Щербань Олена Василівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Щербань Олена Василівна
Народилася27 червня 1980(1980-06-27) (44 роки)
Українська РСР смт Мала Данилівка, Дергачівський район, Харківська область, УРСР
Місце проживанняОпішня
Країна УРСРУкраїна Україна
Діяльністьнаукова співробітниця
Alma materПолтавський національний педагогічний університет імені Володимира Короленка
Галузьетнологія, історія
Науковий ступіньдоктор історичних наук
Науковий керівникПавлюк Степан Петрович
Відома завдяки:майстер традиційного народного мистецтва[1]
НагородиЛауреатка Премії ім. Василя Скуратівського
Особ. сторінкаБлог Олени Щербань

Щерба́нь Оле́на Васи́лівна (*27 червня 1980(19800627)) — український керамолог, етнолог, етнограф, краєзнавець, історик, доктор історичних наук (етнологія), старша наукова співробітниця Інституту народознавства НАН України[2], майстер української традиційної ляльки-мотанки, популяризатор українського традиційного мистецтва[3], голова Опішнянського осередку майстрів народної творчості.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народилася 27 червня 1980 року в смт Мала Данилівка Харківської області. Нині мешкає в селищі Опішня на Полтавщині.

2002 року закінчила історичний факультет Полтавського державного педагогічного університету імені Володимира Короленка за спеціальністю «Педагогіка і методика середньої освіти. Історія та основи економіки».

Працювала вчителькою історії та економіки в Державній спеціалізованій художній школі-інтернаті І-ІІІ ступенів «Колегіум мистецтв у Опішному».

2007 року закінчила аспірантуру Інституту народознавства НАН України за спеціальністю «Етнологія».

У 20062010 роках була депутаткою Опішнянської селищної ради.

У 2016–2018 роках — докторант Харківської державної академії культури, старший викладач кафедри історії України та всесвітньої історії (2016–2017), кафедри музеєзнавства та пам'яткознавства (2017–2019). Тема докторської дисертації — «Еволюція традицій використання глиняного посуду в народній культурі харчування українців Наддніпрянщини другої половини ХІХ – початок ХХІ століття» (науковий консультант — професор Павлюк Степан Петрович)[4].

Наукова діяльність

[ред. | ред. код]

Здійснила керамологічні експедиції на Полтавщині, Івано-Франківщині, Черкащині, Київщині. [джерело?]

У 2008 році за дослідження «Весільний обряд села Велика Павлівка», написане у співавторстві з Ганною Ярехою стала наймолодшою лауреаткою конкурсу імені Василя Скуратівського[5].

Авторка понад 150 публікацій[6] з етнопедагогіки, діяльності гончарних навчальних закладів Опішні, весільного обряду Полтавщини, історії Опішні. Серед них:

  • «Навчання гончарству в Опішному в кінці XIX-ХХ століттях», 2003 рік;
  • «Опішнянська школа майстрів художньої кераміки (1936—1941)», 2009 рік;
  • «Весільний обряд села Тарасівка (1959-1960-х років, Полтавщина, Україна)», 2008 рік;
  • «Іван Мазепа і Опішне», 2008 рік.

Взяла участь у понад 60[1] наукових конференціях, семінарах, симпозіумах:

  • 20072008 роки — проєкт «Гончарство Опішного в іменах його майстрів».
  • 2008 рік — кураторка Міжнародного наукового керамологічного симпозіуму «Гончарне шкільництво на глобалізаційному роздоріжжі: нереалізовані можливості й перспективи розвитку».
  • 2009 рік — кураторка Міжнародного мистецького фестивалю-ярмарку «Гончарний Всесвіт в Україні-2009».

2011 року разом з чоловіком, науковцем Анатолієм Щербанем, випустила книгу «Нариси з історії Опішного козацької доби». Видання є дослідженням історії Опішні козацької доби (XVII—XVIII століть). Зібрано й систематизовано факти, подано авторські міркування й висновки про походження топоніма, споруди й планування міста, про один з найпотужніших селітроварницьких промислів Російської Імперії, що діяв у містечку, про місто як найвідоміший осередок садівництва[7].

Творча діяльність

[ред. | ред. код]
Ляльки-мотанки, виконані Оленою Щербань

2008 р. самостійно виготовляє ляльки-мотанки.

Власниця салону-студії «Лялина світлиця» в Опішні. У ній можна придбати вироби Щербань, а також пройти майстер-класи із виготовлення традиційної української ляльки-мотанки з тканини за архаїчною технологією, приготування традиційних різдвяних, великодніх пряників та борщу[8].

У 2020 році Олена Щербань відкрила в Опішні «Музей звареного борщу» та «Музей живого хліба».[9]

Вироби Олени Щербань зберігаються як в Україні — Державному музеї іграшки (Київ), Національному Музеї народної архітектури та побуту України (Київ) — так і закордоном: у провінції Шандунь, Мінську, Флориді, Сан-Дієго, Венесуелі, Вільнюсі, Санкт-Петербурзькому музеї іграшки, Художньо-педагогічному музеї іграшки (м. Сергієв Посад) тощо[10].

Виставки

[ред. | ред. код]

2008 рік:

2009 рік:

Див. також

[ред. | ред. код]

Борщик у глиняному горщику

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Сторінка про О. В. Щербань на сайті «Рукотвори» [Архівовано 4 вересня 2012 у Wayback Machine.] (Перевірено 5 липня 2012)
  2. Щербань Олена Василівна [Архівовано 13 травня 2021 у Wayback Machine.] // НАН України
  3. Сторінка про О. В. Щербань на сайті Харківського історичного музею
  4. Харківська державна академія культури, 2019, с. 109–110.
  5. Григорій Бондар // Опішнянська лялькарка розповіла про секрети улюбленої справи — Інтернет-видання «Полтавщина» — 7.03.2011 рік (Перевірено 5 липня 2012)
  6. Інформація про Олену Щербань в блозі [Архівовано 5 листопада 2013 у Wayback Machine.](Перевірено 5 липня 2012)
  7. «Нариси з історії міста Опішне козацької доби»[недоступне посилання з серпня 2019] Анотація на сайті НАН України. (Перевірено 5 липня 2012)
  8. ЕтноЕкоАгроСадиба-Музей «Лялина Світлиця». ГО Спілка сільського зеленого туризму України. Архів оригіналу за 07.08.2020. Процитовано 1.04.2021.
  9. На Полтавщині з’явилися два «смачні» музеї – борщу та хліба. Укрінформ. 23.11.2020. Архів оригіналу за 23.11.2020. Процитовано 1.04.2021.
  10. Наталя Литвиненко-Орлова // Про наш просвітянський простір [Архівовано 13 березня 2014 у Wayback Machine.] — Українське слово (Мурманськ) — 22.10.2010 рік (Перевірено 5 липня 2012)

Джерела

[ред. | ред. код]