Павлов-Сильванський Микола Павлович
| Павлов-Сильванський Микола Павлович | |
|---|---|
 | |
| Народився |
1 (13) лютого 1869 Кронштадт, Санкт-Петербурзька губернія, Російська імперія[1] |
| Помер |
17 (30) вересня 1908 (39 років) Санкт-Петербург, Російська імперія[1] ·холера |
| Поховання | Смоленське православне кладовище |
| Країна |
 Російська імперія |
| Діяльність | історик |
| Галузь | історія |
| Alma mater | Санкт-Петербурзький державний університет |
| Знання мов | російська |
| Заклад | Ministry of Foreign Affairs (Russian Empire)d |
| Членство | Імператорське російське археологічне товариствоd |
| Партія | Конституційно-демократична партія |
Мико́ла Па́влович Па́влов-Сильва́нський (нар. 1 лютого 1869 — пом. 17 вересня 1908) — російський історик і архівіст, державний і політичний діяч. Автор праць з історії Росії часів Петра I, громадських рухів XVIII-XIX ст., селянства, а також історіографії, автор концепції розвитку «російського феодалізму».
Біографія[ред. | ред. код]
Перші роки[ред. | ред. код]
Павлов-Сильванський народився 1 лютого 1869 р. в Кронштадті в сім'ї військового лікаря. У 1875 році був прийнятий в гімназію при історично-філологічному факультеті Санкт-Петербурзького університету, після закінчення якої в 1888 році вступив на даний факультет і закінчив його в 1892 році. По завершенні університету залишився на кафедрі російської історії з метою підготовки до отримання професорського звання. Одночасно з цим був прийнятий на службу в архів Міністерства закордонних справ.
Архівна і викладацька робота[ред. | ред. код]
У 1895 році провалив іспит з загальної історії і не пройшов магістерські випробування, що не дозволило йому почати практику професорсько-викладацької діяльності в державних університетах. З 1899 року працював у Державному архіві Міністерства закордонних справ. Перебуваючи в чині діловода 4-го класу фактично заміщав директора архіву. У 1906-1908 рр. в кількох навчальних закладах Санкт-Петербурга, зокрема у вищій вільній школі П. Ф. Лесгафта, читав курси російської історії та історії російського права. У 1907 році отримав посаду професора історії російського права Вищих жіночих курсів.
17 вересня 1908 р. помер від холери в Санкт-Петербурзі.
Політична діяльність[ред. | ред. код]
У 1890-ті рр. захоплювався соціологічними ідеями легального марксизму. Пізніше був у партії кадетів. У ході революції 1905-1907 рр. проявив демократичні симпатії.
Наукова діяльність[ред. | ред. код]
На формування наукових поглядів Павлова-Сильванського вплинули праці російських істориків Сергія Соловйова, Василя Ключевського та Сергія Платонова. Одночасно з цим велику роль у формуванні наукового світогляду вченого зіграли ідеї великого представника «юридичної школи», історика російського права Василя Сергеєвича. Серед основних наукових заслуг Павлова-Сильванського відзначається доказ існування в Росії в XII-XVI ст. феодального суспільства ідентичного феодальному строю Західної Європи, вироблене методом порівняльно-історичного аналізу в роботах «Феодалізм в Давній Русі» (1907); «Феодалізм в удільній Русі» (видана в 1910 році). При цьому руський та російський феодалізм зводився їм до суми соціальних і політико-юридичних відносин. Визнаються сучасними науковцями також заслуги вченого у вивченні реформаторської діяльності Петра I. Павлов-Сильванский одним з перших вніс вклад у вивчення селянських рухів і суспільної думки Росії XVIII-XIX ст. (погляди Олександра Радищева, Павла Пестеля та інших).
Павлов-Сильванський про відмінність Русі Київської від Русі Московської[ред. | ред. код]
За твердженням історика демократичний період в історії Київської Русі закінчився разом з пограбуванням Києва північноруським князем Андрієм Боголюбським 1169 р. Цю подію Павлов-Сильванський порівнював з «поворотом стрілки вагівниці»[2]. Суспільний лад Київської Русі історик характеризував так:
|
Громадське самоврядування, починаючи з нижчих самоврядних гілок до вищого самоврядного союзу: землі, племені з повновладними народними зборами, вічем. | 
|
Якщо в Київській Русі головну роль у суспільному житті відігравала «громада», то в Московській Русі «боярщина», а згодом «держава»[3].
Публікації[ред. | ред. код]
- Павлов-Сильванский Н. П. Сочинения, т. 1—3, СПБ, 1909—10; (рос.)
- Павлов-Сильванский Н. П. Проекты реформ в записках современников Петра Великого, СПБ, 1897. (рос.)
- Павлов-Сильванский Н. П. Опыт изучения русских проектов и неизданных их текстов, 1897 (рос.)
- Павлов-Сильванский Н. П. Закладничество-патронат // Известия императорского археологического общества, т. IX (рос.)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Павлов-Сильванский Николай Павлович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ Н. П. Павлов-Сильванский. Феодализм в древней Руси. Пг, 1924, стр. 157. (рос.)
- ↑ Н. П. Павлов-Сильванский. Феодализм в древней Руси. Пг, 1924, стр. 156-158. [Архівовано 27 вересня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
Джерела та література[ред. | ред. код]
- О. П. Реєнт. Павлов-Сільванський Микола Павлович [Архівовано 25 жовтня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 13. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.
- Ігор Роздобудько. Чому нас вчать найвидатніші історики Росії, або Як побороти комплекс меншовартості. // Науковий вісник Українського університету. Москва, 2001 р. Стор. 30-37. [Архівовано 30 грудня 2016 у Wayback Machine.]
Посилання[ред. | ред. код]
- Павлов-Сільванський [Архівовано 19 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — С. 403. — ISBN 966-7492-04-4.
|
Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |