Костел єзуїтів (Львів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Храм святих апостолів Петра й Павла
Костел Петра й Павла ордену Єзуїтів
Єзуїти, Львів.JPG

Костел з Катедральної площі
49°50′29″ пн. ш. 24°01′45″ сх. д. / 49.8415° пн. ш. 24.0291° сх. д. / 49.8415; 24.0291Координати: 49°50′29″ пн. ш. 24°01′45″ сх. д. / 49.8415° пн. ш. 24.0291° сх. д. / 49.8415; 24.0291
Тип споруди церква
Розташування Україна,Львів
Архітектор Джакомо Бріано
Архітектурний стиль бароко
Адреса вул. Театральна, 13
Костел єзуїтів (Львів) is located in Україна
Костел єзуїтів (Львів)
Костел єзуїтів (Львів) (Україна)
CMNS: Костел єзуїтів на Вікісховищі

Храм святих апостолів Петра й Павла (колишній костел Петра й Павла ордену Єзуїтів[1], в народі — Костел єзуїтів) на вулиці Театральній, споруджений у 16101630 рр. італійським архітектором єзуїтського ордену Джакомо Бріано. Це — перша пам'ятка барочної архітектури у Львові.

Передісторія[ред.ред. код]

Мечислав Орлович стверджував, що фундаторкою першого костелу єзуїтів була Зофія Ганель.[2]

Історія[ред.ред. код]

Єзуїти 3.JPG
Фасад храму з вулиці Театральної ( початок реставрації 2016)
Інтер'єр Костелу до відкриття 2011 року
Пам'ятна дошка на зовнішній стіні

Фундаторка сучасного храму Ельжбета Луція Сенявська в 1607 році для будівництва костелу єзуїтів Львова переказала 40 000 злотих, забезпечених на Добрянах, Бродах, Красові, виплативши першу рату 17 000 злотих, що дало можливість розпочати будівництво храму; наступні рати 14300 злотих — 22 січня 1613 року, 8700 злотих — 1616 року. Також вона 1611 року в Ратному підписала заповіт, за яким для майбутнього костелу передавала зібрані багатий одяг, начиння.

31 липня 1610 року[3] відбулося посвячення наріжного каменя львівським латинським архиєпископом Яном Замойським,[4] Е. Л. Сенявська не дозволила на ньому залишити своє ім'я.[3]

Автор первісного проекту невідомий. У 16131614 рр. будівництвом керував Себастян Ламхіус. Коли в 1618 рoці Джакомо Бріано прибув до Львова, стіни костелу вже були виведені на три лікті. Він не розробляв нового проекту, а тільки детально опрацював існуючий та видозмінив інтер'єр. Д. Бріано, вихований на зразках італійської архітектури, вніс у будівлю костелу форми, що вперше склалися в схемі фасаду церкви Іль Джезу в Римі, спорудженої Джакомо Віньйолою і Джакомо делла Порта. Ця схема розповсюдилася в європейській архітектурі XVII ст., стала характерною для стилю бароко.

З південної сторони абсиди в 1702 році було споруджено чотиригранну вежу (будівничий Валентин Годний), яка стала найвищою в місті. Була розібрана в 1830-му через ймовірність руйнування після падіння 14 липня 1826 вежі Львівської ратуші.

Скульптор Томас Гуттер спільно із Конрадом Кутшерайтером в 1736—1737 роках виготовляв вівтарі для храму.

У 1740 році проведено ґрунтовну реконструкцію, кошти для якої надали коронний конюший Юрій-Станіслав та його дружина Маріанна Тереза із Замойських Дідушицькі. Зокрема, було «усунуто» пам'ятний надгробок похованої тут фундаторки.[5] Власне тоді на місці бічних каплиць з'явилися нави, стіни й склепіння отримали фресковий розпис, який виконали художники Франциск та Себастян Екштайни — вихідці з міста Брно в Моравії. Ф. Екштайну (роботи в храмі він розпочав із запізненням через конфлікт з місцевим цехом, на захист якого став львівський єпископ Самуель Ґловінський[6]) належать чотири композиції на склепінні головної нави, після його смерті у 1741 р. роботу продовжив син Себастьян, який виконав фрески над хорами і бічними навами. Цінним твором мистецтва є скульптурне розп'яття роботи Яна Пфістера в бічному вівтарі.

23 липня 1741 року до новозбудованої каплиці (фундаторка Маріанна Дідушицька) при західній стіні храму урочисто помістили мощі св. Бенедикта, привезені з маєтку Ю.-С. та Маріанни Дідушицьких (тепер Вільхівці), участь брав Миколай Вижицький.[7] Фаустин Ґродзіцький, професор архітектури львівського колегіуму єзуїтів у 1741—1749 роках, міг виготовити проект головного вівтаря.[8] 1773 року храм був гарнізонним. В 1775—1848 роках у костелі єзуїтів відбувались засідання Галицького станового сейму.[9] Після поділу Речі Посполитої в костелі іноді відправляв богослужіння Львівський греко-католицький єпископ Петро Білянський.[10] 1836 року костел повернули єзуїтам.

Пам'ятка реставрувалася в 1842, 1879 і 1896 роках.

У 19462011 рр. костел використовувся як сховище для книжок і належав бібліотеці ім. В. Стефаника. 6 грудня 2011 року колишній костел Петра і Павла ордену Єзуїтів відкрили для богослужінь. Тепер він називається церква (храм) Петра і Павла і належить Курії Львівської Архиєпархії УГКЦ[11][12]. Всі книжки бібліотеки ім. В. Стефаника, які зберігалися в церкві, перенесли до приміщення, розташоване на території військової частини, за адресою вул. Авіаційна,1[13].

У 2016-17 почалась масова реставрація фасаду та внутрішніх скульптур та розписей

Опис[ред.ред. код]

Вівтар, 2015 рік

Костел — одна з найбільших культових будівель Львова: його довжина — 41 м, ширина — 22.5 м, висота — 26 м. Найцікавішим його архітектурним елементом є бароковий портал, що виходить на вул. Театральну.

У плані храм — трьохнавовий, зі слабо вираженою зовні абсидою. Бокові нави стосовно центральної дуже вузькі і низькі. Для збільшення площі над ними збудовано галереї — емпори. На початковому етапі замість бічних нав були тільки окремі каплиці, тобто нави, переділені поперечними стінами, що властиво для святинь єзуїтського ордену.

Домінуючим є головний фасад, оздоблений пілястрами коринфського ордера, нішами зі статуями святих та орнаментальною різьбою віконних обрамлень. Скульптури двох верхніх ярусів встановлено у XVII ст. Вгорі є Пресвята Богородиця (ліворуч) та архангел Гавриїл (праворуч). Під ними розташовані святий Войцех (ліворуч) та св. Станіслав Щепановський (праворуч). Скульптури двох нижніх ярусів встановлено у 1894 р. (скульптор Фелікс Павлінський). Вони зображують чотирьох святих єзуїтського ордену: нижній ряд — блаженний Андрій Боболя (ліворуч) та св. Станіслав Костка (праворуч), другий ряд — св. Ігнацій Лойола (ліворуч) та св. Франциск Ксаверій (праворуч).

Головний вівтар — потужний, чотириколонний, мурований, мармуризований, біля колон є статуї святих ордену єзуїтів більше людських розмірів.

Протягом XVIII ст. інтер'єр святині змінював свій вигляд. Під час реставрації 1896 року в нішах першого ярусу встановлено статуї.

Будівля колишньої Єзуїтської колегії[ред.ред. код]

З північної сторони до костелу примикає триповерховий будинок колишньої Єзуїтської колегії, перебудований у 1723 р. Проект попереднього будинку колегії виконав Джакомо Бріано. Учнями цієї колегії були Богдан Хмельницький, Ярема Вишневецький, відомий мандрівник і архітектор Василь Григорович-Барський. Під час реставрації 1906 р. в приміщеннях колегії відкрито фресковий живопис XVIII ст.

Орган костелу[ред.ред. код]

Інтер'єр храму після відкриття 2011 року

Орган костелу святих апостолів Петра й Павла музикознавці датують 18 століттям. Використання музичного інструменту впродовж десятиліть спонукало до ремонтів, догляду та реконструкцій. Він і був реконструйований в добу романтизму в 19 ст. За часів СРСР, після передачі храму бібліотеці, орган не використовувався, а частка його обладнання (металеві труби) втрачені. Добре збережені дерев'яні орнаментальні та скульптурні оздоби в стилі рококо. Серед скульптур — біблійні персонажі з музичними інструментами:

  • цар Давид — з лірою
  • Свята Цецилія з органчиком
  • дві фігури тримають мандоліну та флейту і їх вважають музами.

Інструмент має 22 регістри; недоукомплектований, потребує реставрації. З 20 століття пошкоджений орган не діє.

Усипальниця, надгробки, пам'ятні дошки[ред.ред. код]

Пам. дошка Йоанні Яблоновській, 2014

У крипті храмі були поховані: Франциск[14] та його син Юрій Станіслав Дідушицькі, Ельжбета Луція Сенявська, Александер Станіслав Белжецький,[15] Ян Станіслав Яблоновський та його дружина Маріанна з Казановських, Станіслав Ян Яблоновський, Марцін Ніканор Анчевський,[16] Томаш Карчевський

У лівій наві храму збереглись надгробки, пам'ятні таблиці з епітафіями князям Яблоновським: Янові (1659 р.), Янові Станіславові та його дружині Маріанні з Казановських, Станіславові Янові, Станіславові Вінцентію. На одному зі стовпів, що відділяє центральну наву від правої, є пам'ятна дошка Пйотрові Скарзі, на інших — представникам родів Вижицьких, Дідушицьких.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. http://lviv.travel/ua/trash/historicalplaces/~1481/
  2. Orłowicz M. Ilustrowany przewodnik po Lwowie… — S. 71.
  3. а б Kaniewska I. Sieniawsckа z Gostomskich Elżbieta Łucja (1573—1624)… — S. 88.
  4. Lwów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1884. — T. V : Kutowa Wola — Malczyce. (пол.) — S. 519. (пол.)
  5. Orłowicz M. Ilustrowany przewodnik po Lwowie… — S. 86.
  6. Лильо О. Діяльність // Мистецтвознавство і дослідження. — С. 96.
  7. Dzieduszycki M. Kronika domowa Dzieduszyckich… — S. 199.
  8. Kowalczyk J. Świątynie i klasztory późnobarokowe w archidiecezji lwowskiej // Rocznik Historii Sztuki. — 2003. — № XXVIII. — S. 237.
  9. Крип'якевич І. П. Історичні проходи по Львові. — Львів : Каменяр, 1991. — С. 67. — ISBN 5-7745-0316-X.
  10. Петро Біляньский // ІІІ. Звіт дирекциї ц.к. ґімназиї Франц-Йосифа І в Тернополи за рік шкільний 1907/8. — Тернопіль : друкарня Йосифа Степка, 1908. — С. 28.
  11. Богослужіння у Церкві Петра і Павла у Львові заплановане на 6 грудня, — мер (zaxid.net, 13 жовтня 2011 року)
  12. Садовий: Відкриття костелу Єзуїтів — найважливіше досягнення громади (zaxid.net, 7 грудня 2011 року)
  13. Книги з костелу Єзуїтів перевезуть у нове приміщення ще цього року, — Садовий (zaxid.net, 20 вересня 2011 року)
  14. Janas E., Kłaczewski W., Kurtyka J., Sochacka A. (opracowali). Urzędnicy podolscy XIV—XVIII wieków. — Kórnik, 1998. — S. 149. — ISBN 83-85213-00-7 całość, ISBN 83-85213-22-8. (пол.)
  15. Piwarski K. Bełżecki Aleksander Stanisław (†1677) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków : Polska Akademia Umiejętności, 1935. — T. 1. — S. 414. (пол.)
  16. Ziembicki W. Anczewski Marcin Nikanor (†1682) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków — Łódź — Poznań — Wilno — Zakopane: Nakładem Polskiej Akademji Umiejętności, Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa, 1935.— Т. 1, zeszyt 1; Reprint. Kraków : Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1989. — S. 91. — ISBN 8304034840. (пол.)

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]