Арабо-ізраїльська війна 1948—49

Йорданські вояки із полоненими ізраїльтянами, травень 1948 року (на початку війни)

Єрусалим у травні 1949 року (наприкінці війни)

Ара́бо-ізра́їльська війна́ 1948—1949 рокі́в або Палести́нська війна́ або Війна́ за незале́жність Ізра́їлю (в ізраїльській офіційній історіографії) — війна, що велася низкою арабських держав (Єгиптом, Йорданією, Іраком, Сирією, Ліваном, Саудівською Аравією, Єменом) з одного боку та державою Ізраїль — з іншого.

Причини, розвиток і результати війни

29 листопада 1947 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію № 181, яка передбачала утворення на території Палестини двох держав: арабської та ізраїльської. Загалом, єврейське населення вітало цей план, але араби відкинули його.

14 травня 1948 року Єврейська Національна Рада проголосила створення держави Ізраїль. У ніч проти 15 травня 1948 року єгипетські літаки бомбардували Тель-Авів, й армії 5 арабських держав почали військові дії проти євреїв.

Арабську єдність підривали гострі суперечності. Армія визволення Палестини підкорялася великому муфтію Єрусалима. З усіх арабських країн лише одна Йорданія мала сучасну армію — Арабський легіон, яким командував англієць генерал Глабб. Король Йорданії формально став головнокомандувачем Арабських Збройних сил.

Однак, незважаючи на розкол арабських сил і якісну перевагу армії Ізраїлю, на початковому етапі воєнні дії в Палестині розвивалися на користь арабських країн. Арабський легіон завоював центральну частину Палес­тини, включаючи стару частину Єрусалима. Іракські війська здобули ряд міст (Наблус, Дженін), єгипетські війська зайняли Беер-Шеву.

Ізраїль спирався на підтримку світового співтоварист­ва, яка полягала в наданні йому військової допомоги, в тому числі Сполученими Штатами та СРСР.

З трибуни ООН радянський, а також український представники вимагали виведення арабських військ з території Ізраїлю. Значну допомогу надали Ізраїлю також країни Соцтабору Чехословаччина, Угорщина, Польща, Румунія, Болгарія.

Відтак, Ізраїль завдав арабам ряд поразок і захопив значну частину територій, виділених ООН для створення араб­ської палестинської держави, частину Єрусалима. Західний берег річки Йордан і східна частина Єрусалима були анексо­вані Йорданією. Сектор Газа відійшов під контроль Єгипту.

Війна завершилася в лютому—липні 1949 року укладенням Ізраїлем угод про перемир'я з Єгиптом (24 лютого), Йор­данією (3 квітня), Сирією (20 липня). Угоди мали тимча­совий характер і не врегулювали остаточно територіальні питання. Переговори проходили на грецькому острові Родос за посередництва представників ООН. Делегати арабських країн спілкувалися з ізраїльською делегацією лише через представників ООН, підкреслюючи таким чином своє невизнання законності існування держави Ізраїль. Згідно з угодами про перемир'я між Ізраїлем і арабськими країнами були встановлені тимчасові кордони, по обидві сторони яких створювалися демілітаризо­вані зони. Контроль за додержанням перемир'я покладав­ся на спеціальну комісію ООН.

Джерела і посилання

• Стаття «Війна за незалежність» в Електронній Єврейській Енциклопедії (рос.)
• Скасування мандату й утворення Ізраїлю на www.un.org (рос.)
• Chronology of the First Arab-Israel War of 1948 (англ.)
• Documents, Photos, Maps and history related to Israel’s Independence: 1945—1949 (англ.)
• Давид Гендельман Чисельність особового складу єврейських збройних формувань у Війні за Незалежність