Огюст Роден

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Оґюст Роден
François-Auguste-René Rodin
Legros -buste de Rodin (dessin).jpg
Худ. Альфонс Легро, портрет О.Родена ( малюнок ).
Ім'я при народженні Рене Франсуа Оґюст Роден
Дата народження 12 листопада 1840(1840-11-12)
Місце народження Париж
Дата смерті 17 листопада 1917(1917-11-17) (77 років)
Місце смерті Париж
Національність француз
Громадянство Франція Франція
Жанр монументальна пластика, портрети
Навчання Антуан Барі
Роки творчості 1864–1917
Вплив імпресіонізм
Вплив на Антуан Бурдель
Оґюст Роден

Рене Франсуа Оґюст Роден (фр. François-Auguste-René Rodin, * 12 листопада 1840, Париж — † 17 листопада 1917, Медон, поблизу Парижа) — французький скульптор. Один із засновників імпресіонізму у скульптурі.

Біографія[ред.ред. код]

Огюст Роден, фото 1862 р.

Роден був сином дрібного чиновника. Навчався в Парижі у Школі малювання і математики (у 1854–1857) та у А. Л. Барі в Музеї природної історії (1864). У 1864–1871 працював в майстерні А. Кар'є-Беллеза. Виконував моделі дрібної декоративної пластики (у тому числі для порцеляни Севрскої національної мануфактури). У 1871-77 оздобив монументально-декоративною скульптурою декілька будівель Брюсселю. У 1875 відвідав Італію, де захопився мистецтвом скульпторів Мікеланджело, Донателло і Лоренцо Гіберті. З 1877 вивчав пам'ятники французької готики.

Творчість[ред.ред. код]

Його творчість пов'язала 19 століття з 20-м, синтезувала реалізм з новаторством. Досконалість притаманна вже раннім роботам Родена («Людина зі зламаним носом», 1864). Статуї «Бронзова епоха» (1877), що втілює пробудження людства, його сум'яття перед майбутнім, і пронизані пафосом пророцтва статуї «Пророк Іоанн-Хреститель» (1879) в повній мірі притаманні характерні для Родена філософська глибина задуму, гостра життєвість й енергійне моделювання об'єму. В скульптурі «Бронзовий вік»(1876) автор прагне перейти до створення монументальних творів. Ідея створення цієї скульптури виникла в результаті знайомства Родена з творчістю Мікеланджело під час поїздки до Італії.

Громадяни Кале[ред.ред. код]

Скульптура Огюста Родена «Громадяни Кале»

Свою найвідомішу скульптуру «Громадяни Кале» Роден створив у 1884–1888 рр. Громадяни Кале — герої одного з епізодів Столітньої війни. Скульптура ілюструє легендарні події, коли англійський король Едуард ІІІ узяв в облогу основну французьку фортецю Кале, яка тривала майже рік. Спроби французів прорвати облогу щоразу провалювалися. Врешті решт, коли голод примусив французів сісти за стіл переговорів, англійський король почав вимагати видати йому 6 найбільш знатних громадян, маючи намір стратити їх як повчання всім іншим. Першим зголосився віддати своє життя один з найбільших багатіїв міста. За ним пішли й інші. За вимогою короля, вони повинні були винести ключі від міста Калє без одягу та взуття з мотузками на головах — на знак рабства і ганьби. Але королева Філліпа пожаліла цих людей та випросила прощення для них. На задньому плані скульптури Андр'єд Андр та Жан ді Фієн. Їм страшно, вони закривають обличчя руками. Поряд ще двоє — брати де Віссан. У центрі стоїть Есташ де Сен-П'єр. Він вже старець і йому не страшно помирати. Покірність долі заставила його опустити голову. І лише Жан Ер дивиться вперед. Він тримає ключі від рідного міста. Зморшки на лобі, стиснуті губи. Він захистив своє місто. Він переміг. Після того, як Роден створив свою скульптуру, вона була настільки реалістичною, що її відмовились встановлювати на площі. Тільки через сім років пам'ятку все таки вилили з бронзи.

Усі фігури — людського зросту. Роден спеціально не робив постаменту, він хотів, щоб герої Кале не підносилися над людьми, а завжди залишалися серед них. Впродовж ХХ ст. робота Родена з'являлася в багатьох містах світу, зокрема в Парижі та Лондоні.

Ворота Пекла[ред.ред. код]

З 1880 і до кінця життя Роден працював над великою горельєфною композицією «Ворота пекла», навіяною «Божественною комедією» Данте, мотивами античної міфології, біблійних легенд, поезії Ф. Війона та сучасної Роденові поезії. Скульптор хотів, щоби композиція символічно втілювала світ людських пристрастей. Окремі теми цієї композиції Роден розробляв у вигляді самостійних творів. Це гостро гротескна фігура «Та, яка була чудовою Ольмьєр» (1885), пронизана тонкою поезією група «Поцілунок» (1886). Апофеозом жіночої краси є незвично сексуальна скульптура «Вічна весна». Цю скульптуру учень Родена Антуан Бурдель назвав шедевром шедеврів. У цій композиції він зобразив свою кохану — Камілу Клодель. Оригінал знаходиться в Ермітажі, у Санкт-Петербургу.

Мислитель[ред.ред. код]

Скульптура «Мислитель» наповнена внутрішньою силою і духовною величчю (1888).

Оригінал скульптури «Мислитель» зберігаєтьться в музеї Родена в Парижі. Бронзова копія стоїть на могилі автора. Існує близько 20 бронзових та гіпсових копій статуї, розкиданих по всьому світу. За задумом Родена скульптура зображує Данте, автора «Божественої комедії». Моделлю для скульптури був француз Жан Бо, боксер з гімнастичним торсом і привабливими м'язами, що виступав на боях в дешевих виставах у кварталі червоних ліхтарів. Мистецтво Родена винесло його образ у інший, інтелектуальний і художній вимір, чого не змогла зробити обмежена буржуазна реальність ...

Пізня творчість[ред.ред. код]

З середини 1880-х рр. в творчості Родена зростає тяжіння до ускладнення символічних образів, до виявлення полярних, вкрай сильних людських емоцій — від ясної гармонії та ліризму до повного відчаю і похмурої зосередженості. Поступово змінюється і манера Родена: його твори набувають ескізного, ніби незакінченого характеру, контрастнішою стає гра світла й тіні, а моделювання форм — підкреслено мальовничим. Це дозволяло Родену передати враження повільного, часом болісного народження форм зі стихійної, аморфної матерії силою «духовного пориву».

На відміну від імпресіоністів-живописців Роден завжди схилявся до позачасових, загальнолюдських сюжетів. Разом із тим він завжди зберігав відому визначеність форм і надавав особливого значення їх фактурності як важливому засобу загострення образу.

Все ж таки втрата відчуття монументальності вирізняє такі роботи Родена, як пам'ятники В. Гюго (мармур, 1886–1900) та О. де Бальзака (бронза, 18931897). Так, наприклад, пам'ятник Оноре де Бальзаку був зі скандалом відкинутий через несхожість. І лише в 1939 році його було встановлено в Парижі. Це остання монументальна робота Родена. Проект «Вежі праці» (гіпсова модель, 1899). У той же час Роден продовжував створювати портретні погруддя, що вирізняються гостротою і цілісністю передачі характеру людини, його внутрішнього світу (бюсти: Ж. Далу, 1883, А. Рошфора, 1897). Особливу художню цінність становлять динамічні й легкі по виконанню малюнки й офорти

Варіанти всіх названих скульптурних творів митця (в гіпсі, бронзі, мармурі) знаходяться в Музеї Родена в Парижі, а також у багатьох музеях світу.

Каміла Клодель, (1864–1943)

Каміла Клодель[ред.ред. код]

Близьким стосункам Оґюста Родена і Каміли Клодель присвячено багато статей, книг. Остання п'єса Ібсена «Коли помирають, прокинувшись», створена в 1900 р. також написана про Родена та Камілу. Саме вона позувала на більшості скульптур Родена: «Вічна весна», «Думка», «Поцілунок», «Аврора» та ін. Каміла Клодель також була скульптором, тому Роден залучав її до виконання етапних робіт «Громадян Кале» та «Воріт пекла». Після розриву з Огюстом вона усамітнилася. Її переслідувала ідея, що Роден викраде всі її роботи. Останні 30 років свого життя вона знаходилася у психіатричній лікарні. Після того, як Камілу помістили у лікарню, Родену запропонували віддати кімнату його музею. Він погодився і брат Каміли надав її роботи, з роками колекція поповнилась відомою роботою «Хвиля».

Учні[ред.ред. код]

Серед учнів Родена — Антуан Бурдель, послідовник його класичних традицій, і Константин Бранкузі, скульптор — модерніст, абстракционіст.

Париж. Музей Родена[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

  • 6258 Роден - астероїд, названий на честь скульптора[1].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3

Література[ред.ред. код]

  • Альбом «Сокровища Эрмитажа», Л, «Советский художник», 1969
  • Günther Anders: Obdachlose Skulptur. Über Rodin. Hrsg. Gerhard Oberschlick in Verbindung mit Werner Reimann als Übersetzer, C. H. Beck, München 1994, ISBN 3-406-37450-6.
  • Wolfgang Brückle: Von Rodin bis Baselitz. Der Torso in der Skulptur der Moderne. [Katalogbuch zur Ausstellung Von Rodin bis Baselitz — Der Torso in der Skulptur der Moderne in der Staatsgalerie Stuttgart vom 7. April bis 19. August 2001]. Ostfildern-Ruit 2001, ISBN 3-7757-1034-5.
  • Dieter Brunner [Hrsg.]: Die obere Hälfte. Die Büste seit Auguste Rodin. [erschien anlässlich der gleichnamigen Ausstellung, Städtische Museen Heilbronn, 9. Juli — 9. Oktober 2005 …]. Heidelberg 2005, ISBN 3-936921-01-6 (Museumsausgabe), ISBN 3-89904-177-1 (Buchhandelsausgabe).
  • documenta III. Internationale Ausstellung; Katalog: Band 1: Malerei und Skulptur; Band 2: Handzeichnungen; Band 3: Industrial Design, Graphik; Kassel/Köln 1964 (Im Jahr 1964 wurden Arbeiten von ihm auf der documenta III in Kassel in der berühmten Abteilung Handzeichnungen gezeigt.)
  • Manfred Fath (Hrsg.): Auguste Rodin, Das Höllentor. Zeichnungen und Plastik. [anlässlich der Ausstellung in der Städtischen Kunsthalle Mannheim vom 28. September 1991 bis 6. Januar 1992]. München 1991. ISBN 3-7913-1162-X.
  • Dominique Jarrassé: Rodin. Faszination der Bewegung. Editions Terrail, Paris 1993, ISBN 2-87939-083-4.
  • Per Kirkeby: Rodin. La porte de l'enfer. Verlag Gachnang & Springer, Bern — Berlin 1985, ISBN 978-3-906127-06-4.
  • Keisch, Claude (Red.): Auguste Rodin. Plastik, Zeichnungen, Graphik. Berlin 1979.
  • Rilke, Rainer Maria: Auguste Rodin. Wiesbaden 1949.
  • Rilke, Rainer Maria: Auguste Rodin. Leipzig 1920.
  • Schmoll-Eisenwerth, Josef A.: Auguste Rodin — die Bürger von Calais — Werk und Wirkung. [Katalog zur Ausstellung; Skulpturenmuseum Glaskasten Marl, 23. November 1997 bis 1. März 1998 ; Musée Royal de Mariemont, 27. März bis 21. Juni 1998]. Ostfildern-Ruit 1997.

Посилання[ред.ред. код]