Петро Михайлович Забіла

Петро́ Миха́йлович Забі́ла (*1580, Борзна — †1689) — український державний діяч.

Біографія

Остоя - герб роду Забіл

Народився в місті Борзні (тепер Чернігівська область). Був адміністратором королівського майна в Борзні. В 1648 році підтримав Богдана Хмельницького. Учасник національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького 1648-57 років. В 1649 і 1654—1655 роках — полковник Борзнянський.

У червні 1654 року очолював козацьку делегацію від наказного гетьмана Івана Золотаренка до московського царя. Прихильник політики гетьмана Івана Виговського. В 1656 р. Петро Забіла отримує царську грамоту на п’ять сіл біля Кролевця: Обтове, Реутинці, Лушники, Клишки й Погорілівку, які належали при поляках Вішлі, а потім А. П. Цурковському, ніжинським війтам, останній володів і Борзною. Крім цих сіл, Петру Забілі, як говорять сімейні перекази, були віддані також «будинок королівський в замку, в Борзні й інші за містом, в замку», напевно в маєтку, який звався «Зелений двір». Пізніше, в 1835 р., цей маєток був подарований Оленою Миколаївною Белозерською (Забіла) Борзенському земству для використання її в якості лікарні.

В 1663—1669 роках — генеральний суддя в адміністрації гетьмана Івана Брюховецького, з яким в 1665 році їздив до Москви. В 1669—1685 роках — генеральний обозний. В 1672 році Забіла, прагнучи захопити гетьманську булаву, очолив старшинську змову проти гетьмана Дем'яна Многогрішного. Позбавлення влади і висилка останнього не проклали, проте, Забілі дороги до гетьманства; через декілька років він, за дряхлістю, залишив посаду генерального обозного і переселився з Борзни в Обтов, село Коропської сотні, де скуповував млини і тим збільшував свій обтовський маєток, володів значними маєтками в Ніжинському і Чернігівському полках.

Петро Забіла був одружений двічі: від першої дружини Параски Станіславівни (1610—1650 рр.) мав дітей: Іван-старший, Тарас, Степан, Василь, ……Петрівна, ……Петрівна.;

Будучи генеральним суддею, в віці 85 років він одружився вдруге «взяв за себе Герцичку» — Гафія Семенівна Герцик (1624—1686 рр.) — вдова вихрещеного єврея, була настільки бідною, що її син Павло Герцик, по розповіді Василя Кочубея, сучасника і родича Забіли «…торгувала на Полтавському базарі голками». Друга жінка народила Забілі ще двоє дітей: Іван-молодший, Феодора Петрівна. Їх він встиг пристроїти ще до своєї смерті, одружив сина на дочці генерального обозного Василя Дунин-Борковського їх видавши заміж дочку за сина Ніжинського полковника Василя Яковлевича Жураковського, Ямпільського сотника, в наступному генерального єсаула в 1710—1724 рр.

Більшу частину своїх володінь Петро Михайлович заповів 2-ії дружині й дітям, народженим від неї.

Дітям від першої дружини були назначені:

села Погорілівку с Клишками він залишив по заповіту 1681 р. своєму сину, Івану-старшому, який залишив одну дочку, видану заміж за Константина Голуба, генерального бунчукового товариша;

село Лушники] (Лучники) відійшло Степану;

село Реутинці (Ревутинці) — Василю;

водяний млин і гроші — Тарасу.

Петро пережив другу жінку і, як слідує, з листа Василя Борковського своєму зятю Івану Забілі, помер в 1689 році. По іншим даним, які збереглись в збірнику Забілинських паперів, Петро Забіла помер 10 квітня 1691 року «маючи 109 років». Він похований в Рихловському монастирі, поблизу села Обтове. Власниками Обтова стали його молодший син від другої дружини — Іван (помер близько 1703 р.) і наслідник останнього, також Іван.

Література

• Коваленко Сергій. Забіла Петро//Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. Том 2. - Київ: Видавництво "Стікс", 2008.
• Довідник з історії України / за ред. І. З. Підкови, Р. М. Шуста. — К. : Генеза, 2001. — ISBN 966-504-439-7.
• История рода Забела-Забелло (Zabela, Zabello, Zabiello, Zabel) (рос.)
• Довідник з історії України (укр.)