Шичко Геннадій Андрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Геннадій Андрійович Шичко
Народився18 травня 1922(1922-05-18) (102 роки)
Мінська область
Помер3 листопада 1986(1986-11-03) (64 роки)
Ленінград, РРФСР, СРСР
ПохованняСанкт-Петербурзький крематорійd
КраїнаСРСР
Діяльністьнауковець
Alma materФілософський факультет СПбДУd
Галузьбіологія
Науковий ступінькандидат біологічних наук
Війнанімецько-радянська війна
Відомий завдяки:біологія, фізіологія
Нагороди
орден Вітчизняної війни I ступеня орден Червоної Зірки

Шичко́ Генна́дій Андрі́йович (18 травня 1922, Мінська область — 3 листопада 1986, Санкт-Петербург) — радянський фізіолог, кандидат біологічних наук. Ветеран німецько-радянської війни.

Біографія

[ред. | ред. код]

Геннадій Андрійович Шичко народився 18 травня 1922 року[1] в білоруському селищі Груд Пуховичеського району Мінської області, куди привіз Андрій Васильович Шичко (батько Геннадія Андрійовича) свою молоду дружину Ольгу Григорівну. Зустрілися вони в Петрограді в буремному 1918 році.

Незабаром сім'я перебралася до Іноземцева — райський куточок північного Кавказу. Закінчивши школу, Геннадій Андрійович вступив до Військово-морського артилерійського училища.

Шичко брав участь у німецько-радянській війні як командир і політпрацівник[2]. Війна для Геннадія Андрійовича почалася у Волзькій військовій флотилії з 1942 року, куди він був переведений з Північно-Кавказького військового округу. У листопаді 1942 року був важко поранений в обидві ноги, загальне зараження крові надовго прикувало його до лікарняного ліжка. Півтора року в госпіталях Вольська, Кірова. Були хвилини цілковитої безвиході. Головний лікар госпіталю наполягав на ампутації ноги. Геннадій Андрійович не давав згоди, і тільки турбота молодшого мед.персоналу, лікаря-куратора, яка сама варила зілля на травах, і богатирське здоров'я перемогли.

У 1943 році, в Сталінграді, Геннадій Андрійович був знову поранений. Оперував його нетверезий хірург — можливо, саме тому в нього з того часу не згиналася нога. Власна біда, а також безглузді смерті, що відбувалися на війні через алкогольне сп'яніння бійців, змусили його поклястися собі в тому, що надалі, після повернення з війни, він буде надавати допомогу людям з алкогольною залежністю. 35 років свого життя він присвятив створенню методу позбавлення від залежності, який став застосовуватися в 1980 році.

Незважаючи на інвалідність, Шичко продовжував працювати і вчитися. Після госпіталю з 1944 року почалася педагогічна діяльність Геннадія Андрійовича. Він був призначений викладачем Військово-Морської кафедри Інституту точної механіки та оптики в Ленінграді.

У 1954 році він закінчив Ленінградський університет (психологічне відділення філософського факультету). Після закінчення університету прийняв запрошення працювати в Інституті експериментальної медицини[3], де пропрацював 32 роки. У 1956 захистив кандидатську дисертацію «До питання про вищої нервової діяльності дорослої людини».

Його робота «Друга сигнальна система та її фізіологічні механізми» (1969) поклала початок психолого-педагогічному методу позбавлення від наркотичних залежностей.

Геннадій Андрійович помер 3 листопада 1986 рік[1].

Основні праці

[ред. | ред. код]

Люція Павлівна Шичко-Дроздова написала кілька книг про свого чоловіка: «Слово — це Бог», у якій також містяться рекомендації щодо позбавлення від залежності, оповідання «Він прийшов дати нам віру» та ін.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Відкриття Г. А. Шичко у фізіології. Архів оригіналу за 29 червня 2013. Процитовано 13 грудня 2014.
  2. а б Психолого-фізіологічні основи лікування наркоманії за методом Г. А. Шичко. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 13 грудня 2014.
  3. Геннадій Андрійович Шичко. Архів оригіналу за 14 грудня 2014. Процитовано 13 грудня 2014.
  4. Словник тверезницьких термінів та понять. Архів оригіналу за 14 грудня 2014. Процитовано 13 грудня 2014.

Посилання

[ред. | ред. код]