Еренбург Ілля Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Еренбург Ілля Григорович
Эренбург Илья Григорьевич
Ilja Grigorjewitsch Ehrenburg 1943.jpg
Еренбург Ілля Григорович у 1943 році
Ім'я при народженні Эренбург Илья Гиршевич
Народився 15 (27) січня 1891(1891-01-27)
Київ, Російська імперія
Помер 31 серпня 1967(1967-08-31) (76 років)
Москва, СРСР
·рак простати і bladder cancer[d]
Поховання
Громадянство СРСР СРСР
Національність єврей
Діяльність письменник, перекладач
Alma mater Перша московська гімназія[d]
Мова творів російська
Magnum opus The Extraordinary Adventures of Julio Jurenito[d], The Thaw[d], Black Book[d] і Q20045336?
Членство Єврейський антифашистський комітет, Спілка письменників СРСР, Світова рада миру і Верховна рада Союзу Радянських Соціалістичних Республік
У шлюбі з Lyubov Kozintseva[d]
Діти Irina Erenburg[d]
Нагороди

CMNS: Еренбург Ілля Григорович на Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Ілля́ Григо́рович Еренбу́рг (рос. Эренбург Илья Григорьевич; 15 (27) січня 1891(18910127), Київ — 31 серпня 1967, Москва) — радянський російськомовний письменник. Сталінська премія СРСР (1942, 1948).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в Києві на вул. Інститутській (будинок не зберігся). 19181919 мешкав на вул. Мерингівській (тепер Заньковецької) № 10/7, в той час був учасником київського літературного об'єднання «Київський Парнас», підтримував зв'язки з багатьма київськими літераторами, зокрема з Маккавейським. Згодом неодноразово відвідував місто.

Навчався в 1-й Московській гімназії разом з М. І. Бухаріним. У 1905 році приєднався до більшовиків. У січні 1908 року був арештований і звільнений до суду, в грудні емігрував у Францію. У Парижі займався літературною діяльністю, випустив збірки «Вірші» (1910), «Я живу» (1911), «Будні» (1913). У 19141917 роках був кореспондентом російських газет «Утро России» і «Биржевые ведомости» на Західному фронті. У 1917 році повернувся в Росію. Негативно сприйнявши перемогу більшовиків (збірка віршів «Молитва про Росію», 1918), в 1921 році знову виїхав за кордон. У 19211924 рр. жив у Берліні, у 1922 році опублікував філософсько-сатиричний роман «Незвичні пригоди Хуліо Хуреніто та його учнів …», в якому дана мозаїчна картина життя Європи та Росії часів 1-ї світової війни та революції. Був пропагандистом авангардного мистецтва («А все-таки вона крутиться», 1922).

У 1923 році написав оповідання «Тринадцять люльок» і роман "Трест Д.Е.". Еренбург був близький до лівих кіл французького суспільства, активно співпрацював з радянською пресою. З 1923 року працює кореспондентом «Ізвєстій». Його ім'я і талант публіциста широко використовувала радянська пропаганда для створення привабливого образу сталінського режиму за кордоном. З початку 1930-х років постійно жив в СРСР і почав проводити у своїх творах думки «про неминучість перемоги соціалізму».

В червні 1935 Ілля Еренбург бере участь у Міжнародному конгресі письменників на захист культури в Парижі. Тут він зустрічається з видатними діячами культури, зокрема делегатами від СРСР: Михайлом Кольцовим, Павлом Тичиною, Олександром Корнійчуком, Петром Панчем.

Роман «День другий» (1934), «Книга для дорослих» (1936).

Під час громадянської війни в Іспанії 19361939 років Еренбург був військовим кореспондентом «Ізвєстій»; виступав як есеїст, прозаїк (збірка оповідань «Поза перемир'ям», 1937; роман «Що людині треба», 1937), поет (збірка віршів «Вірність» , 1941). Розпал «великого терору» (грудень 1937 — червень 1938) пережив в СРСР.

Воєнний період творчості[ред. | ред. код]

Після повернення з Франції до СРСР опублікував роман «Падіння Парижа» (1941; Сталінська премія, 1942) про політичні, моральні та історичні причини розгрому Франції Німеччиною у Другій світовій війні.

У роки Німецько-радянської війни був кореспондентом газети «Красная звєзда», писав для інших газет і для Радінформбюро. Брав участь у роботі ЄАК. Прославився яскравими антифашистськими статтями та творами. Значна частина цих статей постійно друкувалися в газеті «Правда», «Ізвєстія», «Красная звєзда», зібрані у книзі публіцистики «Війна», т. 1-3, 1942-44. Автор гасла «Вбий німця!». Гітлер особисто розпорядився захопити та повішати Еренбурга. Німецька пропаганда дала Еренбургу прізвисько «Домашній єврей Сталіна».

Утім, після статті «Досить!» в «Правді» (квітень 1945 року) з'явилася стаття завідувача Управлінням пропаганди й агітації ЦК ВКП(б) Г.Ф.Александрова «Товариш Еренбург спрощує».

Післявоєнний період творчості[ред. | ред. код]

Після війни випустив роман «Буря» (19461947; Сталінська премія, 1948). Становище Еренбурга серед радянських письменників було своєрідним — з одного боку, він отримував матеріальні блага, часто їздив за кордон, захищаючи там сталінський режим, з іншого боку — був під контролем спецслужб і часто отримував догани. Після смерті Сталіна написав повість «Відлига», яка дала назву цілій епосі радянської історії. В 1957 році вийшли «Французькі зошити» — есе про французьку літературу, живопис та переклади із Дю Белле. Таким же подвійним було ставлення влади до Еренбурга в епоху Хрущова і Брежнєва. Автор мемуарів «Люди, роки, життя», що мали в 1960-х і 1970-х роках велику популярність у середовищі радянської інтелігенції.

Похований на Новодівочому цвинтарі в Москві.

Присвятив Києву статті «Київ» (1942), «Перед Києвом» (1944), згадував про нього в ряді інших творів. 1976 на його честь названо вулицю в Києві.

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • 1918 — Молитва про Росію
  • 1922 — Незвичайні пригоди Хуліо Хуреніто
  • 1923 — Життя і смерть Миколи Курбова
  • 1923 — Тринадцять люльок
  • 1923 — Трест «Д. Е.»
  • 1924 — Любов Жанни Ней
  • 1925 — Рвач
  • 1926 — Літо 1925 року
  • 1927 — В Проточному провулку
  • 1928 — Біле вугілля, або Сльози Вертера
  • 1928 — Бурхливе життя Лазіка Ройтшванеца
  • 1929 — Змова рівних
  • 1933 — День другий
  • 1934 — Розв'язка, що затягнулась
  • 1950 — Дев'ятий вал
  • 1954 — Відлига
  • 19611965 — Люди, роки, життя (книги 1-7)

Література[ред. | ред. код]

  • http://tychyna.com/index.php/prostir/poza-ukrainoiu
  • Віталій Абліцов «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007. — 436 с.
  • Томас Урбан, Илья Эренбург как военный пропагандист // Россия и Германия в ХХ веке. В 3-х томах. Том 3. Оттепель, похолодание и управляемый диалог. Русские и немцы после 1945 года; под ред. Карла Аймермахера, Геннадия Бордюгова, Астрид Фольперт. – М.: АИРО-XXI, 2010, c. 324-349 ISBN 978-5-91022-118-9

Посилання[ред. | ред. код]


  1. а б data.bnf.fr: платформа відкритих даних — 2011.