Вільний університет Берліна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вільний університет Берліна

FU Berlin
2005-02-06 Freie Universität Berlin - Siegel - bearbeitet.jpg
Freie Universitaet Berlin - Gebaeudekomplex Rost- und Silberlaube.jpg
52°27′11″ пн. ш. 13°17′26″ зх. д. / 52.45306° пн. ш. 13.29056° зх. д. / 52.45306; -13.29056
Тип державний науково-дослідницький університет[d]
видавець відкритого доступуd[1]
повний університетd і University of Excellenced[2]
Країна Німеччина Німеччина
Розташування Берлін
Гасло Veritas-Iustitia-Libertas
Засновано 1948
Ректор Урсула Лемкуль
Студентів 31 304 (зима 2007 \ 2008)
Співробітників 7891 осіб (2018)[3]
Професорів 300 (професори, 2008)
Членство у
  • German Rectors' Conferenced[5], German University Sports Federationd[4], Асоціація університетів Європи[6], Informationsdienst Wissenschaft e.V.d[7], Kommunaler Arbeitgeberverband Berlind[8], German Universities Excellence Initiatived[9], Berlin University Allianced[10], European Bureau of Library, Information and Documentation Associationsd[11], Франко-Німецький університет[12], arXiv.org[13] і German National Research Data Infrastructured[14]
  • Складається з University Library of Freie Universität Berlind, University Archives of the Freie Universität Berlind, Philological Library of Freie Universität Berlind, Q65088005? і Bibliothek für Sozialwissenschaften und Osteuropastudien der Freien Universität Berlind
    Випускники Категорія:Випускники Вільного університету Берліна
    Штаб-квартира Берлін
    Адреса Берлін
    Сайт www.fu-berlin.de
    CMNS: Вільний університет Берліна у Вікісховищі
    Факультет правознавства

    Ві́льний університе́т Берлі́на, Берлі́нський ві́льний університе́т (нім. Freie Universität Berlin), скор.FU Berlin) — один з чотирьох університетів столиці Німеччини, другий за величиною після Гумбольдтського університету. Заснований в 1948 році й розташований в берлінському районі Далем. Входить до асоціації найбільших німецьких університетів German U15.

    Історія[ред. | ред. код]

    Вільний університет був заснований 4 грудня 1948 в розділеному на окупаційні сектори повоєнному Берліні. Берлінський університет, заснований в 1849 році, опинився в радянському секторі окупації німецької столиці і відновив свою роботу з дозволу Радянської військової адміністрації в Німеччині в 1946 році. Політичні розбіжності між колишніми союзниками по коаліції проявилися і в системі вищої освіти. Необхідність заснування нового, вільного університету визріла до кінця 1947 року. На тлі студентських заворушень у кінці квітня 1948 року глава американської військової адміністрації в Берліні Люсіус Клей розпорядився знайти можливості для відкриття нового університету в Західному Берліні.

    На початку червня 1948 року був створений студентський комітет, що зайнявся підготовчою роботою зі створення вільного університету, який у своєму маніфесті «Заклик до заснування Вільного університету Берліна» звернувся до громадськості за підтримкою.

    На тлі розпочатої блокади Берліна муніципалітет Великого Берліна дав згоду на створення вільного університету. Навчальний процес мав початися з зимового семестру 1948—1949 року. Проти заснування Вільного університету протестували студенти в радянській зоні окупації, а НДР офіційно іменувала університет Західного Берліна аж до самого падіння Берлінського муру не інакше як «так званий Вільний університет».

    Новий університет отримав статус суб'єкта публічного права з широкими правами самоврядування і був підпорядкований опікунській раді, а не безпосередньо державі. У цей наглядовий орган входили шість представників землі Берлін, а також три представники університету. Крім того, в роботі опікунської ради, як і в інших органах академічного самоврядування брали участь і студенти. Статут Вільного університету врахував всі помилки державного впливу на старий Берлінський університет і гарантував дистанцію між навчальним закладом і державою та незалежність академічної освіти і науки. Виключно широкі для того часу повноваження управління, надані студентству, були обумовлені тієї активною роллю, яку воно відіграло в створенні Вільного університету. Ці нововведення в системі університетської освіти залишалися унікальними аж до 70-х років, коли така модель отримала назву «берлінської».

    Заняття у Вільному університеті почалися 15 листопада 1948 року у будівлях Товариства кайзера Вільгельма в Далемі. Офіційний захід з приводу відкриття нового університету відбувся лише 4 грудня 1948 року в берлінському кінотеатрі «Titania-Palast», що був найбільшим залом в американському секторі післявоєнного Берліна. Першим ректором Вільного університету став історик Фрідріх Майнеке. На урочистій церемонії крім учених, студентів, політиків, обраного обер-бургомістра Берліна і голови установчого комітету університету Ернста Рейтера, діючого обер-бургомістра Луїзи Шредер та коменданта американського сектора Френка Л. Хоулі також були присутні представники американських університетів Принстона та Єля, серед яких був і письменник Торнтон Уайльдер.

    Головні настанови Вільного університету передає його девіз, латинський вислів (лат. Veritas - Iustitia - Libertas) («Правда, Справедливість, Свобода»).

    Структура[ред. | ред. код]

    Університет складається з 12 факультетів (нім. Fachbereiche), 3 центральних інститутів та 8 центральних установ.

    Факультети[ред. | ред. код]

    Відомі професори і студенти[ред. | ред. код]

    Див. також[ред. | ред. код]

    Література[ред. | ред. код]

    • Rotraud Ahrens u. a.: Villen, Rost- und Silberlauben. Baugeschichtliche Spaziergänge über den Campus der Freien Universität. Berlin 1993, ISBN 3-930208-01-6.
    • Bauwelt. 36. Jahrgang., Nr. 34, 2. September 2005. Sonderdruck für die Freie Universität Berlin, Bauverlag, Gütersloh 2005.
    • Jens Hager: Die Rebellen von Berlin. Studentenpolitik an der Freien Universität. Eine Dokumentation. Hrsg. von Hartmut Häußermann, Niels Kadritzke und Knut Nevermann. Kiepenheuer & Wiksch, Köln, Berlin 1967 (= Information Sonderband).
    • Markus Heintzen, Lutz Kruschwitz: Die Freie Universität Berlin als Stiftungsuniversität (= Abhandlungen zu Bildungsforschung und Bildungsrecht. Band ABB 11). Verlag Duncker & Humblot, Berlin 2002, ISBN 3-428-10874-4.
    • Klaus Heinrich: Erinnerungen an das Problem einer freien Universität (1967). In: der gesellschaft ein bewusstsein ihrer selbst zu geben (= Reden und kleinere Schriften. Band 2). Stroemfeld/Roter Stern, Basel / Frankfurt am Main 1998, ISBN 3-87877-612-8, S. 9–29.
    • Jessica Hoffmann, Helena Seidel, Nils Baratella: Geschichte der Freien Universität Berlin. Ereignisse – Orte – Personen. Frank & Timme, Berlin 2008, ISBN 978-3-86596-205-8.
    • Stanislaw Karol Kubicki, Siegward Lönnendonker (Hrsg.): 50 Jahre Freie Universität Berlin – aus der Sicht von Zeitzeugen (1948–1998). Zentrale Universitätsdruckerei, Berlin 2002, ISBN 3-929532-60-3.
    • Stanislaw Karol Kubicki, Siegward Lönnendonker (Hrsg.): Beiträge zur Wissenschaftsgeschichte der Freien Universität Berlin. V&R Unipress.
      • Bd. 1: Die Freie Universität Berlin 1948–2007 – Von der Gründung bis zum Exzellenzwettbewerb. Göttingen 2009, ISBN 978-3-89971-474-6.
      • Bd. 2: Die Geschichtswissenschaften an der Freien Universität Berlin. Göttingen 2009, ISBN 978-3-89971-475-3.
      • Bd. 3: Die Naturwissenschaften an der Freien Universität Berlin. Göttingen 2010, ISBN 978-3-89971-476-0.
      • Bd. 4: Die Kultur- und Ethno-Wissenschaften an der Freien Universität Berlin. Göttingen 2011, ISBN 978-3-89971-856-0.
      • Bd. 5: Religionswissenschaft, Judaistik, Islamwissenschaft und Neuere Philologien an der Freien Universität Berlin. Göttingen 2012, ISBN 978-3-89971-954-3.
      • Bd. 6: Gesellschaftswissenschaften an der Freien Universität Berlin – Erziehungswissenschaft, Psychologie, Hochschuldidaktik, Politikwissenschaft, Forschungsverbund SED-Staat, Kommunikationswissenschaften, Soziologie und Tourismus. Göttingen 2013, ISBN 978-3-8471-0141-3.
      • Bd. 7: Die Altertums- und Kunstwissenschaften an der Freien Universität Berlin. Göttingen 2015, ISBN 978-3-8471-0427-8.
    • Siegward Lönnendonker: Freie Universität Berlin 1948–1988. Eine deutsche Hochschule im Zeitgeschehen. Berlin: Wissenschaftlicher Verlag Spiess 1988. ISBN 3-89166-921-6
    • Siegward Lönnendonker, Tilman Fichter (Hrsg.), Claus Rietzschel (Mitarb.): Freie Universität Berlin 1948–1973 – Hochschule im Umbruch (Zeittafeln und Dokumente, im Auftrage des Präsidenten zum 25-jährigen Bestehen der FU)
      • Teil I 1945–1949 Gegengründung wozu? Berlin 1973.
      • Teil II 1949–1957 Konsolidierung um jeden Preis. Berlin 1974.
      • Teil III 1958–1964 Auf dem Weg in den Dissens. Berlin 1974.
      • Teil IV 1964–1967 Die Krise. Berlin 1975.
      • Teil V 1967–1969 Gewalt und Gegengewalt. Berlin 1983. (zusammen mit Jochen Staadt)
      • Teil VI 1969–1973 Die oktroyierte Reform. Berlin 1990. (Autoren: Peter Jahn, Annemarie Kleinert, Jochen Staadt)
    • Siegward Lönnendonker: Freie Universität Berlin – Gründung einer politischen Universität. Verlag Duncker & Humblot, Berlin 1988, ISBN 3-428-06490-9.
    • Dieter Meichsner: Die Studenten von Berlin. Schöffling-Verlag, Frankfurt am Main 2003, ISBN 3-89561-146-8.
    • Uwe Prell, Lothar Wilker: Die Freie Universität Berlin 1948–1968–1988: Ansichten und Einsichten. BWV – Berliner Wissenschafts-Verlag, Berlin 1989, ISBN 3-87061-353-X.
    • Uwe Schlicht: Freie Universität Berlin. Berlin: Nicolaische Verlagsbuchhandlung 1998. ISBN 3-87584-719-9
    • Präsidium der Freien Universität Berlin (Hrsg.): Zukunft von Anfang an. Eine Ausstellung zur Geschichte und zum Profil der Freien Universität Berlin. Begleitband. dahlem university press, Berlin 2004, ISBN 3-934504-15-9.
    • Präsidium der Freien Universität Berlin (Hrsg.): Wissenschaft in Dahlem. Ein Spaziergang durch die Forschungslandschaft. Freie Universität Berlin im Einsteinjahr 2005. dahlem university press, Berlin 2005, ISBN 3-934504-17-5.
    • James F. Tent: Freie Universität Berlin 1948–1988. Eine deutsche Hochschule im Zeitgeschehen. Colloquium Verlag. Berlin 1988, ISBN 3-7678-0744-0.

    Примітки[ред. | ред. код]

    Посилання[ред. | ред. код]