Венглінське джерело: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Kvandr (обговорення | внесок) мНемає опису редагування |
замінено закодовану відсотковим кодуванням частину URL-адреси на кирилічні літери |
||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
'''Венглі́нське джерело́''' (або '''джерело Прибило''') — давній [[водозабір]] у [[Львів|Львові]], що бере свою назву від імені адвоката Францішека Венглінського, який спорудив тут заміську віллу Погулянка<ref>[http://photo-lviv.in.ua/vodozbirnyk-na-pohulyantsi-abo-zvidky-potraplyala-voda-do-fontaniv-na-rynku/ Водозбірник на Погулянці, або звідки потрапляла вода до фонтанів на Ринку]</ref>. Перші згадки про [[джерело]] можуть сягати аж 1407 року. Відтоді<ref>[http://izbornyk.org.ua/encycl/euii105.htm Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1962. — Т. 4. — С. 1404-1416.]</ref> й до середини 20 ст. воно постачало воду до чотирьох фонтанів на [[Площа Ринок (Львів)|Ринку]] довкола [[Львівська ратуша|ратуші]] та до декількох прилеглих вулиць<ref>[http://ngomap.eu/project/82/ проект 82]</ref>. Сам водопровід пролягав вулицями [[Погулянка (Львів)|Погулянки]], Кохановського, Сакраменток, [[Вулиця Пекарська (Львів)|Пекарською]], Чарнецького і [[Вулиця Руська (Львів)|Руською]] на Ринок до ратуші, а звідти до вул. Гродзіцьких, Ормяньску, Краківську. |
'''Венглі́нське джерело́''' (або '''джерело Прибило''') — давній [[водозабір]] у [[Львів|Львові]], що бере свою назву від імені адвоката Францішека Венглінського, який спорудив тут заміську віллу Погулянка<ref>[http://photo-lviv.in.ua/vodozbirnyk-na-pohulyantsi-abo-zvidky-potraplyala-voda-do-fontaniv-na-rynku/ Водозбірник на Погулянці, або звідки потрапляла вода до фонтанів на Ринку]</ref>. Перші згадки про [[джерело]] можуть сягати аж 1407 року. Відтоді<ref>[http://izbornyk.org.ua/encycl/euii105.htm Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1962. — Т. 4. — С. 1404-1416.]</ref> й до середини 20 ст. воно постачало воду до чотирьох фонтанів на [[Площа Ринок (Львів)|Ринку]] довкола [[Львівська ратуша|ратуші]] та до декількох прилеглих вулиць<ref>[http://ngomap.eu/project/82/ проект 82]</ref>. Сам водопровід пролягав вулицями [[Погулянка (Львів)|Погулянки]], Кохановського, Сакраменток, [[Вулиця Пекарська (Львів)|Пекарською]], Чарнецького і [[Вулиця Руська (Львів)|Руською]] на Ринок до ратуші, а звідти до вул. Гродзіцьких, Ормяньску, Краківську. |
||
В 1839 році збудовано [[фасад]] і відремонтовано склепіння давнього водозабору. Оскільки «водна комора» глибоко врізана у схил, фасад по боках підпирають два масивні [[Контрфорс (архітектура)|контрфорси]], складені як і вся споруда, прикрашені рельєфними зображеннями морських [[Нереїди|німф-нереїд]] у вигляді напівжінок-напівриб, що тримають у руках дари моря: мушлі та гілки коралів. Припускають, що автором цих алегорій стихій води був львівський скульптор [[Ойтелє Павло|Пауль Ойтеле]]<ref>[http://jagjelon-ja.webnode.com.ua/news/sarkofag-z-romantichnoyu- |
В 1839 році збудовано [[фасад]] і відремонтовано склепіння давнього водозабору. Оскільки «водна комора» глибоко врізана у схил, фасад по боках підпирають два масивні [[Контрфорс (архітектура)|контрфорси]], складені як і вся споруда, прикрашені рельєфними зображеннями морських [[Нереїди|німф-нереїд]] у вигляді напівжінок-напівриб, що тримають у руках дари моря: мушлі та гілки коралів. Припускають, що автором цих алегорій стихій води був львівський скульптор [[Ойтелє Павло|Пауль Ойтеле]]<ref>[http://jagjelon-ja.webnode.com.ua/news/sarkofag-z-romantichnoyu-іstorіeyu1/ САРКОФАГ З РОМАНТИЧНОЮ ІСТОРІЄЮ]</ref>. Невелике приміщення (5.43х3.53 м) перекрито гостролуким склепінням, складеним, на відміну від фасаду, із необробленого ламаного каміння. Всередині комори є басейн-відстійник розмірами 3.80х1.90; його глибина, за архівними даними, сягала 1.45 м. Приблизно посередині довжини басейну перебувала зруйнована нині перемичка. Тут накопичувалася і відстоювалася вода з навколишніх джерел, яка потім по трубах надходила до міста. Ззовні склепіння комори додатково було захищене кам'яними плитами, які частково збереглися. |
||
Особливістю рельєфу є вирізьблена над входом із каменю [[Сирени|сирена]]. Це єдина сирена, як герб, у Львові. |
Особливістю рельєфу є вирізьблена над входом із каменю [[Сирени|сирена]]. Це єдина сирена, як герб, у Львові. |
||
Версія за 02:57, 23 травня 2019
Венглі́нське джерело́ (або джерело Прибило) — давній водозабір у Львові, що бере свою назву від імені адвоката Францішека Венглінського, який спорудив тут заміську віллу Погулянка[1]. Перші згадки про джерело можуть сягати аж 1407 року. Відтоді[2] й до середини 20 ст. воно постачало воду до чотирьох фонтанів на Ринку довкола ратуші та до декількох прилеглих вулиць[3]. Сам водопровід пролягав вулицями Погулянки, Кохановського, Сакраменток, Пекарською, Чарнецького і Руською на Ринок до ратуші, а звідти до вул. Гродзіцьких, Ормяньску, Краківську.
В 1839 році збудовано фасад і відремонтовано склепіння давнього водозабору. Оскільки «водна комора» глибоко врізана у схил, фасад по боках підпирають два масивні контрфорси, складені як і вся споруда, прикрашені рельєфними зображеннями морських німф-нереїд у вигляді напівжінок-напівриб, що тримають у руках дари моря: мушлі та гілки коралів. Припускають, що автором цих алегорій стихій води був львівський скульптор Пауль Ойтеле[4]. Невелике приміщення (5.43х3.53 м) перекрито гостролуким склепінням, складеним, на відміну від фасаду, із необробленого ламаного каміння. Всередині комори є басейн-відстійник розмірами 3.80х1.90; його глибина, за архівними даними, сягала 1.45 м. Приблизно посередині довжини басейну перебувала зруйнована нині перемичка. Тут накопичувалася і відстоювалася вода з навколишніх джерел, яка потім по трубах надходила до міста. Ззовні склепіння комори додатково було захищене кам'яними плитами, які частково збереглися.
Особливістю рельєфу є вирізьблена над входом із каменю сирена. Це єдина сирена, як герб, у Львові.
Примітки
Джерела та література
- Павло Гранкін: «Brunnenstube [водяна комора] або водозбірник на Погулянці» // «Ринок інсталяцій» №9 — 2004, с. 79.
