Інхо-1

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Інхо-1
Інхо-1.jpg
Основні параметри
Повна назва Інхо-1
Організація КНР КНР
Оператор КДКУ
Тип апарата Міжпланетний зонд
Штучний супутник Марса
Дата запуску 8 листопада 2011
Ракета-носій Зеніт-3SLBФ
Космодром Казахстан Казахстан Байконур
Тривалість польоту 2 роки
Технічні параметри
Маса 115[1] кг
Потужність 90 Вт (у середньому), 180 Вт (пікова)
Джерела живлення 2×3 секції сонячних батарей, загальна довжина 5,6 м
Час активного існування 1 рік на орбіті Марса
Орбітальні дані
Нахил орбіти 5 °
Період обертання 3 дні
Транспондери
Діапазон(и) HGA 950 мм антени (S-діапазон), 12 Вт передавач на двох частотах (8,4 та 7,17 ГГц), швидкість передачі даних від 8 біт та 16 Кбіт
Вихідна потужність LGA: 80 біт/с
Вебсторінка
Вебсторінка [1]

Інхо-1 (кит. трад. 萤火一号, спр. 萤火一号, Піньїнь yínghuǒ yī hào, буквально «світлячок-1», є омофон Інхо (кит. трад. 荧惑, упр. 荧惑, Піньїнь yínghuò, буквально «мерехтливе здивування»), стародавня китайська назва Марса) — ​​перший китайський зонд для дослідження Марса, який було запущено разом з російським зондом «Фобос-Грунт».

26 березня 2007, директор Китайського національного космічного агентства Сунь Лайянь, і глава Російського космічного агентства Анатолій Пермінов підписали угоду про спільне російсько-китайському дослідженні Марса. Воно включала в себе запуск на Марс зонда «Інхо-1» і була запланована на 2011 рік[2].

Конструкція[ред.ред. код]

Розміри зонда: 0,75 м в довжину, 0,75 м в ширину і 0,60 м у висоту, маса — 110 кг, зонд розрахований на два роки наукової місії.

Апарат має тривісну систему орієнтації з рідинними мікродвигунами. Розміри, характерні для навколоземних супутників класу «мікро», вважаються дуже скромними для міжпланетного зонду. В значній мірі малі габарити «Світлячка» обумовлені невеликими потребами запасу ракетного палива: весь шлях до орбіти навколо Марса він мав виконати «на плечах» «Фобос-Грунт».

Оскільки Китай не встигав розгорнути до моменту запуску апарату власну мережу далекого космічного зв'язку з гігантськими наземними гостронаправленими антенами, зв'язок зонда із Землею мав забезпечуватися за використанням засобів телекомунікації ЄКА і Росії.

Цілі місії[ред.ред. код]

Завдяки особливостям орбіти «Інхо-1», і насамперед її малому нахиленню, очікувалось, що дані радіоконтролю будуть сприяти вивченню гравітаційного поля червоної планети. Після інтеграції з іншими наявними допплерівським даними (в першу чергу, архівною інформацією по MGS) китайські вчені змогли б покращити розуміння гравітації Марса, особливо в зонах низьких широт.

Основні наукові завдання включають в себе:

  • Детальне дослідження навколишнього середовища, плазми і магнітного поля;
  • Вивчення процесів покидання іонами Марса;
  • Вимірювання параметрів іоносфери «Інхо-1» і «Фобосом-Грунт», зосередивши увагу на субсолнечних і нічних регіонах планети;
  • Спостереження піщаних бур.

Хоча наукові цілі першої китайської марсіанської місії мають істотне значення, очевидно, що вона в основному служить для першої перевірки здатності китайської ракетно-космічної галузі вирішувати складні проблеми міжпланетних польотів. Адже ця область космонавтики має свою специфіку. Миттєвий або навіть швидкий і надійний зв'язок неможливий через затримку сигналу на величезних відстанях. Зонду доводиться підтримувати тривісну стабілізацію з почерговим перенацілення СБ і антен на Сонце, Землю, Марс і «Фобос-Грунт». І все це треба проробляти автономно, без використання наземної мережі управління і супроводу. Викликає питання і підтримання нормального стану систем КА після майже річної «сплячки» при тривалій дії екстремальних температур. Однак у випадку успіху «Світлячок» мав прокласти шлях майбутнім, складнішим проектам китайських міжпланетних зондів.

Російсько-китайська програма дослідженнь[ред.ред. код]

Спільна китайсько-російська програма дослідження Марса Фобоса також надає унікальну можливість для вивчення глобальної структури області взаємодії сонячного вітру з магнітосферою Червоної планети. В рамках даної програми обидва апарати мали нести прилади для реєстрації плазми і магнітного поля, спрямованого на моніторинг плазмового середовища. Оскільки російський і китайський зонди мали пролітати над різними регіонами планети, у них був би шанс одночасних досліджень взаємодії сонячного вітру з Марсом і вивчення таких явищ, як головна ударна хвиля і перегляд іонів у хвості магнітосфери.

Самим незвичайним і новаторським експериментом, у якому «Фобос-Грунт» і «Інхо-1» мали працювати в тандемі, став вимір структури іоносфери Марса. «Двухточкова» конфігурація супутникового угрупування на орбіті ІСМ могла б сформувати унікальну систему для вивчення навколомарсіанського середовища. Комплекс ПН на китайському апараті отримує радіосигнали з «Фобос-Грунт» в експерименті зі штучного просвічуванню марсіанської іоносфери, зокрема на нічній стороні, що неможливо виконати при використанні джерела радіосигналів, що знаходиться на Землі. «Фобос-Грунт» транслював би сигнал на двох кратних частотах (833 і 416.5 МГц) через іоносферу Марса до приймача на «Інхо-1». Вимірюючи амплітуду та фазу прийнятих сигналів, вчені шляхом подальшої обробки даних на Землі могли б отримати профіль щільності і загального змісту електронів в марсіанській іоносфері[3].

Зміна планів[ред.ред. код]

Попри те, що запуск російського апарату «Фобос-Грунт» спочатку був призначений на жовтень 2009 року, пізніше він був перенесений на два роки. За словами директора Інституту космічних досліджень, Льва Зеленого, це пов'язано зі змінами для підвищення надійності місії. У свою чергу, затримка запуску «Фобос-Грунт» впливає і на запуск китайського зонда «Інхо-1», так як вони повинні бути запущені разом ракетою «Зеніт-3SLBФ». 20 грудня 2010 зонд був поставлений з Китаю на складання спільно з «Фобос-Грунт».

Прилади[ред.ред. код]

Наукова апаратура складалася з п'яти інструментів і включала корисне навантаження:

  • плазмовий пакет (що складається з електронного аналізатора і іонного мас-спектрометра);
  • ферозондовий магнітометр,
  • радіо-покриття ехолот
  • оптична камера тепловізор з доздільною здатністю 200 метрів для зйомки Марса.
  • вузькокутова камера з полем зору 20° на 38°
  • індукційний магнітометр
  • двухчастотний приймач для просвітлювання атмосфери
Траєкторія польоту апаратів до Марсу та Фобоса

Запланований політ[ред.ред. код]

З моменту запуску з космодрому Байконур на ракеті «Зеніт-3SLBФ» з розгінним блоком «Фрегат-СБ» і протягом усього 11-місячного перельоту до Марса «Інхо-1» мав бути сполученим з «Фобос-Грунт». Субсупутник мав відділитися від російського апарату після виходу на приекваторіальну високо-еліптичну орбіту нахилом 5°, висотою періапсіса від 400 до 1000 км (номінал 800 км) і висотою апоапсіса 74000-80000 км. Період обертання на такій орбіті складе близько 72.8 години. Значну частину часу зонд перебував би в тіні Марса. Номінальна тривалість місії — один рік.

Запуск[ред.ред. код]

Китайський «Інхо-1» і російський космічний апарат «Фобос-Грунт» були запущені разом на Марс українською ракетою «Зеніт-3SLBФ» з російським розгінним блоком «Фрегат» з космодрому Байконур 9 листопада 2011. Запуск АМС Фобос-Грунт та Інхо-1 відбувся згідно зі штатним розкладом. Ракетоносій «Зеніт-2SБ» стартував о 22:16 за Київським часом. Ракетоносій відпрацював штатно й відбулось штатне відділена АМС від носія. Через 11 хвилин після старту ракетоносій «Зеніт-2SБ» вивів АМС «Фобос-Ґрунт» на опорну орбіту.

Нештатна ситуація[ред.ред. код]

При виведенні апаратів «Фобос-Ґрунт» та Інхо-1, запущених 9 листопада 2011 року, на траєкторії відльоту склалася нештатна ситуація. Відправлена на Марс космічна станція, носій апарата Інхо-1, АМС Фобос-Грунт "застрягла" на орбіті Землі[4] Причиною невдачі стало те, що не спрацювала маршова рухова установка, яка мала забезпечити рух «Фобос-Ґрунт» після його відділення від ракети-носія. Це могло статися внаслідок збою програмного забезпечення або через поломку датчиків чи приладів безпосередньо на борту апарата.

Завершення місії[ред.ред. код]

Російський космічний апарат «Фобос-Ґрунт» 15-го січня 2012 р. на 1097 витку неконтрольовано увійшов у верхні шари земної атмосфери і перестав існувати внаслідок аеродинамічного перегріву і механічного руйнування. Разом з ним згорів в щільних шарах атмосфери і Інхо-1.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]