал, продолжал традиции карамзинского журнала.
- ↑ Почётные граждане СПб (1866—1909 гг.), Михаил Матвеевич Стасюлевич [Архівовано 27 січня 2018 у Wayback Machine.] (по данным справочного издания: Почётные граждане Санкт-Петербурга. — СПб.: Композитор, 2007.)
- ↑ {{{Заголовок}}}. — ISBN 5-94030-052-9.
- ↑ Кони А. Ф. Воспоминания о писателях. — М., Правда, 1989.
- Деятели России : 1906 г. / Ред.-изд. А. М. Шампаньер. — Санкт-Петербург, 1906. — 340 с. разд. паг. : ил.; стр. 208
- Михайло Стасюлевич // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)(рос.)
- Стасюлевич Михайло Матвійович // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 5 : Пе—С. — С. 941.
- Михайло Стасюлевич // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
- Народились 9 вересня
- Народились 1826
- Уродженці Санкт-Петербурга
- Померли 5 лютого
- Померли 1911
- Померли в Санкт-Петербурзі
- Поховані на Смоленському православному цвинтарі
- Науковці Санкт-Петербурзького університету
- Дійсні статські радники
- Історики Російської імперії
- Медієвісти
- Громадські діячі Російської імперії
- Поховані в храмах
- Редактори Російської імперії