Тразамунд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тразамунд
Король вандалів
475 — 526
Попередник: Гунтамунд
Наступник: Гільдерік
 
Народження: 450
Смерть: 6 травня 523(0523-05-06)
Країна: Африканське королівство
Батько: Гензон
Шлюб: Амалафріда

Тразамунд (ванд. Thrasamund, лат. Thrasamundus) (450—523) — король вандалів і аланів, який стояв на чолі Африканського королівства у 496523 роках. Молодший брат Гунтамунда, небіж Хунеріха, онук Гейзеріха.

Родовід

[ред. | ред. код]
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Годигісел
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Гейзеріх
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Флора Габра
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Гензон
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Ліцінія Євдоксія
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Тразамунд
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Атанаріх
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Атаульф
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Евріка ОстроГотська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Арготта Франська або Галла Плацидія
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Біографія

[ред. | ред. код]

Тразамунд продовжив політику брата та попередника. Візантійську імперію він не розглядав як природного і небезпечного ворога. На вандальських монетах з'явилося ім'я імператора Анастасія. З Теодоріхом Великим Тразамунд теж намагався підтримувати союзницькі стосунки, і зрештою одружився з його сестрою Амалафрідою. Водночас він створив особливі поліцейські частини для боротьби з нападами берберів, а також придушення заворушень і повстань власних підданих.

Вандальська верхівка за Тразамунда швидко романізувалася, тобто переходила на латину, переймала римські звичаї, смаки і світосприйняття. Одноплемінники короля і далі відчували себе германцями і навіть пишалися своїм походженням, але разом з тим — і частиною «римського миру». При цьому щодо інших підданих Тразамунда вандали залишалися окремою кастою, зі своїми привілеями, традиціями і вірою, навіть шлюби між колишніми прибульцями та тубільцями не заоохочували, хоча вже й не забороняли.

Тразамунд намагався змусити підданих залишити православ'я і перейти до аріанства, використовуючи вмовляння і підкуп. Тим, хто погоджувався, пропонували подарунки або посади, належність до «офіційної» церкви вважали пом'якшувальною обставиною при винесенні вироків у судах. Найвпертіших православних єпископів вислали на Сардинію. При цьому Тразамунд демонстрував «готовність до діалогу» і навіть заявив, що, можливо, він і справді помиляється, і «більше за все хотів би, щоб його переконали». Для цього з заслання до Карфагена повернули найавторитетнішого православного богослова Фульгенція. Той вів з королем довгі бесіди, під час яких навіть хвалив його за прагнення надати підданим освіту в римському дусі, але зрештою кожен з співбесідників залишився при своїй думці, а Фульгенція повернули на Сардинію.

Коли в 518 році в Константинополі на престол зійшов Юстин I, ревний прихильник православ'я, він почав вимагати від Тразамунда звільнити усіх православних ієрархів і забезпечити їм свободу проповіді. Але той не відмовився. Політика зближення з імперією, всупереч намірам її провідників, насправді призвела до ще більшого загострення стосунків з нею[1].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Олексій Мустафін. Анатомія реваншу. Чому загинула держава вандальских королів. Історична правда. 2019-04-26

Література

[ред. | ред. код]