Очікує на перевірку

Ціґун

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Ціґун (кит. 气功, пін. qìgōng; іноді неправильно цигун) — стародавнє китайське мистецтво саморегуляції енергії ці. Є кілька напрямів ціґун, визначених з середини минулого століття: конфуціанський, даоський, буддійський, лікувальний, бойових мистецтв.

Історія

[ред. | ред. код]

Маючи коріння в давній китайській культурі, що сягає понад 2000 років тому, широкий спектр форм ціґун розвинувся в різних сегментах китайського суспільства:[1]

  • у традиційній китайській медицині для профілактичних і лікувальних функцій;[2]
  • у конфуціанстві для сприяння довголіттю та покращення характеру з погляду моралі;[3]
  • у даосизмі та буддизмі як частина медитативної практики;[4]
  • і в китайських бойових мистецтвах для підвищення здібностей до самозахисту.[5][6]

Сучасний ціґун поєднує в собі різноманітні, а часом і різні традиції, зокрема даоську медитативну практику «внутрішньої алхімії» (Neidan 內丹術), стародавні медитаційні практики «циркуляції ци» (xingqi 行氣) і «медитації стоячи» (Zhan Zhuang 站). 桩), а також повільну гімнастичну дихальну вправу «наведення та підтягування» (Daoyin 導引). Традиційно майстри навчали ціґуну студентів шляхом практики та усної передачі, з наголосом на медитативній практиці вчених і гімнастичній або динамічній практиці трудящих мас.[7]

Сходознавець Євген Торчинов пов'язує виникнення ціґун з еволюцією традиційного зовнішнього даосизму, даоської алхімії.[джерело?] Згідно з його дослідженнями, ціґун зародився приблизно у I тисячолітті н. е.,[джерело?] але як явище другого відродження зазнав у XX столітті, перейнявши з даосизму, іноді з буддизму, деякі оздоровчі та медитативні практики. Таке запозичення відбувалося на тлі відновлення традиційної китайської культури після десятиліть її руйнування комуністами до середини XX століття та впроваджувалося у лікувально-терапевтичних цілях.

Починаючи з кінця 1940-х і 1950-х років, уряд материкового Китаю намагався об'єднати різні підходи ціґун в одну послідовну систему з наміром створити міцну наукову основу для практики ціґун. У 1949 році Лю Гуйчжень ввів назву «Ціґун» для позначення системи практик збереження життя, яку він і його однодумці розробили на основі Дао Їнь та інших філософських традицій.[8] Цю спробу деякі китаєзнавці вважають початком сучасної або наукової інтерпретації ціґун.[9][10][11] Під час Великого стрибка вперед (1958–1963) і Культурної революції (1966–1976) ціґун, як і інша традиційна китайська медицина, перебувала під жорстким контролем і обмеженим доступом серед широкої громадськості, але заохочувалась у державних реабілітаційних центрах, поширювалась в університетах і лікарнях. Після Культурної революції ціґун разом із тайцзі популяризували як щоденні ранкові вправи, які масово практикували у всьому Китаю.

Етимологія

[ред. | ред. код]

Ціґун (піньїнь), ч'ї кунґ (Wade-Giles) і чі ґунґ (Yale) — романізовані слова для двох китайських ієрогліфів: qì (气／氣) і gōng (功).

Ці (або чі) в першу чергу означає повітря, газ або дихання, але часто перекладається як метафізична концепція «життєвої енергії»[3], що стосується передбачуваної енергії, що циркулює тілом. Хоча більш загальним визначенням є універсальна енергія, включаючи тепло, світло та електромагнітну енергію[12], і визначення часто включають дихання, повітря, газ або зв'язок між матерією, енергією та духом.[13] Ці є центральним основоположним принципом традиційної китайської медицини та бойових мистецтв. Ґун (або кунґ) часто перекладається як вдосконалення або робота, а визначення включають практику, навички, майстерність, результат, досягнення, служіння, результат або довершеність, і часто використовується для значення ґунфу (кунґ-фу) у традиційному розумінні досягнення через великі зусилля.[14] Ці два слова об'єднані для опису систем культивування та збалансування життєвої енергії, особливо для здоров'я та добробуту.[3]

Термін ціґун, який зараз використовується, був поширений наприкінці 1940-х і до 1950-х років для позначення широкого спектру китайських вправ самовдосконалення та для підкреслення здоров'я та наукових підходів, применшуючи духовні практики, містику та елітні лінії.[15][5][16]

Огляд

[ред. | ред. код]

Практики

[ред. | ред. код]

Ціґун включає в себе різноманітний набір практик, які координують тіло (調身), дихання (調息) і розум (調心) на основі теорій і практик китайського світосприйняття, філософії і творчості.[17][18] Практики включають рухливу та нерухому медитацію, масаж, співи, звукову медитацію та безконтактні процедури, які виконуються в широкому спектрі позицій тіла.

Ціґун зазвичай класифікують на дві основні категорії:

  • 1) динамічний або активний ціґун (донґун), з повільним рухом;
  • 2) медитативний або пасивний ціґун (цзінґун), із нерухомими положеннями та внутрішнім рухом дихання.[19]:21770–21772

З терапевтичної точки зору ціґун можна класифікувати на дві системи:

  • 1) внутрішній ціґун, який зосереджується на самообслуговування та самовдосконалення;
  • 2)зовнішній ціґун, який передбачає лікування терапевтом, який спрямовує або передає ці.[19]:21777–21781

Як рухлива медитація, практика ціґун зазвичай координує повільні стилізовані рухи, глибоке діафрагмальне дихання та спокійний розумовий фокус із візуалізацією проведенням ці по тілу. Хоч деталі впровадження відрізняються, загалом форми ціґун можна охарактеризувати як поєднання чотирьох типів практики: динамічної, статичної, медитативної та діяльності, що потребує використання зовнішніх засобів.

Динамічна практика

[ред. | ред. код]

Передбачає плавні рухи, зазвичай ретельно хореографічні, узгоджені з диханням і усвідомленням. Приклади включають повільні стилізовані рухи Тайцзицюань, Багуачжан і Сін І Цюань.[20] Інші приклади включають витончені рухи, які імітують рухи тварин у п'яти тваринах (Wu Qin Xi qigong),[21]Самовидання Білий Журавель[22] і Дикий Гусак (Dayan) Qigong[23][24]. Будучи формою легкої вправи, ціґун складається з рухів, які зазвичай повторюються, зміцнюючи та розтягуючи тіло, посилюючи рух рідини (крові, синовіальної та лімфи), покращуючи рівновагу та пропріоцепцію, а також покращуючи усвідомлення того, як тіло рухається через простір.[25]

Статична практика

[ред. | ред. код]

Передбачає утримання пози протягом тривалого часу.[26] У деяких випадках це нагадує практику йоги та її продовження в буддійській традиції.[27] Наприклад, Іцюань, китайське бойове мистецтво, що походить від сіньїцюань, наголошує на тренуванні статичної стійки.[28] В іншому прикладі цілюща форма «Вісім шматочків парчі» (бадуаньцзінь ціґун) заснована на серії статичних поз.[29]

Медитативна практика

[ред. | ред. код]

Використовується усвідомлення дихання, візуалізацію, мантру, скандування, звук і зосередженість на філософських концепціях, таких як циркуляція ці, естетика чи моральні цінності.[30] У традиційній китайській медицині та даоській практиці медитативна увага зазвичай зосереджена на розвитку ци в енергетичних центрах даньтянь і збалансуванні потоку ци в меридіані та інших шляхах. У різних буддистських традиціях мета полягає в тому, щоб заспокоїти розум або через зовнішнє зосередження, наприклад, на місці, або через внутрішнє зосередження на диханні, мантрі, коані, порожнечі або ідеї вічного. У традиції вченого Конфуція медитація зосереджена на людяності та чесноті з метою самопросвітлення.[1]

Використання зовнішніх засобів

[ред. | ред. код]

Багато систем практики ціґун включають використання зовнішніх агентів, таких як вживання трав, масаж, фізичні маніпуляції або взаємодія з іншими живими організмами.[4] Наприклад, спеціалізована їжа та напої використовуються в деяких медичних і даоських формах, тоді як масаж і маніпуляції з тілом іноді використовуються у формах бойових мистецтв. У деяких медичних системах майстер ціґун використовує безконтактне лікування, начебто спрямовуючи ці через своє власне тіло в тіло іншої людини.[31]

Клінічні дослідження

[ред. | ред. код]

Огляд

[ред. | ред. код]

Незважаючи на те, що тривають клінічні дослідження, які вивчають потенційний вплив ціґун на здоров'я, фінансових або медичних стимулів для підтримки високоякісних досліджень мало,[32] і лише обмежена кількість досліджень відповідає прийнятим медичним і науковим стандартам рандомізованих контрольованих досліджень (РКД).[33][34] Клінічні дослідження ціґун були проведені для широкого спектру захворювань, включаючи щільність кісток, серцево-легеневі ефекти, фізичну функцію, падіння та пов'язані з ними фактори ризику, якість життя, імунну функцію, запалення,[34] гіпертензію,[35] біль,[36] та лікування раку.[33][37]

Виклики

[ред. | ред. код]

Більшість існуючих клінічних випробувань мають невеликі розміри вибірки, і багато з них мають неадекватний контроль.[32] Особливе занепокоєння викликає непрактичність подвійного сліпого аналізу з використанням відповідних фіктивних методів лікування та складність плацебо-контролю, так що переваги часто неможливо відрізнити від ефекту плацебо.[19]:22278–22306[38] Також занепокоєння викликає вибір яку форму ціґун використовувати та як стандартизувати лікування або його кількість з огляду на навички лікаря, який проводить або проводить лікування, традиції індивідуалізації лікування, а також тривалості, інтенсивності та частоти лікування.[19]:6869–6920,22361–22370[39]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Yang, Jwing-Ming. (1989). The root of Chinese Chi kung: the secrets of Chi kung training. Yang's Martial Arts Association. ISBN 978-0-940871-07-6.
  2. ↑ Holland, Alex (2000). Voices of Qi: An Introductory Guide to Traditional Chinese Medicine. North Atlantic Books. ISBN 978-1-55643-326-9.
  3. ↑ а б в Cohen, K. S. (1999). The Way of Qigong: The Art and Science of Chinese Energy Healing. Random House of Canada. ISBN 978-0-345-42109-8.
  4. ↑ а б Liang, Shou-Yu; Wu, Wen-Ching; Breiter-Wu, Denise (1997). Qigong Empowerment: A Guide to Medical, Taoist, Buddhist, and Wushu Energy Cultivation. Way of the Dragon Pub. ISBN 978-1-889659-02-2.
  5. ↑ а б YeYoung, Bing. Origins of Qi Gong. YeYoung Culture Studies: Sacramento, CA (http://literati-tradition.com). Архів оригіналу за 17 жовтня 2011. Процитовано 14 жовтня 2011.
  6. ↑ Yang, Jwing-Ming (1998). Qigong for health and martial arts: exercises and meditation. YMAA Publication Center. ISBN 978-1-886969-57-5.
  7. ↑ Miura, Kunio (1989). The Revival of Qi. У Livia Kohl (ред.). Taoist Meditation and Longevity Techniques. Center For Chinese Studies: University of Michigan, Ann Arbor. ISBN 978-0-89264-085-0.
  8. ↑ Voigt, John (Autumn 2013). The Man Who Invented "Qigong" (PDF). Qi: The Journal of Traditional Eastern Health & Fitness. 23 (3): 28—33. Архів (PDF) оригіналу за 19 жовтня 2014.
  9. ↑ Otehode, Utiraruto (2009). The Creation and Reemergence of Qigong in China. У Ashiwa, Yoshiko; Wank, David L. (ред.). Making religion, making the state: the politics of religion in modern China. Stanford, Calif.: Stanford University Press. с. 241–265. ISBN 978-0-8047-5842-0.
  10. ↑ Despeux, C. (1997). Le qigong, une expression de la modernité Chinoise. У J. Gernet; M. Kalinowski (ред.). En suivant la Voie Royale: Mélanges en homage à Léon Vandermeersch. École Française d'Extrême-Orient. с. 267—281.
  11. ↑ Chen, Nancy N. (2003). Breathing Spaces: Qigong, Psychiatry, and Healing in China. Columbia University Press. ISBN 978-0-231-12804-9.
  12. ↑ Yang, Jwing-Ming (1987). Chi Kung: health & martial arts. Yang's Martial Arts Association. ISBN 978-0-940871-00-7.
  13. ↑ Ho, Peng Yoke (Oct 2000). Li, Qi, and Shu: An Introduction to Science and Civilization in China. Dover Publications. ISBN 978-0-486-41445-4.
  14. ↑ MDBG dictionary entry for Gong
  15. ↑ Palmer, David A. (2007). Qigong fever: body, science, and utopia in China. Columbia University Press. ISBN 978-0-231-14066-9.
  16. ↑ Ownby, David (2008). Falun Gong and the future of China. Oxford: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-532905-6.
  17. ↑ Yang, Bai Long 杨柏龙 (2006). A Standard Guide on Qigong (кит. 气功标准教程). Beijing Sport University Press 北京体育大学出版社. ISBN 978-7-81100-540-0.
  18. ↑ Lam Kam-Chuen, Master; Lam, Kam Chuen (1991). The way of energy: mastering the Chinese art of internal strength with chi kung exercise. New York: Simon Schuster. ISBN 978-0-671-73645-3.
  19. ↑ а б в г Micozzi, Marc S. (2010). Fundamentals of Complementary and Alternative Medicine. Elsevier Health Sciences, Kindle Edition.
  20. ↑ Yang, Jwing-Ming (1998). The Essence of Taiji Qigong, Second Edition : The Internal Foundation of Taijiquan (Martial Arts-Qigong). YMAA Publication Center. ISBN 978-1-886969-63-6.
  21. ↑ Fick, Franklin (2005). Five Animal Frolics Qi Gong: Crane and Bear Exercises. Lulu.com. ISBN 978-1-4116-2776-5.
  22. ↑ Clark, Angus (2003). Secrets of Qigong (Secrets of). Evergreen. ISBN 978-3-8228-0967-9.
  23. ↑ Zhang, Hong-Chao (2000). Wild Goose Qigong: Natural Movement for Healthy Living. YMAA Publication Center. ISBN 978-1-886969-78-0.
  24. ↑ Connor, Danny; Tse, Michael (1992). Qigong: Chinese movement meditation for health. York Beach, Me.: S. Weiser. ISBN 978-0-87728-758-2.
  25. ↑ Frantzis, Bruce Kumar (2008). The Chi Revolution: Harnessing the Healing Power of Your Life Force. Blue Snake Books. ISBN 978-1-58394-193-5.
  26. ↑ Diepersloot, Jan (2000). The Tao of Yiquan: The Method of Awareness in the Martial Arts. Center For Healing & The Arts. ISBN 978-0-9649976-1-5.
  27. ↑ Dumoulin, Heinrich; Heisig, James W.; McRae, John M.; Knitter, Paul F. (2005). Zen Buddhism: a history. Bloomington, Ind.: World Wisdom. ISBN 978-0-941532-89-1.
  28. ↑ Dong, Paul; Raffill, Thomas (10 грудня 2005). Empty Force: The Power of Chi for Self-Defense and Energy Healing. Blue Snake Books/Frog, Ltd. ISBN 978-1-58394-134-8.
  29. ↑ Yang, Jwing-Ming; Jwing-Ming, Yang (1997). Eight Simple Qigong Exercises for Health: The Eight Pieces of Brocade. YMAA Publication Center. ISBN 978-1-886969-52-0.
  30. ↑ Lu, Kuan Yü (1969). The secrets of Chinese meditation: self-cultivation by mind control as taught in the Ch'an, Mahāyāna and Taoist schools in China. S. Weiser.
  31. ↑ Xu, Xiangcai (2000). Qigong for Treating Common Ailments. YMAA Publication Center. ISBN 978-1-886969-70-4.
  32. ↑ а б Lee MS, Oh B, Ernst E. Qigong for healthcare: an overview of systematic reviews. JRSM Short Rep. 2011 Feb 7;2(2):7. DOI:10.1258/shorts.2010.010091. PMID 21369525; PMCID: PMC3046559.
  33. ↑ а б Tai chi and qi gong: In depth. National Center for Complementary and Integrative Health, US National Institutes of Health. October 2016. Процитовано 13 липня 2019.
  34. ↑ а б Jahnke, R.; Larkey, L.; Rogers, C.; Etnier, J; Lin, F. (2010). A comprehensive review of health benefits of qigong and tai chi. American Journal of Health Promotion. 24 (6): e1—e25. doi:10.4278/ajhp.081013-LIT-248. PMC 3085832. PMID 20594090.
  35. ↑ Hartley, L; Lee, MS; Kwong, JS; Flowers, N; Todkill, D; Ernst, E; Rees, K (2015). Qigong for the primary prevention of cardiovascular disease. Cochrane Database Syst Rev. 2015 (6): CD010390. doi:10.1002/14651858.CD010390.pub2. PMC 6956616. PMID 26068956.
  36. ↑ Lee MS, Pittler MH, Ernst E (November 2009). Internal qigong for pain conditions: a systematic review. J Pain. 10 (11): 1121—1127.e14. doi:10.1016/j.jpain.2009.03.009. PMID 19559656.
  37. ↑ Lee MS, Chen KW, Sancier KM, Ernst E (2007). Qigong for cancer treatment: a systematic review of controlled clinical trials. Acta Oncol. 46 (6): 717—22. doi:10.1080/02841860701261584. PMID 17653892.
  38. ↑ Clinical trials and CAM (PDF). National Center for Complementary and Alternative Medicine, US National Institutes of Health. August 2010. Архів (PDF) оригіналу за 21 грудня 2016. Процитовано 27 жовтня 2018.
  39. ↑ Antonishen, Kevin (2015). Exercise mode heterogeneity among reported studies of the qigong practice baduanjin. Journal of Bodywork and Movement Therapies. 19 (2): 278—283. doi:10.1016/j.jbmt.2014.05.013. PMID 25892384.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]



Даосизм Це незавершена стаття про даосизм.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Медицина Це незавершена стаття з медицини.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ціґун&oldid=43415374