Юзеф Тішнер
| Юзеф Тішнер | ||||
|---|---|---|---|---|
| пол. Józef Tischner | ||||
| Народження |
12 березня 1931[1][2] Старий Сонч, Новосандецький повіт, Малопольське воєводство, Республіка Польща | |||
| Смерть |
28 червня 2000[1][2] (69 років) Краків, Республіка Польща[1] рак гортаніd | |||
| Громадянство (підданство) |
 Республіка Польща[3] | |||
| Знання мов |
| |||
| Діяльність |
| |||
| Член | Колегіум невидимий | |||
| Науковий ступінь | професор[d][4] | |||
| Alma mater | Ягеллонський університет (1959, 1955)[5] | |||
| Конфесія | католицька церква | |||
| Автограф |
 | |||
| Нагороди | ||||
|
| ||||
 Юзеф Тішнер у Вікісховищі | ||||
Юзеф Станіслав Тішнер (пол. Józef Tischner; 12 березня 1931, Старий Сонч — 28 червня 2000, Краків) — польський католицький священник та філософ. Кавалер вищої нагороди Польщі — Ордену Білого Орла.
Біографія[ред. | ред. код]
Молодість[ред. | ред. код]
Дитинство провів у Лопушній, де його батько Юзеф керував школою, а мати Вероніка з дому Хованець. Після закінчення ліцею в Новому Торзі в 1949 р. вирішив вступити до семінарії. Батько був проти, вважаючи що «Юзеф ще молодий».
Освіта і робота[ред. | ред. код]
Через рік Юзеф Тішнер вивчав право на Ягеллонському університеті Кракова. В 1950—1955 роках навчався на Теологічному факультеті ЯУ. Закінчив також Вищу духовну семінарію Краківської архієпархії, висвятився на священника 26 червня 1955 року. Продовжив навчання на Факультеті філософії Християнської академії католицької теології у Варшаві, а з 1957 року на Філософсько-історичному факультеті ЯУ. В 1959 році захистив магістерську, а в 1963 році докторську (Ph. D) роботу «Трансцендентальне я в філософії Едмунда Гуссерля». Восени 1968 року вперше виїздить за кордон, на річну стипендію до Левена. В результаті постала робота «Студії з теорії свідомості (Феноменологія еготичної свідомості)», котра лягла в основу захищеного ним в 1974 році докторату.
З 1982 року кілька разів очолював Філософський факультет Папської теологічної академії у Кракові, багаторічним Головою Інституту гуманітарних досліджень у Відні. Був почесним доктором Лодзького університету та Вищої педагогічної школи у Кракові. Викладав курс «Філософія драми» в Державній вищій театральній школі у Кракові. Був членом Collegium Invisibile.
Філософські погляди[ред. | ред. код]
В 1970-х роках став відомою постаттю в інтелектуальному житті Польщі. Дискутував із класичними філософами епохи Просвітництва та екзистенціалістами, запровадив поняття «я аксеологічне». Розпрацьовував поняття свідомості та свободи. В 1970 році представив описання «я як елементарної цінності», протиставляючись гуссерлівській концепції «я трансцендентального». Цим самим, залишаючись в рамках феноменологічної традиції, ступив на власну стежку філософських роздумів, що допровадила його пізніше до філософії драми та метафізики добра.
У есе «Занепад томістичного християнства» (1970) почав дискусії із томізмом, закидаючи йому ідеологізацію віри. В 1979 році написав книгу «Польський кшталт діалогу», полемізуючи також із марксизмом.
У статтях, зібраних під титулами «Нещасний дар свободи» (1993), «В країні хворобливої уяви» (1997) та «Ксьондз на манівцях» (1999) висловлював свої погляди в питанні побудови нового суспільного та політичного ладу, але передусім етичного. Продовжував також суто філософські пошуки. Найбільш знаними його працями є «Філософія драми» (1990) та «Суперечка про існування людини» (1998).
Політичні погляди та суспільні зв'язки[ред. | ред. код]
З 1980 року висловлює свої симпатії до руху «Солідарність». Виступаючи з казанням перед головами професійних спілок в жовтні 1980 року сказав: «Несіть один одного вагу солідарності, найглибша солідарність то солідарність совісті». Після цього виступу публікує низку трактатів в католицькому тижневику «Tygodnik powszechny», виданих пізніше книгою «Етика Солідарності» (1981). Вважався за одного зі священників «Солідарності» (його казання було прочитане також на І З'їзді Солідарності та увійшло до його офіційного збірника документів).
Як уродженець Підгалля (землі польських гуралів), з 1980 року є також капеланом Союзу підгалян та ставить собі завданням «скристалізувати ідею гуральщини». Підтримував розвиток гуральської культури, виголошував проповіді гуральською говіркою.
Смерть та пам'ять[ред. | ред. код]
Помер в 2000 році від раку гортані. Похований у Лопушній. Після його смерті папа Іван Павло ІІ написав у телеграмі: «…був людиною Церкви, занепокоєною завжди тим, аби у захисті правди не згубити з очей людину». З 2001 року місячник та видавництво «Znak» присуджують нагороду його імені. Віденський Інститут гуманітарних досліджень з 2003 року надає польським молодим науковцям стипендію імені Юзефа Тішнера. З 2003 року у Кракові діє Фонд «Інститут думки Юзефа Тішнера», що має на меті охорону та поширення інтелектуального доробку свого патрона та творче продовження найважливіших досягень його філософії.
Публікації про Тішнера[ред. | ред. код]
Боновіч В. Капелюх на воді. Розповіді про отця Тішнера. — К.: Грані-Т, 2013. — 296 с.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #119304740 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ https://encyklopedia.pwn.pl/haslo/Tischner-Jozef;3987493.html
- ↑ Nauka Polska
- ↑ https://nauka-polska.pl/#/profile/scientist?id=69347
Посилання[ред. | ред. код]
- Тішнер // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- http://tischner.pl/ [Архівовано 10 грудня 2013 у Wayback Machine.]
- http://www.wse.krakow.pl/ua/o_nas/patron[недоступне посилання з серпня 2019]
- http://dzyga.com/podcast/2013/10/17/mihnik-o-tishner-zhakovskyj-rozmovy-pana-z-panottsem/[недоступне посилання з серпня 2019]
- http://www.bu.kul.pl/ks-jozef-tischner-1931-2000-sylwetka,art_11366.html [Архівовано 9 травня 2013 у Wayback Machine.]
|
