Рудники (Коломийський район)
| село Рудники | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
| |||||
| Країна |  Україна
| ||||
| Область | Івано-Франківська область | ||||
| Район |  Коломийський район
| ||||
| Тер. громада | Заболотівська селищна громада | ||||
| Код КАТОТТГ | UA26080050140033854 | ||||
| Основні дані | |||||
| Засноване | 1442 | ||||
| Населення | 1248[1] | ||||
| Площа | 3,5 км² | ||||
| Густота населення | 408,29 осіб/км² | ||||
| Поштовий індекс | 78352 | ||||
| Телефонний код | +380 3476 | ||||
| Географічні дані | |||||
| Географічні координати | 48°25′52″ пн. ш. 25°20′22″ сх. д. / 48.43111° пн. ш. 25.33944° сх. д. | ||||
| Водойми | Рибниця, на околиці села протікає річка Прут | ||||
| Місцева влада | |||||
| Адреса ради | 78352, Івано-Франківська обл.,Снятинський р-н с. Рудники, вул. Шевченка, 5 | ||||
| Карта | |||||
  Рудники | |||||
 Рудники | |||||
| Мапа | |||||
| |||||
Ру́дники — село Заболотівської селищної громади Коломийського району Івано-Франківської області. До 2020 року входила до Снятинського району.
Населення становить 1248 осіб.
Село відоме родючими землями. З півдня і заходу його підковою оточує ліс. Чепурні хати розкинулися серед розкішних садів і мальовничих лук.
Старожили розповідають, що в давні часи на околиці села були рудничні ями, де витоплювали чавун. Звідси й назва села — Рудники. Надра землі були багаті на різні копалини. Селяни добували вугілля, сіль, займалися ковальством, кушнірством, ткацтвом.
Сакральне городище, що виникло в ранню залізну добу, розташоване на відрогу правого берега р. Рибниці, оточене валом і внутрішнім ровом, перетнуте кількома ровами. На вершині конусоподібного підвищення (6×10 м) збереглися сліди споруди Х-ХІІ ст. — шар завтовшки 40-50 см, що складається із шматків глиняної обмазки з відбитками колод. Підвищення оточене ровом з трьома послідовними прошарками каменів, вугіллям, уламками посуду, розділеними стерильними шарами глини. На терасі вздовж схилу городища стояв довгий будинок (приблизна довжина його 70 м, ширина близько 4 м). Досліджували городище Б. Тимощук та І. Русанова[2].
Перші документальні відомості про Рудники належать до другої половини XV століття. На місці сучасного села існував невеличкий хутір — власність багатіїв братів Петра та Івана Заковських. 27 травня 1465 року вони продали його панові І. Прокоповичу з Гвіздця[3].
У другій половині XV століття Рудники стають великим населеним пунктом. Селу належало понад 2 тис. моргів сільськогосподарських угідь, 700 моргів лісу, на річці Рибниці працював водяний млин.
1646 року жителі Рудників разом з трудящими інших сіл Снятинського староства відмовилися сплачувати податки, вимагали від магістрату скасувати закони, що передбачали дальше закріпачення селян. Під час визвольної війни українського народу в 1648—1654 pp. багато жителів Рудників приєдналося до повстанського війська на чолі з Семеном Височаном.
Обтяжливими для селян були постої шляхетських військ. Хліборобів примушували постачати жовнірам продукти, коні, сторожити їх. Тим часом війська завдавали мешканцям значної шкоди: грабували, знущалися. Охоплені відчаєм, жителі ховали своє майно від грабіжників. Щоб дізнатися про схованки, жовніри мордували непокірних. 1686 року охоронці Снятинського замку, зв'язавши у Рудниках селян, припікали їх розжареним залізом. Тих, хто відмовлявся сказати, де зберігається зерно та інше майно, навіть вбивали.
Терпіли селяни і від частих нападів татарських орд, які грабували їх, забирали в ясир, а хати спалювали. Особливо великої шкоди завдали татари Рудникам 1678 року. Селянин Мельник намагався врятуватися з родиною. Але шляхтич Каковський, перестрівши його, викинув з воза жінку, дітей і речі, а самого господаря примусив їхати до Гвіздця. Мельник втратив сім'ю; вона була залишена на поталу татарам. Після нападу ординців село довго лишалося згарищем, пусткою. Польські пани, аби врятувати своє життя, силоміць віддавали бусурманам селян, а нерідко й самі грабували їхнє майно.
Найтяжчою серед феодальних повинностей для селян Рудників була панщина. Четвертинники відбували три дні на панщині, а півчетвертинники — півтора дня на тиждень. Крім того, кожне господарство сплачувало різні податки: 2 гроші поденного, десятину від великої рогатої худоби і бджіл, двадцятину — від свиней. Стягали також податки на утримання війська та на інші потреби.
Зневірені злиднями і постійними нестатками, селяни залишали рідні місця, шукаючи кращої долі. Багато їх 1731 року втекло на територію Поділля. Про це свідчать численні реєстри «біглих підданих з Рудників».
Скасування кріпацтва на тривалий час збереглося в народній пам'яті як значна подія. Починаючи з 1848 року, день 15 травня, а з XX століття — 16 травня селяни Рудників щороку відзначали урочисто. На згадку про кінець жахливого лихоліття в селі було споруджено велику каплицю з кам'яним хрестом. Під хрестом закопали реєстри повинностей, нагаї й батоги, якими карали селян, пляшку з горілкою — як ознаку ганебного середньовічного права феодалів споювати кріпаків. Тоді ж посадили «дерева свободи». Одне з них — липа — збереглося до наших днів.
Але життя трудового люду не поліпшилося й після 1848 року. У поміщика І. Мойси залишилася майже половина орної землі. Селяни мали відробити поміщикові 5265 тяглих і 4658 піших днів, або сплатити за рік 1390 флоринів; позбулися сервітутів. Довелося їм звертатися до урядової комісії, що працювала в Кутах. Після довгої тяганини ця комісія, нарешті, прибула до Рудників. Опитали багатьох селян, і всі вони одностайно підтвердили усно та скріпили акт підписами (поставили хрестики), що пасовище споконвіку належало селянам. Однак скаржники так і не добилися своїх прав. Цісарсько-королівська комісія в акті від 22 червня 1855 року записала, що пасовище є власністю І. Мойси.
Багато селян не знало грамоти. Початкову школу на кошти громади побудували лише 1875 року. Умови навчання були важкі: дітям часто не вистачало книг, зошитів, замість чорнила доводилось користуватися бузиновим соком.
У 1902 році в селі побудовано церкву Покрови Пресвятої Богородиці, яка є Пам'ятник архітектури № 959. належить до ПЦУ настоятель митр. прот. Степан Гуменяк.
В період Другої світової війни та після неї в селі тривала повстанська війна ОУН-УПА[4].
- Будинок культури є одним з найкращих в районі.
- Лікарська амбулаторія.[5]
У селі народилися
- Жовтяк Євген Дмитрович (нар. 1961) — український політик. Заступник голови Республіканської платформи. Тричі обирався народним депутатом, головою Київської ОДА.
- Клічак Василь Йосипович (нар. 1957) — український поет, науковець, письменник і журналіст.
- Михайлюк Іван Олексійович (нар. 1949) — український науковець, доктор медичних наук, професор, багатолітній завідувач кафедри в Івано-Франківській медичній академії.
- Петрук Роман Прокопович (нар. 1940) — український художник-кераміст, скульптор.
- Сахро Степан Васильович (1923—2005) — український майстер художньої обробки дерева і педагог.
- Харук Володимир Юрійович (1999—2022) — український військовик, учасник битви за Маріуполь, кавелер ордену За мужність III ступеня.
- На північно-східній околиці села росте 800-річний дуб[6].
- ↑ https://zabolotiv-rada.gov.ua/pro-gromadu-11-38-56-03-11-2021/
- ↑ И. П. Русанова, Б. А. Тимощук Языческие святилища древних славян. — М.: Ладога-100, 2007. — 304 с. (рос.)
- ↑ Akta grodzkie i ziemskie, T.12, s.302, № 3209 (лат.)
- ↑ На Прикарпатті урочисто відкрили відновлену криївку УПА. ФОТО
- ↑ У Заболотівській громаді готуються до відкриття амбулаторії сімейної медицини ФОТО
- ↑ Дуб
- Rudniki (1) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1888. — Т. IX. — S. 938. (пол.)
- Рудники — Інформаційно-пізнавальний сайт | Івано-Франківська область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Івано-Франківська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1971. — 639 с.)
 | Ця стаття має кілька недоліків. Будь ласка, допоможіть удосконалити її або обговоріть ці проблеми на сторінці обговорення.
|
|
Це незавершена стаття з географії Івано-Франківської області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |