Юнаков Олег

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Юнаков.
Олег Юнаков
Народився15 червня 1980(1980-06-15) (44 роки)
Київ
ГромадянствоСРСР СРСР
Місце проживанняСША[1]
Діяльністьархітектор інформаційних технологій, видавець, києвознавець
Alma materТехніон, Pace University[en]
Знання мовросійська, англійська, українська і іврит
Magnum opusАрхітектор Йосип Каракіс
РодичіКаракіс Ірма Йосипівна і Каракіс Йосип Юлійович
Нагороди
  1. Scholastic Achievement Award (2005)
  2. Міжнародна літературна премія імені Миколи Гоголя (2018)
  3. Міжнародна літературна премія імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень» (2019)

Оле́г Юнако́в (нар. 15 червня 1980(19800615), Київ[2]) — архітектор інформаційних технологій[3][4][5][6], видавець[7][8], енциклопедист[⇨], дослідник історії Києва[3][5][6][9]. Автор книги «Архітектор Йосип Каракіс». Лауреат Міжнародної літературної премії ім. М. Гоголя «Тріумф» (2018)[10][11][12], Міжнародної літературної премії ім. Г. Сковороди «Сад божественних пісень» (2019)[13].

Біографія

[ред. | ред. код]

Олег Юнаков народився 15 червня 1980 року в Києві. Він є прямим нащадком рабина Рафаеля з Бершаді[ru][14]. У Києві навчався у школі № 24[14]. Нині живе у США.[2] У 2001 році вступив до Університету Пейс[en]. Влітку 2002 року[15][16] О. Юнаков, як кращий учень[17], виграв загальнонаціональний конкурс на повністю оплачуване[18] літнє стажування в Аргонської національної лабораторії Міністерства енергетики США в Чикаго, де працював над архітектурою комп'ютерної симуляції землетрусів.[2][15] Результати дослідження О. Юнакова були опубліковані в співавторстві з др. Грегором вон Ласзевським в статті «Поширення інформації».[19] Наступного 2003 року[15] його знову запросили в лабораторію Міністерства енергетики, де він уже був лідером групи[2][20]. Там О. Юнаков займався багатопотоковою архітектурою сервера датчиків для моніторингу приладів[21]. Для цього він побудував мережу моделювання структурних реакцій від землетрусів і застосував її на спеціальному столі струшування з низкою датчиків для вимірювання реакції[21]. Крім цього він розробив тривимірну візуалізацію прототипу програмного забезпечення в Java 3D для імітації землетрусу в віртуальному світі.[21][22] Брав участь у створенні Java CoG Kit.[23] У 2003 році також працював над тривимірною візуалізацією структур молекул.[24] Брав участь в наукових конференціях.[25] У 2004 році став науковим асистентом декана Комп'ютерної школи свого університету.[26]

25 травня 2004 року Олег Юнаков з відзнакою закінчив університет.[2] Під час навчання працював в університеті[27], був президентом Університетського комп'ютерного суспільства[28][29], президентом Golden Key International Honour Society[en] і співпрезидентом клубу Гілель.[30] В університеті розробив ряд проектів, серед яких відеоконференція через Інтернет із використанням протоколу Open H.323[en][31]; спілкувався з «батьком Інтернету» Вінтоном Серфом[32]. Створив ряд інтернет-сайтів (наприклад, для World Trade Center Memorial Foundation[33], Міжнародної конференції з електронного банкінгу й глобального ринку[34]) та ін. Закінчив університет з найкращим у потоці з випускним балом 99,75 із 100 і отримав нагороду Scholastic Achievement Award, яка вручається кращому учневі.[35][36]

У 2005 році створив Персональний віртуальний помічник[37] з модулем ідентифікації людини по обличчю, розроблений ним роком раніше.[38] Над винаходом працював з 2003 року, коли за тезами запропонованого винаходу отримав Президентський грант.[39] На цю його роботу інші дослідники продовжують посилатися навіть через 6 років.[40]

Згодом О. Юнаков працював розробником програмного забезпечення в Barnes & Noble[2]. Як хобі він активно займається своїми проектами по підключенню віддалених комп'ютерів, IP-відеоконференцій, розробив персональний віртуальний помічник тощо.[2]

У 2016 році видав книгу «Архітектор Йосип Каракіс». 13 листопада 2016 року в клубі «Кияни» пройшло перша презентація книги[41][42], 15 листопада презентація відбулася у Державній архітектурній бібліотеці[43][44][45][3], 17 листопада у Музеї Шолом-Алейхема[46][47][48] та 19 листопада у Національній бібліотеці України.[49] Після цього 6 червня 2017 року презентація відбулася і в Київському національному університеті будівництва та архітектури[50][51], а потім 14 липня 2018 року у Бібліотеці Кінгс-Бей[52]. Видання книги стало знаковою подією як в Україні, так і за її межами[53][54]. Академік Євген Рейцен написав акровірш, присвячений О. Юнакову[55], а київський бард Борис Кесельман написав про нього пісню[54]. Автора запрошували в різні телевізійні передачі, він неодноразово виступав на радіо, давав інтерв'ю в пресі на тему книги[53]. По всьому світу вийшли десятки рецензій архітектурних і літературних фахівців в провідних наукових журналах[53]. Книга потрапила в шорт лист Всеукраїнського рейтинґу «Книжка року'2017»[56], а у 2018 році за цю книгу Олег Юнаков отримав Міжнародну літературну премію ім. М. Гоголя «Тріумф»[10][11][12].

У 2019 О. Юнаков «за значну творчу діяльність» отримав Міжнародну літературну премію ім. Г. Сковороди «Сад божественних пісень»[13].

Наприкінці жовтня 2019 року Олег Юнаков звертався до В'ячеслава Володіна з проханням не зносити гарнізонний Будинок офіцерів у місті Енгельсі[57][58][59][60], а в січні 2021 року будівлю визнали пам'ятником архітентури та заборонили її знесення.[61]

О. Юнаков захоплюється фотографією, його роботи надруковані в книгах (проф. Роджера Р. Келлера[en][62], Мітчелла Б. Крузана[63] та ін.[64]), присутні на програмах Державного театру Дармштадт[de] в Німеччині[65], є на сторінках «пол. Ciekawostki Historyczne» («Історичне цікавість»)[66], на Вільному університеті Берліна[67], Карлтонському університеті[68], на порталі муніципалітету Мехіко[69], публікувалися в ЗМІ.

Створював статті для Енциклопедії сучасної України, Енциклопедії історії України та ін.[52] Енциклопедичний внесок О. Юнакова не раз відзначався в різних публікаціях[70][71][72], а як експерт з питань функціонування Вікіпедії він неодноразово консультував такі видання як Радіо Свобода[73][74], Forbes[75], «Новая газета»[76] та ін.

Публикации

[ред. | ред. код]
  • Г. Бар-Цви (Вортман). Наше местечко Терновка. — Иерусалим: Публикация Терновского Землячества, 2016. — наукове редагування[77];
  • Ляшенко В. А., Рейцен Е. А.[ru] От Евбаза до Шулявки. Оккупация и послевоенные годы / В. А. Ляшенко. — К. : ПАО «Випол», 2017. — 400 с.[78];
  • Пучков Андрій. Мистецтвознавець Григорій Павлуцький, перший український. — Нью-Йорк : Алмаз, 2018. — 144 с.: іл., портр. — ISBN 978-1-68082-011-9. — наукове консультування[79][80];
  • Рудзицкий Артур. Художественные журналы Василия Кульженко. 1909—1915: Указатель содержания / Науч. ред. О. Юнаков; Предисл. А. Пучкова. — Изд. 2-е, исправ. и доп. — Нью-Йорк : Алмаз, 2018. — 72 с.: ил. — ISBN 978-1-68082-012-6. — як науковий редактор[81][7];
  • Бернадцкий А. Наследственность: биографические эссе. — Киев, 2018. — 80 с.[82];
  • Машкевич Стефан. Киев 1917—1920. Том 1. Прощание с империей. — Харьков: Фолио, 2019. — 462 с. — зауваження щодо поліпшення текст[83];
  • Kulakovius: Киевский профессор римской словесности в стружках времени. — Нью-Йорк : Алмаз, 2019. — 1136 с.: 480 ил. — ISBN 1-68082-014-1. — вичитування[84];
  • Алавердова Л. Бабушкины воспоминания в интерьере семейной хроники. — Нью-Йорк : Lulu, 2020. — 184 с. — ISBN 9781794828155.[85].
  • Berkovich Gary. Reclaiming a History. Jewish Architects in Imperial Russia and the USSR. Volume 1. Late Imperial Russia: 1891—1917. — Grünberg Verlag, 2021. — 218 p. — ISBN 978-3-933713-61-2 — ідея зі створення книги та допомога з фактичною складовою[86].
  • Berkovich Gary. Reclaiming a History. Jewish Architects in Imperial Russia and the USSR. Volume 2. Avant-Garde: 1917—1933. — Grünberg Verlag, 2021. — 218 p. — ISBN 978-3-933713-63-6.

Видавництво «Алмаз»

[ред. | ред. код]

Олег Юнаков керує створеним ним видавництвом «Алмаз»[7], книги якого неодноразово потрапляли в шорт-лист українського рейтингу «Книга року»[87][88] і отримували міжнародні премії.[10] Деякі з книг, що вийшли у видавництві:

  • Архитектор Иосиф Каракис / О. Юнаков. — Нью-Йорк : Алмаз, 2016. — 544 с., ил. — ISBN 978-1-68082-000-3.
  • Пучков Андрій. Мистецтвознавець Григорій Павлуцький, перший український. — Нью-Йорк : Алмаз, 2018. — 144 с.: іл., портр. — ISBN 978-1-68082-011-9.[89]
  • Рудзицкий Артур. Художественные журналы Василия Кульженко. 1909—1915: Указатель содержания / Науч. ред. О. Юнаков; Предисл. А. Пучкова. — Изд. 2-е, исправ. и доп. — Нью-Йорк : Алмаз, 2018. — 72 с.: ил. — ISBN 978-1-68082-012-6.[7]
  • Широчин Семен. Архитектура межвоенного Киева. Школы. Ясли. Детсады. — Нью-Йорк : Алмаз, 2019. — 432 с. — ISBN 978-1-68082-041-6. (рос.)
  • Пучков Андрей. Kulakovius: Киевский профессор римской словесности в стружках времени (Эпопея) / Андрей Пучков. — Нью-Йорк : Алмаз, 2019. — 1136 с. : 480 ил. — ISBN 978-1-68082-014-0. (рос.)
  • Slapchuk Vasyl. Last touch of nettle / V. Slapchuk. — New York : Almaz, 2019. — 58 p. — ISBN 978-1-68082-031-7.[90]
  • Белюга Тетяна. Вітаємо в Україні: Українська мова як іноземна / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. — Нью-Йорк : Алмаз, 2019. — 92 с.: іл. — ISBN 978-1-68082-015-7.
  • Роман Петрук. Полотно душі: Альбом-монографія / Упоряд. Р. Петрук. — Нью-Йорк : Алмаз, 2020. — 624 с.: іл. — ISBN 978-1-68082-016-4.[8]
  • Широчин Семен. Архитектура межвоенного Киева. Правительственный центр и реконструкция столицы. — Нью-Йорк : Алмаз, 2020. — 304 с., ил. — ISBN 978-1-68082-042-3. — (серия «Архитектура межвоенного Киева»)
  • Berkovich Gary, Berkovich Jaime. Stan Berkovich. — New York : Almaz, 2021. — 462 p. — ISBN 978-1-68082-051-5.
  • Короткий Віктор. «Исторические песни малорусского народа» за редакцією В. Б. Антоновича та М. П. Драгоманова — перша колективна загальноукраїнська праця з політичним підтекстом / Віктор Короткий. — Нью-Йорк : Алмаз, 2021. − 176 с. — ISBN 978-1-68082-019-5.
  • Селивачёв А. Ф. «Психология юдофильства» и другие сочинения / Под науч. ред. А. А. Пучкова; Редкол.: К. Г. Максимович, А. А. Пучков, М. Р. Селивачёв и др. — Нью-Йорк : Алмаз, 2021. — 536 с.: ил. — ISBN 978-1-68082-017-1.

Критика

[ред. | ред. код]

Літературний критик Сергій Каратов[ru] підкреслює неупередженість О. Юнакова:

Олег Юнаков, вивчив подані в книзі матеріали, залишається неупередженим істориком, посилаючись лише на думки колег архітектора, на спогади учнів про свого вчителя, на документи, які автор розшукав в державних і особистих архівах Йосипа Каракіса, на понад півтисячі публікацій, а іноді — на спогади дочки зодчого — Ірми Йосипівни, відомого в країні архітектора, гідного продовжувача і популяризатора батьківського творчості. Автор підкуповує читача об'єктивністю і неупередженістю суджень[91]

Архітектурознавець Марк Меерович[ru] зазначає обережний підхід Олега Юнакова при написанні книги:

… опис змушує дослідника перенастроювати «оптику» історичного пізнання з шаблонних парадно-звітних реляцій на професійну драму того чи іншого майстра радянської архітектури, вимушеного за одну ніч змінювати свої переконання. Олегу Юнакову це вдалося. Своє опис непростого життєвого і творчого шляху Йосипа Каракіса він веде дуже обережно по відношенню до історичної правди, вдумливо і трепетно ​​щодо фактів біографії, їх інтерпретації та висновків. На цьому тлі вельми програють деякі статті інших дослідників творчості Каракіса, якими Юнаков випереджає свою працю[92]

Літературний критик Олександр Кузьменков[ru] зазначив документалістику в творчості О. Юнакова:

Дебютна книга Олега Юнакова теж зроблена добротно: це детальна і скрупульозна документалістика. Євген Асс, ректор архітектурної школи МАРШ, професор МАРХИ того ж думки[70]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Українська Вікіпедія — 2004.
  2. ↑ а б в г д е ж Pace University Commencement. Newswise, Inc (англ.). Pace University. 2004-5-24. Архів оригіналу за 2018-6-30. Процитовано 2018-6-30.
  3. ↑ а б в В Нью-Йорке вышла книга об архитекторе, который создал генеральный план Соцгорода в Кривом Роге. https://one.kr.ua (рос.). Первый городской. 15 листопада 2016. Архів оригіналу за 2019-9-5. Процитовано 4 вересня 2019.
  4. ↑ Гольдберг М. (2017). Человек, разгадавший «формулу Киева» (PDF). Еврейская панорама. 7 (37): 38—39. Архів оригіналу (PDF) за 2021.01.17.
  5. ↑ а б Олег Юнаков – архитектор информационных технологий, исследователь истории Киева. http://omsklib.ru (рос.). Омская государственная областная научная библиотека имени А. С. Пушкина. 15 листопада 2016. Архів оригіналу за 2018-3-31. Процитовано 4 вересня 2019.
  6. ↑ а б У Нью-Йорку вийшла книга про легендарного криворіжця. https://vesti.dp.ua (укр.). Вісті Придніпров'я. 15 листопада 2016. Архів оригіналу за 27 листопада 2016. Процитовано 15 січня 2021. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)
  7. ↑ а б в г Артур Рудзицкий (2018). Артур Рудзицкий. Художественные журналы Василия Кульженко. 1909–1915: Указатель содержания (Нью-Йорк : Алмаз, 2018). Забута спадщина. Архів оригіналу за 2021-2-4.
  8. ↑ а б Едуард Овчаренко (2020.12.22). Полотно душі Романа Петрука. http://i-ua.tv (укр.). Телеканал I-UA.tv. Архів оригіналу за 22 грудня 2020. Процитовано 22 грудня 2020.
  9. ↑ Т. Лавриненко (2017). Написав книгу про прадіда. Голос України. 5 січ: 11. Архів оригіналу за 2017-1-8.;
    О. Ф. Білоконь, О. В. Паніматченко, Т. Е. Пасічна, Л. В. Сидоренко (2017). Культура : поточ. бібліогр. список (PDF). Київ: М-во культури України, НБУ імені Ярослава Мудрого, Інформ. центр з питань культури мистецтва. с. 29.
  10. ↑ а б в Дзюба С. (2018-3-29). Лауреаты Международной литературной премии имени Николая Гоголя «Триумф» (рос.). Спецкор РЕГІОН. Архів оригіналу за 2018-3-30. Процитовано 2018-3-30.
  11. ↑ а б Дзюба С. (2018-3-29). Названо лауреатів Міжнародної літературної премії імені Миколи Гоголя «Тріумф» за 2018 рік (ua) . Український репортер. Архів оригіналу за 2018-3-30. Процитовано 2018-3-30.
  12. ↑ а б Дзюба С. (2018-3-29). Лауреати Міжнародної премії «Тріумф» (ua) . Суспільний кореспондент. Архів оригіналу за 2018-3-30. Процитовано 2018-3-30.
  13. ↑ а б Василь Слапчук (8 жовтня 2019). Лауреати міжнародної літературної премії імені григорія сковороди «Сад божественних пісень» за 2019 рік (ua) . Спецкор РЕГІОН. Архів оригіналу за 19 жовтня 2020. Процитовано 10 жовтня 2019.
  14. ↑ а б Мария Прокопенко (2017.01.20). Школа Иосифа Каракиса. https://day.kyiv.ua/ (рос.). Газета «День». Архів оригіналу за 26 серпня 2017. Процитовано 3 вересня 2019.
  15. ↑ а б в Gregor von Laszewski (2014.4.12‎). Gregor von Laszewski. https://wiki.mcs.anl.gov/ (англ.). U.S. Department of Energy Office of Science. Архів оригіналу за 8 вересня 2012. Процитовано 2021-2-4.
  16. ↑ Faculty and students are on the 'FaST' track. Argonne National Laboratory
  17. ↑ Louise P. Kleinbaum, Assistant Dean and Director of Communications (Fall 2002). NSF Funds Student Research (PDF). CSIS Communiqué. 15: 1, 14. Архів оригіналу (PDF) за 3 вересня 2006. Процитовано 15 травня 2022.
  18. ↑ Pritesh Damani (2003). Students Find Summer Research Rewarding (PDF). CSIS Communiqué. Fall 2003, Number 17: 16. Архів оригіналу (PDF) за 2019.09.04.
  19. ↑ Student Abstracts: Computer Science at ANL (англ.). Department of Energy. 2002. Архів оригіналу за 27 серпня 2004. Процитовано 27 серпня 2004.
  20. ↑ Mary Horgan, former Pace Associate Director of Public Information (Fall 2004). Student Profile: Oleg Yunakov (BS/CS ’04) (PDF). CSIS Communiqué. 19: 9. Архів оригіналу (PDF) за 14 листопада 2012. Процитовано 15 травня 2022.
  21. ↑ а б в Multithreaded Sensor Server Architecture for Instrument Monitoring. Journal of Undergraduate Research. IV: 159. 2004. Архів оригіналу за 2004.01.09.
  22. ↑ Teaching Undergraduates IT Research in a NSF/DOE Sponsored Program (PDF). Information Systems Educational Journal. 3 (22). 8 2005. Архів оригіналу (PDF) за 10 листопада 2018.
  23. ↑ Gregor von Laszewski (16 вересня 2004). Setup Component. http://www-unix.globus.org (англ.). The Globus Project. Архів оригіналу за 16 вересня 2004. Процитовано 16 вересня 2004.
  24. ↑ ? (March 2003). Pace University Guarantees Tuition Rate for Five Years, Promises Four-Year Graduation (PDF). Opportunitas. 12 (5): 1. Архів оригіналу (PDF) за 25 серпня 2004. Процитовано 15 травня 2022.
  25. ↑ Dr. Constance Knapp (Co-Director Pforzheimer Center) (2003). Partnerships for Collaboration at Pace. Cornerstone newsletter. 3. Архів оригіналу за 28 серпня 2004. Процитовано 15 травня 2022.
  26. ↑ Welcome Newcomers! CSIS welcomes all those who recently joined its ranks (PDF). CSIS Communiqué. 19: 13. Fall 2004. Архів оригіналу (PDF) за 14 листопада 2012. Процитовано 15 травня 2022.
  27. ↑ CSIS Welcomes New Faculty and Staff (PDF). CSIS Communiqué. 17: 13. Fall 2003. Архів оригіналу (PDF) за 13 листопада 2012. Процитовано 15 травня 2022.
  28. ↑ PCS. Pace University Commencement. http://webpage.pace.edu/pacecomputersociety (англ.). Pace University. Архів оригіналу за 10 листопада 2018. Процитовано 2018-3-30.
  29. ↑ Louise P. Kleinbaum, assistant dean and director of Communications (Spring 2004). Pace Computer Society Takes On New Initiatives (PDF). CSIS Communiqué. 18: 10. Архів оригіналу (PDF) за 13 листопада 2012. Процитовано 15 травня 2022.
  30. ↑ Marina Raydun (February 2003). Who are we?. Ha-Emet. 1 (1): 1. Архів оригіналу за 8 червня 2003. Процитовано 15 травня 2022.
  31. ↑ Oleg Yunakov (Spring 2003). The Future of the Internet Technology: A Student's Vision (PDF). CSIS Communiqué. 16: 9, 15. Архів оригіналу (PDF) за 13 листопада 2012. Процитовано 15 травня 2022.
  32. ↑ Student and Alumni/ae Accomplishments (PDF). CSIS Communiqué. 18: 13. Spring 2003. Архів оригіналу (PDF) за 13 листопада 2012. Процитовано 15 травня 2022.
  33. ↑ Students Create Web Site for WTC Memorial Foundation (PDF). CSIS Communiqué. 20: 4. Spring 2005. Архів оригіналу (PDF) за 3 вересня 2006. Процитовано 15 травня 2022.
  34. ↑ Organization. http://icebg.be (англ.). 2004-5-24. Архів оригіналу за 8 червня 2004. Процитовано 8 червня 2004.
  35. ↑ 2004 Student and Faculty Awards. http://www.pace.edu (англ.). Pace University. 2004‎. Архів оригіналу за 29 вересня 2020.
  36. ↑ LEGENDS AND LEADERS: T TO Z. http://www.pace.edu (англ.). Pace University. Архів оригіналу за 2021-2-17. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)
  37. ↑ Oleg Yunakov (2005). Personal Virtual Assistant. https://digitalcommons.pace.edu (англ.). Pace University. Архів оригіналу за 10 листопада 2018. Процитовано 2018-3-30.
  38. ↑ Oleg Yunakov. User Identification System (UIS) Module for Personal Virtual Assistant. https://digitalcommons.pace.edu (англ.). Pace University. Архів оригіналу за 10 листопада 2018. Процитовано 2018-3-30.
  39. ↑ David A. Caputo (Pace President) (May 14 2003). Eugene M. Lang student-faculty research fellowships. C-GRAM. 53. Архів оригіналу за 28 вересня 2004. Процитовано 15 травня 2022.
  40. ↑ Anisa S. Gilani, Shubham Y. Dalvi, Unnati R. Patil, Awani P. Sankhe. Dexter: A Desktop Assistant (PDF). International Journal of Advance and Innovative Research. 7 (1 (III): January - March, 2020 Part - 4): 205—208. ISSN 2394-7780. Архів оригіналу (PDF) за 2021-2-4.
  41. ↑ 52-е засідання клубу. kievgrad.org (укр.). Краеведческий клуб "Киевляне". 13 листопада 2016. Архів оригіналу за 26 серпня 2017. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)
  42. ↑ 1 жовтня 2017 року відбулось 70-е засідання клубу «Кияни». kievgrad.org (укр.). Централізована бібліотечна система Подільського району міста Києва. 2 жовтня 2017. Архів оригіналу за 7 жовтня 2017. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)
  43. ↑ Васильев А. Книжное обозрение : [арх. 13 лютого 2017] // АНТИКВАР : журнал. — Київ, 2017. — № 1–2 (100) (січень). — С. 110—111. — ISSN 2222-436X.
  44. ↑ Петренко Т. (16 ноября 2016 года). Архитектор Йосиф Каракис: как прошла презентация книги о человеке, придумавшем образ Соломенки. solomenka.city. Соломенка. Архів оригіналу за 29 січня 2017. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка); Недійсний |deadlink=да (довідка)
  45. ↑ Презентації, лекції: Архітектор Йосип Каракіс. dnabb.org (укр.). Державна наукова архітектурно-будівельна бібліотека імені В.Г. Заболотного. 15 листопада 2017. Архів оригіналу за 13 лютого 2017. Процитовано 26 серпня 2017. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)
  46. ↑ Презентація книги "Архитектор Иосиф Каракис" (укр.). Музей Шолом-Алейхема. 23 грудня 2016. Архів оригіналу за 29 січня 2017. Процитовано 2017-8-26. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)
  47. ↑ 5 еврейских музеев, которые стоит посетить в Украине. unian.net. УНИАН. 08 февраля 2017. Архів оригіналу за 30 березня 2018. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)
  48. ↑ В издательстве «Алмаз» вышла книга «Архитектор Иосиф Каракис». https://vaadua.org (рос.). Ваад. 10 листопада 2016. Архів оригіналу за 14 листопада 2016. Процитовано 15 січня 2021. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)
  49. ↑ Засідання клубу прихильників книги «Субота у Бегемота» Презентація книги Олега Юнакова «Архитектор Иосиф Каракис» (Нью-Йорк : Алмаз, 2016). nplu.org (укр.). Национальная библиотека Украины имени Ярослава Мудрого. 19 листопада 2016. Архів оригіналу за 13 лютого 2017. Процитовано 26 серпня 2017. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)
  50. ↑ Інформаційний центр. knuba.edu.ua (укр.). Киевский национальный университет строительства и архитектуры. 2017-5-30. Архів оригіналу за 2017-6-6. Процитовано 2017-8-26. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)
  51. ↑ Презентація книги «Архитектор Иосиф Каракис». library.knuba.edu.ua (укр.). Библиотека КНУСА. Архів оригіналу за 2017-8-19. Процитовано 2017-8-26. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)
  52. ↑ а б Two books presentation (Program in Russian). Brooklyn Public Library. Архів оригіналу за 2018-6-30. Процитовано 2018-6-30.
  53. ↑ а б в Давидич Т. (2018-3-29). О творчестве мастера-Зодчего. Суспільний кореспондент (рос.). Архів оригіналу за 30 березня 2018. Процитовано 2018-3-30.
  54. ↑ а б От тех, кто помнит и любит зодчего И. Ю. Каракиса, верного рыцаря Киева… : [арх. 24 серпня 2017] // «А+Б» : газета. — Киев : Київський національний університет будівництва і архітектури, 2017. — № 4—7 (1488-1491) (квітень). — С. 4.
  55. ↑ 53 засідання клубівців. http://kievgrad.org (укр.). Кіевъ Градъ. 28 листопада 2016. Архів оригіналу за 8 вересня 2017. Процитовано 8 вересня 2017. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)
  56. ↑ Результати експертної сесії Всеукраїнського рейтинґу «Книжка року’2017». «Україна Молода» (укр.). 2018-6-2. Архів оригіналу за 2021-2-8. Процитовано 2021-2-8.
  57. ↑ Внук советского зодчего просит не дать снести связанный с Гагариным дом. https://news.rambler.ru (рос.). Рамблер. 28 жовтня 2019. Архів оригіналу за 18 січня 2022. Процитовано 17 січня 2022. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)
  58. ↑ Внук советского зодчего просит не дать снести связанный с Гагариным дом. http://news.ru (рос.). NEWS.ru. 28 жовтня 2019. Архів оригіналу за 17 січня 2022. Процитовано 17 січня 2022. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)
  59. ↑ Правнук архитектора Киракиса призвал Володина уберечь от сноса Дом офицеров. https://www.4vsar.ru (рос.). Интернет-газета "Четвертая Власть". 29 жовтня 2019. Архів оригіналу за 17 січня 2022. Процитовано 17 січня 2022. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)
  60. ↑ Ирина Бородина (30 жовтня 2019). Дом офицеров в Энгельсе. Правнук автора проекта попросил Вячеслава Володина защитить здание от «псевдореставрации через снос». https://nversia.ru (рос.). ИА «Версия-Саратов». Архів оригіналу за 18 січня 2022. Процитовано 17 січня 2022. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)
  61. ↑ Марина Ковалева (15 січня 2021). Планировавшийся под снос дом офицеров в Энгельсе признали памятником. https://nversia.ru (рос.). ИА «Версия-Саратов». Архів оригіналу за 18 січня 2022. Процитовано 17 січня 2022. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)
  62. ↑ Roger R. Keller[en] (2012). Roger R. Keller, "Sikhism," Light and Truth: A Latter-day Saint Guide to World Religions (Provo, UT: Religious Studies Center; Salt Lake City: Deseret Book, 2012), 90–112. https://rsc.byu.edu (англ.). Brigham Young University. Процитовано 3 вересня 2019. {{cite web}}: Недійсний |deadlink=dead (довідка)
  63. ↑ Cruzan, Mitchell B. (2018.09.11). Evolutionary Biology: A Plant Perspective. Oxford University Press. с. 23. ISBN 978-0190882679.
  64. ↑ Swantoro, P. Masalalu Selalu Aktual Jilid II. Kepustakaan Populer Gramedia. с. 377. ISBN 978-6024810290.
  65. ↑ Giuseppe Verdi (2018). Ein Maskenball. https://www.staatstheater-darmstadt.de (нім.). Staatstheater Darmstadt. Архів оригіналу (PDF) за 2021-2-4. Процитовано 3 вересня 2019.
  66. ↑ Maciej Zborek (2018.04.13). W Auschwitz funkcjonował dom publiczny. Dlaczego tak trudno nam o tym mówić?. https://ciekawostkihistoryczne.pl (пол.). Ciekawostki Historyczne. Архів оригіналу за 2 грудня 2020. Процитовано 2019.09.03.
  67. ↑ Türkische Baudenkmäler aus verschiedenen Epochen (Turkologie). https://www.osa.fu-berlin.de (нім.). Freien Universität Berlin. Архів оригіналу за 15 грудня 2018. Процитовано 3 вересня 2019.
  68. ↑ Prof. Gurcharan Singh (2019). SIKHISM (PDF). https://carleton.ca (англ.). Carleton University. Архів оригіналу (PDF) за 6 вересня 2019. Процитовано 3 вересня 2019.
  69. ↑ Metro Panteones. https://carleton.ca (англ.). Carleton University. 2020. Архів оригіналу за 2021-2-13. Процитовано 3 вересня 2019.
  70. ↑ а б Кузьменков, Александр (2017). «Жил и работал по совести». «Новый Берег». 57. Архів оригіналу за 2021-2-5.
  71. ↑ Геращенкова И. Виктор Некрасов: "Иосиф Юльевич, я просто люблю интеллигентных людей". : [арх. 17 березня 2017] // Газета «А+Б». — Киев : Київський національний університет будівництва і архітектури, 2017. — № 1—3 (1485-1487). — С. 2—3.
  72. ↑ Хто відроджував Київ (PDF) (укр.). Т. 4—6 (1501-1503). А+Б. 2018. с. 5. Архів оригіналу (PDF) за 2018-5-6. Процитовано 2021-2-5. частий автор публікацій в газеті «Архітектура та Будівництво» Олег Юнаков
  73. ↑ Померанцев Игорь (2021-2-12). Анатомия Википедии. Радио Свобода (рос.). Архів оригіналу за 2021-2-13. Процитовано 2021-2-12.
  74. ↑ Пинчук Алина (2022-5-9). "Никто не будет прогибаться под цензуру". "Википедия" во время войны. Радио Свобода (рос.). Архів оригіналу за 2021-5-10. Процитовано 2022-5-9.
  75. ↑ Ланда В., Холоденко О. (2020). Час міленіанів. Forbes Ukraine. № 2 (Липень-серпень).
  76. ↑ Козлова, Дарья (2022-3-17). Правочный режим. https://novayagazeta.ru/ (рос.). Новая газета. Процитовано 2022-3-17.
  77. ↑ Бар-Цви (Вортман), Г. (2016). Наше местечко Терновка (PDF) (вид. Второе дополненное издание. (Перевод на русский язык Г. Крутоярского.)). Иерусалим: Публикация Терновского Землячества. с. 6. Архів оригіналу (PDF) за 4 лютого 2021. Процитовано 15 травня 2022.
  78. ↑ Ляшенко В. А., Рейцен Е. А. От Евбаза до шулявки. Оккупация и послевоенные годы: Сборник воспоминаний / В. А. Ляшенко. — К. : ПАО «Випол», 2017. — С. 5.
  79. ↑ Пучков Андрій. Мистецтвознавець Григорій Павлуцький, перший український. — Нью-Йорк : Алмаз, 2018. — С. 144
  80. ↑ Презентація монографії Андрія Пучкова «Мистецтвознавець Григорій Павлуцький, перший український»
  81. ↑ Рудзицкий Артур. Художественные журналы Василия Кульженко. 1909—1915: Указатель содержания / Науч. ред. О. Юнаков; Предисл. А. Пучкова. — Изд. 2-е, исправ. и доп. — Нью-Йорк : Алмаз, 2018. — С. 71.
  82. ↑ Бернадцкий А. Наследственность: биографические эссе. — Киев, 2018. — С. 79.
  83. ↑ Машкевич Стефан. Киев 1917—1920. Том 1. Прощание с империей. — Харьков : Фолио, 2019. — С. 5.
  84. ↑ Kulakovius: Киевский профессор римской словесности в стружках времени (Эпопея). — Нью-Йорк : Алмаз, 2019. — С. 1130.
  85. ↑ Алавердова Л. Бабушкины воспоминания в интерьере семейной хроники. — Нью-Йорк : Lulu, 2020. — С. 6. — ISBN 9781794828155.
  86. ↑ Berkovich Gary. Reclaiming a History. Jewish Architects in Imperial Russia and the USSR. Volume 1. Late Imperial Russia: 1891—1917. — Grünberg Verlag, 2021. — P. 7 — ISBN 978-3-933713-61-2
  87. ↑ Візитівка: короткий список. https://www.umoloda.kiev.ua (укр.). «Україна Молода». 2018.06.02. Архів оригіналу за 18 травня 2018. Процитовано 3 вересня 2019.
  88. ↑ «Книжка року-2019». Лідери літа. Номінація «Обрії». http://bukvoid.com.ua (укр.). «Буквоїд». 2019.07.30. Архів оригіналу за 9 лютого 2020. Процитовано 3 вересня 2019.
  89. ↑ Щиро вітаємо із публікацією монографії!. http://im.kubg.edu.ua (укр.). Інститут мистецтв. Архів оригіналу за 15 січня 2020. Процитовано 3 вересня 2019.
  90. ↑ Адам М. (2020). Непокоренный. Признанный. Услышанный (PDF). Новая Немига литературная. № 2: 142—144. Архів оригіналу (PDF) за 28 липня 2020.
  91. ↑ Каратов С. Одиссея Иосифа Каракиса : [арх. 27 лютого 2017] // Альманах «Связь времён» : журнал. — Сан-Хосе, 2016. — № 8. — С. 325—332. — ISSN 2151-271X.
  92. ↑ Меерович, Марк (2018). Жизнь и судьба. О книге Олега Юнакова «Архитектор Иосиф Каракис». «Проект Байкал». 55: 6—11. Архів оригіналу за 13 грудня 2020. Процитовано 2021-2-5.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Юнаков_Олег&oldid=41926717