Карбонатити: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
| Рядок 11: | Рядок 11: | ||
==Генезис== |
==Генезис== |
||
Магматичне походження карбонатиту було детально аргументовано шведським геологом Гаррі фон Еккерманом у 1948 році на основі його дослідження комплексу Альне |
Магматичне походження карбонатиту було детально аргументовано шведським геологом Гаррі фон Еккерманом (1886–1969) у 1948 році на основі його дослідження комплексу Альне ref name=Hodethesis/><ref>{{Cite book|last1=Kresten|first1=Peter|url=https://www.springer.com/gp/book/9783319902234|title=The Alnö Carbonatite Complex, Central Sweden|last2=Troll|first2=Valentin R.|date=2018|publisher=Springer International Publishing|isbn=978-3-319-90223-4|series=GeoGuide|language=en}}</ref>. Проте саме виверження вулкана Ол Дойньо Ленгай в Танзанії в 1960 році призвело до геологічних досліджень, які остаточно підтвердили думку про те, що карбонатит є похідним від магми.[5] |
||
Карбонатити — це рідкісні, своєрідні магматичні породи, утворені незвичайними процесами та з незвичайних вихідних порід. Існує три моделі їх формування: |
Карбонатити — це рідкісні, своєрідні магматичні породи, утворені незвичайними процесами та з незвичайних вихідних порід. Існує три моделі їх формування: |
||
Версія за 18:30, 2 травня 2024
Карбонати́ти (рос. карбонатиты, англ. carbonatites, нім. Karbonatite) — карбонатні або силікатно-карбонатні гірські породи.
Початковий опис і типова місцевість
Карбонатити були вперше науково описані норвезьким петрографом і мінералогом Вальдемаром Крістофером Брьоґґером (нім. Brögger) у 1920 році в серії публікацій Норвезької академії наук. Його обробка базується на відслоненнях району Фен на півдні Норвезького Телемарка (типове місце розташування).[1][2]
Загальна характеристика
Карбонатити складені більш ніж на 50 % кальцитом, доломітом, анкеритом тощо. Крім карбонатів, можуть бути присутні піроксен, амфібол, флогопіт, форстерит, апатит, магнетит, титаніт, лужний польовий шпат, рідкіснометальні мінерали (пірохлор, бадделеїт, бастнезит, циркон тощо). У разі їх присутності в значній кількості породу називають піроксеновим, флогопітовим, магнетитовим, апатитовим карбонатитом. Специфічна особливість складу карбонатитів — їх часте збагачення рідкісними і розсіяними елементами (ніобієм, залізом, титаном тощо).
Генезис
Магматичне походження карбонатиту було детально аргументовано шведським геологом Гаррі фон Еккерманом (1886–1969) у 1948 році на основі його дослідження комплексу Альне ref name=Hodethesis/>[3]. Проте саме виверження вулкана Ол Дойньо Ленгай в Танзанії в 1960 році призвело до геологічних досліджень, які остаточно підтвердили думку про те, що карбонатит є похідним від магми.[5]
Карбонатити — це рідкісні, своєрідні магматичні породи, утворені незвичайними процесами та з незвичайних вихідних порід. Існує три моделі їх формування:
пряма генерація шляхом часткових розплавів дуже низького ступеня в мантії та диференціації розплаву, незмішуваність рідини між карбонатним і силікатним розплавами, своєрідне, екстремальне фракціонування кристалів. Докази для кожного процесу існують, але ключовим є те, що це незвичайні явища. Історично вважалося, що карбонатити утворюються в результаті плавлення вапняку або мармуру в результаті вторгнення магми, але геохімічні та мінералогічні дані це ігнорують. Наприклад, ізотопний склад вуглецю карбонатитів подібний до мантії, а не до осадового вапняку.[7]
Поширення
Карбонатити поширені у складі складних кільцевих плутонічних лужно-ультраосновних комплексів. У кільцевих масивах карбонатити утворюють штоки, кільцеві і конічні дайки, жили, штокверки; у вулканічних породах — штоки типу «пробок». Карбонатити, як правило, найпізніші з порід, що складають кільцеві масиви і вулканічні утворення. Виявлені також ефузивні і пірокластичні карбонатити, які утворюють автономні лавові потоки, покривала з вулканічного попелу і конуси. Вважається, що карбонатити загалом — гетерогенні породи.
Застосування
Карбонатити — сировина для одержання ряду металів.
Див. також
Література
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.
- ↑ F. J. Loewinson-Lessing, E. A. Struve: Petrografitscheski Slowar. Moskwa 1937, S. 139.
- ↑ W. Brögger: Die Eruptivgesteine des Kristianiagebietes. IV. Das Fengebiet in Telemark, Norwegen. (= Videnskapsselskapets Skrifter I. Mat.-naturvet. Klasse 1920 No. 9). Kristiania 1921.
- ↑ Kresten, Peter; Troll, Valentin R. (2018). The Alnö Carbonatite Complex, Central Sweden. GeoGuide (англ.). Springer International Publishing. ISBN 978-3-319-90223-4.