Рада Великого Лондона
| Рада Великого Лондона | |||
| |||
| |||
| Графський Холл, Lambeth, який був штаб-квартирою GLC[1]. | |||
| Загальна інформація: | |||
| Юрисдикція: | .svg){kind=small} Велика Британія
| ||
| Тип: | однопалатна | ||
| Дата заснування: | 1 квітня 1965 | ||
| Дата ліквідації: | 31 березня 1986 | ||
| Попередник: | London County Council | ||
|
| |||
| |||
Рада Великого Лондона (англ. Greater London Council) (GLC) — вищий адміністративний орган місцевого самоврядування Великого Лондона з 1965 по 1986 рік. Він замінив попередню Раду графства Лондона (LCC), яка охоплювала набагато меншу територію. GLC було розпущено в 1986 році Законом про місцеве самоврядування 1985 року, і його повноваження передано лондонським районам та іншим організаціям. У 2000 році було створено новий адміністративний орган, відомий як Адміністрація Великого Лондона (GLA).
GLC було засновано Законом про уряд Лондона 1963 року, який мав на меті створити новий орган, який охоплював би більшу частину Лондона, а не лише внутрішню частину агломерації, додатково включаючи та надаючи повноваження новоствореним районам Лондона в загальну адміністративну структуру[2].
У 1957 році під керівництвом сера Едвіна Герберта було створено Королівську комісію з питань місцевого самоврядування у Великому Лондоні, і в 1960 році вона повідомила про створення 52 нових районів Лондона як основи для місцевого самоврядування. Він також рекомендував, щоб LCC був замінений більш слабким стратегічним органом, відповідальним за громадський транспорт, схеми доріг, будівництво та реконструкцію житла. Велика Лондонська група, дослідницький центр вчених у Лондонській школі економіки, також доклала значних зусиль для звіту комісії та остаточного створення GLC[3][4]. Вибори до нової Ради Великого Лондона відбулися 9 квітня 1964 року, і тоді стара Рада округу Лондон пішла в історію[5][6].
GLC відповідала за управління стратегічними службами, такими як пожежна служба, планування надзвичайних ситуацій, утилізація відходів і запобігання повеням. GLC поділила відповідальність з районами Лондона за забезпечення доріг, житла, містобудування та дозвілля. Вона мала дуже обмежену роль у прямому наданні послуг, більшість функцій покладалися на лондонські райони.
GLC не перебрала контроль над громадським транспортом від Лондонської транспортної ради до 1970 року та втратила контроль Лондонському регіональному транспорту в 1984 році. Згідно з Актом 1963 року GLC мала розробити План розвитку Великого Лондона. План охоплював широку сферу діяльності: зміни населення, зайнятість, житло, забруднення, транспорт, дороги, центральні райони, зони зростання та розвитку, міські відкриті простори та міський ландшафт, громадські послуги та комунальні послуги та стандарти планування. План передбачав комплексну реконструкцію Ковент-Гардена та створення центральної лондонської автострадної петлі. План підлягав розслідуванню, яке тривало з липня 1970 року до травня 1972 року[7]. Кампанія порятунку Ковент-Гарден разом із різноманітною опозицією з інших питань значною мірою зірвала цей план[8].
Кожні з шести виборів до GLC вигравала провідна національна опозиційна партія, причому урядова партія посідала друге місце на виборах до GLC[9].
Перші вибори GLC відбулися 9 квітня 1964 року. Кожне з нових округів обирало певну кількість представників за системою блокового голосування. Незважаючи на сподівання консерваторів, перший GLC складався з 64 лейбористів і 36 консерваторів[9], а лідер лейбористської групи Білл Фіске став першим лідером ради[10].
На наступних виборах у 1967 році непопулярність національного лейбористського уряду призвела до значної перемоги консерваторів з 82 місцями проти 18 місць у лейбористів[9]. Десмонд Пламмер став першим лідером консервативного уряду в Лондоні за 33 роки. Консерватори зберегли контроль у 1970 році зі скороченою більшістю[10].
У 1972 році виборча система була реформована, щоб запровадити одномандатні округи для виборів після конкурсу 1973 року та подовжити термін повноважень до чотирьох років. Лейбористи боролися на виборах 1973 року на твердо соціалістичній платформі та перемогли з 57 місцями проти 33 для консерваторів. Ліберали отримали два місця[9].
Результати були настуаними:[9]
| Загальний контроль | Консерватори | Лейбористи | Ліберали | ||
| 1981 рік | Лейбористи | 41 | 50 | 1 | |
| 1977 рік | Консерватори | 64 | 28 | – | |
| 1973 рік | Лейбористи | 32 | 58 | 2 | |
| 1970 рік | Консерватори | 65 | 35 | – | |
| 1967 рік | Консерватори | 82 | 18 | – | |
| 1964 рік | Лейбористи | 36 | 64 | – | |
Найбільш помітною та успішною схемою GLC було будівництво Темзового бар’єру, яке відбулося між 1974 і 1982 роками і вартістю 534 мільйони фунтів стерлінгів. Дехто вважав це марнославним проектом GLC, але з часом думка людей змінилася: бар’єр використовувався тридцять п’ять разів у 1990-х роках і піднімався сімдесят п’ять разів у першому десятилітті двадцять першого століття через підвищення рівня моря. рівнях[5]. У 1969 році GLC оголосила про свої плани щодо Лондонських кільцевих доріг, які були трьома автомагістралями, які були запропоновані раз і назавжди вирішити проблему дорожнього руху Лондона. Однак ця схема зустріла сильний спротив, оскільки передбачала знесення 30 000 будинків. Схема дороги Westway була відкрита в 1970 році і сприйнята як бачення майбутнього. Перегляд запланованих кільцевих доріг відбувся між 1970 і 1972 роками. Було зроблено висновок, що будівництво слід розпочати на суперечливій кільцевій дорозі 1, щоб зменшити затори в центрі Лондона, але що інші потребують переосмислення. Зовнішня кільцева дорога отримала добро в 1973 році та відкрита в 1986 році як автомагістраль M25. Решту планів GLC Ringway було остаточно згорнуто у 1980-х роках через спротив громадськості. Це означало, що столицю залишили в набагато більшому людському масштабі, ніж це могло бути, але також означало, що Лондон залишився з вічно невирішеною проблемою руху[11].
Велика частина повноважень GLC була передана лондонським районам. Деякі повноваження, як-от пожежна служба, були передані об’єднаним радам, що складалися з радників, призначених районами – дивіться, наприклад, органи управління відходами у Великому Лондоні. Загалом близько 100 організацій відповідали за надання послуг у Великому Лондоні[12].
| Номер | Зображення | Лідер | термін | Партія | |
|---|---|---|---|---|---|
| 1 | 
|
Білл Фіске (1905–1975) |
1964–1967 роки | Лейбористи | |
| 2 | Десмонд Пламмер (1914–2009) |
1967–1973 роки | Консерватори | ||
| 3 | Сер Реджинальд Гудвін (1908–1986) |
1973–1977 роки | Лейбористи | ||
| 4 | Сер Хорас Катлер (1912–1997) |
1977–1981 роки | Консерватори | ||
| 5 | .jpg)
|
Кен Лівінгстон (1945 р.н.) |
1981–1986 роки | Лейбористи | |
- Хронологія
- ↑ Noble, Will (25 листопада 2022). Happy 100th Birthday To County Hall - London's Most Flexible Building. Londonist. Процитовано 27 листопада 2022.
- ↑ Local Government Bill. Parliamentary Debates (Hansard). House of Lords. col. 278–291. [Архівовано 2022-12-29 у Wayback Machine.]
- ↑ Kochan, Ben, ред. (2008). Introduction. London government 50 years of debate: The contribution of LSE's Greater London Group (PDF). London School of Economics. с. 4.
- ↑ NCC Control Needed. The Ottawa Citizen. 10 травня 1965. с. 4.
- ↑ а б Barratt, Nick (2012). Greater London - The Story of the Suburbs. Vauxhall Bridge Road, London: Random House. с. 439–445. ISBN 9781847945327.
- ↑ Cunningham, John (1 квітня 2014). From the archive, 1 April 1986: Thatcher abolishes the GLC. TheGuardian.com. Процитовано 27 листопада 2022.
- ↑ Greater London Development Plan: Report of the panel of inquiry. HMSO. 1973. ISBN 0117506168.
- ↑ The Battle for Covent Garden. Covent Garden Memories. Архів оригіналу за 18 вересня 2020. Процитовано 15 вересня 2019.
- ↑ а б в г д GLC Election Results Summaries. Election Demon. Архів оригіналу за 1 September 2018. Процитовано 15 вересня 2019.
- ↑ а б Electoral History of the Greater London Council. Election Demon. Архів оригіналу за 23 September 2015. Процитовано 15 вересня 2019.
- ↑ Barratt, Nick (2012). Greater London - The Story of the Suburbs. Vauxhall Bridge Road, London: Random House. с. 408–410. ISBN 9781847945327.
- ↑ Atkinson, H. & Wilks-Heeg, S., Local Government from Thatcher to Blair: The Politics of Creative Autonomy, 2000