Немирович-Данченко Володимир Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Немирович-Данченко Володимир Іванович
Vladimir Nemirovich-Danchenko 1937.jpg
Народився 23 грудня 1858(1858-12-23)[1][2]
Озурґеті, Грузія
Помер 25 квітня 1943(1943-04-25)[3][4][…] (84 роки)
Москва, РРФСР, СРСР[3]
Поховання Новодівичий цвинтар
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the USSR (1936-1955).svg СРСР[6]
Діяльність драматург, режисер, театральний критик, сценарист, opera director, театральний педагог, актор
Alma mater МДУ
Знання мов російська[7]
Заклад Московський художній театр
Жанр театр
Батько Q109746950?
Брати, сестри Немирович-Данченко Василь Іванович і Варвара Іванівна Немирович-Данченко
У шлюбі з Q116752649?
Нагороди
орден Леніна орден Трудового Червоного Прапора
народний артист СРСР Народний артист РРФСР
орден Червоного орла
Сталінська премія
IMDb ID 0625958

Немиро́вич-Да́нченко Володи́мир Іва́нович (11 (23) грудня 1858(18581223), Озургеті — 25 квітня 1943, Москва) — російський театральний діяч українсько-вірменського походження, режисер, драматург і театральний критик, народний артист СРСР (1936).

Брат письменника Василя Івановича Немировича-Данченка та актриси київського театру «Соловцов» Варвари Немирович.[8]

Сталінська премія (1942, 1943).

Народився в українсько-вірменській родині, навчався в Тбіліській гімназії і на математичному факультеті Московського університету.

Співпрацював у гумористичних журналах «Будильник» і «Стрекоза», був театральним рецензентом і критиком «Російського кур'єра» (свого часу редагував цю газету).

Разом із Костянтином Станіславським заснував Московський художній театр і керував низкою його студій, зокрема, Музичною (пізніше перетвореною в Музичний театр ім. Немировича-Данченка).

Помер від серцевого нападу.

Українське коріння Немировичів-Данченків[ред. | ред. код]

Рід Володимира Немировича-Данченка мав своє походження зі Стародубщини. Його далекий предок, Данько Немирович, ще за часів Речі Посполитої був посполитим селянином у селі Кам'янь сучасного Стародубського району[9]. Син Данька, Матвій, служив при поляках у «козацькій корогві», що входила до складу стародубської «замкової прислуги», та йменувався вже Немировичем-Данченком, тобто «сином Данька». За часів Визвольної війни Немировичі-Данченки воювали в козацькому війську за свободу України, за що були нагороджені Богданом Хмельницьким маєтками у рідному краї. Великих маєтків вони не нажили, але вірно служили українському гетьману. У XVIII ст. бунчуковий товариш Іван і полковий хорунжий Стародубського полка Федір Немировичі-Данченки володіли частиною села Чубковичі, в храмі якого знаходиться вельми шанована на Стародубщині ікона Чубківської Божої Матері. Володимир Немирович-Данченко народився на Кавказі, але все своє життя підкреслював, що його батько був українцем, а мати вірменкою. У створеному ним разом з Костянтином Станіславським Московському художньому театрі на сцені, на початку ХХ ст., впроваджувалися у життя ідеї європейського демократичного театру, які не знаходили тоді притулку на сценах інших театрів Росії. А першою постановкою МХТ стала драма іншого видатного мешканця Стародубщини, Олексія Толстого, «Цар Федір Іванович».

Літературна діяльність[ред. | ред. код]

Повісті і романи[ред. | ред. код]

  • Із дипломом (1892)
  • На літературних хлібах (1891)
  • Старий будинок (1895)
  • Губернаторська ревізія (1896)
  • У степу (1900) і ін.

П'єси[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]