Опудало (таксидермія)
Опу́дало[1], чу́чело[2] — музеєфіковані рештки тварин, штучно створена фігура тварини, яка відтворює форму її тіла.
Опудала виготовляють таксидермісти — фахівці з музейної справи. Виготовлення опудал — кропітка робота, яка вимагає знань з морфології, анатомії та поведінки тварин. Для виготовлення опудал потрібно мати шкіру тварини з непошкодженими покривами (хутро, пір'я) і череп.
Основу опудала у дрібних і середньорозмірних тварин складає дротяний скелет. Для великих тварин (наприклад, для кабана або оленя) виготовляють потужний каркас з дерева або металевих трубок.
Опудала виготовляють з птахів і ссавців, рідше — з плазунів, та риб (з риб частіше готують муляжі). Виготовлення опудал — кропітка робота, і тому майстри не готують опудала з усього доступного матеріалу. Звичайно для виготовлення опудал йдуть рідкісні мисливські трофеї або загалом рідкісні зразки: унікальні види, унікальні особини та інші об'єкти, які важливо зберегти.
Недавно[слово-паразит][коли?] почали застосовувати рухомі опудала тварин (оленів, сарн і т. д.) під час полювання — як приманки. Тіло такого опудала виготовляють з пластику (піни), на нього натягають справжню, спеціально оброблену шкіру тварини. Окремі частини тіла опудала (голову, хвіст) можна повертати дистанційно за допомогою електромоторів.
-
Опудало самця товсторога в туристичному центрі біля оз. Моно
-
Опудало гібрида білого та бурого ведмедя з Ротшильдівського зоомузею
-
Вівця Доллі: експонат у Шотландському Коровлівському Музеї
-
Колекційні зразки ховрахів з фондів Зоомузею Дибовського
-
Опудало величезного чорного слона на святі Куомбока
-
Нандінія - унікальна вівера з колекції зоомузею
-
Ведмідь грізлі «Монарх» в макеті прапора Каліфорнії
-
Опудало Хатіко — знаменитого пса, який 7 років чекав господаря.
-
Акула великорота — унікальна істота, відома за 25 особинами
- про музеї:
- про таксидермію:
- ↑ Опудало // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Чучело // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- Бондаренко В. Д., Делеган І. В., Мазепа В. Г., Рудишин М. П. Мисливські трофеї. — Київ: ІЗМН, 1996. — 104 с.
Ця стаття не має інтервікі-посилань. |