Празький студент (фільм, 1913)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Празький студент
Der Student von Prag
Жанрдрама
фантастика
жахи
РежисерСтеллан Рійє
Пауль Вегенер
ПродюсерПауль Давідсон
СценаристГанс Гейнц Еверс
У головних
ролях
Пауль Вегенер
Йон Готтоут
Грете Бергер
Ліда Салмонова
ОператорГвідо Зеєбер
КомпозиторДжозеф Вайсd
КінокомпаніяDeutsche Bioscop GmbH
Дистриб'юторNetflix
Тривалість85 хв.
Мованімий (німецькі інтертитри)
КраїнаНімецька імперія Німецька імперія
Рік1913
Дата виходу22 серпня 2013
IMDbID 0003419
CMNS: Празький студент у Вікісховищі
«Празький студент»

«Празький студент» (нім. Der Student von Prag: ein romantisches Drama) — художній фільм Стеллана Рійє і Пауля Вегенера 1913 року, один з перших зразків німецького кіносимволізму (див. Символізм). На думку деяких дослідників, фільм є першим повноцінним фільмом жахів.[1] Фільм породив новий «бродячий сюжет», що згодом неодноразово екранізувався. Прем'єра фільму відбулася в Німеччині 22 серпня 1913 року в кінотеатрі Mozart Saal.

На основі фільму знято три рімейка, а також у 1968 році був знятий фільм зі схожим сюжетом «Незвичайні історії» (Histoires extraordinaires, новела «Вільям Вільсон», реж. Луї Маль, 1968 — за мотивами однойменного оповідання Едгара Аллана По).

Сюжет

[ред. | ред. код]

Студент Балдуїн (Пауль Вегенер), що потерпає від безгрошів'я, погоджується підписати з таємничим італійцем Скапінеллі (Йон Готтоут) підозрілий договір, який гарантує Балдуїну багатство і одруження на Маргіт (Грете Бергер), доньці графа. Натомість Скапінеллі візьме що захоче з кімнати студента. Скапінеллі забирає з собою відображення студента в дзеркалі. Балдуїн вважає, що угода вдалася і починає залицятися до Маргіт. Проте Лідушка Ліда Салмонова, яка закохана в студента, розповідає про нього Маргіт і її нареченому, барону Валдісу. Барон ображає Балдуїна і той, будучи найкращим фехтувальником Праги, викликає його на дуель на шаблях. Батько Маргіт, не бажаючи загибелі барона, приходить до студента і просить його зберегти життя Валдісу. Балдуїн великодушно погоджується і вирушає на поєдинок. Проте по дорозі його коляска застряє, і коли студент нарешті підходить до місця дуелі, то зустрічає свого двійника із скривавленою шаблею в руках — барона вже вбито. Далі двійник усюди ходить за Балдуїном, роблячи його життя нестерпним. Студент, що зневірився, стріляє в двійника, але гине сам, оскільки насправді вони з двійником нероздільні. Скапінеллі над його тілом розриває договір.

У ролях

[ред. | ред. код]

Зйомки

[ред. | ред. код]

На виробництво цього фільму було виділено 30000 марок. Зйомки проводилися в найбільш мальовничих куточках Праги — на вулиці Алхіміків і Малій Страні, в замку Бельведер. Павільйонні декорації створив Роберт Дітріх і Курт Ріхтер. Оператор фільму — Гвідо Зеєбер. У «Празькому студентові» він широко використав прийоми зйомки з каше́ і подвійною експозицією.[2]

Художні особливості і відгуки

[ред. | ред. код]
«Празький студент» уперше затвердив на екрані тему, яка перетворилася на ману німецького кіно, — тему глибокого, змішаного із страхом самопізнання. Відторгнувши Балдуїна від свого дзеркального двійника і зіштовхнувши їх один з одним, фільм Вегенера символічно зафіксував особливий різновид розколотої особи. Замість того щоб не помічати дуалізм власної душі, охоплений страхом Балдуїн розуміє, що він під владою грізного супротивника, який є його другим «я».

Зігфрід Кракауер[3]

Стиль зйомок, судячи з відгуків преси того часу, дуже цікавий і нагадує манеру іспанського художника Рібери.

Жорж Садуль[2]

«Студент з Праги», в якому сталося особливе з'єднання природності і удаваності, дійсності з декоративністю, незвичайно мене зацікавив.

Пауль Вегенер

Мотиви

[ред. | ред. код]

Сценарій фільму написав Ганс Гейнц Еверс, поєднавши мотиви оповідання Едгара По «Вільям Вілсон» і поезії Альфреда де Мюссе. Крім того фільм увібрав в себе мотиви старих німецьких легенд про двійників, деякий вплив зробили «Надзвичайна пригода Петера Шлеміля» Шаміссо і «Пригоди напередодні Нового року» Гофмана.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Янина Маркулан. «Киномелодрама. Фильм ужасов». Издательство «Искусство», Ленинград, 1978. стр. 125
  2. а б Ж. Садуль. Всеобщая история кино. Том 2. — М.:"Искусство", 1958.
  3. Зигфрид Кракауэр. От Калигари до Гитлера = From Caligari to Hitler. A Psychological History of the German Film. — М. : Искусство, 1977. — 3209 с. — 10 000 прим. Архівовано з джерела 5 квітня 2014

Див. також

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]