Стефан Цвейг

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Стефан Цвейг
нім. Stefan Zweig

Stefan Zweig Signature 1927.jpg
Дата народження 28 листопада 1881(1881-11-28)
Місце народження Відень, Австро-Угорщина
Дата смерті 22 лютого 1942(1942-02-22) (60 років)
Місце смерті Петрополіс, Бразилія
Громадянство Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Рід діяльності письменник
критик
Автограф Автограф — Стефан Цвейг

Стефан Цвейг (нім. Stefan Zweig; 28 листопада 1881, Відень — 22 лютого 1942, Петрополіс поблизу Ріо-де-Жанейро) — австрійський письменник, критик, автор численних белетризованних біографій.

Початок життя і творчість[ред.ред. код]

Цвейг народився у Відні в родині багатого єврейського підприємця, власника текстильної мануфактури. У книзі спогадів «Учорашній світ» Цвейг підкреслено скупо розповідає про своє дитинство і юність. Коли заходить мова про батьківський дім, гімназію, а потім університет, письменник свідомо не дає волю почуттям, підкреслюючи, що на початку його життя все було так само, як у багатьох інших європейських інтелігентів рубежу століть.

Навчання і перші подорожі[ред.ред. код]

Закінчивши Віденський університет, Цвейг відправляється в Лондон, Париж (1905), подорожує по Італії та Іспанії (1906), відвідує Індію, Індокитай, США, Кубу, Панаму (1912). Останні роки першої світової війни Цвейг жив у Швейцарії (1917–1918), а після війни оселився поблизу Зальцбурга.

Стефан Цвейг біля 1900 року

Подорожуючи, Цвейг з рідкісним завзяттям і наполегливістю задовольняв свою допитливість. Відчуття власної обдарованості спонукає його до писання віршів, а солідний матеріальний стан батьків дозволяє без труднощів видати першу книгу. Так з'явилися на світ «Срібні струни» (Silberne Saiten, 1901), видані на власні кошти автора. Цвейг ризикнув послати перший збірник віршів своєму кумиру — великому австрійському поету Райнеру Марія Рільке. Той надіслав у відповідь свою книгу. Так зав'язалася дружба, яка тривала до самої смерті Рільке.

Цвейг товаришував з такими відомими особистостями, як Е. Верхарн, Р. Роллан, Ф. Мазерель, Огюст Роден , Томас Манн, З. Фрейд, Дж. Джойс, Г. Гессе, Г. Веллс, П. Валері.

У роки першої світової війни Цвейг опублікував ліричний нарис про Р. Роллана, назвавши його «совістю Європи». Цвейг присвятив есе Максиму Горькому, Томасу Манну, Марселю Прусту і Йозефу Роту.

Цвейг і російська література[ред.ред. код]

Цвейг полюбив російську літературу ще в гімназійні роки, а потім уважно читав радянських класиків у період навчання у Віденському та Берлінському університетах, вважаючи їх послідовниками літератури Росії до більшовицького перевороту. Він не встиг роздивитися перетворення в політичних уподобаннях Горького і його служінні новому політичному режиму, очоленому Сталіним. Коли в кінці 20-х рр. в СРСР стало виходити зібрання творів Цвейга, він, за його власним визнанням, був щасливий. Передмову до цього дванадцятитомного видання творів Цвейга написав М. Горький. «Стефан Цвейг, — підкреслив Горький, — рідкісне і щасливе з'єднання таланту глибокого мислителя з талантом першокласного художника». Горький особливо високо оцінив новелістичну майстерність Цвейга, його дивовижне вміння відверто і разом з тим максимально тактовно розповісти про найінтимніші переживання людини.

Особливості творів Цвейга[ред.ред. код]

Новели Цвейга — «Амок» (Amok, 1922), «Сум'ятиця почуттів» (Verwirrung der Gefühle, 1927), «Шахова новела» (Schachnovelle, 1941) — зробили ім'я автора популярним у всьому світі. Новели вражають драматизмом, захоплюють незвичайними сюжетами і змушують міркувати над змінністю людських доль. Цвейг не втомлюється переконувати в тому, наскільки беззахисне людське серце, на які подвиги, а часом злочини, штовхає людину пристрасть.

Цвейг створив і детально розробив свою власну модель новели, відмінну від творів загальновизнаних майстрів короткого жанру. Події більшості його історій відбуваються під час подорожей, то захоплюючих, то утомливих, а то й по-справжньому небезпечних. Все, що трапляється з героями, підстерігає їх в дорозі, під час коротких зупинок або короткого відпочинку з дороги. Драми розігруються у лічені години, але це завжди головні моменти життя, коли відбувається випробування особистості, перевіряється здатність до самопожертви. Серцевиною кожної розповіді Цвейга стає монолог, який герой вимовляє в стані афекту.

Новели Цвейга є свого роду конспектами романів. Але коли він намагався розгорнути окрему подію в просторову розповідь, то його романи перетворювалися в розтягнуті багатослівні новели. Тому романи з сучасного життя Цвейгові в цілому не вдавалися. Він це розумів і до жанру роману звертався рідко. Це «Нетерпіння серця» (Ungeduld des Herzens, 1938) і «Шалені перетворення» (Rauch der Verwandlung), надрукований німецькою вперше через сорок років після смерті автора, у 1982 році (у СРСР надрукована під назвою «Христина Хофленер», 1985).

Цвейг нерідко писав на стику документа і мистецтва, створюючи захоплюючі життєпису Магеллана, Марії Стюарт, Еразма Роттердамського, Жозефа Фуше, Бальзака (1940).

В історичних романах прийнято домислювати історичний факт силою творчої фантазії. Де не вистачало документів, там починала працювати уява художника. Цвейг, навпаки, завжди віртуозно працював з документами, знаходячи в будь-якому листі або мемуарах очевидця психологічне підґрунтя.

«Марія Стюарт»[ред.ред. код]

Загадкова особистість і доля Марії Стюарт, королеви Франції, Англії та Шотландії, завжди буде хвилювати уяву нащадків. Автор визначив жанр книги «Марія Стюарт» (Maria Stuart, 1935) як біографія в жанрі роману. Шотландська та англійська королеви ніколи не бачили одна одної. Так побажала Єлизавета І. Але між ними протягом чверті століття йшло інтенсивне листування, зовні коректне, але повне прихованих уколів та образ. Листи й покладені в основу книги. Цвейг скористався також свідоцтвами друзів і недругів обох королев, щоб винести неупереджений вердикт обом.

Завершивши життєпис страченої королеви, Цвейг віддається підсумковим роздумам: «У моралі і політики свої різні шляхи. Події оцінюються по-різному, дивлячись по тому, судили ми про них з точки зору людяності або з точки зору політичних переваг». Для письменника на початку 30-х років конфлікт моралі і політики носить вже не теоретичний, а цілком практичний характер, що стосується його самого особисто.

Герой книги «Тріумф і трагедія Еразма Роттердамського» (Triumph und Tragik des Erasmus von Rotterdam, 1935) особливо близький Цвейгу. Йому імпонувало, що Еразм Роттердамський вважав себе громадянином світу. Еразм відмовлявся від престижних посад на церковному і світському теренах. Чужий суєтних пристрастей і марнославства, він докладає свої зусилля для того, щоб домогтися незалежності. Своїми книгами він підкорив епоху, бо зумів сказати слово ясності стосовно тогочасних дражливих проблем.

Еразм засуджував фанатиків і схоластів, хабарників і дурнів. Але особливо ненависні йому були ті, хто розпалює ворожнечу між людьми. Однак внаслідок жахливого релігійного розбрату Німеччина, а слідом за нею і вся Європа були залиті кров'ю.

За концепцією Цвейга, трагедія Еразма в тому, що він не зумів запобігти цим побоїщам. Цвейг довгий час вірив, що перша світова війна — трагічне непорозуміння, що вона залишиться останньою війною у світі. Він вважав, що разом з Роменом Ролланом та Анрі Барбюсом, разом з німецькими письменниками-антинацистами він зуміє запобігти новому світовому побоїщу. Але в ті дні, коли він працював над книгою про Еразма, нацисти у нього в домі зробили обшук. Це був перший сигнал тривоги.

Еволюція ставлення до сталінського СРСР[ред.ред. код]

У 1920-30-ті роки у багатьох західних письменників посилюється інтерес до СРСР. Вони бачили в цій країні єдину реальну силу, яка може протистояти нацизмові. Цвейг приїхав в СРСР в 1928 році на урочистості з нагоди сторіччя від дня народження Льва Толстого. Цвейг досить скептично оцінив бурхливу бюрократичну діяльність керівної верхівки радянських республік. В загальному, його ставлення до Країні Рад можна було тоді охарактеризувати як доброзичливо-критична цікавість. Але з роками доброзичливість зменшувалася, а скептицизм наростав. Цвейг не міг зрозуміти і прийняти обожнювання вождя, а брехня інсценованих політичних процесів його не ввела в оману. Він категорично не приймав ідею диктатури пролетаріату, яка узаконювала будь-які акти насильства і терору.

Серед чужих[ред.ред. код]

Передсмертний лист Стефана Цвейга

Положення Цвейга в кінці 30-х років було між серпом і молотом, з одного боку, і свастикою — з іншого. Ось чому настільки елегійна його заключна мемуарна книга " Вчорашній світ " : добре знаний старий світ зник, а в жахливому новому світі він всюди почував себе чужим. Останні його роки — роки вимушених мандрів. Він утікає з Зальцбурга, обираючи тимчасовим місцем проживання Лондон (1935). Але і в Англії він не відчував себе захищеним. Він подався до Латинської Америки (1940), а потім переїхав в США (1941), але незабаром вирішив оселитися в невеликому бразильському місті Петрополіс, розташованому високо в горах. 22 лютого 1942 року Цвейг пішов з життя разом з дружиною, прийнявши велику дозу снодійного. Еріх Марія Ремарк так написав про це в траґічному епізоді в романі «Тіні в раю»: «Якщо б у той вечір у Бразилії, коли Стефан Цвейг і його дружина покінчили життя самогубством, вони могли б вилити кому-небудь душу хоча б по телефону, нещастя, можливо, не сталося б. Але Цвейг опинився на чужині серед чужих людей». Але це не просто результат відчаю. Цвейг пішов з цього світу, категорично його не приймаючи.

Вибрана бібліографія[ред.ред. код]

Віршовані збірники[ред.ред. код]

  • «Срібні струни» (1901)
  • «Ранні вінки» (1906)

Драми, трагедії[ред.ред. код]

  • «Будинок біля моря» (трагедія, 1912)
  • «Ієремія» (Jeremias, 1918, драматична хроніка)

Цикли[ред.ред. код]

  • "Перші переживання: 4 новели з країни дитинства (У сутінках, Гувернантка, Пекуча таємниця, Літня новела) (Erstes Erlebnis.Vier Geschichten aus Kinderland,1911)
  • «Три майстра: Діккенс, Бальзак, Достоєвський» (Drei Meister: Dickens, Balzac, Dostoyevsky, 1919)
  • «Боротьба з безумством: Гельдерлін, Клейст, Ніцше» (Der Kampf mit dem Dämon: Hölderlin, Kleist, Nietzsche, 1925)
  • «Три співака свого життя: Казанова, Стендаль, Толстой» (Drei Dichter ihres Lebens, 1928)
  • «Психіка та лікування: Месмер, Бекер-Едді, Фрейд» (1931)

Новели[ред.ред. код]

Обкладинка книги «Шахова новела»
  • «Совість проти насильства: Кастелліо проти Кальвіна» (Castellio gegen Calvin oder. Ein Gewissen gegen die Gewalt, 1936)
  • «Амок» (Der Amokläufer, 1922)
  • «Лист незнайомки» (Brief einer Unbekannten, 1922)
  • «Незрима колекція» (1926)
  • «Сум'яття почуттів» (Verwirrung der Gefühle, 1927)
  • «Двадцять чотири години з життя жінки» (1927)
  • «Зоряні години людства» (цикл новел, 1927)
  • «Мендель-букініст» (1929)
  • «Шахова новела» (1942)
  • «Пекуча таємниця» (Brennendes Geheimnis, 1911)
  • «У сутінках»
  • «Жінка та природа»
  • «Захід одного серця»
  • «Фантастична ніч»
  • «Вулиця в місячному світлі»
  • «Літня новела»
  • «Останнє свято»
  • «Страх»
  • «Лепорелла»
  • «Невідворотна мить»
  • «Вкрадені рукописи»
  • «Гувернантка» (Die Gouvernante, 1911)
  • «Примус»
  • «Випадок на Женевському озері»
  • «Таємниця Байрона»
  • «Несподіване знайомство з новою професією»
  • «Христина» (Rausch der Verwandlung, 1982)
  • «Клариса» (не закінчено)

Легенди[ред.ред. код]

  • «Легенда про сестер-близнючок»
  • «Ліонська легенда»
  • «Легенда про третього голуба»
  • «Очі одвічного брата» (1922)

Романи[ред.ред. код]

Белетризовані біографії, життєписи[ред.ред. код]

  • «Франс Мазерель» (Frans Masereel, 1923; спільно з Артуром Холічером)
  • «Марія-Антуанетта: портрет ординарного характеру» (Marie Antoinette, 1932)
  • «Тріумф та трагедія Еразма Роттердамського» (1934)
  • «Марія Стюарт» (Maria Stuart, 1935)
  • «Совість проти насильства: Кастелліо проти Кальвіна» (1936)
  • «Подвиг Магеллана» («Магеллан. Людина та її діяння») (1938)
  • «Бальзак» (Balzac, 1946, опублікована посмертно)
  • «Амеріго. Повість про одну історичної помилку»
  • «Жозеф Фуше. Портрет політичного діяча»

Автобіографія[ред.ред. код]

  • «Вчорашній світ: спогади європейця» (Die Welt von gestern, 1943, опублікована посмертно)

Статті, есе[ред.ред. код]

  • «Вогонь»
  • «Діккенс»
  • «Данте»
  • «Промова до шістдесятиріччя Ромена Роллана»
  • «Промова до шістдесятиріччя Максима Горького»
  • «Сенс та краса рукописів (Промова на книжковій виставці в Лондоні)»
  • «Книга як ворота в світ»
  • «Ніцше»

Екранізації[ред.ред. код]

  • 1948 р. — «Лист незнайомої» (Letter from an Unknown Woman) — фільм німецького режисера Макса Офюльса за однойменною новелою.
  • 1979 р. — «Небезпечна жалість» (La pitié dangereuse) — двосерійний фільм французького режисера Едуара Молінаро за мотивами книги «Нетерпіння серця».
  • 1979 р. — «Сум'яття відчуттів» (La confusion des sentiments) — фільм бельгійського режисера Етьєна Пер'є за однойменною новелою Цвейга.
  • 1988 р. — «Пекельна таємниця» (Burning Secret) — фільм режисера Ендрю Біркіна, що тримав призи на Брюсельському та Венеційському кінофестивалях.
  • 2001 р. — «Лист незнайомої» (Lettre d'une inconnue) — останній фільм французького режисера Жака Дере, екранізація однойменної новели.
  • 2002 р. — «24 години з життя жінки» (24 heures de la vie d'une femme) — фільм французького режисера Лорана Буніка, екранізація однойменної новели.
  • 2004 р. — «Лист незнайомої» (Yi ge mo sheng nu ren de lai xin) — фільм китайського режисера Сю Цзінлей.
  • 2014 р. — «Готель «Гранд Будапешт» (The Grand Budapest Hotel) — фільм американського режисера Веса Андерсона за мотивами творів Цвейга.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Hanns Arens (Hg.): Der große Europäer Stefan Zweig. S. Fischer, Frankfurt 1981, ISBN 3-596-25098-6.
  • Alfredo Bauer: Stefan Zweig in Argentinien, in: «Zwischenwelt. Literatur, Widerstand, Exil», Zs. der Theodor-Kramer-Gesellschaft, Jg. 28, Nr. 3, Oktober 2011 ISSN 1606-4321 S. 52ff.
  • Susanne Buchinger: Stefan Zweig: Schriftsteller und literarischer Agent. Die Beziehungen zu seinen deutschsprachigen Verlegern 1901–1942. Saur, München 1998, ISBN 978-3-598-24900-6
  • Renate Chédin: Die Tragik des Daseins. Stefan Zweigs «Die Welt von Gestern». Königshausen & Neumann, Würzburg 1996, ISBN 978-3-8260-1215-0
  • Alberto Dines: Tod im Paradies. Die Tragödie des Stefan Zweig. Büchergilde Gutenberg, Frankfurt 2006, ISBN 3-7632-5697-0
  • Marlen Eckl: St. Zweigs Argentinien Erfahrung im Licht seiner Freundschaft mit Alfredo Cahn, in: «Zwischenwelt. Literatur, Widerstand, Exil», Zs. der Theodor-Kramer-Gesellschaft, Jg. 28, Nr. 3, Oktober 2011 ISSN 1606-4321 S. 48ff.
  • Thomas Eicher (Hg.): Stefan Zweig im Zeitgeschehen des 20. Jahrhunderts. Athena, Oberhausen 2003, ISBN 978-3-89896-143-1
  • Erich Fitzbauer (Hg.): Stefan Zweig: Spiegelungen einer schöpferischen Persönlichkeit. Erste Sonderpublikation der Stefan Zweig Gesellschaft. Bergland, Wien 1959
  • Thomas Haenel: Psychologe aus Leidenschaft. Stefan Zweig — Leben und Werk aus der Sicht eines Psychiaters. Droste, Düsseldorf 1995, ISBN 3-7700-1035-3
  • Gert Kerschbaumer: Stefan Zweig — Der fliegende Salzburger. Residenz, Salzburg 2003, ISBN 3-7017-1336-7
  • Randolph J. Klawiter: Stefan Zweig. An International Bibliography. Ariadne Press, Riverside 1991
  • Heinz Lunzer & Gerhard Renner (Hg.): Stefan Zweig 1881–1981. Aufsätze und Dokumente. Zirkular. Sondernummer 2 (Oktober 1981). Herausgegeben von der Dokumentationsstelle für neuere österreichische Literatur in Zusammenarbeit mit dem Salzburger Literaturarchiv, Wien 1981
  • Oliver Matuschek: Drei Leben. Stefan Zweig — Eine Biographie. S. Fischer, Frankfurt 2006 ISBN 3-10-048921-7
  • Hartmut Müller: Stefan Zweig. Mit Selbstzeugnissen und Bilddokumenten. Rowohlt TB 413, Reinbek 1988, ISBN 3-499-50413-8
  • Klemens Renoldner & Hildeman Holl & Peter Karlhuber (Hgg.): Stefan Zweig. Für ein Europa des Geistes Ausstellungskatalog, Salzburg 1992
  • Marek Scherlag: Stefan Zweig; in: «Zwischenwelt. Literatur, Widerstand, Exil», Zs. der Theodor Kramer Gesellschaft, Jg. 24, Nr. 1/2; Oktober 2007 ISSN 1606-4321 S. 25-28
  • Sigrid Schmid-Bortenschlager & Werner Riemer (Hgg.): Stefan Zweig lebt! Akten des 2. Internationalen Stefan Zweig-Kongresses in Salzburg 1998. Hans-Dieter Heinz, Stuttgart 1999
  • Ingrid Schwamborn (Hg.): Die letzte Partie. Stefan Zweigs Leben und Werk in Brasilien 1932–1942. Aisthesis, Bielefeld 1999 ISBN 3-89528-211-1
  • David Turner: Moral Values and the Human Zoo. The «novellen» of Stefan Zweig Hull UP, Hull 1988 ISBN 0-85958-494-1
  • Wolfgang Treitler: Zwischen Hiob und Jeremia. Stefan Zweig und Joseph Roth] am Ende der Welt. Peter Lang, Frankfurt 2006 ISBN 978-3-631-55391-6
  • Volker Weidermann: «Die Hölle regiert!» Stefan Zweig und Joseph Roth — eine Freundschaft in Briefen; in: ders., Das Buch der verbrannten Bücher. Kiepenheuer & Witsch, Köln 2008 ISBN 978-3-462-03962-7 S. 232–240
  • Natascha Weschenbach: Stefan Zweig und Hippolyte Taine] Zweigs Dissertation uber «Die Philosophie des Hippolyte Taine.» (zuerst Wien 1904), Rodopi, Amsterdam 1992 ISBN 90-5183-343-1
  • Ulrich Weinzierl (Hg.): Stefan Zweig, Triumph und Tragik. Aufsätze, Tagebuchnotizen, Briefe S. Fischer, Frankfurt 1992 ISBN 3-596-10961-2
  • Friderike Zweig: Stefan Zweig: Wie ich ihn erlebte Herbig, Berlin 1948
  • Dominique Bona: Stefan Zweig : l'ami blessé; [biographie], Paris : Grasset, 2010, ISBN 978-2-246-77251-4
  • Walburga Freund-Spork: Erlaeuterungen zu Stefan Zweig, Schachnovelle, Hollfeld, 2002