Бербери

Бербери Амазиги ⵉⵎⴰⵣⵉⵖⵏ Imaziɣen
Бербер-кочівник в Марокко
Кількість	від 25 до 36 млн чол., або від 38 до 50 млн чол.
Ареал	від 13 до 20 млн. чол., або 27 078 593 чол. від 9 до ≈13 млн. чол., або 32 320 000 чол. більш ніж 2 млн чол. 1,620,000 850,000 3,850,000 114,000 110,000 або >6,589,652 50,000 34,000 або 1,826,580 25,885 3,500
Мова	Берберські мови (Тамазит); записується тифіназьким алфавітом
Релігія	Більшість — Іслам (Сунізм, Шиїзм та Ібадити) Меншість — Апатеїзм, Християнство

Бербери, або Амазиги (бербер. ⵉⵎⴰⵣⵉⵖⵏ, Imaziɣen) — корінна етнічна група Північної Африки. Бербери проживають на території, що простягається від Атлантичного океану до Оази Сива, що в Єгипті, від Середземного моря до річки Нігер. Вони розмовляють берберськими мовами, що є гілкою сім'ї афразійських мов. В сьомому столітті відбулося Арабське завоювання Північної Африки, тому в більшості берберів, що проживали в Магрибі змінилася рідна мова, утворилися діалекти. Після колонізації Північної Африки Францією французьке управління успішно інтегрувало французьку мову в Алжирі, роблячи її офіційною національною мовою та вимагаючи, аби все навчання проводилося французькою. Іноземні мови, зокрема Французька та Іспанська, унаслідувані від європейських колоністів, використовуються більшістю освічених берберів (елітою) в Алжирі та Марокко у формальному контексті, такому, як висока освіта або бізнес.

Сьогодні більшість берберів проживає в північноафриканських країнах: здебільшого в Алжирі та Марокко; деякі невеликі поселення є також в Нігері, Малі, Лівії, Мавританії, Тунісі, Буркіна-Фасо та Єгипті; також є великі діаспори у Франції, Канаді, Бельгії, Нідерландах, Німеччині та інших країнах Європи.

Берберська самобутність зазвичай ширша, ніж мова та етнос, і охоплює всю історію та географію Північної Африки. Бербери не є цілісним етносом, і це поняття охоплює цілий спектр фенотипів, спільнот та походжень. Силою, що їх об'єднує є їхня мова, колективна самоідентифікація та самоасоціація з берберським спадком та історією.

У Північній Африці проживає від 25 до 30 мільйонів людей, що розмовляють берберськими мовами. Число етнічних берберів (включаючи тих, що не розмовляють берберськими мовами) є набагато більшим, бо велика їх частина протягом багатьох десятиліть та століть навчилися інших мов (асимілювалися), і вже не розмовляють жодною з берберських. Більшість мешканців Північної Африки вважаються корінними берберами, хоча внаслідок арабізації більшість етнічних берберів ідентифікують себе як Арабізовані Бербери.

Бербери називають себе імазигами (a-Mazigh), що можливо означає «вільні люди», або «благородні люди». Назву, яку вони мають зараз, скоріше за все, дали їм римляни, що з латинської означає «незрозуміло говорити», оскільки на той час бербери не розмовляли ні латиною, не грецькою мовою. Можна провести паралелі з тим, як римляни називали усіх диких народів: «варвари». Деякі з найвідоміших берберів були нумідійськими царями: Масинісса, Югурта; берберо-римськими авторами: Апулей, Августин Аврелій; та берберо-римськими генералами: Лусій Квієт, що брав участь в Другій Юдейській війні (115—117 рр). Дакія аль-Кахіна була берберським релігійним та військовим лідером, що керувала жорстоким повстанням проти мусульмансько-арабської експансії Північної Африки. Кусаіла — чоловік, що проживав у 17-ому столітті — був лідером Аврабських племен берберів та королем Санхаджійської держави.

Список найвідоміших берберів в історії включає в себе Юсуфа ібн Ташфіна — короля Альморавідської імперії; Таріка ібн Зіяда — генерала, що підкорив Іспанію; Аббаса ібн Фірнаса — плодовитого винахідника та піонера в авіації; Ібн Батуту — середньовічного мандрівника, що подорожував на найдовшу дистанцію, про яку тільки чули в його час.

Назва

Назва «Бербер» походить від латинської мови (лат. barbarus (варвар)) та від грецька мова (грец. bàrbaros, βάρβαρος). Історія каже, що вперше термін «барбар» був використаний Римським консулом в Африці, аби описати Нумідію. Використання терміну «берберський» поширилося, з приходом Вандалів в Африку, під час їхніх великих завоювань. Мусульманські історики деякий час після цього також згадували такий термін. Використання терміну «Berbers» в англомовній літературі розпочалося в 19-ому столітті, чим замінило більш давніший «Barbary» (Барбарія). Бербери були Маврами («Mauri»), на яких посилались в Мосарабська хроніка 754 під час Арабського завоювання Піренейського півстрова, перед тим, як їх стали називати терміном Moors (в англійській мові) та Moros (в іспанській) в хартіях й хроніках експансії християнами іберійських королівств. Цим же терміном користувалися, щоби посилатися на Аль-Андалус (мусульманську державу на Піренейському півострові), на Північну Африку і її мешканців, та й на мусульман загалом.

Історик Абрагам Ісаак Ларедо припускає, що назва Амазиги пішла від імені Мезеґ, що є перекладом ім'я біблійного предка Дедана, сина Шеби в Тарґумі. Згідно з Левом Африканським, назва «Амазиг» означає «вільна людина», однак справжнє походження є спірним, і етимологи не можуть дійти єдиної згоди щодо цього.

Єгиптяни, греки, римляни та візантійці згадували багато інших племен зі схожими назвами, що проживати в Північній Африці — місці, де й жили та живуть бербери. Назви цих племен відрізняються від класичних ресурсів, але, схоже, всі вони пов'язуються з тим, що сьогодні ми маємо на увазі під назвою Амазиги.

Передісторія

Малюнок в горах Ахаггар

Магриб і західна частина Північної Африки в цілому, як припускають, була заселена берберами від, якнайдавніше 10,000 року до н. е. Вік північноафриканських печерних малюнків, що були знайдені в регіоні Тассілін-Адджер, оцінюється в 12 тисяч років. Інші були знайдені в Тадрарт-Акакус в Лівійській пустелі. Неолітичне суспільство відмічено початком процесу одомашнення диких тварин та натуральним господарством, що розвивалося в Сахарі та Середземноморському регіоні північної Африки (Магриб) у 6000-2000 роках до н. е. Цей спосіб життя, зображений у печерних малюнках гір Тассілін-Адджер у південно-східному Алжирі, домінував у Магрибі аж до початку класичного періоду. Перші приклади письма Тифінаг також були знайдені в регіоні Оран. Протягом доримської епохи існувало кілька незалежних берберських держав, таких як Массиліі.

Поширення

Хоча більшість мешканців Магрибу є нащадками Берберів, лише деякі «розкидані» етнічні групи успішно зберегли берберські мови. Ця таблиця наводить перелік цих груп.

Ібрагім Аґ Альгабіб, народжений батьками-туарегами з північного Малі

Зінедін Зідан, народжений берберськими батьками з Алжиру

Основні групи берберів

Група	Країна	Примітки
Блідські бербери		в центральному Алжирі
Шауя		в основному проживають у східному Алжирі
Шенінійські та Двіратські бербери
Шенуйські бербери		ори Варшаніс та Шенуя (західний Алжир)
Шильха		гори Атлас
Джербійські бербери		розмовляють мовою Джерба
Кабіли		проживають в Кабілії
Матматійські бербери		східний Туніс
Мозабіти		долина Мзаб (південний Алжир)
Нафусі		західна Лівія
Ріфи		північне Марокко з меншістю в Алжирі
Санхаджі		південно-західна Мавританія, Атлас, східне Марокко та північний Сенегал
	Оаза Сива
Тлемсенські бербери		західний Алжир
Tuareg		Сахара (південний Алжир та північ Сахелю)
Заяни		Середній Атлас Марокко
Зенати		центрально-західний Алжир
Зувараси		північно-західна Лівія

Релігія та віра

Дохристиянська ера

Традиційні берберські релігії — древній та традиційних набір вірувань та божеств, що притримувались берберськими автохтонами. Багато вірувань розвивалися локально, в той же час, як інші мали широкий контакт з африканськими традиційними релігіями (такими, як релігія Стародавнього Єгипту), або наслідували релігію Карфагену, юдаїзм, іберійську міфологію та елліністичні релігії. Більшість впливу прийшло з Ісламу та арабської міфології під час середніх віків. Деякі давні берберські вірування існують і сьогодні, точно в межах берберської культури та традицій.

Архітектура

Гадамес

• 

  Гадамес

• 

  Дугга

• 

  Касба Удая в Рабаті

• 

  Захищена цитадель Шелли; ядро Сале

• 

  Баб Аґнау, Марракеш

• 

  Альморавідська софістична архітектура

• 

  Кутубія, Марракеш

• 

  Медерса Буаніанія, Мекнес

• 

  Айт-Бен-Хадду

• 

  Інтер'єр, Алжир

• 

  Кутубійська мечеть в Марракеші

• 

  Велика мечеть в Алжирі

• 

  Традиційна гардайська архітектура, Алжир

• 

  Марокська мечеть

• 

  Баб-Мансур, Марокко

• 

  Торре дель Оро, Севілья; Берберська династія Альмохадів

• 

  Аґдальська стіна та сади, Мекнес

• 

  Беджая, Алжир

• 

  Велика мечеть Сале

• 

  Іфренідська мечеть Касба-Тадла

• 

  Ксар Улед Солтане, Туніс

• 

  Гофта

• 

  Тлемсен, Алжир

• 

  Уріка, Берберське село, Марокко

• 

  Адрарські будинки, Алжир

• 

  Оаза Сива, Єгипет

• 

  Берберське село, Атлаські гори

• 

  Традиційний берберський будинок

• 

  Печерні будинки, Матмата, Туніс

• 

  Мечеть в Марокко

• 

  Вхід до Мансуразької мечеті

• 

  Торре де ла Плата, Севілья, Альмохади

• 

  Ґібралтарський замок

• 

  Мансуразька мечеть, Тлемсен

• 

  Хаммадидська Калаа, Алжир

• 

  Велика Мечеть Алжиру, Альмохади - зображення 1899

• 

  Зіанідський інтер'єр

• 

  Село Аїт Тіргіт, Марокко

• 

  Мінарет Хассана, Марокко

• 

  Агадір (місто), Медина

• 

  Будинки в Алжирі

• 

  Модель гробниці Тін-Хінан, Сахара

• 

  Гробниця Юби II та Селени, Тіпаза, Алжир

• 

  Гробниця Массиніса

• 

  Гробниця Медрасен, біля Ламбезиз

• 

  Гробниці Джедарів в Тіареті

• 

  Маринідські гробниці, Фес

• 

  Альморавідський замок у Сеговії

• 

  Альказаба Малаґа

• 

  Джиральда, Севілья

Див. також

• Альморавіди
• Альмохади