Костел єзуїтів (Львів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Храм святих апостолів Петра й Павла (кол. Костел Петра й Павла ордену Єзуїтів)
м. Львів, вул. Театральна, 13
Єзуїти, Львів.JPG
Костел з Катедральної площі
Архітектор Джакомо Бріано

Реконструйовано 1842, 18791896, 1740, 1906

Тип споруди культова

Координати: 49°50′29″ пн. ш. 24°01′45″ сх. д. / 49.8415° пн. ш. 24.0291° сх. д. / 49.8415; 24.0291 Храм святих апостолів Петра й Павла (колишній костел Петра й Павла ордену Єзуїтів[1], в народі — Костел єзуїтів) на вулиці Театральній, споруджений у 16101630 рр. архітектором єзуїтського ордену Джакомо Бріано. Це — перша пам'ятка барочної архітектури у Львові.

Передісторія[ред.ред. код]

Мечислав Орлович стверджував, що фундаторкою першого костелу єзуїтів була Зофія Ганель.[2]

Історія[ред.ред. код]

Єзуїти 3.JPG
Фасад храму з вулиці Театральної
Інтер'єр Костелу до відкриття 2011 року
Пам'ятна дошка на зовнішній стіні

Фундаторка сучасного храму Ельжбета Луція Сенявська:

  • в 1607 році для будівництва костелу єзуїтів Львова переказала 40 000 злотих, забезпечених на Добрянах, Бродах, Красові, виплативши першу рату 17 000 злотих, що дало можливість розпочати будівництво храму; наступні рати 14300 злотих - 22 січня 1613 року, 8700 злотих — 1616 року.
  • 1611 року в Ратному підписала заповіт, за яким для майбутнього костелу передавала зібрані багатий одяг, начиння.

31 липня 1610 року[3] відбулося посвячення наріжного каменя львівським латинським архиєпископом Яном Замойським,[4] Ельжбета Сенявська не дозволила на ньому залишити своє ім'я.[5]

Автор первісного проекту невідомий. У 16131614 рр. будівництвом керував Себастян Ламхіус. Коли в 1618 рoці Джакомо Бріано прибув до Львова, стіни костелу вже були виведені на три лікті. Він не розробляв нового проекту, а тільки детально опрацював існуючий та видозмінив інтер'єр. Д. Бріано, вихований на зразках італійської архітектури, вніс у будівлю костелу форми, що вперше склалися в схемі фасаду церкви Іль Джезу в Римі, спорудженої Джакомо Віньйолою і Джакомо делла Порта. Ця схема розповсюдилася в європейській архітектурі XVII ст., стала характерною для стилю бароко.

З південної сторони абсиди в 1702 році було споруджено чотиригранну вежу (будівничий Валентин Годний), яка стала найвищою в місті. Була розібрана в 1830-му через ймовірність руйнування після падіння 14 липня 1826 вежі Львівської ратуші.

Скульптор Томас Гуттер спільно із Конрадом Кутчерайтером в 1736 — 37 рр. виготовляв вівтарі для храму.

1740-го проведено ґрунтовну реконструкію, кошти для якої надали коронний конюший Юрій Станіслав та його дружина Маріанна Тереза із Замойських Дідушицькі. Зокрема, було «усунуто» пам'ятний надгробок похованої тут фундаторки.[6] Власне, тоді на місці бічних каплиць з'явилися нави, стіни й склепіння отримали фресковий розпис, який виконали художники Франциск та Себастян Екштайни — вихідці з міста Брно в Моравії. Ф. Екштейну належать чотири композиції на склепінні головної нави, після його смерті у 1741 р. роботу продовжив син Себастьян — він виконав фрески над хорами і бічними навами. Цінним твором мистецтва є скульптурне розп'яття роботи Яна Пфістера у бічному вівтарі.

1773 року храм був гарнізонним. В 1775–1848 роках в костелі єзуїтів відбувались засідання Галицького станового сейму.[7] 1836 року костел повернули єзуїтам.

Пам'ятка реставрувалася в 1842, 1879 і 1896 роках.

У 19462011 рр. костел використовувся як сховище для книжок і належав бібліотеці ім. В. Стефаника. 6 грудня 2011 року колишній костел Петра і Павла ордену Єзуїтів відкрили для богослужінь. Тепер він називається церква (храм) Петра і Павла і належить Курії Львівської Архиєпархії УГКЦ[8][9]. Всі книжки бібліотеки ім. В. Стефаника, які зберігалися в церкві, перенесли до приміщення, розташоване на території військової частини, за адресою вул. Авіаційна,1[10].

Опис[ред.ред. код]

Головний вівтар, осінь 2014

Костел — одна з найбільших культових будівель Львова: його довжина — 41 м, ширина—22.5 м, висота—26 м. Найцікавішим його архітектурним елементом є бароковий портал, що виходить на вул. Театральну.

У плані храм — трьохнавовий, зі слабо вираженою зовні абсидою. Бокові нави стосовно центральної дуже вузькі і низькі. Для збільшення площі над ними збудовано галереї — емпори. На початковому етапі замість бічних нав були тільки окремі каплиці, тобто нави, переділені поперечними стінами, що властиво для святинь єзуїтського ордену.

Домінуючим є головний фасад, оздоблений пілястрами коринфського ордера, нішами зі статуями святих та орнаментальною різьбою віконних обрамлень. Скульптури двох верхніх ярусів встановлено у XVII ст. Вгорі є Пресвята Богородиця (ліворуч) та архангел Гавриїл (праворуч). Під ними розташовані св. Войцех (ліворуч) та св. Станіслав Щепановський (праворуч). Скульптури двох нижніх ярусів встановлено у 1894 р. (скульптор Фелікс Павлінський). Вони зображують чотирьох святих єзуїтського ордену: нижній ряд — блаженний Андрій Боболя (ліворуч) та св. Станіслав Костка (праворуч), другий ряд — св. Ігнацій Лойола (ліворуч) та св. Франциск Ксаверій (праворуч).

Протягом XVIII ст. інтер'єр святині змінював свій вигляд. Під час реставрації 1896 року в нішах першого ярусу встановлено статуї.

Будівля колишньої Єзуїтської колегії[ред.ред. код]

З північної сторони до костелу примикає триповерховий будинок колишньої Єзуїтської колегії, перебудований у 1723 р. Проект попереднього будинку колегії виконав Джакомо Бріано. Учнями цієї колегії були Богдан Хмельницький, Ярема Вишневецький, відомий мандрівник і архітектор Василь Григорович-Барський. Під час реставрації 1906 р. в приміщеннях колегії відкрито фресковий живопис XVIII ст.

Орган костелу[ред.ред. код]

Інтер'єр храму після відкриття 2011 року

Орган костелу святих апостолів Петра й Павла музикознавці датують 18 століттям. Використання музичного інструменту впродовж десятиліть спонукало до ремонтів, догляду та реконструкцій. Він і був реконструйований в добу романтизму в 19 ст. За часів СРСР, після передачі храму бібліотеці, орган не використовувався, а частка його обладнання (металеві труби) втрачені. Добре збережені дерев'яні орнаментальні та скульптурні оздоби в стилі рококо. Серед скульптур — біблійні персонажі з музичними інструментами:

  • цар Давид — з лірою
  • Свята Цецилія з органчиком
  • дві фігури тримають мандоліну та флейту і їх вважають музами.

Інструмент має 22 регістри; недоукомплектований, потребує реставрації. З 20 століття пошкоджений орган не діє.

Усипальниця, надгробки, пам'ятні дошки[ред.ред. код]

Пам. дошка Йоанні Яблоновській, 2014

В храмі були поховані: Франциск[11] та його син Юрій Станіслав Дідушицькі, Ельжбета Сенявська, Александр Станіслав Белжецький,[12] Яблоновський Ян Станіслав та його дружина Маріанна з Казановських, Яблоновський Станіслав Ян, Анчевський Марцін Ніканор[13]

В лівій наві храму збереглись надгробки, пам'ятні дошки з епітафіями Яблоновським: Яну (1659 р.), Яну Станіславу та його дружині Маріанні з Казановських, Станіславу Яну, Станіславу Вінцентію. На одному зі стовпів, що відділяє центральну наву від правої, є пам'ятна дошка Пйотру Скарзі, на інших - представникам родів Вижицьких, Дідушицьких.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. http://lviv.travel/ua/trash/historicalplaces/~1481/
  2. Mieczysław Orłowicz. Ilustrowany przewodnik po Lwowie ze 102 ilustracjami i planem miasta.— Lwów-Warszawa, 1925.— 276 s.— S. 71. (пол.)
  3. Kaniewska I. Sieniawsckа z Gostomskich Elżbieta Łucja (1573–1624)… S. 88.
  4. Lwów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1884. — T. V : Kutowa Wola — Malczyce..— S. 519. (пол.)
  5. Kaniewska I. Sieniawsckа z Gostomskich Elżbieta Łucja (1573–1624)… S. 88.
  6. Mieczysław Orłowicz. Ilustrowany przewodnik po Lwowie ze 102 ilustracjami i planem miasta.— Lwów-Warszawa, 1925.— 276 s.— S. 86. (пол.)
  7. Крип'якевич І. П. Історичні проходи по Львові.— Львів: Каменяр, 1991.— 168 с.— С. 67. ISBN 5-7745-0316-X
  8. Богослужіння у Церкві Петра і Павла у Львові заплановане на 6 грудня, — мер (zaxid.net, 13 жовтня 2011 року)
  9. Садовий: Відкриття костелу Єзуїтів — найважливіше досягнення громади (zaxid.net, 7 грудня 2011 року)
  10. Книги з костелу Єзуїтів перевезуть у нове приміщення ще цього року, — Садовий (zaxid.net, 20 вересня 2011 року)
  11. E. Janas, W. Kłaczewski, J. Kurtyka, A. Sochacka (opracowali). Urzędnicy podolscy XIV–XVIII wieków. — Kórnik, 1998.— 243 s.— S. 149. ISBN 83-85213-00-7 całość, ISBN 83-85213-22-8. (пол.)
  12. K. Piwarski. Bełżecki Aleksander Stanisław (†1677) / Polski Słownik Biograficzny.— Kraków: Polska Akademia Umiejętności, 1935.— T. 1.— S. 414. (пол.)
  13. Witold Ziembicki. Anczewski Marcin Nikanor (†1682) / Polski Słownik Biograficzny.— Warszawa — Kraków — Łódź — Poznań — Wilno — Zakopane: Nakładem Polskiej Akademji Umiejętności, Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa, 1935.— Тоm 1, zeszyt 1.— Reprint: Kraków: Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1989.— ISBN 8304034840 S. 91. (пол.)

Джерела[ред.ред. код]

  • Шубарт Павло. Бароко та його розвиток в архітектурі міст Східної Галичини.- Одеса, 2012. - С.52-62. - ISBN 978-966-413-321-7
  • Вуйцик В. Державний історико-архітектурний заповідник у Львові. — 2-ге вид., — Львів: Каменяр, 1991. — С. 35. — ISBN 5-7745-0358-5.
  • Козицький А. (редактор). Костел єзуїтів (Костел святих апостолів Петра і Павла). // Енциклопедія Львова.— Львів: «Літопис», 2010. т. 3. стор. 472–477. ISBN 978-966-7007-99-7.
  • Mieczysław Orłowicz. Ilustrowany przewodnik po Lwowie ze 102 ilustracjami i planem miasta.— Lwów-Warszawa, 1925.— 276 s.— S. 86-89. (пол.)

Посилання[ред.ред. код]