Національний інститут імені Оссолінських: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
м робот косметичні зміни
Бучач-Львів (обговорення | внесок)
Немає опису редагування
Рядок 1: Рядок 1:
[[Файл:Lwow-Ossolineum-zima1975.jpg|міні|праворуч|220пкс|Будівля Оссолінеуму у Львові. 1975]]
[[Файл:Lwow-Ossolineum-zima1975.jpg|міні|праворуч|220пкс|Будівля Оссолінеуму у Львові. 1975]]
[[Файл:Lwow-zbioryOssolineum-u-Jezuitow2006.jpg|міні|праворуч|220пкс|[[Костел єзуїтів (Львів)|Костел єзуїтів у Львові]], де до [[2012]] зберігалися фонди, не передані в Польщу]]
[[Файл:Lwow-zbioryOssolineum-u-Jezuitow2006.jpg|міні|праворуч|220пкс|[[Костел єзуїтів (Львів)|Костел єзуїтів у Львові]], де до [[2012]] зберігалися фонди, не передані в Польщу]]
'''Національна бібліотека імені Оссолінських''' ({{lang-pl|Zakład Narodowy im. Ossolińskich}}) або '''Оссоліне́ум''' ({{lang-pl|Ossolineum}}) — національна [[бібліотека]] [[Польща|Польщі]]. Заснована графом Оссолінським [[1817]] року у [[Львів|Львові]] в приміщенні колишнього монастиря сестер ордену [[Кармелітки|кармеліток]] взутих і подарована громаді міста. Після [[Друга світова війна|Другої світової війни]], частина фондів переїхала у [[Вроцлав]], натомість у Львові заснували [[Національна бібліотека імені Василя Стефаника|Національну бібліотеку імені Василя Стефаника]].
'''Національна бібліотека імені Оссолінських''' ({{lang-pl|Zakład Narodowy im. Ossolińskich}}) або '''Оссоліне́ум''' ({{lang-pl|Ossolineum}}) — національна [[бібліотека]] [[Польща|Польщі]]. Заснована графом Оссолінським [[1817]] року у [[Львів|Львові]] в приміщенні колишнього монастиря сестер ордену [[Кармелітки|кармеліток]] взутих і подарована громаді міста. Після [[Друга світова війна|Другої світової війни]], частина фондів переїхала у [[Вроцлав]], натомість у Львові заснували [[Національна бібліотека імені Василя Стефаника|Національну бібліотеку імені Василя Стефаника]].


== Історія ==
== Історія ==
[[Файл:Ossolineum - Wrocław.jpg|міні|ліворуч|220пкс|Оссолінеум у Вроцлаві]]
[[Файл:Ossolineum - Wrocław.jpg|міні|ліворуч|220пкс|Оссолінеум у Вроцлаві]]
[[1817]] - [[Граф (титул)|граф]] [[Юзеф Максиміліан Оссолінський]] заснував у [[Львів|Львові]], в приміщенні колишнього монастиря сестер ордену кармеліток взутих приватну бібліотеку, фонди якої налічували книги з колекцій графів Любомирських, Скарбків, Сапег і інших приватних збірок. У [[1827]] році на основі бібліотеки створено польське науково-дослідницьке товариство «Оссолінеум», або «Інститут Оссолінських». В австро-угорський період товариство стало центром польського наукового життя подібно до українського [[НТШ]].
[[1817]] року [[Граф (титул)|граф]] [[Юзеф Максиміліан Оссолінський]] заснував у [[Львів|Львові]], в приміщенні колишнього [[Костел і монастир кармеліток взутих (Львів)|монастиря]] сестер ордену кармеліток взутих приватну бібліотеку, фонди якої налічували книги з колекцій графів Любомирських, Скарбків, Сапег і інших приватних збірок. У [[1827]] році на основі бібліотеки створено польське науково-дослідницьке товариство «Оссолінеум», або «Інститут Оссолінських». В австро-угорський період товариство стало центром польського наукового життя подібно до українського [[НТШ]].


На початку першої радянської окупації [[1939]] року Інститут Оссолінських був закритий. У грудні 1939 замість [[Мечислав Ґембарович|Мечислава Ґембаровича]] новим директором призначено польського комуніста [[Єжи Борейша|Єжи Борейшу]].
На початку першої радянської окупації [[1939]] року Інститут Оссолінських був закритий. У грудні 1939 замість [[Мечислав Ґембарович|Мечислава Ґембаровича]] новим директором призначено польського комуніста [[Єжи Борейша|Єжи Борейшу]].


Під час німецької окупації (1941-1944) на основі фондів Оссолінеума, об'єднаного з Бібліотекою Баворовських (нині - відділ мистецтв [[Львівська наукова бібліотека імені Василя Стефаника НАН України|ЛНБ ім. В.Стефаника]]) створили Державну бібліотеку Львова ({{lang-de|Staatsbibliothek Lemberg}}), а частину колекції перевезли до [[Краків|Кракова]]. Керівником бібліотеки став [[Мечислав Ґембарович]]. За період до повторного заняття Львова радянськими військами в липні 1944 років, він намагався вберегти від знищення збірки Оссолінеуму.
Під час німецької окупації (1941—1944) на основі фондів Оссолінеума, об'єднаного з Бібліотекою Баворовських (нині — відділ мистецтв [[Львівська наукова бібліотека імені Василя Стефаника НАН України|ЛНБ ім. В.Стефаника]]) створили Державну бібліотеку Львова ({{lang-de|Staatsbibliothek Lemberg}}), а частину колекції перевезли до [[Краків|Кракова]]. Керівником бібліотеки став [[Мечислав Ґембарович]]. За період до повторного заняття Львова радянськими військами в липні 1944 років, він намагався вберегти від знищення збірки Оссолінеуму.


[[26 червня]] [[1946]] [[Радянська Україна (газета)|Радянська Україна]] опублікувала комюніке уряду УРСР про передачу культурних цінностей польському уряду. У комюніке зазначалося, що уряд УРСР, враховуючи закінчення репатріації польських громадян з території України, ухвалив передати польському народу цінності Львівського книгосховища “Осолінеум”, [[Рацлавицька панорама|Рацлавицьку панораму]], картини видатних художників, численні музейні експонати, цінні рукописи, а також інші художні й історичні пам’ятники польської національної культури, науки і мистецтва. [[1947]] року 30% фондів “Осолінеуму” передали [[Польська Народна Республіка|Польській Народній Республіці]]. Це становило 217 тисяч одиниць, якими заповнили два залізничні потяги.
[[26 червня]] [[1946]] «[[Радянська Україна (газета)|Радянська Україна]]» опублікувала комюніке уряду УРСР про передачу культурних цінностей польському уряду. У комюніке зазначалося, що уряд УРСР, враховуючи закінчення репатріації польських громадян з території України, ухвалив передати польському народу цінності Львівського книгосховища «Осолінеум», «[[Рацлавицька панорама|Рацлавицьку панораму]]», картини видатних художників, численні музейні експонати, цінні рукописи, а також інші художні й історичні пам'ятники польської національної культури, науки і мистецтва. [[1947]] року 30 % фондів «Осолінеуму» передали [[Польська Народна Республіка|Польській Народній Республіці]]. Це становило 217 тисяч одиниць, якими заповнили два залізничні потяги.


Того ж року 10 тисяч томів передали в [[Бібліотека Академії наук СРСР|Бібліотеку Академії наук СРСР]] в Москву.
Того ж року 10 тисяч томів передали в [[Бібліотека Академії наук СРСР|Бібліотеку Академії наук СРСР]] в Москву.
Рядок 17: Рядок 17:
Частина працівників-поляків Інституту Оссолінських (на чолі з останнім польським директором бібліотеки [[Мечислав Гембарович|Мечиславом Ґембаровичем]]) 1946 року не виїхали до Польщі, а залишилися працювати в [[Львівська наукова бібліотека імені Василя Стефаника НАН України|ЛНБ ім. В. Стефаника]].
Частина працівників-поляків Інституту Оссолінських (на чолі з останнім польським директором бібліотеки [[Мечислав Гембарович|Мечиславом Ґембаровичем]]) 1946 року не виїхали до Польщі, а залишилися працювати в [[Львівська наукова бібліотека імені Василя Стефаника НАН України|ЛНБ ім. В. Стефаника]].


Своєю присутністю у Львові Ґембарович прагнув по можливості маніфестувати «історично польський» характер Львова й [[Галичина|Галичини]]. Для галицьких українців така постава була неприйнятною. Не відкидаючи наукового доробку Ґембаровича як авторитетного мистецтвознавця, українські інтелігенти Львова прагнули дистанціюватися від людини, яка, на їхню думку, позбавила Львів частини його культурних надбань і сповідувала реваншистські погляди стосовно Галичини. Саме тому колишній директор та інші давні польські працівники бібліотеки Оссолінських відчували після 1946 соціальну ізоляцію <ref>[http://www.lsl.lviv.ua/data/history/holyk.doc ''Роман Голик.'' Легенда львівського Оссолінеуму: постаті, видання та соціальна роль бібліотеки Оссолінських в уявленнях галичан ХІХ–ХХ ст. // Сайт ЛНБ ім. Стефаника]</ref>.
Своєю присутністю у Львові Ґембарович прагнув по можливості маніфестувати «історично польський» характер Львова й [[Галичина|Галичини]]. Для галицьких українців така постава була неприйнятною. Не відкидаючи наукового доробку Ґембаровича як авторитетного мистецтвознавця, українські інтелігенти Львова прагнули дистанціюватися від людини, яка, на їхню думку, позбавила Львів частини його культурних надбань і сповідувала реваншистські погляди стосовно Галичини. Саме тому колишній директор та інші давні польські працівники бібліотеки Оссолінських відчували після 1946 соціальну ізоляцію<ref>[http://www.lsl.lviv.ua/data/history/holyk.doc ''Роман Голик.'' Легенда львівського Оссолінеуму: постаті, видання та соціальна роль бібліотеки Оссолінських в уявленнях галичан ХІХ–ХХ ст. // Сайт ЛНБ ім. Стефаника]</ref>.


== Примітки ==
== Примітки ==
Рядок 45: Рядок 45:
* [http://www.lwow.home.pl/rocznik/95-96/ewakuacja.html Ewakuacja zbiorów polskich ze Lwowa w 1944 roku // Mój Lwów]
* [http://www.lwow.home.pl/rocznik/95-96/ewakuacja.html Ewakuacja zbiorów polskich ze Lwowa w 1944 roku // Mój Lwów]
* [http://www.lwow.home.pl/semper/gebarowicz.html Rola profesora Mieczysława Gębarowicza w ratowaniu polskich dóbr kulturalnych we Lwowie // Mój Lwów]
* [http://www.lwow.home.pl/semper/gebarowicz.html Rola profesora Mieczysława Gębarowicza w ratowaniu polskich dóbr kulturalnych we Lwowie // Mój Lwów]
* [http://www.tube360.pl/wroclaw/dziedziniec_ossolineum.html#more-16 Dziedziniec Ossolineum - panorama sferyczna]
* [http://www.tube360.pl/wroclaw/dziedziniec_ossolineum.html#more-16 Dziedziniec Ossolineum&nbsp;— panorama sferyczna]


{{Lviv-stub}}
{{Lviv-stub}}

Версія за 13:47, 1 серпня 2016

Будівля Оссолінеуму у Львові. 1975
Костел єзуїтів у Львові, де до 2012 зберігалися фонди, не передані в Польщу

Національна бібліотека імені Оссолінських (пол. Zakład Narodowy im. Ossolińskich) або Оссоліне́ум (пол. Ossolineum) — національна бібліотека Польщі. Заснована графом Оссолінським 1817 року у Львові в приміщенні колишнього монастиря сестер ордену кармеліток взутих і подарована громаді міста. Після Другої світової війни, частина фондів переїхала у Вроцлав, натомість у Львові заснували Національну бібліотеку імені Василя Стефаника.

Історія

Оссолінеум у Вроцлаві

1817 року граф Юзеф Максиміліан Оссолінський заснував у Львові, в приміщенні колишнього монастиря сестер ордену кармеліток взутих приватну бібліотеку, фонди якої налічували книги з колекцій графів Любомирських, Скарбків, Сапег і інших приватних збірок. У 1827 році на основі бібліотеки створено польське науково-дослідницьке товариство «Оссолінеум», або «Інститут Оссолінських». В австро-угорський період товариство стало центром польського наукового життя подібно до українського НТШ.

На початку першої радянської окупації 1939 року Інститут Оссолінських був закритий. У грудні 1939 замість Мечислава Ґембаровича новим директором призначено польського комуніста Єжи Борейшу.

Під час німецької окупації (1941—1944) на основі фондів Оссолінеума, об'єднаного з Бібліотекою Баворовських (нині — відділ мистецтв ЛНБ ім. В.Стефаника) створили Державну бібліотеку Львова (нім. Staatsbibliothek Lemberg), а частину колекції перевезли до Кракова. Керівником бібліотеки став Мечислав Ґембарович. За період до повторного заняття Львова радянськими військами в липні 1944 років, він намагався вберегти від знищення збірки Оссолінеуму.

26 червня 1946 «Радянська Україна» опублікувала комюніке уряду УРСР про передачу культурних цінностей польському уряду. У комюніке зазначалося, що уряд УРСР, враховуючи закінчення репатріації польських громадян з території України, ухвалив передати польському народу цінності Львівського книгосховища «Осолінеум», «Рацлавицьку панораму», картини видатних художників, численні музейні експонати, цінні рукописи, а також інші художні й історичні пам'ятники польської національної культури, науки і мистецтва. 1947 року 30 % фондів «Осолінеуму» передали Польській Народній Республіці. Це становило 217 тисяч одиниць, якими заповнили два залізничні потяги.

Того ж року 10 тисяч томів передали в Бібліотеку Академії наук СРСР в Москву.

Частина працівників-поляків Інституту Оссолінських (на чолі з останнім польським директором бібліотеки Мечиславом Ґембаровичем) 1946 року не виїхали до Польщі, а залишилися працювати в ЛНБ ім. В. Стефаника.

Своєю присутністю у Львові Ґембарович прагнув по можливості маніфестувати «історично польський» характер Львова й Галичини. Для галицьких українців така постава була неприйнятною. Не відкидаючи наукового доробку Ґембаровича як авторитетного мистецтвознавця, українські інтелігенти Львова прагнули дистанціюватися від людини, яка, на їхню думку, позбавила Львів частини його культурних надбань і сповідувала реваншистські погляди стосовно Галичини. Саме тому колишній директор та інші давні польські працівники бібліотеки Оссолінських відчували після 1946 соціальну ізоляцію[1].

Примітки

Посилання