Адель Блох-Бауер
| Адель Блох-Бауер | |
|---|---|
| нім. Adele Bloch-Bauer | |
.jpg) | |
| Ім'я при народженні | нім. Adele Bauer |
| Народилася |
9 серпня 1881[1][2] Відень, Австрія |
| Померла |
24 січня 1925 (43 роки) Відень, Австрія[2] ·менінгіт |
| Поховання | Зіммеринзький крематорійd |
| Країна |
 Австрія Чехословаччина |
| Місце проживання | Відень |
| Діяльність | колекціонерка мистецтва |
| Знання мов | німецька[3], англійська і французька |
| Батько | Моріц Баверd |
| Родичі | Марія Альтман і Bettina Bauer-Ehrlichd |
| Брати, сестри | Therese Bloch-Bauerd[4] |
| У шлюбі з | Фердинанд Блох-Бауер |
| Автограф |
.svg){kind=small} |
| IMDb | ID 3044560 |
Адель Блох-Бауер (нім. Adele Bloch-Bauer; 8 серпня 1881, Відень, Австро-Угорщина — 24 січня 1925, Відень, Перша Австрійська Республіка) — віденська світська дама, відома за портретом «Золота Адель» 1907 року роботи Густава Клімта, який вважається одним з найвизначніших творів віденського югендстилю. Крім того, Адель Блох-Бауер — єдина з віденських дам, для якої Клімт написав два портрети[5].
Життєпис[ред. | ред. код]
Адель Бауер — донька генерального директора Віденської банківської корпорації[de] Моріца Бауера і його дружини Жанетти. 1899 року 18-річна Адель, яка мріяла про навчання в університеті та самостійне життя, вступила в шлюб з розрахунку з багатим цукровиробником-монополістом Фердинандом Блохом, який був старшим від неї майже вдвічі. Її старша сестра Тереза вже перебувала в шлюбі з братом Фердинанда Блоха — адвокатом Густавом Блохом. Сім'ї Блохів і Бауерів пов'язували міцні й довірчі стосунки. 1917 року сестри Тереза і Адель попросили чоловіків поміняти прізвища в обох родинах на подвійне Блох-Бауер, і брати пішли назустріч дружинам. Можливо, таке прохання Терези і Аделі викликало те, що 1915 року помер їхній старший і останній з чотирьох братів Євген, який не залишив нащадків чоловічої статі, і таким чином вони прагнули зберегти батьківське прізвище[5]. Адель і Фердинанд Блох-Бауери тричі безуспішно намагалися стати батьками: в Адель сталося два викидні, а третя дитина померла через два дні після народження[6].
Адель Блох-Бауер мала всі чесноти ліберальної буржуазії: вона була дисциплінованою, самокритичною, освіченою, розбиралася в мистецтві, що згуртовувало їх з чоловіком. Вона займалася самоосвітою, читала класичну англійську, французьку та німецьку літературу. Адель дотримувалася лівих політичних поглядів, у салоні Блох-Бауерів приймали не тільки таких діячів мистецтва як Ріхард Штраус, Франц Верфель або Стефан Цвейг, але й політиків, таких як Карл Реннер і Юліус Тандлер[de], чиї утопії справили на господиню незабутнє враження[6].
Сім'я постійно мешкала у замку Бржежани під Прагою, але центр їхнього життя перебував у Відні. 1919 року вони придбали в столиці знаменитий палац на Елізабетштрассе, 18, де зберігалися роботи Клімта. У колекції Блох-Бауерів у Чехії тільки Фердинанда Георга Вальдмюллера налічувалося 14 картин, а також роботи Рудольфа фон Альта[ru], Якоба Шиндлера, Карла Молля, Огюста Родена і Костянтина Меньє. Фердинанд Блох багато років збирав класицистичну віденську порцеляну Конрада Зьоргеля фон Зорґенталя[de], ця колекція на 1938 рік налічувала близько 400 експонатів музейного рівня[6].
За офіційною версією Адель познайомилася з Клімтом у салоні свого дому, можливо, через Альму Шиндлер, подругу юності Адель. 1986 року американський психіатр Саломон Грімберґ у журналі «Мистецтво та антикваріат» опублікував статтю, в якій на підставі інформації, отриманої ним у США від трьох близьких до Аделі людей, стверджував, що Адель Бауер і Густава Клімта пов'язували любовні стосунки[6]. 1900 року він вже виконав кілька начерків Аделі, 1901 року художник написав з неї самовпевнену, еротичну і свідому своїх принад «Юдиф I» з її важким поглядом убивці. 1907 року Густав Клімт написав знаменитий золотий «перший портрет Аделі», а 1912 — другий. Крім портретів за двадцять років Бліх-Бауери придбали у Клімта «Березовий ліс», «Камерський замок на Аттерзее III», «Яблуню» і 16 малюнків. Пейзаж «Будинки в Унтераху поблизу Аттерзее» з'явився в їхній колекції вже після смерті художника. У міському палаці Блох-Бауерів Аделі мала маленький салон, не призначений для сторонніх очей, який прикрашали шість картина Клімта і скульптура Георга Ерліха[de]. За спогадами племінниці Марії Альтман, портретний еталон жіночності Адель Блох-Бауер насправді була самовдоволеною і гордовитою, хворобливою, з постійним головним болем, завжди з цигаркою, страшно ніжною, темною[7][6]. Після передчасної смерті Аделі від менінгіту 1925 року Фердинанд зберіг салон недоторканим, яким він був за життя дружини. Після аншлюсу Австрії Фердинанд Блох-Бауер емігрував до Швейцарії[5].
Взаєминам Аделі Блох-Бауер і Густава Клімта присвячено роман французької журналістки Валері Трієрвейлер «Секрет Аделі» (фр. Le secret d'Adèle) 2018 року.
Модель художника Клімта[ред. | ред. код]
-
-
-
Юдифь II
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ http://knerger.de/html/blochbausonstige_67.html
- ↑ а б Gaugusch G. Wer einmal war. Das jüdische Großbürgertum Wiens 1800-1938 A–K — Wien: Amalthea Signum Verlag, 2011. — S. 107. — ISBN 978-3-85002-750-2
- ↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
- ↑ Gaugusch G. Wer einmal war. Das jüdische Großbürgertum Wiens 1800-1938 A–K — Wien: Amalthea Signum Verlag, 2011. — S. 106–107. — ISBN 978-3-85002-750-2
- ↑ а б в Horncastle/Weidinger, 2018, Kunst und Antisemitismus.
- ↑ а б в г д Sternthal, 2005, Adel Bloch-Bauer.
- ↑ Maria Altmann, Vorwort in: Czernin, Hubertus: Die Fälschung, Wien 1999, S. 7f.
Література[ред. | ред. код]
- Mona Horncastle, Alfred Weidinger. Gustav Klimt. Die Biografie. — 1. Aufl. — Christian Brandstätter Verlag, 2018. — ISBN 9783710602528.
- Barbara Sternthal. Diesen Kuss der ganzen Welt. — Wien : Styria Verlag, 2005. — ISBN 978-3222131653.
Посилання[ред. | ред. код]
|
