Новоолександрівка (селище)
| Селище Новоолександрівка | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Луганська область |
| Район | Луганський район |
| Громада | Молодогвардійська міська громада |
| Код КАТОТТГ: | |
| Основні дані | |
| Засновано | 1946 |
| Статус | із 2024 року |
| Населення | ▼1609 (01.01.2011)[1] |
| Поштовий індекс | 94482 |
| Телефонний код | +380 6435 |
| Географічні координати | 48°16′01″ пн. ш. 39°38′25″ сх. д.H G O |
| Висота над рівнем моря | 102 м |
| Водойма | Довжик, Велика Кам'янка
|
| Відстань | |
| Найближча залізнична станція: | — |
| Селищна влада | |
| Карта | |
  Новоолександрівка | |
 Новоолександрівка | |
| |
Новоолександрівка — селище в Молодогвардійській громаді Луганського району Луганської області України. З 2014 року є окупованим.
Географія[ред. | ред. код]
Географічні координати: 48°16' пн. ш. 39°38' сх. д. Часовий пояс — UTC+2. Загальна площа селища — 766,5 га.
Селище розташоване у східній частині Донбасу за 12 км від районного центру міста Краснодон. Найближча залізнична станція — Встрєчна, за 1 км. Через селище протікають річки Довжик і Велика Кам'янка.
Історія[ред. | ред. код]
Наприкінці XVII століття запорізький козак Сорока поклав початок поселенню в заплаві р. Кам'янка. Так виникли хутори Теплянський, Проциків, Сорокине та інші. На цих хуторах знаходились опорні пункти проти кримських татар.
У XVII — на початку XIX століття головним заняттям жителів було сільське господарство. Землі, розташовані навколо поселення належали кільком поміщикам, а хутір Проциків — поміщику Процику. З народженням у поміщика сина Олександра хутір Проциків було перейменовано в Олександрівку.
Селянські господарства були бідними, а панщину доводилось відробляти з ранку до вечора. В один із вечорів 1861 року у Новоолександрівці з'явилася бричка з трьома кіньми. Він оголосив мешканцям новину: «Царь дарует всем свободу». Проте селяни отримали найгірші наділи землі, приблизно по 1,5 десятини на душу населення, та були змушені орендувати землі в поміщика. Поступово більша частина земель зосередилась у багатіїв.
Наприкінці XIX століття в Новоолександрівці виникли дрібні шахти. Місцеве населення здавна використовувало вугілля для ковальства. Техніка на шахтах була дуже примітивною, тому більшість робіт виконувалась вручну, а оплата праці при цьому була низькою.
У 1880 році на річці Кам'янка побудовано перший водяний млин.
У 1903 році в селищі розпочалося будівництво церкви.
Напередодні революції 1905–1907 роках в Новоолександрівці налічувалось близько 300 дворів. Під час революції в селище прийшла звістка про боротьбу робітників Ростова-на-Дону. Є. Акименко разом з іншими односельцями організував загін для допомоги робітникам Ростова. Проте повстання було придушене і 30 мешканців Новоолександрівки відправлено до Сибіру. З них троє повернулося після Жовтневої революції до рідного селища.
У 1914 році побудовано ще один млин, а на околицях Новоолександрівки відкрито великі шахти, якими володів Ярмаркін. Більшість жителів селища пішла працювати шахтарями.
Перша світова війна торкнулася і Новоолександрівки. Багато мешканців воювало на фронтах, чимало з них загинуло.
За адміністративним поділом до встановлення радянської влади Новоолександрівка входила до Краснянської волості Ровенецького повіту Таганрозького округу області війська Донського.
Населення[ред. | ред. код]
За даними перепису 2001 року населення смт становило 1730 осіб, з них 45,55% зазначили рідною мову українську, 54,45% — російську[2].
Соціальна сфера[ред. | ред. код]
На території селища діють ЗОШ I-III ступенів, амбулаторія, будинок культури, бібліотека, відділення поштового зв'язку.
Пам'ятки[ред. | ред. код]
- Братська могила червоноармійців та радянських воїнів (сквер біля клубу).
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc). Архів оригіналу за 10 жовтня 2012. Процитовано 13 жовтня 2011.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою на ukrcensus.gov.ua. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 1 січня 2014.
Джерела[ред. | ред. код]
- Міста і села України. Луганщина: історико-краєзнавчі нариси/ упор. В. В. Болгов. — К: Українська академія геральдики, товарного знаку та логотипу, 2012. — 472 с. — ISBN 978-966-8153-83-9 (стор. 184–185, матеріали О. В. Сівакова).
Посилання[ред. | ред. код]
- Облікова картка [Архівовано 4 січня 2014 у Wayback Machine.] на сайті ВРУ
- Погода в селі [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
| |||||||||||
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
