Захава Борис Євгенович

Борис Євгенович Захава (12 травня 1896, Павлоград — 12 листопада 1976, Москва) — російський i радянський театральний актор, режисер, педагог, театрознавець. Лауреат Сталінської премії другого ступеня (1952). Доктор мистецтвознавства (1964). Народний артист СРСР (1967).

Біографія

З передмови до книги Захави Б. Є. «Майстерність актора і режисера» (про автора):

Народився в Павлограді Катеринославської губернії в сім'ї представника знаменитої династії тульських зброярів. Батьки захоплювалися театром, брали участь в аматорських драматичних виставах, п'ятирічний хлопчик виступав на сімейних концертах. Навчався в Павлоградській казенній класичній гімназії, а потім був визначений у кадетський корпус у м. Орлі. У 1910 роцi був прийнятий в 3-й Московський кадетський корпус. Переглянув всі вистави в Великому і Малому театрах, ходив в театри Корша і Незлобіна, але найяскравіші враження пережив на виставах Московського Художнього театру. Грав Наполеона в аматорському спектаклі «Не в силі Бог, а в правді».

Вступив в Комерційний інститут, але, мріючи про театр, записався в студентську театральну студію (в подальшому Мансуровську — по імені провулку, де вона розташовувалася), художнім керівником якої був призначений артист і режисер 1-й Студії МХТ Є. Б. Вахтангов. 26 березня 1914 р. була зіграна п'єса Б. Зайцева «Садиба Ланіних» (Захава грав студента Євгена), вистава провалилася. З 10 (23) жовтня 1914 р. (перша лекція Вахтангова) почалися систематичні заняття. Самодіяльний гурток став театральною школою, пізніше цей день буде вважатися днем заснування Театрального училища імені Б. В. Щукіна при Театрі ім. Є. Вахтангова.

У 1918 роцi Вахтангов доручив Захаві та Ю. Завадському вести заняття в т. з. Мамоновській студії, вирішивши по режисерському малюнку вже поставленої їм вистави в 1-й Студії, здійснити постановку «Потопу» зі студентами. Через його хворобу виставу ставив О. Дикий, Захава грав Чарлі. В якості дипломного спектаклю Вахтангов поставив «Чудо Святого Антонія» М. Метерлінка (1918), в 1920 роцi відновив цю роботу, доручивши її Завадському. Захава грав Доктора зі «стопроцентною акторською вірою в правду вимислу». Першою роботою Захави — учня режисерського класу Вахтангова, — був «Ювілей» А. П. Чехова. Після корекції майстра (грати не комедію, а водевіль) зменшився ігровий простір (залишилися всі мізансцени), дія придбала ексцентричний, гротесковий характер.

Після смерті Вахтангова (1922) в 3-й Студії почалися суперечки. У 1923 р. Захава випустив свій перший самостійний спектакль «Правда добре, а щастя краще» О. М. Островського, у якому відчувався вплив вахтанговської «Принцеси Турандот». У 1923 роцi, після успішних гастролей 3-й Студії у Петрограді, трупа виїхала за кордон. У гастрольній афіші стояли «Принцеси Турандот» К. Ґоцці та «Чудо святого Антонія» в один вечір з «Весіллям» Чехова та «Правда добре, а щастя краще». В стокгольмській постановці «Принцеси Турандот» брав участь прем'єр Королівського театру Гесте Екман, він представляв артистів і перекладав. Після повернення в сезоні 1923—1924 рр. В. І. Немирович-Данченко призначив Завадського одноосібним директором, але це не розрядило атмосферу в Студії.

«Вахтангівці» організували «Художній актив» — колективний орган керівництва театром, головою якого став Захава. За п'ять років були поставлені «Вірінея» Л. Сейфулліної, «Разлом» Б. Лавреньова, «Барсуки» (рос.) Л. Леонова, «На крові» С. Мстиславського, «Змова почуттів» Ю. Олеші. Немирович-Данченко мав намір об'єднати 2-у Студію з 3-ю, але вахтанговци відстояли свою самостійність: студія стала називатися Державною академічною Студією імені Євгенія Вахтангова.

Тоді ж Захава був прийнятий в трупу Театру ім. Вс. Мейерхольда, зберігши за собою ролі у виставах вахтанговскіх «Чудо Святого Антонія» (Доктор) і «Принцеса Турандот» (Тимур). У Мейерхольда, який одного разу назвав Захаву «біомеханічним актором», відіграв Восьмібратова в «Лiсi» О. Островського, голову французької палати в «Д.Є.» за романом І. Еренбурга і Ван-Кампердаффа в п'єсі «Учитель Бубус» О. Файка. Прем'єра «Лісу» відбулася 19 січня 1924 р. і мала грандіозний успіх. У «Д.Є.» цікавим було оформлення — вперше були використані рухомі стіни. Захаве пропонувалися дві ролі — голови французького парламенту та англійського лорда (від другої він відмовився). В «Учителi Бубусi» в основу виконання ролі великого європейського негоціанта Ван-Кампердаффа був покладений особливий прийом, який Мейєрхольд називав «предыгрой» (рос.). В результаті нескінченних мімічних пауз спектакль йшов у сповільненому ритмі, і удачею майстра його назвати важко.

У 1926 роцi Захава поставив спектакль «Барсуки» (рос.) за романом Л. Леонова, задумавши його як народну трагедію і вимагаючи від акторів «правди внутрішнього почуття» (визначення Вахтангова). У п'єсі «Разлом» Б. Лавреньова (1927), поставленої А. Д. Поповим, чудово зіграв старого матроса Митрича. У 1931 роцi, спільно з І. М. Рапопортом, Захава поставив п'єсу «Безодня» Ю. Сльозкіна (художник Н. Акімов). Подією театрального життя столиці стала постановка в 1932 роцi п'єси М. Горького «Єгор Буличов та інші» з Б. В. Щукіним у головній ролі. Згодом Захава ставив цю п'єсу ще чотири рази — два рази у Вірменії, в Болгарії і знову в Вахтанговскому театрі у 1951 р. з С. В. Лук'яновим в ролі Буличова. 25 листопада 1933 в театрі пройшла прем'єра п'єси Горького «Достигаев та інші», 17 грудня 1939 — «Ревізора» М. В. Гоголя, де розкрився талант артистки Галини Пашкової. Готуючи постановку «Молодої гвардії»Г. Гракова за романом О. Фадєєва (1948), Захава ставив завдання «поетичною мовою розповісти про абсолютно конкретне, про єдине і неповторне». У 1950 роцi вийшла одна з визнаних його вистав «Перші радощі» за романом К. Федина.

Епіграфом до постановки «Гамлета» У. Шекспіра (1957) режисер поставив слова Ромена Роллана: «Вся драма — грізний обвинувальний акт проти життя. Але вся вона заряджена такою могутньою життєвою силою, що страждання переплавляються в радість і сама гіркота п'янить». Гамлета зіграв М. Ф. Астангов. У всіх своїх спектаклях Захава розвивав творчі пошуки Вахтангова. Одна з його великих акторських перемог — роль Кутузова у фільмі С. Ф. Бондарчука «Війна і мир» (1965—1967) за романом Л. М. Толстого.

Викладацьку діяльність Захава почав ще в 1918, в Школі-студії Вахтангова, а у 1925 роцi став її керівником. Викладав акторську і режисерську майстерність. Керував узбецькою студією в Москві (1927—1930), викладав в Інституті кінематографії (1937—1940), був завідувачем кафедри режисури в ГІТІСі (1944—1949).

Доктор мистецтвознавства, професор.

Помер Б. Є. Захава в Москві 12 листопада 1976, похований на Новодівичому кладовищі..

Пам'ять

• Ім'ям свого видатного земляка, режисера, педагога і театрального діяча названий муніципальний Павлоградський драматичний театр ім. Б.Є. Захави.

Посилання

• Захава Борис Євгенович на сайті IMDb (англ.)
• Фільмографія (kino-teatr.ru) (рос.)