Ґонта Дмитро
| Дмитро Ґонта | |
|---|---|
 | |
| Народження | 1900 Катеринославщина |
| Смерть | 1959 м. Філадельфія, Пенсільванія, США |
| Країна | .svg){kind=small} УНР |
| Приналежність |  Армія УНР |
| Роки служби | 1918 —1921 |
| Звання |  Сотник Армії УНР |
| Командування | командир 2-ї батареї полку Чорних запорожців |
| Війни / битви | Українсько-радянська війна |
| Нагороди |  |
Ґо́нта Дмитро́ (нар. бл. 1900, Катеринославщина — пом. 1959, м. Філадельфія, Пенсільванія, США) — командир 2-ї батареї полку Чорних запорожців, сотник Армії УНР, бандурист.
Дмитро Ґонта брав активну участь у визвольних змаганнях 1918—1921 роках. У 1918—1919 роках ад'ютант отамана Юхима Божка, з яким активно формував «Запорізьку Січ» на Катеринославщині. Після розформування «Січі» в полк «Чорних Запорожців» Петра Дяченка, командував кінною батареєю полку «Чорних Запорожців»[1].
Вивчав гру на бандурі в кобзаря Антіна Митяя, та пізніше у Костя Місевича. У 1925 році разом з Костем Місевичем та Данилом Щербиною виступав у Народному домі Львова. У 1930-х рр.
Виступав у міжвоєнний період по Галичині та Польщі у складі тріо бандуристів разом із К. Місевичем та Д. Щербиною. Чимало зробив для популяризування бандури у Галичині та на Волині. Автор пісні «На чужині» («Лети, моя думо», слова Романа Купчинського). Розмальовував церкви у с. Курилівка та с. Буців біля Перемишля.
Під час німецької окупації 1943 року був засланий до концтабору Дахау. 29 квітня 1945 звільнений американцями. Після війни опинився в Мюнхені, а потім поселився у місті Філадельфія, США[2].
- Ґонта Дмитро. «На панцирнику „Хортиця“» // «Істор. календар-альм. Червоної калини на 1932 р.» — Л., 1931;. [Архівовано 5 березня 2017 у Wayback Machine.]
- Ґонта Дмитро. «Бандурист Кость Місевич» // «Київ», Філадельфія, 1955, № 6, листопад-грудень.
- ↑ Їх звали Чорні Шлики. tyzhden.ua. Архів оригіналу за 23 грудня 2015. Процитовано 5 березня 2017.
- ↑ Кобзар з наганом. pres-centr.ck.ua. Архів оригіналу за 27 березня 2017. Процитовано 5 березня 2017.
- нн. Володимир Юркевич — визначний бандурист. // ж. «Бандура». — № 9/10. — 1984
- Самчук Улас. Живі струни. Бандура і бандуристи. — Детройт, 1976. [Архівовано 5 березня 2017 у Wayback Machine.]
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга II. — К. : Темпора, 2011. — 355 с. — ISBN 978-617-569-041-3.
- Холодний Яр. Історичний клуб[недоступне посилання з серпня 2019]
