Шарль Пеллат

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Шарль Пеллат
фр. Charles Pellat
Народився28 вересня 1914(1914-09-28)[1][2]
Сук-Аграс, Алжир
Помер28 жовтня 1992(1992-10-28)[1][2] (78 років)
Париж, Франція
Країна Франція
Діяльністьarabist, викладач університету
Галузьарабістика і ісламознавство
ЗакладПаризький літературний факультетd
ENLOVd
Університет Париж IV
Аспіранти, докторантиAnne-Marie Delcambred
André Miqueld[3]
Joseph Sadand
Michel Sabbahd[4]
Farhat Dachraouid
ЧленствоАкадемія надписів та красного письменства (1992)[5]
Académie des sciences d'outre-merd

Шарль Пеллат (фр. Charles Pellat, 28 вересня 1914(19140928), Сук-Аграс, Французький Алжир — 28 жовтня 1992, Бур-ла-Рен, Франція) — французький сходознавець-арабіст, мовознавець, дипломат, перекладач, дійсний член Академії надписів та красного письменства. Один з авторів енциклопедії «Іраніка» й один з редакторів «Енциклопедії ісламу».

Біографія

[ред. | ред. код]

Шарль Пеллат народився у місті Сук-Аграсі у Французькому Алжирі[6]. Шкільну освіту здобув у Дуралбейзі, Марокко[7]. У 1935 році він закінчив університет Бордо, де здобув диплом з арабської мови та літератури. Він почав свою професійну кар'єру як лектор в Інституті у Марракеші, Французьке Марокко, одночасно проходячи службу в армії[6][7]. Закінчивши військову службу, Шарль розпочав навчання на літературному факультеті Алжирського університету, який закінчив у 1938 році з дипломом з берберських мов. Потім він пройшов додатковий військовий вишкіл, завдяки якому зміг влаштуватися на роботу у сили спеціального призначення у Леванті як пресаташе при голові делегації Верховної комісії у Дамаску, Сирія. Там учений збирав книги та матеріали з берберської мови та літератури, познайомився з багатьма сирійськими поетами та письменниками, у яких осягав тонкощі арабської літературної мови та видавав журнал арабською мовою[7].

У 1941 році Шарля репатріювали до Франції та перевели до Пританею, а потім у 2-й офіс Авіньйонського підрозділу боротьби зі шпигунством. Потім він знову вирушив до Алжиру для підготовки курсантів свого корпусу. Там у 1946 році йому присудили агрегацію з арабської мови[6]. Після закінчення війни Шарль деякий час працював у французькому МЗС. У 1950 році він захистив PhD-дисертацію «Перське оточення та виховання аль-Джахіза»[7]. Після цього він попрямував у Ліцей Людовіка Великого на відділення східних мов (1951—1956), а потім, у 1958 році, очолив арабську секцію у Сорбонні[6]. Тут він переклав й опублікував кілька відомих арабських рукописів[8]. У 1966 році Шарля призначили директором Інституту сходознавства[6] й ісламознавства, який він і заснував. Разом з ним учений створив при університеті спеціалізовану бібліотеку ісламських текстів, якою керував аж до розпаду Сорбонни[7], а потім вибрав Париж IV, щоб створити й очолити кафедру ісламознавства (1972—1978)[6].

Шарль Пеллат був вільним членом Академії написів та красного письменства з 19 січня 1973 року, а 5 грудня 1986 року став дійсним членом її першої секції[6]. Крім цього він виступав як член редколегій «Енциклопедії ісламу» (для неї написав і велику кількість статей) та наукових журналів «al-Karmil» (Хайфа) та «Hamdard Islamicus» (Карачі)[7], а також писав статті для енциклопедії «Іраніка»[9].

Праці

[ред. | ред. код]

Найбільш відомою роботою Шарля є підручник літературної арабської мови «Introduction à l'arabe moderne» (з фр. - «Введення в сучасну арабську мову»). На відміну від Віндер-Зіаде, який з'явився приблизно у цей же час «An Introduction to modern Arabic», робота Шарля є більш академічною. На її перших сторінках дається короткий вступ у фонетику мови та пояснюються деякі основні лінгвістичні терміни, як-от асиміляція та дисиміляція. При цьому про їхню правильну вимову розповідається лише у наступному розділі, присвяченому вже письму. У першій частині представлений мінімум граматики. Надалі вчений коротко пояснює теорію форм стосовно мови з допомогою простих прикладів та його перекладів. Далі розташовуються практичні вправи. Опис морфології мови ґрунтується як на лінгвістичних, так і на історичних аспектах. Друга частина книги складається з коротких уривків повсякденного арабського тексту, можливо, взятого з газет і граматичні коментарі. У цій частині повторно пояснюються слова, навіть відомі з попередньої. Остання частина книги складається з «текстів анотацій», а завершується книга докладними парадигмами та глосарієм в алфавітному порядку. На думку німецького лінгвіста Вольфдітриха Фішера[de], «ця робота Пеллата перевершує переважну більшість за надійністю та пропонує набагато більше, ніж можна було б очікувати, враховуючи її відносно невеликий розмір» і є одним із рідкісних якісних підручників літературної арабської мови[10]. Крім цього популярність йому принесла робота про аль-Джахіза[7].

Праці

[ред. | ред. код]
Монографії
  • L’arabe vivant : mots arabes groupés d’après le sens et vocabulaire fondamental de l’arabe moderne. — P. : Adrien-Maisonneuve, 1952. — V, 617, 77 p.
  • Introduction à l’arabe moderne. — P. : Adrien-Maisonneuve, 1956. — V, 242 p.
  • Langue et littérature arabes. — Éd. entièrement revue et mise à jour. — P. : Armad Colin, 1970. — 240 p. — (Collection U2, vol. 91)
Збірки статей
  • Études sur l’histoire socio-culturelle de l’Islam, VIIe-XVe. — L. : Variorum Reprints, 1976. — 386 p. — (Collected studies, no. CS43) — ISBN 09-020-8986-2.
Під редакцією
  • Encyclopaedia of Islam. 2nd ed : [англ.]: in 12 vol. / edited by H. A. R. Gibb; J. H. Kramers; E. Lévi-Provençal; J. Schacht[en]; B. Lewis & Ch. Pellat. Assisted by S. M. Stern (pp. 1—330), C. Dumont and R. M. Savory (pp. 321—1359). — Leiden: E.J. Brill, 1986. — Vol. 1. (платн.)
  • Encyclopaedia of Islam. 2nd ed: [англ.]: in 12 vol. / edited by B. Lewis; J. Schacht[en] & Ch. Pellat. Assisted by J. Burton-Page, C. Dumont and V. L. Ménage. — Leiden: E.J. Brill, 1991. — Vol. 2. (платн.)
  • Encyclopaedia of Islam. 2nd ed: [англ.]: in 12 vol. / edited by B. Lewis; V. L. Ménage; J. Schacht[en] & Ch. Pellat. Assisted by C. Dumont, E. van Donzel and G. R. Hawting[en]. — Leiden: E.J. Brill, 1986. — Vol. 3. (платн.)
  • Encyclopaedia of Islam. 2nd ed: [англ.]: in 12 vol. / edited by C. E. Bosworth; E. van Donzel; B. Lewis & Ch. Pellat. Assisted by C. Dumont, G. R. Hawting[en] and Miss M. Paterson. — Leiden: E.J. Brill, 1997. — Vol. 4. (платн.)
  • Encyclopaedia of Islam. 2nd ed: [англ.]: in 12 vol. / edited by C. E. Bosworth; E. van Donzel; B. Lewis & Ch. Pellat. Assisted by F. Th. Dijkema and S. Nurit. — Leiden: E.J. Brill, 1986. — Vol. 5. (платн.)
  • Encyclopaedia of Islam. 2nd ed: [англ.]: in 12 vol. / edited by C. E. Bosworth; E. van Donzel & Ch. Pellat. Assisted by F. Th. Dijkema and S. Nurit. With B. Lewis (pp. 1—512) and W. P. Heinrichs (pp. 513—1044). — Leiden: E.J. Brill, 1991. — Vol. 6. (платн.)
  • Encyclopaedia of Islam. 2nd ed: [англ.]: in 12 vol. / edited by C. E. Bosworth; E. van Donzel; W. P. Heinrichs & Ch. Pellat. Assisted by F. Th. Dijkema (pp. 1—384), P. J. Bearman (pp. 385—1058) and S. Nurit. — Leiden: E.J. Brill, 1993. — Vol. 7. (платн.)
  • Textes arabes relatifs à la dactylonomie / Charles Pellat. — P. : G.P. Maisonneuve et Larose, 1977. — ISBN 978-2-706-80654-4.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б AlKindi
  3. ↑ https://books.openedition.org/editionsehess/539
  4. ↑ https://www.sudoc.fr/04093358X
  5. ↑ https://aibl.fr/academiciens-depuis-1663/
  6. ↑ а б в г д е ж Pellat Charles. https://academieoutremer.fr (фр.). Paris: Académie des Inscriptions et Belles-Lettres. Процитовано 19 березня 2022.
  7. ↑ а б в г д е ж Çiçek, 2007.
  8. ↑ Spitaler A. Reviewed Work: Kitāb al-Qaul fī l-biġāl, (Livre des Mulets) ḥaqqaqa l-kitāba waʿallaqa ʿalaihi wa-waḍaʿa l-fahāris Charles Pellat by Al-Cāḥiẓ, Charles Pellat // Oriens. — Leiden : E.J. Brill, 1962. — Bd. 15, (12). — S. 482—491. — ISSN 0078-6527. — DOI:10.2307/1579891.
  9. ↑ Foundation, Encyclopaedia Iranica. Welcome to Encyclopaedia Iranica. iranicaonline.org (амер.). Процитовано 12 травня 2023.
  10. ↑ Fischer Wolfdietrich. Reviewed Work: Introduction a l'arabe moderne by Charles Pellat // Oriens. — Leiden : E.J. Brill, 1958. — Bd. 11, Nr. 1/2, (12). — S. 285—286. — ISSN 0078-6527. — DOI:10.2307/1578966.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Шарль_Пеллат&oldid=40647792