Леонов Леонід Максимович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Леонов Леонід Максимович
Леонов Леонід Максимович.jpg
Народився 7 (19) травня 1899[1]
Москва, Російська імперія[2]
Помер 8 серпня 1994(1994-08-08)[3][4][5] (95 років)
Москва, Росія
Поховання Новодівочий цвинтар
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of Russia.svg Росія
Діяльність драматург, письменник, журналіст, прозаїк, політик, поет
Alma mater Q4030708?
Мова творів російська[3]
Роки активності 19201994
Напрямок Соціалістичний реалізм
Жанр роман, повість і п'єса
Magnum opus «Російський ліс»
Членство Спілка письменників СРСР, Російська академія наук і Академія наук СРСР
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці
орден Леніна орден Жовтневої Революції орден Вітчизняної війни I ступеня орден Трудового Червоного Прапора орден Дружби народів медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «У пам'ять 800-річчя Москви»
Ленінська премія Державна премія СРСР

Заслужений діяч мистецтв РРФСР[d]

Сталінська премія

CMNS: Леонов Леонід Максимович на Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Леонов Леонід Максимович (псевдо рос. Максим Лаптев, рос. Лапоть, рос. Лаев; 19 (31) травня 1899 року, Москва — 8 серпня 1994 року, Москва) — російський письменник. З осені 1929 року був головою Всеросійського союзу радянських письменників, членом редакції Історії громадянської війни[6]. Член Комітету з перебудови літературних організацій[7]. Член Спілки письменників СРСР і Президії правління Спілки письменників СРСР з моменту її створення (1934). Обирався членом правлінь Спілки письменників СРСР та Спілки письменників РРФСР всіх скликань, секретарем Спілки письменників СРСР (з 1958).

Герой Соціалістичної Праці[8]. Академік АН СРСР з 1972 року. Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1949). Депутат Верховної Ради СРСР II-VII скликань, народний депутат СРСР від Спілки письменників СРСР (1989—1991). Член Вищої творчої ради Спілки письменників Росії (з 1994).

Біографічні відомості[ред. | ред. код]

Син російського селянського поета і журналіста Максима Леоновича Леонова[ru].

У 1909 році закінчив Петровсько-М'ясницьке міське училище, а в 1918 році закінчив зі срібною медаллю 3-ю Московську гімназію. Виховувався в релігійно-патріархальній сім'ї діда, що був дрібним торговцем, але неодноразово бував у батька в Архангельську, де й були опубліковані його перші вірші, рецензії та нариси.

З 1920 року — в Червоній армії, проходив навчання в артилерійській школі. Брав участь у боях на Південному фронті. Під час Громадянської війни працював у фронтових та армійських газетах в Одесі й Катеринославі. Після демобілізації повернувся до Москви, де почав друкувати в газеті «Червоний воїн» вірші і статті на злободенні теми. Вечорами Леонов працював слюсарем у невеликій майстерні.

Творчість[ред. | ред. код]

Перші прозові твори Леонова — оповідання «Бурига» (1922), «Загибель Єгорушки», «Туатамур» (обидва — 1924), «Халіль» (1925), повісті «Петушихінський пролом» (1923), «Кінець дрібної людини», «Записи деяких епізодів, зроблені в місті Гогулеві Андрієм Петровичем Ковякіним» (обидві — 1924) написані в стилі так званої орнаментальної прози.

«Борсуки»[ред. | ред. код]

У романі «Борсуки» (1925) Леонов показав драматичні події в селі під час революції. Цей роман — велике епічне полотно, що реалістично зображує драматичні епізоди революційної боротьби на селі. Ненависть до міщанського побуту, до власницької психології, прекрасне знання національного колориту і дореволюційного побутового укладу своєрідно проявилися в «Борсуках» у яскравих образах московських торговців, ремісників, куркулів, сільських шукачів правди. Основна ідея роману — неминучість поразки патріархальщини прозвучала переконливо, історично прогресивно. Мовна майстерність, точність композиції, захопливість сюжету допомогли «Борсукам» зайняти помітне місце в тогочасній російській прозі[9].

Реалізм і майстерність автора були високо оцінені Максимом Горьким й Анатолієм Луначарським.

«Злодій»[ред. | ред. код]

Складні соціально-філософські та морально-психологічні проблеми порушені Леоновим в романі «Злодій» (1928, нова редакція 1958—1959). Його матеріалом став «екзотичний» світ соціального дна, а героями — злодії, вбивці, грабіжники, процвітаючі непмани[ru], зникаючі з лиця землі «колишні люди». Роман щиро і талановито висловив розгубленість молодого письменника перед обличчям міщанина-власника, що відродився після революції, пошляка-обивателя.

«Російський ліс»[ред. | ред. код]

Видатним надбанням російської літератури ХХ століття став роман Леонова «Російський ліс» (1953; Ленінська премія, 1957) — натхненний виступ на захист природних багатств вітчизни. В ньому пристрасно звучать теми патріотизму, моралі, виховання, простежується зв'язок поколінь. У романі виявилися найголовніші риси таланту Леонова: глибина філософського мислення, висока інтелектуальність, художня майстерність, уміння побудувати складну і водночас струнку композицію. Усе це сусідить тут з тонкістю психологічного аналізу, мальовничістю форми, виключним багатством мови. Дія роману відноситься до років війни, але в той же час описує і передреволюційну епоху. Розповідь про два напрямки в лісовій науці, про два типи радянських вчених перетворюється під пером Леонова в пристрасну сповідь художника про його власне розуміння патріотичного боргу, про особливості національного характеру, моральність людини майбутнього. У «Російському лісі» знаходять завершення пошуки Леонова нової форми роману, де поряд з мальовничим і психологічно точним відтворенням реалістичних характерів, побуту, природи, великого значення набувають поетичні образи-символи, що містять концентровану авторську думку. Такий узагальнюючий образ російського лісу — сфера діяльності героїв, естетичне середовище їхнього духовного формування, комора природних багатств країни, символічний вираз душевної краси і сили народу[10].

Інші твори[ред. | ред. код]

Тема соціальних перетворень, проблеми науки, морально-етичні шукання, трагедії людей у складних умовах 1920-х — 1930-х років досліджуються у романах «Соть» (1930), «Скутаревський» (1932), «Дорога на Океан» (1936). Драматичні колізії 1930-х відображено в повісті про російську еміграцію «Evgenia Ivanovna» (1938, опубліковано 1963), п'єсах «Вовк», «Половчанські сади» (обидві — 1938), «Хуртовина» (1940, опубліковано 1963), «Звичайна людина» (1941). Події Другої світової війни Леонов відтворив у повісті «Взяття Великошумська» (1944), п'єсах «Навала» (1942; Сталінська премія, 1943; друга редакція 1964) та «Льонушка» (1943), художньо-публіцистичних статтях і нарисах. Складні морально-етичні проблеми порушено у комедії «Золота карета» (1946; друга редакція 1955, третя редакція 1964), яка свого часу зазнала гострої критики, знімалась з репертуару театрів; у процесі тривалої роботи п'єса була перероблена.

Проза Леонова видавалася у перекладах на азербайджанську, англійську, вірменську, білоруську, болгарську, угорську, італійську, казахську, іспанську, латиську, литовську, молдавську, німецьку, словацьку, татарську, українську[11], французьку, хінді, чеську та інші мови.

Окремі твори Леонова було екранізовано[12].

Фантастика у творчості Леонова[ред. | ред. код]

Фантастика у творчості автора представлена розрізненими і незавершеними різножанровими творами, які показують прагнення «живого класика» радянської літератури вийти за канонічні рамки соцреалізму.

Письменник створив яскраві образи утопії в романі «Дорога на Океан».

Роздуми письменника про війну і мир, про взаємну відповідальність людей в атмосфері атомної небезпеки висловилися в кіносценарії «Втеча містера Мак-Кінлі» (1961; Державна премія СРСР, 1977). У цьому сатиричному памфлеті з наочністю плаката і в той же час з великою психологічною проникливістю показується механізм політики «холодної війни», а також пов'язаних з нею глобальної наживи та атмосфери страху [13].

У 1994 році виходить у світ останній роман письменника «Піраміда[ru]», над яким він працював з початку 1940-х, так і не довівши його до кінця і видавши незакінченим. Цей роман підводить підсумки і власної творчості Леонова, і всієї реалістичної літератури XX століття. У ньому з особливою виразністю проявилося прагнення Леонова поєднати у своїй творчості наукову картину світу з теологічною, відтворити шлях розвитку цивілізації, пояснити суть історичних катаклізмів Росії. Роман овіяний трагічними передчуттями, есхатологічними настроями, відчуттям тривоги і смутку. Він складний для сприйняття, бо в ньому багато сюжетних ліній, героїв, що належать як до світу реальності, так і інфернальної сфери, багато непростих асоціацій, спеціальної (наукової, містичної, богословської) термінології. Роман містить часові зміщення, складні діалоги персонажів, філософські роздуми про минуле і майбутнє людства[14].

Твори автора включалися в відомі спеціалізовані антології фантастики.

Публіцистична і громадська діяльність[ред. | ред. код]

Як громадський діяч і публіцист Леонов неодноразово виступав проти загрози нової війни. У 1948 році він брав участь у Всесвітньому конгресі діячів культури на захист миру у Вроцлаві, в 1949 році — у Всесоюзній конференції прихильників миру в Москві.

Інші теми публіцистики Леонова — велич російської культури та охорона рідної природи.

Леонов був заступником голови Всеросійського товариства озеленення. Також був членом редакційних колегій журналів «Роман-газета[ru]» і «Наука і життя».

Публіцистика Леонова склала авторські збірки «Статті воєнних літ» (1946), «В наші роки» (1949), «Література і час» (1964), «Літературні виступи» (1966) і «Роздуми біля старого каменя» (1987).

Леонов і Україна[ред. | ред. код]

У довоєнні роки в УРСР твори Леонова (російською мовою) вийшли тиражем 55 тисяч примірників.

У листопаді 1943 року Леонов приїжджав у звільнений Київ, виступав перед військами Першого українського фронту, перебував у танкових з'єднаннях маршала Рибалко.

У ряді творів Леонова порушується українська тема (стаття «Роздуми біля Києва», 1943; повість «Взяття Великошумська», 1944). П'єси Леонова «Золота карета», «Навала», «Звичайна людина» ставили в театрах Києва, Ужгорода, Донецька, Запоріжжя. У квітні 1940 та грудні 1972 року Дніпропетровський драматичний театр ставив п'єсу «Заметіль» і письменник приїжджав до міста на прем'єру[15].

Окремі твори Леонова переклали Д. Бобир, О. Кундзіч, Ю. Костюк[16].

Інше[ред. | ред. код]

У 1990 році підписав «Лист 74-х», спрямований проти політики «Перебудови».

Останні 20 років, з 1974 до 1994 року, Леонід Леонов жив на Великій Нікітській вулиці[ru] Москви. Помер уві сні 8 серпня 1994 року незабаром після публікації головної праці свого життя, величезного за обсягом роману «Піраміда», над яким працював 45 років. Похований на Новодівочому кладовищі[17].

Нагороди[ред. | ред. код]

Твори Леонова[ред. | ред. код]

  • Леонид Леонов. Собрание сочинений в десяти томах. — М.: Художественная литература, 1981—1984[18].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118640453 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. Леонов Леонид Максимович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  3. а б в ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. Encyclopædia Britannica
  5. Munzinger-Archiv — 1913.
  6. Нусинов И. Леонов Леонид Максимович // Литературная энциклопедия: В 11 т. — Т. 6 / Ком. Акад.; НИИ лит. и искусства; Ред. коллегия: Лебедев-Полянский П. И., Маца И. Л., Нусинов И. М., Скрыпник И. А. Фриче В. М.; Отв. ред. Луначарский А. В.; ученый секретарь Гельфанд М. С. — М.: ОГИЗ РСФСР, гос. словарно-энцикл. изд-во «Сов. Энцикл.», 1932.
  7. На підставі постанови ЦК ВКП(б) від 23 квітня 1932 року
  8. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 23 лютого 1967 року
  9. Іван Крук. Леонід Леонов і його роман «Борсуки» // Леонов Л. Борсуки. — К.: Видавництво художньої літератури «Дніпро», 1971. — С. 5-18.
  10. Валентин Ковалев. Навстречу современности // Леонов Л. М. Русский лес: Роман / Редкол.: Ч. Айтматов, Г. Бердников, Ю. Бондарев и др.; Вступ. статья В. Ковалева. — М.: Художественная литература, 1988. — С. 3-8.
  11. Українські переклади — «Звичайна людина» (1953), «Борсуки» (1971), «Російський ліс» (1979)
  12. «Навала» (1944), «Звичайна людина[ru]» (1956), «Російський ліс[ru]» (1963—1964), серіал «Борсуки» (1968), «Втеча містера Мак-Кінлі» (1975)
  13. Старикова Е. В. Леонов, Леонид Максимович // Краткая литературная энциклопедия в 9 томах. — Т. 4: Лакшин — Мураново / Гл. ред. А. А. Сурков.— М.: Советская энциклопедия, 1967.
  14. Леонід Леонов на сайті «Лаборатория фантастики»
  15. Цимерінов Б. М. Популяризація на Україні творів Леоніда Леонова // Поліграфія і видавнича справа. — 1985. — Випуск № 21. — С. 123—125.
  16. Круч Т. І. Леонов Леонід Максимович // Українська Літературна Енциклопедія: В 5 т. / Редкол.: І. О. Дзеверін (відповід. ред.) та ін. — К.: Голов. ред. УРЕ ім. М. П. Бажана, 1995. — Т. 3: К-Н.
  17. Леонід Леонов // Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
  18. Останнє і найповніше зібрання творів Леонова

Вибрана література[ред. | ред. код]

  1. Богуславская 3. Б. Леонид Леонов. — М. : Советский писатель, 1960. — 368 с.
  2. Зленко Г. Пятьдесят одесских дней Леонида Леонова. — Вечерняя Одесса. — 1979. — 11 декабря.
  3. Ковалев В. А. Леонид Леонов — сотрудник красноармейских газет (1920—1922). — В кн.: Вопросы советской литературы, т. 1 / Под ред. В. А. Десницкого и А. С. Бушмина. — М.: Изд-во АН СССР, 1953, с. 58—63.
  4. Ковалев В. А. Творчество Леонида Леонова. К характеристике творческой индивидуальности писателя. — М.; Л.: Изд-во Академии наук, 1962. — 319 с.
  5. Крук И. Т. Леонид Леонов: очерк творчества. — К.: Вища школа: Изд-во при Киев, ун-те, 1985. — 207 с.
  6. Малиновська М. Ю. Древо дружби: Л. Леонов і Україна. — К.: Рад. письменник, 1979. — 243 с.
  7. Мировое значение творчества Леонида Леонова / Под ред. В. А. Ковалева. М.: Современник, 1981. — 367 с.
  8. О Леонове. Под ред. В. Чивилихина. — М.: Современник, 1979. — 272 с.
  9. Михайлов О. Н. Мироздание по Леониду Леонову. Личность и творчество: очерк. — М.: Советский писатель, 1987. — 272 с.
  10. Прилепин З. Леонид Леонов: Игра его была огромна. — М.: Молодая гвардия, 2010. — 576 с. — (Жизнь замечательных людей). — ISBN 978-5-235-03318-4
  11. Финк Л. А. Уроки Леонида Леонова. Творческая эволюция. — М.: Советский писатель, 1973. — 438 с.
  12. Старикова Е. В. Леонид Леонов: очерки творчества. — М.: Художественная литература, 1972. — 336 с.
  13. Щеглова Г. Н. Жанрово-стилевое своеобразие драматургии Леонида Леонова. — М.: Советский писатель, 1984. — 239 с.